7

Тема: ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ У РАЗІ НЕВІДКЛАДНИХ СТАНІВ

1 Загальні поняття про першу медичну допомогу

2 Долікарська допомога при пораненнях і кровотечах

3 Перша допомога при ушкодженні суглобів і кісток

4.Надання першої допомоги при опіках

5.Надання першої допомоги при обмороженні

6.Долікарська допомога при утопленні

7.Долікарська допомога при ураженні електричним струмом

1.Загальні поняття про першу медичну допомогу

          Перша медична допомога – це комплекс термінових медичних заходів, котрі проводяться з раптово захворівшим або потерпілим на місці події та в період транспортування до медичного закладу.

           Першої медичної допомоги потребують особи, із котрими стався нещасний випадок або виникло важке захворювання, що загрожує життю.

           Допомога потерпілому складається з трьох груп заходів:

                1.Негайне припинення дії зовнішніх вражаючих факторів (електричний струм, аномальна температура, стиснення тощо) та видалення потерпілого з несприятливих умов, в котрих він опинився (видобування з води, видалення з приміщення, котре горить, з приміщення, де скупчилися отруйні гази тощо). Заходи першого етапу стосуються першої допомоги загалом. ЇЇ надають в порядку взаємо- і самодопомоги.

               2. Надання першої медичної допомоги потерпілому залежно від характеру та виду травми, нещасного випадку або раптового захворювання (зупинка кровотечі, накладання пов’язки  на рану, штучне дихання, масаж серця, введення протиотрут тощо).

                3.Організація якнайшвидшого транспортування хворого або потерпілого до лікарської установи.

Велике  значення  в комплексі заходів першої медичної допомоги  має третя група заходів – якнайшвидше транспортування потерпілого до лікарського закладу . Транспортувати потерпілого або хворого слід не лише швидко, але  й правильно, тобто в положенні , найбільш безпечному для хворого  згідно з характером захворювання або видом травми, наприклад, в положенні на боці – при втраті свідомості або можливому блюванні, при переломах кісток – після надання нерухомості ушкодженому органу тощо.

Для транспортування потерпілого найкраще користуватися спеціалізованим транспортом, а за його відсутності транспортування  повинне здійснюватися за допомогою будь – яких доступних в конкретній ситуації засобів пересування. В найбільш несприятливих умовах потерпілого доводиться переносити на руках, на спеціалізованих або імпровізованих ношах, на брезенті тощо.

Своєчасно надана та правильно проведена перша медична допомога  не лише рятує життя потерпілого, але й забезпечує  подальше успішне лікування хвороби або ушкодження , запобігає розвиткові  важких ускладнень (шок, нагнивання рани, загальне зараження крові), зменшує втрату працездатності.

За даними ВОЗ, близько 30% осіб, які загинули внаслідок нещасних випадків та катастроф, могли б бути врятовані, якби їм своєчасно і правильно надали першу допомогу, яка полягає в наступному: тимчасовій зупинці кровотечі, перев’язці ран та опіків, захист від ран та опіків, захист ран від забруднення, фіксації переломів, виведенні із стану шоку. До першочергових заходів також належать: заходи оживлення (штучне дихання і непрямий масаж серця), перенесення і перевезення потерпілого в лікарню

2.Перша допомога при пораненнях і кровотечах

Ушкодження тканин якого-небудь органу або організму загалом називають травмою. Якщо при травмі порушується цілісність шкірних покривів або слизових оболонок, то таке ушкодження називається раною. Залежно від того, чим нанесена рана, розрізняють види ран: колоті, різані, забиті, рвані, вогнепальні, рани від укусів. Головною ознакою рани є кровотеча. Вона може бути незначною або дуже великою, небезпечною для життя людини. Інша небезпека, яку приховує в собі кожна рана, це ускладнення, пов'язані із зараженням рани мікробами, які можуть спричиняти нагноєння, а інколи, проникаючи через рану в кров, - загальне зараження крові

Кровотеча може бути зовнішньою, при якій кров виливається назовні, та внутрішньою, коли кров унаслідок травми судин виливається у внутрішні порожнини організму. Залежно від виду ушкоджених судин розрізняють артеріальну, венозну та капілярну кровотечі.

Артеріальна кровотеча. При артеріальній кровотечі кров яскраво-червона і виливається пульсуючим струменем (у такт зі скороченнями серцевого м'яза), а іноді б'є фонтаном. При пораненні великих артерій (сонної, підключичної, плечової, стегневоі. підколінної) виникає дуже сильна кровотеча: кров під великим тиском виливається Із судин, і якщо кровотечу вчасно не зупинити, потерпілий може загинути протягом кількох хвилин.

Венозна кровотеча. Венозна кровотеча виникає при пораненні вен. Кров витікає повільно, рівним струменем, має темно-вишневий колір.

Капілярна кровотеча. Капілярна кровотеча буває при великих саднах і поверхневих ранах у результаті різних ушкоджень дрібних кровоносних судин (капілярів). Капілярну кровотечу легко зупинити за допомогою стерильної пов'язки, попередньо змастити шкіру навколо рани йодом або за допомогою примочки (пов'язки) з 3-процентного розчину перекису водню. Зовнішню кровотечу зупиняють різними способами. При несильній (венозній або артеріальній кровотечі) на рану варто накласти тугу пов'язку і частину тіла, що кровоточить, підняти. Тугу пов'язку накладають у такий спосіб: шкіру навколо рани змащують йодом, на рану кладуть перев'язний матеріал (кілька шарів стерильної марлі, бинта) і вату, а потім щільно прибинтовують. Якщо після вжитих заходів кровотеча не зупиняється, то. не знімаючи накладеного перев'язного матеріалу, поверх нього накладають ще кілька шарів марлі, грудку вати і знову туго бинтують. При бинтуванні кінцівок витки бинта повинні йти знизу нагору - від пальців до тулуба. Поранену кінцівку піднімають угору.

Для швидкої зупинки сильної кровотечі можна обхопити пальцями судину, що кровоточить, до підлягаючої кістки вище рани (по струму крові).

При сильних кровотечах необхідно накласти джгут, в якості якого можна використовувати яку-небудь пружну тканину, що розтягується, гумову трубку, тощо. Їх накладають вище рани (ближче до тулуба) попередньо стиснувши судини, що кровоточать, пальцями до підлягаючої кісті, поверх одягу.

У теплу пору року джгут або скрутень накладають не більше ніж на 2 години, а в холодну - не більше ніж на 1 годину, тому що при більш тривалому терміні накладення джгута є небезпека омертвления тканин знекровленої кінцівки. Тому для контролю часу необхідно під джгут підкласти записку з указівкою точного часу накладення або прикріпити поруч до одягу.