5 Регенерація і трансплантація — процеси, що відбуваються в ході онтогенезу. Їх знання має велике значення для практичної медицини.

| Регенерація — здатність організмів відновлювати тканини й органи, внутрішньо- ; штинні структури, зруйновані в процесі нормальної життєдіяльності або в резуль­таті ушкоджень. Розрізняють кілька форм регенерації:

* фізіологічна^- це відновлення клітин і органів, що втрачаються в ході звичай- ної життєдіяльності, тобто в ході нормального фізіологічного процесу (змїн^щ)- колінь клітин в епітелії шкіри, кишок, відростання нігтів; волосся); І • репаративна — відновлювальні процеси в клітинах, органах і тканинах при Ироджувальних впливах (механічні травми, хірургічні, хімічні впливи, опіки й обмороження).

ЗДІЛ 8

Різні форми регенерації мають деякі загальні особливості. Процеси, що лежать в основі регенерації, мають таку послідовність: закриття рани -> загибель деякої частини клітин, що залишилися, -> процес дедиференціювання клітин, тобто втра­та ними специфічних рис будови -> розмноження клітин -> переміщення клітин знову диференціювання клітин.

У регулюванні регенераційних процесів поряд із міжклітинними взаємодіями велика роль належить гормонам і впливам з боку нервової системи.

Особливості регенераційних процесів у людини: добра регенерація шкіри, сухо­жилків, кісток, нервових стовбурів і м'язів; наявність специфічної регенерації внут­рішніх органів у формі регенераційної і компенсаторної гіпертрофії.

Регенераційна гіпертрофія — процес, при якому відновлюються маса і функції органа в обсязі, що був характерний для нормального органа, без відновлення його форми (відновлення маси та функцій печінки після видалення її частки).

Компенсаторна заміщувальна гіпертрофія — збільшення маси і функцій органа, що залишився, у відповідь на видалення схожого з ним або парного (після видален­ня нирки або яєчника, лімфатичного вузла або селезінки).

Трансплантація — пересадження клітин, тканин і органів з одного місця на інше в одному організмі, а також від одного організму до іншого.

Залежно від видового співвідношення донора та реципієнта розрізняють три види трансплантації:

• автотрансплантація — відбувається в межах одного організму (пересадження шкіри при опіках і косметичних дефектах чи ділянки тонкої кишки на місце стра­воходу при опіках останнього; цей вид характеризується відсутністю генетичної несумісності організму та тканин, які пересаджують);

• гомотрансплантація — передбачає пересадження органів між різними біологіч­ними особинами одного біологічного виду (найпоширеніший у медичній практиці вид трансплантації органів від людини до людини; практичними проблемами є не відсутність відповідної хірургічної техніки, а генетична несумісність донора і реци­пієнта, наслідком якої дуже часто є ефект відчуження; ідеальний варіант цього виду трансплантації — пересадження, що його здійснюють між однояйцевими близнята­ми, генотип яких ідентичний);

• гетеротрансплантація — відбувається між організмами, що належать до різних біологічних видів (має історичний характер, коли мали місце спроби пересаджувати органи від мавп людям; нині у практичній медицині не використовують через дуже велику генетичну несумісність представників різних видів і яскраво виражений ефект відчуження).

Залежно від місця пересадження розрізняють:

• ортотопічну трансплантацію — здійснюється в природне для органа місце;

• гетеротопічну трансплантацію — здійснюється в неприродне для органа місце (палець нижньої кінцівки на верхню кінцівку, ділянку тонкої кишки замість стра­воходу).

Успіх трансплантації органів залежить від хірургічної підготоврґлікаря, життє­здатності трансплантата, подолання імунологічної несумісності тканин реципієнта і донора, тобто траїтамаунтаційного імунітету — захисної реакції організму на чу­жорідні тганйни й органи трансплантата. А якщо ні, то через імунну несумісність донорсьіюго органа та організму реципієнта відбувається реакція антиген—антиті-

Ш- БІОЛОГІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ. ПАТОЛОГІЧНІ ПОРУШЕННЯ ОНТОГЕНЕЗУ

ло, унаслідок якої гине донорський орган, що зводить нанівець очікувані результа­ти. Цей ефект називають ефектом відчуження.

Практична трансплантологія розробила методи ослаблення ефекту відчуження:

• за можливістю, організми донора і реципієнта мають володіти низкою одна­кових фізіологічних та імунологічних характеристик (близькі родичі, ідеальний варіант — однояйцеві близнята);

• застосування імунодепресантів;

• ■Н

  видалення загруднинної залози — важливого органа імунного захисту.