6. Стандартні етикетні ситуації. Система мовник формул

"Органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури взагалі"11 є мовний етикет.Мовний етикет - це правила мовленнєвої поведінки, "сукупність словесних форм ввічливості"12, прийняті національним колективом мовців. Він охоплює стійкі формули спілкування (слова, словосполучення, мовні звороти-кліше) в ситуаціях установлення контакту із співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості "орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом"13.Мовний етикет визначається загальною культурою спілкування, а також соціальним статусом мовців, рівнем їхньої освіти й виховання, віком, статтю. Він відповідає національно-культурним традиціям суспільства або окремого соціуму. Мовний етикет моделює поведінку людини - спонукає її в певній ситуації поводитися у відповідний спосіб.Рівень дотримання мовного етикету, культури спілкування часом впливає на поведінку співрозмовників більшою мірою, ніж предметний зміст мовлення.Існує чимало типових комунікативних ситуацій (етикетних)14, для яких характерна впорядкована система мовних знаків (формул), вибір яких є дуже важливим в етикетному мовленні.Авторитетний фахівець з проблем мовного етикету Ярослав Ра-девич-Винницький чітко визначає ці стандартні етикетні ситуації й відповідно до них називає стереотипні словесні формули, якими варто послуговуватись у ситуаціях, що безліч разів повторюються у повсякденні15.Вітання та побажанняДоброго ранку!Добрий день (добридень, здрастуйте, здорові будьте)!Добрий вечір (добривечір)! Доброї ночі!Доброго здоров я/Вітаю (тебе; Вас)!Радий (тебе; Вас) вітати!Моє шанування Дозвольте Вас привітати!Слава Україні! - відповідь: Героям слава!Хай живе...З приїздом Вас!Поздоровляю Вас!Здоровлю з...Зичу радості, успіхів!Віншую Вас з...Зі святом Вас!Вітаю з днем народження!З настанням Нового року!З передноворіччям! З прийдешнім Новим роком!Бажаю (зичу) щасливого Нового року! Хай щастить у Новому роціБудьте здорові з Новим роком!З неділею святою будьте здорові Зі святом будьте здорові!Дай, Боже, щастя! - відповідь:Дай, Боже, здоров'я! Слава Ісусу Христу! - відповідь: Слава навіки! Христос рождається! - відповідь: Славіте Його Христос Воскрес! - відповідь: Воістину воскрес! Бажаю (зичу) Вам здоров я, щастя, успіхів, усіляких гараздів! Щасливих Вам свят!Дозвольте вітати Вас від імені...Наше щире вітання...Хай збудуться всі Ваші мрії!Вузлики на пам'ять! Правила вітання1. Першим вітається:o молодший із старшим;o підлеглий з начальником:o чоловік із жінкою:o молода жінка з літнім чоловіком. Незалежно від віку, статі, посади:o той, хто проходить повз когось або переганяє його;o той, хто підходить до гурту:o той, хто заходить у приміщення.2. Словесні вітання слід супроводжувати невербальними знаками:o жінки - плавним нахилом голови;o чоловіки - легким схилянням верхньої частини тулуба і/або голови:o молоді люди - такими ж, але трохи нижчими поклонами.3. Вітаючись, треба:o привітно усміхнутися і дивитися людині у вічі:o вийняти цигарку з рота, а руки з кишень:o зняти темні окуляри;o чоловікові підвестись і стояти доти, доки жінка не сяде або не піде.4. Першим руку подає:o старший молодшому;o жінка чоловікові;o соціально вищий соціально нижчому.5. Подають тільки праву руку.6. У руку цілують:o тільки заміжніх і старших жінок;o дівчат цілують у щічку;o руку жінки беруть за пальці, підносять і в легкому нахилі голови цілують у тильну сторону пальців або ж у передню частину тильної сторони долоні;o під час поцілунку чоловік має зняти капелюха і рукавиці.Звернення до незнайомої людиниСтандартна послідовність фраз у розмові з незнайомою людиною може мати таку послідовність:7. Вітання: Доброго ранку (Добрий день! Добрий вечір!).2. Вибачення і прохання: Вибачте, що затримую Вас! Скажіть, будь-ласка, ... (Будьте ласкаві, скажіть...; Чи не могли б Ви сказати...).3. Подяка: Щиро (сердечно) дякую Вам за ... (Щиро вдячний за...).4. Вибачення: Пробачте, що затримав Вас (Даруйте, що завдав Вам клопоту).5. Прощання: До побачення! (Бувайте здорові! Усього Вам най-кращого! Хай щастить!).Мудра порадаУ фразі з проханням варто (не обов'язково) вживати слова звернення: Шановний (а) пане/пані! Шановний (а) добродію/добродійко! Пане міліціянте!Щоби привернути до себе увагу особи, потрібноo спочатку звернутися до особи зі словами вибачення: Прошу вибачення! Перепрошую! Будь ласка, пробачте! Прошупробачити!o коли особа виявить увагу поглядом, мімікою, реплікою продовжити розмову:Скажіть, будь ласка! Дозвольте запитати! Чи можна на хвилинку зайняти Вашу увагу?Чи можна Вас запитати? Чи дозволите на хвилинку відірвати Вас від справ?o репліки - відповіді адресата: Я Вас слухаю!Я до Ваших послуг!Чим можу Вам допомогтиПрошу!o якщо таких реплік не було чи вони мали відмовний характер (Даруйте, не можу Вамдопомогти; На жаль (вибачте), я зайнятий), потрібно перепросити і відійти.З-найбжленцр.Знайомлення - "встановлення контакту між людьми із повідомленням ними чи про них комунікативного мінімуму інформації потрібної для спілкування"16.Цей мінімум становить:o ім'я чи ім'я і прізвище:o ім'я і по батикові;o всі три компоненти.Залежно від ситуації спілкування та статусних ознак партнера можна назвати:o фах комуніканта;o посаду;o заклад навчання, місце роботи;o місце проживання;o позапрофесійні інтереси.Знайомлення без посередникаБудьмо знайомі!Я хочу (хотів би) з Вами познайомитися!Мені конче треба з Вами познайомитися!Ви не проти, щоб ми познайомилися?Чому б нам не познайомитися?Дозвольте відрекомендуватися!Після цих формул ідуть фрази самоназивання:Моє ім'я..Моє прізвище...Мене звати...;Я-...Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам...; Дозвольте познайомити Вас із...; Познайомтеся, це...; Познайомтеся, будь ласка, це ...; Знайомтеся, будь ласка. Це мій...Особа, якій відрекомендовують, може висловити свої почуття такими фразами: Дуже приємно! Я вже чув про Вас;Мені (надзвичайно) приємно з Вами познайомитися! Я радий знайомству з Вами!Мудрі поради Жінкам не бажано знайомитися з чоловіками без посередника (крім службових професійних взаємин).Своє ім'я (прізвище по батькові) треба вимовляти розбірливо без поспіху достатньо голосно.Знайомляться через посередника стоячи.Руку першим подає той кому відрекомендовуютьПід час знайомства варто усміхатися мати щирий вираз обличчяЗапам'ятайте! Правильно НеправильноБудьмо знайомі Будемо знайоміДавайте знайомитися Дозвольте відрекомендуватися Дозвольте представитиЯ дуже раджу Вам ...; Я пропоную Вам..,; Я би радив Вам ...; Дозвольте порадити Вам...; Може б, Вам...; Вам слід (варто)...Певна річ, ви не завжди можете задовольнити прохання, прийняти ту чи іншу пропозицію і тому змушені відмовити. Відмова має бути коректною, доброзичливою й переконливою. А щоб пом'якшити тон відмови, на початку речення треба вживати слова: на жаль, шкода, дуже шкода, на привели кий жаль, щиро жалкую, вибачте, мені дуже прикро.На жаль, ніяк не можу погодитисяДаруйте, але я змушений Вам (тобі) відмовити;Дуже шкода, але я не погоджуюсь;Лексико-граматичним засобом вираження розради є дієслово у формі наказового способу однини або множини: Не переживай (те)! Не хвилюйся (теся)! Заспокойся (тесь)! Не журись (іться)! Візьми (іть) себе в руки! Не бери (іть) собі це так близько до серця! Викинь (те) це з голови! Не думай (те) про це! Не звертай (те) на це уваги! Сподівайся (тесь) на краще!Отже, типові етикетні ситуації мають багатий арсенал словесних формул, семантико-стилістинні властивості яких дають можливість мовцеві зробити правильний вибір, врахувавши структуру комунікативної ситуації, взаємини із співрозмовником, його вік, стать, соціальне становище.Примітка. Щоб не повторюватися, ми не подавали висловлення подяки, вибачення, прохання, запрошення, оскільки ці словесні формули представлені під час розгляду службового листування (с. 254-339).Культура мовлення - це не тільки загальноприйнятий мовний етикет, а й дотримання кодифікованих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, стилістичними і синтаксичними засобами мови. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним.Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість - основні вимоги культури усного спілкування.

7.пит

Стиль (від латин. Stilus – паличка для письма). Сталь літературної мови – різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль – це власне слова на власному місці. Кожний стиль має: сферу поширення і вживання (коло мовців); функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо); характерні ознаки (форма та спосіб викладу); система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо). Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вони не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане. Досконале знання специфіка кожного стилю, його різновидів, особливостей – надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування. 1. Поняття стилю мовлення Термін “стиль мовлення” слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови – спілкування, повідомлення і діяння. впливу. Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний. Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають книжними. Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог) то для інших – переважно монолог. Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях. У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань. Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін. 2. Характеристика основних функціональних стилів Розмовний стиль. Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побутів, у сім’ї, на виробництві. Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків. Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом. Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів. У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часток не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер. Ділова ж мова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети. Основні ознаки: безпосередня участь у спілкування; усна форма спілкування; неофіційність стосунків між мовцями (неформальне); невимушеність спілкування; непідготовленість до спілкування (неформальне); використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації); використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка); емоційні реакції; потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне. Основні мовні засоби: емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.); суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості); прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові); часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-); фразеологізми, фальклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т.д.); заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка. Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги. Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець. Жанри реалізації – бесіда, лист. Художній стиль. Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій. Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті. Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) це стиль покликаний крім інформаційної функції найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки. Основні ознаки: найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ – персонаж, образ колектив, образ – символ, словесний образ, зоровий образ); поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів; естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного; експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.); зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності; відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи; визначальним є суб’єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача). Основні мовні засоби: наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, рече, дій, явищ, ознак); використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, анонімів, фразеологізмів); запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця); уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів., навіть жаргонізмів; поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали (Н. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л.Костенко); у наказовому способі: В квітах всі вулиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина); широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики; повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.). За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту: Науковий стиль. Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основне призначення – викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення. Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання. Основне призначення: інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми; активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові; пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення. епістолярний стиль. Сфера використання – приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики (“Посланія” І. Вишенського, “Листи з хутора” П Куліша та ін.). Основні ознаки – наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звернення; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум. (Р.S. – приписка до закінченого листа після підпису). Основні мовні засоби – поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов’язкових раніше вступних звертань та заключних формувань увічливості. Конфесійний стиль. Сфера використання – релігія та церква. Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у “Біблії” та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

8.пит. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилівПоняття "професійна мова" охоплює три функціональні різновиди літературної мови - офіційно-діловий, науковий, розмовний. На думку O.A. Лаптєвої, науковий і діловий стилі у період свого становлення "поряд з процесами дивергенції завжди репрезентували зближення, в результаті чого утворився складний конгломерат вихідних спільностей і взаємопроникнень"31. Обидва стилі не допускають (або майже не допускають) уживання художніх засобів мовлення, звуконаслідування слів, вигуків, питальних та окличних речень та ін. Науковий і офіційно-діловий стилі розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття. В обох стилях по можливості уникають викладу від першої особи однини (крім документів щодо особового складу) ("я дослідив", "я повідомляю") і замінюють її першою особою множини ("ми дослідили", "ми повідомляємо") або безособовими конструкціями ("було досліджено", "дослідження було проведено").Для цих стилів характерні спільні метатекстові одиниці, за допомоги яких можна:1) наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читачів до важливих фактів: слід (варто) зауважити, особливо важливо виокремити, розглянемо (наведемо) тепер приклад, особливу увагу треба зосереджувати, перейдемо до питання, зауважимо насамперед, тільки, аж ніяк не;2) пояснити, уточнити, виділити щось: наприклад, для прикладу, як-от, приміром, зокрема, а саме, тобто, як ось, це значить, передусім (передовсім), так, тільки, лише, навіть;3) поєднати частини інформації: / (й), також, тобто, іншими словами, інше кажучи, або інакше, крім того, разом з тим, між іншим, мало того, заразом, згідно з цим, відповідно до цього, як зазначалося раніше, як про це йшлося;4) вказати на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу: по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, ще раз, почнемо з того, що..., перейдемо до. ..;5) висловити впевненість або невпевненість (оцінку повідомлюваного): безсумнівно, безперечно, без усякого сумніву, беззаперечно, поза всяким сумнівом, напевно (напевне), звичайно, природно, обоє 'язково, необмінно, безпомилково, розуміється, не потребує доведення..., можливо, ймовірно, самозрозуміло;6) узагальнити, зробити висновок: у результаті можна дійти висновку, що...; узагальнюючи, є підстави стверджувати; із сказаного випливає; з огляду на важливість (авторитетність); отже, таким чином, зрештою, врешті, після всього, сутність викладеного дає підстави потвердити про...; на основі цього ми переконалися в тому...;7) зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину (умову) і наслідки: а, але, проте, однак, не тільки (не лише), а й...; всупереч положенню (твердженню); як з 'ясувалося, попри те, внаслідок цього, а отже, незважаючи на те, як з 'ясувалося;8) зробити критичний аналіз відомого або бажаного: з цієї теми уже є...; автор аналізує (розглядає, характеризує, порівнює, доводить, обґрунтовує, підкреслює, виокремлює, зупиняється на..., формує, наголошує на важливості, пояснює це тим, що...; звичайно, особливо слід (варто) відзначити, загальноприйнято, одним з найвизначніших досягнень є; у дослідженні викладений погляд на..., викладені дискусійні (суперечливі, невідомі, загальновідомі, істинні) відомості, зроблено спробу довести, наведені переконливі докази, враховані попередні висновки, взяті то уваги, схвальним є те, що, варто спробувати, необгрунтоване твердити, можна погодитися.Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, стикається з проблемою написання заяви, службової довідки, листа, виступу. Для забезпечення комунікативної досконалості мовлення (точності та логічності викладу і їхнього обов'язкового складника - мовної унормованості) кожний фахівець має доцільно послуговуватися мовними засобами різних рівнів. З цією метою студенти мають навчитися аналізувати наукові, науково-популярні тексти на лексичному, лексико-семантичному, стилістичному і граматичному рівнях, редагувати, скорочувати (компресія) тексти, конструювати елементи висловлювання з урахуванням запропонованої мовленнєвої ситуації. Правильно підібраний текст допоможе сформувати уміння спочатку правильно складати вторинні наукові тексти (конспект, анотацію, реферат), а потім підготуватися до написання власного наукового тексту, наприклад, дипломної роботи. Укладаючи конспект, студенти розуміють структуру наукового тексту й особливості його будови, усвідомлюють необхідність правильно скорочувати слова, написати план і виконати певну компресію тексту. Особливу увагу треба приділяти власне українській термінології, що перебуває у пасивному словнику переважної більшості фахівців, бо терміни співіснують в одному семантичному полі з не термінами (виражальні слова), що є "сигналами для розумової діяльності: "думай", "зверни увагу", "зупинись", "подивися з другого боку", "зістав""32.

9.пит. Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльностіМовлення як вид людської діяльності завжди зорієнтоване на виконання якогось комунікативного завдання. Висловлюючи свої думки і почуття, людина має конкретну мету - щось повідомити, про щось запитати, переконати в чомусь адресата чи спонукати його до певних дій тощо. З цією метою мовець прагне висловитися з якнайбільшою повнотою, дібрати якнайточніші у семантичному і стилістичному сенсі мовні засоби.Безпосереднім проявом думки, формою її існування, репрезентантом мисленнєво-мовленнєвої діяльності є текст. Дефініції терміна текст, яка б відображала усю його багатоаспектність і водночас була вичерпною, ще не існує, оскільки дослідники найчастіше у своїх визначеннях актуалізують якусь одну ознаку тексту, важливу у контексті їхнього дослідження.Текст (від лат. textum - тканина, сплетіння, поєднання) - це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність. Отже, текст виступає обов'язковим складником комунікативного процесу, допомагає фіксувати, зберігати і передавати інформацію в просторі й часі.Лінійно розташована сукупність речень є одиницею тексту. Найменша одиниця тексту - надфразна єдність, абзац, що є одиницями різних принципів членування тексту, хоча абзац структурно й композиційно може виокремлювати надфразну єдність.Надфразна єдність - це сукупність семантично й граматично поєднаних висловлень, що характеризуються єдністю теми й особливим синтаксичним зв'язком компонентів. У діалозі надфразна єдність складається з питань й відповідей; репліки й реакції. Синоніми надфразної єдності - складне синтаксичне ціле, прозаїчна строфа, гіперсинтаксема й ін.Основними ознаками тексту є:o зв'язність - визначальна категорія тексту, основним показником якої є розвиток теми і формальні засоби (семантично близькі слова і фрази, граматичні й стилістичні одиниці тощо). За допомоги мовних ї позамовних чинників вона забезпечує обмін інформацією. Показниками зв'язності є: лексичні (синоніми, антоніми, пароніми, повтори), морфологічні (сполучники, сполучні слова, вказівні займенники, деякі прислівники, тощо), синтаксичні (порядок слів, порядок розташування частин), стилістичні (еліпс, градація, питальні речення тощо) одиниці; інтонація, наголос, паузи; ситуації спілкування;o цілісність, яка забезпечується змістовою (єдність теми, змісту), комунікативною (мета спілкування), структурною і формально-граматичною (єдність мовленнєвих жанрів) цілісностями33; членованість. Будь-який текст можна комунікативно членувати на частини з метою полегшення сприйняття інформації адресатомo інформативність уособлює інформативний масив тексту, що міститься не лише в його вербальній організації, а випливає з її взаємодії з авторською і читацькою свідомістю. Отже, інформативність тексту виявляється лише у процесі тлумачення мовного масиву через свідомість адресата, а масив інформації формує автор тексту. Кожен текст і створюється заради передачі інформації;o завершеність - ознака текстів, що передбачає їхню формальну і змістову закритість.Крім змісту, частини тексту пов'язуються за допомоги лексичних (повтори слів, синоніми, спільнокореневі слова, займенники, прислівники) і граматичних (сполучники, вставні слова, неповні й риторичні речення)засобів.Виокремлюють два основні види тексту - монологічний і діалогічний.

10. СПІЛКУВАННЯ І КОМУНІКАЦІЯ. ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ. Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми34, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.Отже, спілкування - це «цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомоги вербальних засобів»35.Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування36, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою частиною. Професійне спілкування, спираючись на загальні норми, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних комунікативних ситуаціях. Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки.Правила спілкування - «рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу»37. Ці правила засвоюються у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично.Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, одначе вони не є синонімами. Комунікація - це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування.Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття «комунікація» ширше поняття «спілкування». Ми розглядатимемо ці терміни як синоніми «з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні»38.

Функції спілкування Функції спілкування (від лат. гапсїіоп - виконання, здійснення) -це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі Відомі різні класифікації функцій спілкування: одні науковці, виокремлюючи їх, розглядають спілкування в контексті його органічної єдності з життям суспільства в цілому та безпосередніми контактами людей, інші - як обмін інформацією, взаємодію та сприйняття людьми один одного, ще інші - з погляду мети спілкування. Узагальнюючи різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про багатоаспектний характер цього феномену.Спілкування і комунікація. Функції спілкуванняЖиття і діяльність людини неможливі без спілкування, оскільки воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Процес спілкування значною мірою визначає добробут, ефективність дій людей. Так, напр., фахівці в галузі створення та впровадження нової техніки вважають, що сама технічна ідея лише на 20% забезпечує успіх нової розробки; 80% залежить від спілкування: слід довести нову ідею до спеціалістів, переконати, що вона є новою та ефективною, одержати дозвіл на апробацію, знайти охочих взяти участь у впровадженні, «проштовхнути» в реалізацію, використовуючи рекламу та інші засоби. Часто в побутовому мовленні, а іноді в науковій літературі, спілкування ототожнюють з комунікацією, однак поняття різняться значенням. Поняття «спілкування» є більш загальним, «комунікація» – конкретним, що позначає лише один із типів спілкування.Спілкування – сукупність зв’язків і взаємодій людей, суспільств, суб’єктів (класів, груп, особистостей), у яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками та результатами діяльності.Це комплексне поняття, що охоплює всі можливі типи процесів взаємозв’язку й взаємодії людей: інформаційний (обмін інформацією), інтерактивний (зв’язки і вплив учасників) та перцептивний (сприйняття органами чуття)Спілкування – одна з необхідних умов формування й розвитку суспільства та особистості. Комунікація ж, як правило, пов’язана лише з інформаційним зв’язком.

12. Невербальні засоби спілкуванняНевербальні засоби спілкування - це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.Один з найвідоміших фахівців з питань спілкування А. Піз стверджує, що за допомоги слів передається всього 7% інформації, тоді як звуковими засобами - 38%, а за допомоги міміки, жестів і поз - 55 %40. Без сумніву, вербальні і невербальні засоби спілкування потрібно інтерпретувати не ізольовано, а в єдності, оскільки вони підсилюють взаємодію між співбесідниками. Між вербальними і невербальними засобами спілкування наявний своєрідний розподіл функцій: словесними передається чиста інформація, а невербальними - ставлення до партнера. Бажано розвивати вміння читати (розуміти) невербальні сигнали, оскільки вони здебільшого спонтанні, несвідомі, а тому щирі. Вміння користуватися ними сприяє формуванню культури спілкування.На думку американських вчених, для формування першого враження від співрозмовника важливими є перші чотири хвилини зустрічі, а деякі вважають, що досить і двох хвилин41.У наукових дослідженнях є різні класифікації невербальних засобів, Кінетичні невербальні засоби є найважливішими у спілкуванні. Серед них важлива роль відводиться міміці.Міміка - це експресивні рухи м'язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу.Міміка репрезентує шість основних емоційних станів: гнів, радість, страх, страждання, подив і презирство. В. А. Лабунська розробила схему мімічних кодів емоційних станів З мімікою тісно пов'язаний візуальний контакт, тобто погляд, що становить важливу частину спілкування. Розрізняють діловий, світський та інтимний погляди залежно від локалізованої спрямованості на співрозмовника.Погляд, спрямований у трикутник, вершиною якого є точка посередині чола, а основою - лінія між очима, є діловим. Він не опускається нижче очей. Якщо погляд фіксується нижче лінії очей - то це соціальний погляд. Інтимний погляд спрямовується в трикутник між очима і грудьми.Погляд має завжди відповідати типові спілкувальної ситуації. Неабияке значення у спілкуванні відіграють жести.Жести - це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини.За функціональним призначенням і природою вирізняють такі їх види:1. Ритмічні жести дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, сповільнення чи прискорення темпу мовлення.2. Емоційні жести передають найрізноманітніші відтінки почуттів: подив, радість, захоплення, ненависть, роздратування, розчарування.3. Вказівні жести виконують функцію виділення якогось предмета серед однорідних. З цією метою послуговуються рухами пальців, кисті, цілої руки.4. Зображувальними жестами відтворюють предмети, тварин, інших людей (їхню форму, рухи, розміри). Ними користуються в тих випадках, коли не вистачає слів чи необхідно підсилити враження і вплинути на слухача наочно.5. Жести-символи інформують про певні дії, властивості, наміри тощо. Такі жести не мають нічого спільного з діями, про які вони сигналізують. Наприклад, піднесена рука з випрямленими пальцями - "прошу слова". До жестів-символів належать умовні жести вітання, прощання, заклик до мовлення, передчуття приємного.

13. Гендерні аспекти спілкуванняУ психології соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої дається визначення понять "чоловік" та "жінка", називається тендерною. У ділових стосунках - це взаємини чоловіка і жінки.Для вивчення цього питання радимо скористатися посібником з етики "Мистецтво ґречності" Ольги Корніяки.Так, за сучасним етикетом, першим вітається молодший зі старшим, чоловік із жінкою. Чоловік із жінкою має вітатися першим навіть тоді, зазначає авторка, коли перебуває в товаристві інших жінок. Жінка вітається першою зі старшою за себе жінкою та з жінкою, якщо вона сама має своїм супутником чоловіка. Жінку зобов'язаний вітати першим керівник установи, навіть якщо це його секретарка.Прийшовши в гості, слід передусім вітати господиню, яка, привітавшись, може і не підводитися з місця. Та коли вона бажає особливо вшанувати когось із гостей, то підніметься зі свого місця за столом.Вітаючись чи знайомлячись, старший першим подає руку молодшому, жінка - чоловікові. Вітаючись, жінка може не знімати рукавичок. Чоловік подає руку жінці без рукавички.Звичай цілувати жінці руку прийшов до нас із глибини віків. Проте нині у багатьох країнах світу прийнято цілувати жінці руку лише у винятковій обстановці. (До речі, у Стародавньому Римі було три варіанти вітань: найближчому оточенню дозволялося цілувати правителя в губи, звичайні сановники цілували руки, а слуги - ноги).В Австрії жінкам цілують руку у винятково врочистих випадках. У Польщі цей ритуал вважають свідченням особливої уваги до жінки.сні поборники етикету - французи добре знають, що під відкритим небом руки жінкам не цілують. Не дозволяється цілувати жінці руку під час їжі. Якщо ж чоловіки у ході ділових взаємин поспішають цілувати своєму діловому партнерові-жінці руку, то слід пам'ятати при цьому певні правила. Руку жінки не варто піднімати до своїх губів, краще нахилитися самому, поцілувати і повільно опустити. При цьому слід пам'ятати, що цілувати слід тильну частину пальців.При знайомстві вважається нечемним не дивитися у вічі новому знайомому, але не дуже пильно. Чоловіки, знайомлячись, мають підвестися, бо вклонятися сидячи незручно. Жінка ж не встає з місця, окрім тих випадків, коли її знайомлять зі старшою за віком жінкою чи при бажанні виявити особливу повагу до того, з ким її знайомлять. Знайомлячись із чоловіком, перша для потиску простягає руку жінка, якщо вважає це за потрібне, а може обмежитися тільки кивком голови.Незалежно від службового становища, чоловік у своєму кабінеті має підвестися з місця, коли до нього заходить жінка, почекати, поки вона представиться й подасть йому руку. Себе він може не називати, бо відвідувач напевно знає, до кого з'явився (з'явилася) на прийом.На зустрічі, що має суто діловий характер, можна й не додержуватися наведених вище правил: жінка може підійти до чоловіка, подати руку для потиску й назвати себе.Переходячи у спілкуванні із "Ви" на "ти" жінка перша може запропонувати співбесідникові цей варіант спілкування, може й відмовити в такому переході, не називаючи причин.У телефонних розмовах закінчує спілкування той, хто починав, але чоловік має право поступитися місцем жінці в закінченні розмови.Вихована людина усвідомлює свою відповідальність за вчинки і сказані нею слова, за інтонацію, якою почато ділову розмову. Тому ні поганий настрій, ні стан здоров'я, ні становище не дають права бути неввічливим з навколишніми чи ображати. Про це мусять завжди пам'ятати як чоловіки, так і жінки.У ділових стосунках і чоловіки, і жінки повинні мати коректний зовнішній вигляд та одяг, щоб ніщо не викликало здивування чи заздрощів, щоб не відволікало співрозмовника від належного сприймання вашого повідомлення чи вашого прохання або пропозиції.Спілкуючись, треба триматися скромно й бути впевненим у собі. Не слід метушитися, розмовляти уривчасто. Мова має бути спокійною, чемною. Слід при цьому дбати про створення психологічно сприятливої атмосфери довіри, приязності, товариськості, рівноправного обміну думками - тобто про забезпечення світської чи ділової обстановки. І в цьому випадку багато залежить від жінки - учасниці переговорів.Не слід також забувати, що під час бесіди жінки воліють не розповідати про свої бажання відверто і легше йдуть на компроміси. Чоловіки у своїх міркуваннях рішучіші й частіше займають чітко визначену позицію. Жінки зде-

14. Поняття ділового спілкування Ділове спілкування - це складний багатоплановий процес розвитку контактів між людьми в службової сфері. Його учасники виступають в офіційних статуси і орієнтовані на досягнення мети, конкретних завдань. Специфічною особливістю названого процесу є регламентованість, тобто підпорядкування встановленим обмеженням, що визначаються національними і культурними традиціями, професійними етичними принципами. Діловий етикет містить у собі дві групи правил: норми, діють у сфері спілкування між рівними за статусом, членами одного колективу (горизонтальні); настанови, визначають характер контакту керівника і підлеглого (вертикальні). Загальною вимогою вважається привітне і попереджувальне ставлення до всіх колег по роботі, партнерів, незалежно від особистих симпатій і антипатій.Регламентованість ділової взаємодії виражається також в увазі до мови. Обов'язково дотримання мовного етикету - розроблених суспільством норм мовної поведінки, типових готових "формул", що дозволяють організувати етикетні ситуації вітання, прохання, подяки і т.д. (наприклад, "здрастуйте", "будьте ласкаві", "дозвольте принести вибачення "," щасливий познайомитися з Вами "). Ці стійкі конструкції вибираються з урахуванням соціальних, вікових, психологічних характеристик. Спілкування як взаємодія припускає, що люди встановлюють контакт один з одним, обмінюються певною інформацією для того, щоб будувати спільну діяльність, співробітництво. Службові контакти повинні будуватися на партнерських засадах, виходити з взаємних запитів і потреб, з інтересів справи. Безперечно, таке співробітництво підвищує трудову і творчу активність, є важливим чинником технологічного процесу виробництва, бізнесу.

15. Поняття про ораторську компетенціюРито?рика (давньо-гр. ???????? – ораторське мистецтво від ????? – оратор) – спочатку наука про ораторське мистецтво, пізніше – теорія прози чи теорія аргументації взагалі.Публічна мова є однією з форм ділового спілкування. Володіння нею передбачає високий рівень мовного розвитку людини. Публічною вважається мова, адресована широкому загалу. Одним з її різновидів є ораторська (риторична) мова, що функціонує як форма живого спілкування промовця з колективним слухачем з метою впливу на нього і переконання.Ораторська мова – це систематизована сукупність мовних засобів граматичного, лексичного та фонетико-орфоепічного рівнів, дібраних відповідно до потреб стилю, підстилю, жанру і організованих у живий (промову) або писаний текст за законами риторики.Ораторська мова вибудовується у формі монологу. Монологічна форма спілкування може реалізуватися як усне мовлення і опосередковано як писемне (через книгу, часопис, газету тощо).Ознаками ораторської мови є наявність у ній:– логосу (гр. logos – слово, думка) – мова виражає думку, йде від розуму й апелює до нього;– етосу (гр. ethos – звичай, характер) – морально-етичні якості;– пафосу (гр. pathos – біль, страждання, почуття, пристрасть) – натхнення, викликане глибокою переконаністю оратора.Ораторська мова характеризується такими особливостями:– за тематикою вона є суспільно важливою і проблемною;– за формою реалізації – писемно-усною;– за відношенням до форми – книжно-розмовною;– за функціональним типом мовлення – синтезом усіх елементів розповіді, опису, роздуму, доказу, спростування;– за характером реалізації – підготовчо-імпровізаційною.Темою публічних промов є важливі і часто складні для вирішення питання суспільно-політичного, громадського життя, які потребують публічного ствердження чи заперечення, аргументації чи спростування, правильного вибору. Мистецтво аргументації передбачає вміння комунікатором (оратором, ритором) переконати аудиторію у своїй компетентності під час публічного виступу. Існують різні мовні засоби переконування. Оратор прагне переконати слухачів у правильності своєї позиції. Переконливою ораторську мову роблять продуманий зміст, точність і ясність висловлювань, доступність і логічність викладу, експресивність, аргументована структура.

16.Публічний виступ як важливий засіб комунікації.Публі́чний ви́ступ — це різновид усного спілкування. Жанровий різновид публічного виступу — це доповідь (звітна, ділова, політична), промова (агітаційна, мітингова, ювілейна), бесіда, лекція, репортаж),проповідь.До основних ви́дів публі́чних ви́ступів належать судове, академічне, політичне, церковне та суспільно-побутове красномовство.Юридичне красномовство (Судова риторика) — це ораторські виступи учасників судочинства в процесі розгляду судової справи в залі суду.Академі́чне красномо́вство — це ораторські виступи науковців та викладачів, які доповідають про результати наукових досліджень, популяризують досягнення науки, проводять лекції з навчальною метою.Основними жанрами академічного красномовства є наукова доповідь, наукове повідомлення, наукова лекція, захист рефератуабо виступ на семінарському занятті, публічна лекція, бесіда. Основними вимогами до наукового виступу є доказовість,логічність висновків, відсутність двозначності в термінології, знання наукового матеріалу.Під час читання лекції викладачеві важливо встановити контакт з аудиторією, для чого доцільно використовувати запитання дослухачів, дискусії, приклади з життя.Політи́чне красномо́вство — це виступи ораторів, що представляють певну політичну силу чи освітлюють суспільно-політичнуситуацію. Характерними рисами політичної промови є ідейність, конфліктність, урочистий стиль. Жанри політичногокрасномовства: політична промова, доповідь, виступ, огляд.До церко́вного красномо́вства традиційно відносять риторичні твори, що використовуються в практиці різних християнськихконфесій. Основним жанром церковного красномовства є проповідь, яка являє собою коментування біблійних текстів, проілюстроване прикладами сучасного проповіднику життя, які допомагають наблизити біблійні істини до життєвих проблемслухачів. Характерними рисами церковного красномовства є повчальність, увага до моральних цінностей.Суспі́льно-побуто́ве красномо́вство — це влучне висловлювання в гострій чи цікавій ситуації, а також урочисте слово з нагоди якоїсь важливої події. До цього виду красномовства належать такі жанри, як ювілейна промова, вітальне слово, застільнеслово, а також поминальна промова.