6. Державне регулювання заробітної плати

Важливою складовою державного регулювання економіки є участь держави у формуванні, регулюванні та розвитку соціально-трудових відносин, провідною складовою яких є розподільні відносини. Виступаючи в різних ролях: власника засобів виробництва і роботодавця, законодавця, ініціатора соціального діалогу, арбітра, посередника, примирювача, гаранта прав і свобод членів суспільства, — держава не може не брати активної участі у формуванні політики доходів у цілому і заробітної плати зокрема.

Соціально-економічний зміст мінімальної заробітної плати (МЗП), як це випливає з міжнародних трудових норм, полягає в тому, що це є грошовий еквівалент, який забезпечує задоволення потреб простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації за умов, коли трудовий процес відбувається у межах суспільно нормальної інтенсивності праці.

Посилення ролі держави в регулюванні оплати праці має здійснюватися за такими напрямами:

а) узгодження складників економічної політики, включаючи структурну, цінову, податкову, зовнішньоекономічну компоненту, і реалізація заходів, спрямованих на посилення соціальної ефективності реформ, на зростання заробітної плати одночасно з реформуванням інших складових механізму господарювання;

б) формування сучасного повноцінного ринку праці й використання ринкового саморегулювання як важливого важеля впливу на параметри заробітної плати;

в) підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади в реалізації законодавчо визначених повноважень щодо встановлення умов і розмірів оплати праці;

г) законодавче забезпечення розвитку соціального партнерства;

ґ) активізація діяльності органів державної виконавчої влади й місцевого самоврядування як суб’єктів соціального партнерства у формуванні угод на національному, галузевому, регіональному (територіальному) рівнях;

д) запровадження додаткових заходів, спрямованих на захист заробітної плати;

е) посилення контролю за додержанням законодавства з оплати праці.

7. Договірне регулювання заробітної плати

Договірне регулювання заробітної плати як один з інструментів соціального партнерства являє собою систему, механізм узгодження інтересів роботодавців та найманих працівників, суб’єктів соціально-трудових відносин із приводу оплати праці. Договірне регулювання заробітної плати є тією сполучною ланкою, яка дозволяє зробити заробітну плату «соціально справедливішою» та зменшити її «жорсткість», яка диктується або тільки державою, або кон’юнктурою ринку праці.

Цей механізм передбачає послідовне узгодження інтересів сторін, є гнучким, динамічним, здатним використовувати найрізноманітніші форми розв’язання наявних проблем.

Змістом галузевої угоди як одного з основних нормативних актів у сфері організації заробітної плати відповідно до ст. 8 Закону України «Про колективні договори і угоди» мають бути такі галузеві норми: умови зростання фондів оплати праці; установлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі).

Значна самостійність підприємств за умов сучасної економічної системи веде до розширення сфери договірних відносин на цьому рівні, підвищує статус колективного договору, його роль у регулюванні соціально-трудових відносин у цілому і розподільних відносин зокрема.

Зауважимо, що відповідно до чинного законодавства колективний договір є єдиним нормативним актом на рівні підприємства, в якому закріплюються всі умови і розміри оплати праці.

Виходячи з міжгалузевих проблем у сфері оплати праці, котрі потребують розв’язання на договірній основі на державному (національному) рівні, змістом генеральної угоди як одного з основних нормативних актів щодо оплати праці мають бути такі принципові питання політики заробітної плати:

а) частка заробітної плати у валовому внутрішньому продукті;

б) мінімальний розмір тарифної ставки робітників першого розряду виходячи з державної гарантії мінімальної оплати праці та прожиткового мінімуму;

в) співвідношення рівнів тарифних ставок робітників першого розряду (мінімальні ставки оплати праці) у різних галузях економіки з урахуванням складності й умов виконуваних робіт;

г) мінімальні розміри доплат і надбавок до тарифних ставок (посадових окладів), що мають міжгалузевий характер;

ґ) порядок перегляду (індексації) мінімального розміру тарифної ставки робітників першого розряду виходячи з динаміки споживчих цін на товари і послуги, зміни ефективності виробництва;

д) міжгалузеві нормативні акти з питань тарифікації і нормування праці;

е) нижня межа частки основної заробітної плати у винагороді за працю в економіці країни.

Регіональні угоди: «Угоди на регіональному рівні регулюють норми соціального захисту працівників, включають вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги

На нинішньому етапі (протягом принаймні двох-трьох років) норми регіональних (територіальних) угод стосовно оплати праці треба поширити на підприємства комунальної власності, організації, що фінансуються чи дотуються з місцевих бюджетів, з тими самими нормами, що містяться в галузевих угодах.