12. Дайте філософський аналіз людиновимірності сучасної наукової картини світу
Картина світу – це інтегральний масштабний підсумок отриманих у різних галузях пізнання знань про світ. Вона завжди прагне вирізнятися завершеністю, цілісністю, присутністю світоглядних висновків та узагальнень. Звичайно, вона є історично мінливою.
власне людиномірною, світоглядно насиченою можна вважати саме сучасну картину світу, яка останні десятиліття конституюється – на противагу класичним механістичним, об’єктивістським уявленням про дійсність. Вона значною мірою є творчим поєднанням елементів світогляду попередніх епох і різних культур. В умовах культури постмодерну твориться відповідна мозаїчна, розмаїта, відкрита картина світу. З іншого боку, долаючи недоліки новочасного наукоцентризму, сучасна наука дедалі частіше звертається до античних та християнських витоків європейської культури, де позараціональним факторам осмислення буття (вірі, інтуїції, душевності й духовності) відводилося чільне місце. класична картина світу стала основою технологічного, практично-перетворювального ставлення до дійсності, за якого ресурси природи вважались невичерпними, а людина наділялася правом розпоряджатися ними на свій розсуд.
Оскільки для розуміння суті картини світу визначальними є поняття «людина», «знання», «світ», «істина», «природа», «смисл», то в її творенні неодмінно повинні брати участь, крім науки, ще й філософія, релігія, інші форми світогляду. Те, як людина визначає для себе світ, визначає її ставлення до світу, її світоглядну позицію. А отже, саме при конструюванні єдиної картини світу стає особливо значущим вплив філософських ідей і принципів на наукове пізнання саме в межах сучасного постнекласичного тлумачення світу відбувається інтеграція картин світу неорганічної, органічної та соціальної реальності в єдину систему уявлень і знань про світ. А и розуміння світу включається ідея космічної еволюції, яка дозволяє по-новому глянути на внутрішню спорідненість різних рівнів буття, про неперервний процес еволюції у Всесвіті і розвиток вищих форм буття із нижчих шляхом удосконалення і ускладнення буття.
13. Проаналізувати історію філософії та виділити її основні етапи розвитку.
Історія філософії - розділ філософії, що вивчає історичні типи філософії. У його рамки включені як філософські системи окремих філософів, так і розвиток їхніх поглядів в рамках філософських шкіл.Одним з перших істориків філософії в цьому сенсі є Аристотель, який дав у першій книзі «Метафізики» свого роду історико-філософський екскурс.
Етапи розвитку історії філософії
Античність. Вже в античності виникли прогресистські погляди, згідно з якими людство йшло від звіриного способу життя до цивілізованого. Зокрема, подібна ідея простежується у Демокріта і Дікеарха. Подібна ідея простежується також у поемі римського філософа Тіта Лукреція Кара «Про природу речей», де йдеться і про первинне звіриному стані людства, і про те, як люди виходили з нього.
Середні століття. Першу справді історіософічної ідею запропонувало християнство. Саме воно вперше запровадило поняття рівності всіх людей перед Богом і тим самим - спільної долі всіх народів світу. Проте християнська есхатологія заперечувала будь-яку цінність мирської історії народів, і справжньої, яка охоплює весь матеріал філософії історії тут тому ніколи не було, а була лише догматика та історія церкви. Мислення грунтувалося на переплетенні античної загальної історії з біблійно-церковною історією, як вона була створена Юлієм Африканом, Євсевієм, Ієроніма і Августином. У ці ж рамки Середньовіччя ввело свої хроніки, як зробив, наприклад, Оттон Фрейзінгенскій.
Новий час XVII століття. Філософи надавали в своїх системах місце історії і вченню про суспільство лише в додатках, де були виражені особисті погляди на життя, як це зробив Декарт, або підкоряли ці науки раціоналізму і механістичним поглядам, як зробили Гоббс і Спіноза.
XVIII століття. У результаті географічних відкриттів і колонізації в поле зору європейської освіченості потрапили «дикуни», тубільні народи з їх «первісним», як тоді думали, способом життя, що спонукало порівнювати їх з описаними Тацитом древніми германцями, геродотовським скіфами і навіть з самими древніми греками. З цієї великої програми порівняння зросла просвітницька філософія історії (передусім у Вольтера і Монтеск'є), пізніше поставила всесвітньої історії мета в якості ідеї прогресу людства. Паралельно цьому руху і частково всупереч йому з'явилася «Нова наука» Віко, обґрунтувала теорію саморозуміння породжує історичного духу. Проти просвітницької апології цивілізації і особливо теорії прогресу виступив Руссо, який заперечував будь-яку цінність історії.
XIX століття. Філософія історії Герцена, найважливіші її риси - це заперечення телеологічного погляду на історію і критика історичного фаталізму, погляд на історичний розвиток як на що йде (подібно до розвитку в природі) не по прямій лінії, а з різних напрямків.
