104. Проаналізуйте основні напрямки та результати діяльності представників української еміграції у повоєнний час.

Причини, що спричинили біженство з України, а також соціальний професійний та релігійний склад емігруючих українців. У першому параграфі розкриваються причини біженства з України. Виділено три основних блоки політичних та соціально-економічних причин української еміграції 40-х початку 50-х років. Перший, це ті, які спонукали українців вдатися до біженства ще до початку Великої Вітчизняної війни: політичні репресії, переслідування членів КПЗУ; репресії проти значної частини селянства, насильницька колективізація, оголошення поза законом членів та керівників громадських та політичних партій, альтернативній комуністичній, релігійні переслідування. Другий блок причин еміграції визрів у ході Другої світової війни: боязнь повертатися на Батьківщину через репресії значної частини в’язнів концентраційних таборів та військовополонених, працівників окупаційних органів влади, учасників антирадянських збройних формувань; можливість в роки війни виїхати до країни для покрашення економічного добробуту чи уникнення геноциду. I, нарешті, третій блок, — причини післявоєнного періоду: придушення національної мови, культури, релігії, геноцид проти української нації, невизнання радянської системи, розпалювання національної ворожнечі, насильницька колективізація, депортація. Соціальний склад українських біженців розглядаеться у другому параграфі. Характерна особливість повоєнної еміграції — досить високий відсоток в ії рядах інтелігенції, людей з вищою і спеціальною освітою, а також різнопланове представництво всіх соціальних верств тогочасного українського суспільства. Поглиблений аналіз соціального складу української повоєнної еміграції дозволяє виділити її найхарактерніші риси, а саме: рішучий протест проти насильства з боку радянського режиму. Соціальний склад українських біженців та ПО яскраво ілюструє відношення різноманітних суспільних прошарків до радянського режиму. Фактично не було жодної соціальної групи, представники якої б не вдалися до біженства, вказуючи цим самим на неможливість вільно жити і працювати в Радянській Україні.Становлення власне самої української еміграції. Перший параграф присвячений примусовій репатріації радянських громадян з Німеччини та Австрії до СРСР. Охарактеризовано засоби і методи репатріації, відслідковано долю репатріантів. На нашу думку, у ході репатріації Союзом РСР і союзниками допущені були грубі порушення міжнародних угод, з цієї проблеми ними ж до речі розроблених і підписаних. Дії партійно-державного керівництва СРСР носили по відношенню до репатріантів характер необгрунтованих політичних репресій, яких зазнали всі без винятку, у тому числі військовополонені та значна частина цивільних репатріантів. Безперечним є той факт, що ці та інші проблеми репатріації радянських громадян, діяльність репатріаційних органів як радянських, так і союзних держав становище репатріантів у таборах і т.д. вимагають глибокого і всебічного вивчення. У другому параграфі мова йде про створення і функціонування таборів ПО у західних окупаційних зонах, котрі за кілька років пройшли повний цикл розвитку мікросуспільств. Однією з особливостей таборового періоду є надзвичайно високий рівень організації соціально-культурного життя в українських таборах. Українські політичні біженці та ПО в таборах для ПО, розміщених у західних окупаційних зонах Німеччини та Австрії, мали кілька характерних рис. До них належали: активність емігрантів у всіх сферах суспільного життя; виразний політичний характер; регіональний патріотизм (вихідці із східного, західного та інших регіонів, як правило, трималися разом і відстоювали саме свої традиції, спосіб життя і т.д.); релігійна терпимість; схильність до організованого життя.

Третій параграф розділу розглядае створення та діяльність організацій, котрі займалися опікою і переселеннями українських політичних біженців та ПО. Надаючи медикаменти, одяг, продукти харчування, кошти, допомогові організації допомогли переселитися бажаючим до різних країн світу, i no мірі можливостей влаштовувати там їхне життя.

Різноманітні за організаційною структурою всі вони переслідували одну мету — не допустити примусової репатріації українців, допомогти їм на нелегкому шляху біженства.

Найбільша кількість біженців та ПО були переселені при посередництві Фонду Допомоги Українців Канади, злученого Україно-Американською Допомогою Комітету, Міжнародної Організації для Втікачів та деяких інших, їх роль в долі українських емігрантів важко переоцінити.