4. Процес організації заробітної плати

Узагальнення теоретичних досліджень у галузі праці і трудових відносин, практики організації заробітної плати у країнах з розвиненою економікою дає змогу стверджувати, що функціонування заробітної плати в економіці ринкового типу здійснюється через відповідну її організацію, тобто поєднання: а) ринкового «самонастроювання», включаючи кон’юнктуру ринку праці; б) державного регулювання; в) договірного регулювання через укладання генеральних, галузевих, регіональних (регіонально-галузевих) угод і колективних договорів на рівні підприємств, а також індивідуальних трудових договорів з найманими працівниками; г) механізму визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо на підприємстві (у структурному підрозділі) з використанням таких елементів, як тарифне нормування заробітної плати та системи оплати праці.

Суб’єктами організації заробітної плати є: органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об’єднання власників або їхні представницькі органи; професійні спілки, об’єднання професійних спілок або їхні представницькі органи; працівники.

Організація заробітної плати:

• Державне регулювання:

  • установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій

  • оподаткування доходів працівників

  • регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів

  • установлення розмірів і умов оплати праці керівників підприємств,заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету

  • забезпечення додержання законодавства у сфері заробітної плати

  • забезпечення державного нагляду і контролю за повнотою і своєчасністю виплати заробітної плати

• Договірне регулювання

  • генеральна угода

  • галузева угода

  • регіональна угода

  • трудовий договір

  • колективний договір підприємства

• Механізм визначення індивідуальної заробітної плати на рівні підприємства(структурного підрозділу)

  • тарифне нормування заробітної плати

  • системи заробітної плати

• ринкове самонастроювання, включаючи кон’юнктуру ринку праці

5. Суть ринкової кон’юктури як регулятора заробітної плати

Ринок праці встановлює середньоринкове значення заробітної плати, додержуючись сформованих у суспільстві пропорцій стосовно розподілу необхідного продукту. Як і будь-який інший ринок, є системою, котра постійно узгоджує попит і пропонування. Для цього необхідно, щоб заробітна плата, як основна компонента ціни робочої сили, формувалася з урахуванням стану ринку праці.

Невідповідність попиту і пропонування на конкурентному ринку праці спричиняє підвищення або зниження ціни робочої сили щодо їхньої вартості. Якщо заробітна плата як форма ціни робочої сили на конкурентному ринку праці виявиться вищою за рівноважне значення, то виникне надмір пропонування робочої сили, що спонукатиме роботодавця до зниження рівня оплати праці. І навпаки, заниження заробітної плати щодо її конкурентної величини призводить до дефіциту робочої сили, необхідної для виконання обсягів виробництва, запланованих роботодавцем. За такого стану заробітна плата матиме тенденцію до підвищення, яка врешті-решт установить ринкову рівновагу.

Інша ситуація складається на неконкурентному ринку праці. Роботодавця, котрий на ринку праці має монопольне становище як покупець робочої сили, в економічній літературі заведено називати монополістом, а різновид цього ринку — моделлю монополії. Монопольне становище роботодавця дає можливість йому ігнорувати ринкові закони і диктувати умови купівлі товару робоча сила. Навіть за відповідності попиту і пропонування на цьому ринку праці ціна робочої сили є, як правило, нижчою за її вартість.

Більшість зарубіжних економістів незалежно від того, які теоретичні концепції щодо функціонування ринку праці вони обстоюють, визнають недостатню гнучкість цього ринку. Розглядаючи, зокрема, ставки заробітної плати як елемент ціни робочої сили, представники різних економічних шкіл справедливо зазначають, що, на відміну від свободи формування інших цін на товари і послуги під впливом співвідношення попиту і пропонування, цим цінам притаманна жорсткість, спричинена вимогами соціально-економічної стабільності.

Слушною можна вважати думку багатьох економістів, які вважають, що за допомогою механізму ринку праці рівень заробітної плати встановлюється між двома межами — верхньою і нижньою. Верхню межу визначає гранична продуктивність праці за тією оцінкою, яку працівникові дає роботодавець. Інакше кажучи, це означає, що жоден роботодавець не платитиме працівникові більше, ніж той створює своєю працею. Нижня межа в оплаті праці визначається або гарантованим державою мінімумом заробітної плати, або порівнянням з винагородою за працю, що склалася на інших підприємствах.

Установлення рівня заробітної плати під впливом зміни кон’юнктури на ринку праці стимулює працівників здобувати ті професії, на які зберігається або підвищується попит під впливом структурних зрушень, інноваційного розвитку.