Економічні цикли: сутність, структура та фактори розвитку

Процес виробництва передбачає безперервність розвитку, але практика господарювання доводить, що цей процес має свої фази, стадії, особливості. Наприклад, періодично спостерігаються стадії спокійної о розвитку економіки, підвищеної або активної підприємницької діяльності, загострення всіх суперечностей суспільного виробництва, у тому числі між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією, з наступним застоєм в усіх галузях економіки. Пропорційність, яка об'єктивно необхідна для відтворення на практиці, здійснюється через диспропорційність та нерівномірність, остання виявляється через поверхневі коливання, відхилення. Періодичність зміни відповідних фаз чи стадій господарського життя означає циклічний характер його розвитку.

Циклічний розвиток економіки — закономірне явище господарського життя в умовах ринку і машинного виробництва. Коливання фаз (підвищення, зниження) супроводжуються істотними змінами у структурі економіки, динаміці цін, обсягах виробництва, співвідношенні продуктивності праці і доходів, нагромадженні та споживанні. За своїм бурхливим і нерівно-важним виявленням, як образно зазначив П. Самуельсон, економічні цикли нагадують "хвилі" епідемічних захворювань, "примхи" погоди і коливання температури у дитини.

Існує безліч концепцій, з допомогою яких учені намагаються пояснити періодичність коливань економіки: наявність плям на сонці, погода, врожай, рух планет; експансія і скорочення банківського кредиту, надмірний випуск в обіг паперових грошей; зміна у населення "хвиль" песимістичного й оптимістичного настрою; надходження дуже великої частки доходу багатим, бережливим людям, що зменшує інвестування і призводить до спаду виробництва; надмірне інвестування; використання у виробництві важливих технічних досягнень; низький попит населення; диспропорційність між галузями народного господарства та ін.

Ряд економістів пояснює циклічність розвитку економіки в цілому особливостями її окремих процесів і поділяють цикли на три основні види: великі — тривалістю 50—60 років, середні — близько 10 років і короткі — близько 3,5 року. Наприклад, М.Д. Кондратьєв, Й. Шумпетер причиною циклічності розвитку вважали особливості відтворення основного капіталу. Існування середніх циклів вони пояснювали особливостями відтворення активної частини основного капіталу, а довгих — особливостями відтворення основного капіталу великих капітальних об'єктів, що здійснюється на принципово новій технічній основі та потребує величезних капітальних вкладень; короткі цикли пов'язували зі зниженням попиту.

З кінця XVIII ст. в економіці розвинутих країн відбулося чотири великі, або довгі, економічні цикли: 1789—1849 роки; 1849 -1896 роки; 1896 -1938 роки; з 1952 року до наших днів.

У межах довгого циклу діють середні економічні цикли, які називають промисловими, або економічними. Структура економічного циклу складається з таких фаз: криза, депресія^ пожвавлення і піднесення. Існує й інша термінологія для позначення фаз промислового циклу. Наприклад, П. Самуельсон використовує поняття "стиснення", "оживання", "експансія", "пік". К. Макконнелл і С. Брю вважають, що термін "економічний цикл" означає піднесення і спади рівнів економічної активності протягом кількох років один за одним, при цьому мають місце фази "пік", "спад", "депресія", "оживання".

Пік циклу характеризується повною зайнятістю в економіці, наявністю тенденцій зростання цін і зниження ділової активності. У фазі спаду виробництво і зайнятість скорочуються, але ціни ще не знижуються. Коли спад досягає найнижчої точки, настає депресія і починається поступове "виповзання виробництва з дна". У фазі оживання рівень виробництва підвищується, зайнятість зростає до повної, а ціни збільшуються. Однак більш чітко і яскраво характеризують особливості фаз промислового циклу терміни "криза", "депресія", "пожвавлення" і "піднесення", які необхідно правильно розуміти.

Характерними рисами фази кризи економічного циклу є: надвиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них; різкий спад рівня цін як результат надмірного перевищення пропозиції товарів та послуг над їх попитом; різке скорочення обсягу виробництва; масові банкрутства підприємств і підприємців великого та малого бізнесу; зростання безробіття, зниження життєвого рівня; потрясіння кредитної системи; підвищення попиту на вільні грошові ресурси.

Фаза депресії характеризується: відновленням реалізації товарів та послуг і поступовим зменшенням товарних запасів; припиненням різкого падіння цін та спаду виробництва; затуханням інфляційних процесів; відсутністю нових інвестицій.

Фазам пожвавлення і піднесення властиві: зростання виробництва/ попит на технічні нововведення, додаткову робочу силу, підвищення прибутків населення, досягнення і перевищення докризового рівня виробництва і споживання товарів та послуг. При піднесенні знову починають діяти тенденції зростання цін, скорочення безробіття, розширення розмірів кредиту, зростання позичкового процента.

Основною фазою циклу є економічна криза (рецесія), з якої починаються відтворювальні цикли. Циклічний характер розвитку економіки тісно пов'язаний з кон'юнктурою ринкових відносин. Рівновага між попитом і пропозицією на всіх ринках завжди зазнає порушень у формі коливань вгору і вниз, що залежить від посилення та ослаблення підприємницької діяльності, збігу обставин, що по-різному впливають на численні ринкові відносини.

Вивчення фаз циклу, зміни кон'юнктури має важливе значення як для народного господарства в цілому, так і для окремих підприємств. Уся підприємницька діяльність, економічна та соціальна політика держави істотно залежать від наявної кон'юнктури. Без своєчасного врахування особливостей високої кон'юнктури і депресії (стагнації), повороту до спаду важко забезпечити ефективне функціонування суспільного виробництва. Ознаки (симптоми) зміни кон'юнктури, її фаз можна виявити у сфері товарного і грошового ринків, ринків капіталу і праці, в системі ціноутворення, у самому процесі виробництва, у галузі зовнішньої торгівлі. Приміром, у міру розвитку високої кон'юнктури спостерігається зростання інтенсивності праці, завантаженості підприємств, попиту на товари і послуги, впевненості у подальшому сприятливому розвиткові господарства. Про зниження кон'юнктури свідчать ознаки депресії, повернення піднесення до спаду і кризи. Будь-яке знецінення валюти діє як експортна премія, що стимулює процес вивозу значної частини вироблених у країні продуктів до того моменту, коли ціни на внутрішньому ринку зрівняються з рівнем цін на світовому ринку.

Великий внесок у розвиток теорії циклічного розвитку зробив російський економіст М. Д. Кондратьєв (1892—1938), який ще у 1922 році виділяв коливання економічної активності з різним періодом: 1) малі цикли, які тривають 3—4 роки; 2) середні — тривалістю 11 років; 3) великі цикли кон'юнктури — 40 — 60 років, у статті "Великі цикли кон'юнктури" він обгрунтував існування довгочасних коливань — "довгих хвиль", зумовлених обігом основного капіталу з тривалим строком дії, нагромадженням вільного грошового капіталу і досягненнями науково-технічного прогресу, глобальними змінами у засобах виробництва. Наприклад, перший великий цикл був спричинений промисловою революцією, другий — винайденням парових двигунів і сталі, третій — електрифікацією, хімізацією, а сучасний цикл пов'язаний з впровадженням досягнень науково-технічної революції в усі галузі народного господарства. Прикладом малого циклу можуть бути сезонні коливання у надходженні сільськогосподарської сировини, у зайнятості, у продуктивності праці; середнього циклу — диспропорції між виробництвом і споживанням, першим і другим підрозділами суспільного виробництва, групами А і Б промисловості; прикладом великого циклу — науково-технічна революція, яка триває 50 — 60 років.

У цілому теорія циклічного розвитку була розроблена в працях економістів кінця XIX — початку XX ст. К. Маркса, М. І. Туган-Барановського, А. Афталіона, М. Бунятяна, В. Зомбарта, у. С. Джевонс. У наступному цю теорію розвивали Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, у. Мітчел, П. Боккар та ін.

Отже, циклічність розвитку притаманна тільки системам, що саморозвиваються та відтворюються, вона відображає процеси формування, загострення і завершення етапів еволюційного розвитку, що виникають і чергуються з якісними стрибками кон'юнктури. Головною, визначальною фазою циклу є криза, яка завершує попередній цикл, створює умови для майбутньої економічної рівноваги, нового розширення виробництва і знову ж веде до кризового стану розвитку, економічної нестабільності. Криза завершує один економічний цикл і розпочинає інший, тобто період економічного циклу — це час від початку однієї кризи до іншої. Тому важливо розглядати кризу як фазу циклічного розвитку економіки і чинник макроекономічної не рівноваги.

Фінанси - економічний інструмент розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) та національного доходу, засіб контролю за утворенням та використанням фондів грошових коштів. Головне призначення фінансів - через утворення грошових доходів та фондів забезпечити не лише потреби держави та підприємств в грошових коштах, але і контроль за використанням фінансових ресурсів.

Фінанси відображають грошові відносини, що виникають між: ·підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації продукції та послуг;

·підприємствами та вищестоящими організаціями при утворенні централізованих фондів грошових засобів та їх розподілі;

·державою та підприємстві при сплаті останніми податків в бюджетну систему і фінансуванні з боку держави витрат підприємств;

·державою та громадянами при внесенні ними податків та добровільних платежів;

·підприємствами , громадянами та позабюджетними фондами при внесенні

платежів та отриманні ресурсів;

·окремими ланками бюджетної системи;

·органами майнового та особистого страхування, підприємствами, населенням при сплаті страхових внесків та відшкодуванні збитків, при настанні страхового випадку;

· а також грошові відносини, що опосередковують кругообіг фондів підприємств.

Без участі фінансів національний дохід не може бути розподіленим.

Фінанси - невід’ємна зв’язкова ланка між утворенням та використанням національного доходу. Фінанси впливають на виробництво, розподіл, обмін споживання і, саме тому, мають об’єктивний характер. Вони відбивають певну сферу виробничих відносин і належать до базисної категорії.

2. Саме тому слід зауважити, що другою характерною рисою фінансів як економічної категорії є розподільчий характер фінансових відносин. За допомогою фінансів відбувається виділення у складі виручки від

реалізації продукції коштів для відшкодування матеріальних витрат,амортизаційних відрахувань, фонду оплати праці, прибутку, відрахувань насоціальне страхування тощо. Через податки, збори та інші платежі у

розпорядження держави вилучається частина доходів суб’єктів господарювання і населення.

З їх допомогою здійснюється вторинний розподіл та перерозподілнаціонального доходу. В 1960-1990-х р.р. частка національного доходу, що пройшла перерозподіл через фінансову систему значно збільшилася до

30-50% і більше. Перед першою світовою війною ця частка складала 9-18%. Завдяки фінансам відбувається перерозподіл централізованих і децентралізованих доходів і надходжень через систему бюджетних та позабюджетних фондів, видатків підприємств, організацій, установ.

Фінанси виконують дві основні функції: ·розподільчу;·контролюючу. Ці функції реалізуються фінансами одночасно. Кожна фінансова операція визначає розподіл суспільного продукту та національного доходу, а також контроль за цим розподілом. Розподільча функція проявляється у процесі розподілу валового

внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та

використання їх за цільовим призначенням. Цільовим призначенням.

Об'єктами розподілу виступають:

1) валовий внутрішній продукт, тобто вартість кінцевих продуктів (благ),вироблених на території певної країни резидентами даної країни за певний період часу (переважно за рік);

2) національне багатство, тобто сукупність створених та нагромаджених благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, залучені в економічний оборот. Національне багатство залучається у розподільчі

процеси лише у виняткових випадках (війни, катастрофи, стихійні лиха тощо);

3) національний дохід, тобто знов створена вартість (валовий внутрішній продукт за мінусом вартості засобів виробництва та предметів праці, спожитих в процесі виробництва), коли відбувається утворення так званих основних або первинних доходів. Їх сума дорівнює національному доходу.

Основні доходи формуються при розподілі національного доходу середучасників матеріального виробництва. Вони поділяються на дві групи:

1) заробітна плата працівників, доходи фермерів, селян, зайнятих у сферіматеріального виробництва;

2) доходи підприємств сфери матеріального виробництва.

Але первинні доходи ще не утворюють суспільних грошових фондів,достатніх для розвитку пріоритетних галузей народного господарства, забезпечення обороноздатності країни, задоволення матеріальних та

культурних потреб населення. Необхідним є подальший розподіл або перерозподіл національного доходу.

Перерозподіл національного доходу пов’язаний з міжгалузевим та територіальним перерозподілом коштів в інтересах найбільш ефективного та раціонального використання доходів та накопичень підприємств та

організацій; наявністю поряд з виробничою невиробничої сфери, де національний дохід не створюється (освіта, охорона здоров’я, соціальнестрахування та соціальне забезпечення, управління); перерозподілом

доходів між різноманітними соціальними прошарками населення. Вперерозподілу утворюється вторинний або похідний дохід. До його складу входять доходи, що отримуються в галузях невиробничої сфери, податки (прибутковий податок з громадян тощо).

Вторинні доходи необхідні для формування кінцевих пропорцій використання національного доходу.

Таким чином, саме через розподільчу функцію реалізується специфічнесуспільне призначення фінансів - забезпечення кожного суб’єкта господарювання необхідними йому фінансовими ресурсами.

Суб’єктами при фінансовому  розподілі виступають: держава, підприємства, організації, населення.Контрольна функція фінансів обумовлена об'єктивно притаманною їмздатністю кількісно відображати рух фінансових потоків і забезпечуватиконтроль за дотриманням пропорцій в розподілі валового внутрішньогопродукту, правильністю формування, розподілу та використання фінансових

ресурсів держави і суб'єктів господарювання. Основу контрольної функції складає рух фінансових ресурсів, який здійснюється як у фондовій так і в нефондовій формах. Оскільки фінанси охоплюють усе суспільне виробництво, всі його сфери і підрозділи, рівні господарювання, вони виступають універсальним засобом контролю за засобом контролю за виробництвом, розподілом і обігом валового внутрішнього продукту.

Завдяки контрольній функції фінансів суспільство отримує відомості про те, як складаються пропорції в розподілі коштів, наскільки своєчасно фінансові ресурси надходять у розпорядження різних суб’єктів

господарювання, наскільки економічно ефективно вони використовуються тощо. Контрольна функція знаходить свій прояв в контролі за розподілом ВВП за відповідними фондами та використанням їх за цільовим призначенням. Об’єктом фінансового контролю є грошові розподільчі процеси при формуванні та використанні фінансових ресурсів на всіх рівнях і ланках народного господарства. Безпосереднім предметом перевірки виступають такі фінансові вартісні показники як прибуток, доходи, рентабельність,

собівартість, витрати обігу, податки, відрахування на різні цілі і в різні фонди. Сферою фінансового контролює практично всі операції, які здійснюються з використанням грошей, а в деяких випадках і без них

(бартерні угоди тощо). Суб’єктами фінансового контролю є особливі органи і організації, що наділені відповідними повноваженнями: законодавчі органи влади; виконавчі органи управління; податкові та кредитні установи; страхові організації; державні комітети; міністерства і відомства; відділи місцевих рад народних депутатів; фінансові служби підприємств, організацій та установ, ревізійні комісії в кооперативних та громадських об’єднаннях; аудиторські фірми. Інтрументом реалізації контрольної функції виступає фінансова інформація, що міститься в бухгалтерській, статистичній та оперативній

звітності. В умовах переходу на ринкові відносини фінансовий контроль спрямовується на забезпечення динамічного розвитку суспільного та приватного виробництва, прискорення НТП, всебічне поліпшення якості виробництва у всіх ланках народного господарства. Він охоплює виробничу і невиробничу сфери. Спрямований на підвищення економічного стимулювання, раціональне та дбайливе витрачання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів та природних багатств, скорочення невиробничих витрат та збитків,запобігання безгосподарності та марнотратства. Одне з найважливіших завдань фінансового контролю - перевірка точного дотримання законодавства з фінансових питань, своєчасності та повноти

виконання фінансових зобов’язань перед бюджетною системою, податковою службою, банками, а також взаємних зобов’язань підприємств та організацій з розрахунків та платежів. Контрольна функція фінансів має прояв через багатогранну діяльність фінансових органів. Працівники фінансової системи та податкової служби здійснюють контроль в процесі фінансового планування, при виконанні дохідної та витратної частин бюджетної системи.

Види податків Всі податки можуть бути розділені на види за різними ознаками. Залежно від характеру платника розрізняють: а.) податки з юридичних осіб (податок на прибуток, податок на додану вартість тощо); б) податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел тощо). За формою обкладення податки поділяються на прямі та непрямі. До прямих, або прибутково-майнових, належать податки, що сплачуються в процесі придбання та накопичення матеріальних ресурсів. Вони визначаються розміром об'єкта оподаткування, включаються до піни товару і сплачуються виробником або власником. Прямі податки своєю чергою поділяються на: а) особисті податки, що сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) та з урахуванням його платоспроможності; б) реальні податки, що сплачуються з окремих видів майна (земля, будівлі) з розрахунку, в основі якого лежить не дійсний, а передбачуваний прибуток. До особистих податків належать податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності тощо. Реальними є податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Непрямі податки (податки на споживання) стягуються в процесі реалізації товарів чи послуг, включаються у вигляді надбавки до їхньої ціни та сплачуються споживачем. До них належать акцизний збір, податок на додану вартість, мито, державне мито. Згідно з Законом України "Про систему оподаткування" всі податки, залежно від органу державної влади та місцевого самоврядування, який їх установлює, поділяються на: а) загальнодержавні; б) місцеві. До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) належать: 1) податок на додану вартість; 2) акцизний збір; 3) податок на прибуток підприємств; 4) податок на доходи фізичних осіб; 5) мито; 6) державне мито; 7) податок на нерухоме майно (нерухомість); 8) плата (податок) за землю; 9) рентні платежі; 10) податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; 11) податок на промисел; 12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 13) збір за спеціальне використання природних ресурсів; 14) збір за забруднення навколишнього природного середовища; 15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; 16) збір на обов'язкове соціальне страхування; 17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; 18) збір до Державного інноваційного фонду; 19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності. Загальнодержавні податки встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. Податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища на території Автономної Республіки Крим встановлюються Верховною Радою республіки в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. До місцевих податків віднесені податок із реклами та комунальний. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) віднесені: 1) готельний збір; 2) збір за припаркування автотранспорту; 3) ринковий збір; 4) збір за видачу ордера на квартиру; 5) курортний збір; 6) збір за участь у бігах на іподромі; 7) збір за виграш на бігах на іподромі; 8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 9) збір за право використання місцевої символіки; 10) збір за право проведення кіно- і телезнімань; 11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу й лотерей; 12) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; 13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; 14) збір із власників собак. Місцеві податки, механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до наведеного переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. Виняток становить збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, установлюваний обласними радами. Суми місцевих податків (зборів) зараховуються до бюджетів місцевих рад народних депутатів. Залежно від характеру використання податки поділяються на податки загального призначення та спеціальні (цільові) податки. Податки загального призначення використовуються на загальнодержавні потреби без конкретизації заходів чи видатків. Спеціальні податки зараховуються до державних цільових фондів і використовуються-виключно на фінансування конкретних видатків (збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір до Державного інноваційного фонду). За періодичністю стягнення податки поділяються на; а) разові, себто такі, що сплачуються один раз протягом певного відтинку часу (найчастіше - податкового періоду) за здійснення певних дій (податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок із майна, що успадковується або дарується тощо); б) систематичні (регулярні), себто такі, що сплачуються періодично (щомісячно, щоквартально).

Пода́тки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством.