32. Окресліть основні напрями філософії 20 століття

Двадцяте століття відзначилося ще й тим, що філософи й науковці дедалі більше переконувалися в неможливості розв’язати проблему „людина–світ”, або питання смислу життя лише засобами розуму.

дослідники новітнього філософського процесу схильні виділяти (умовно) Такі основні напрями: філософська антропологія, сцієнтизм (філософія науки), феноменологія, герменевтика, філософія постмодернізму, в кожному з яких наявні ще свої підрозділи. Філософська антропологія (філософія людини) поділяється на: а)”в широкому розумінні” й б)”у вузькому розумінні”. До філософської антропології в широкому розумінні відносять екзистенціалізм, релігійну філософію, персоналізм, філософію життя. Екзистенціалізм (від лат. – існування) на противагу традиційній філософії, що починала з сутності (світу і людини), наполягає на первісності людського існування, долі особистості в суперечливому світі. Найзначнішими представниками екзистенціалізму є М. Гайдегер, К. Ясперс, А. Камю, Ж.-П. Сартр, Г. Марсель, М. Бубер та ін. Персоналізм (від лат. – особистість) – напрям сучасної філософії, що в основу покладає людську особистість як вищу цінність у контексті історії, релігії, культури. Напрям репрезентований американським відгалуженням (Б.П. Боун, Дж. Ройс, Е.Ш. Брайтмен та ін.), французьким (Е. Муньє, Ж. Лакруа, М. Недонсель та ін), а також російським (Н. Бердяєв, Л. Шестов, Н. Лоський).Філософія життя започаткована німецькими мислителями 19 ст. А. Шопенгауером (1788 – 1860) та Ф. Ніцше (1844 – 1900) й найбільшого розвитку набула в Німеччині (В. Дільтей, Г. Зімель, Г. Рікерт, М. Шелер, О. Шпенглер). Поширилася у Франції (А. Бергсон), та Іспанії (Х. Ортега-і-Гасет). Мотивами філософії життя, зокрема ніцшеанства, пронизана творчість української письменниці О.Кобилянської.

У сцієнтизмі (від лат. – знання, наука) звернемо увагу на неопозитивізм. Неопозитивізм являє собою один з етапів розвитку позитивістської філософії 19 ст., пов’язаної передусім з іменами О. Конта, Дж. Миля та Г. Спенсера й зорієнтованої на позитивні науки як на джерело істинного знання.

Герменевтика – філософський напрям, предметом вивчення якого є текст, суперечлива єдність його змісту та смислу.

33. Охарактеризуйте вчення «філософії життя», розгляньте основних представників та їхні ідеї

Одним із основних джерел філософії життя є ірраціоналістично-песімістична філософія Шопенгауєра. За Шопенгауером сутність особи становить незалежна від розуму воля – сліпе хотіння, невіддільне від тілесного існування людини, котра є проявом психічної світової волі, основою та істинним змістом усього сущого.

Другу тенденцію виражала позитивістська концепція Огюста Конта. Позитивізм, як філософський напрям заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Пізнання з погляду позитивізму потрібно звільнити від будь-якої філософської інтерпретації.

Ідеї Конта виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Дж. Стюарта Мілля та Герберта Спенсера. Розвивали представники емпіріокритизму – Ерист Макс(1838-1916) та Ричард Авенаріус, а в 20-му столітті випустив неопозитивізм та пост позитивізм.

Третя тенденція знайшла прояв в ірраціоналістичних ідеях християнського екзистенціалізму К’єркегора. Лише християнство за К’єркегором дає основу для правил поведінки, лише воно здатне навчити людину бачити істину, реальність. К’єркегор висуває концепцію екзистенціальної (особистісної) істини, змальовує осягнення істини як результат зіткнення протилежних „життєвих” позицій.

В історії філософії настає етап переосмислення її основних принцпів, нового неокласичного типу філософствування. Настає епоха антираціоналістичного умонастрою. Виникають форми „ірраціоналістичного гуманізму”, які апелюють до підсвідомості.

Тепер істину вбачають в несвідомому. Ставлення філософії до розуму і раціоналістичних систем стає негативним, оскільки вони не здатні відповідним чином орієнтувати людину в житті та історії. „Філософія мислення” замінює „філософія життя”.

Основа життя, за концепцією Ніцше – це воля. Життя з проявом волі, але не абстрактної світової волі, а конкретної, визначеної волі – волі до влади.

Ніцше прагне обґрунтувати культ людини, який ґрунтується на таких положеннях: по-перше, цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем „волі до влади”, по-друге, існує природня нерівність людей, по-третє, сильна людина природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими моральноправовими нормами.

Для Шпенглера життя – це „доля”, „доля”, „душа”, культура. Культура трактується тим, як організм, який з одного боку характеризуються твердою органічною єдністю, а з другого – відокремлений від інших культурних утворень. Шпленглер виділяє 8 культрур.

У наш час найбільш ірраціоналістичними течіями слід визнати екзистенціанолізм, франкфуртську школу, герменевтику.