71. Поясніть яка роль належала українцям в боротьбі з німецько-фашистською агресією

Активна участь українського народу в антигітлерівській коаліції, його величезні загальні людські жертви — до 8 млн чоловік, колосальні матеріальні збитки, як це не парадоксально, сприяли поглибленню національної свідомості як у радянській, так і національно-патріотичній формах, висвітили розуміння його місця серед інших народів, а відтак активізували процес поступового реального наповнення державницького потенціалу України, формування її соборності, виходу на світову арену, зміцнення престижу республіки і в СРСР, і за рубежем навіть в умовах жорсткої централізації унітарної держави. На українській і взагалі південній ділянці в ході війни практично ніколи не наставало затишшя, не було стабільної лінії фронту, «окопної» війни, постійно тривали активні бойові дії Саме тут відбулися такі великомасштабні операції 1941 р., як перша танкова битва в районі Луцьк-Броди-Рівне-Дубно, Київська, Одеська, Донбаська оборонні операції. У тяжкому першому році війни радянські війська зуміли цими, хоч загалом і невдалими операціями, поставити під сумнів графік гітлерівського «бліц кругу». Коли битва за Україну досягла апогею (з осені 1943 до осені 1944 рр.), тут було зосереджено до половини всього особового складу діючої радянської армії. Після кампанії 1943—1944 рр. в міру просування на Захід, радянська армія дедалі більше українізовувалася. На завершальному етапі війни чимало з'єднань і підрозділів на 50—70%;. складалися з українців, щойно мобілізованих до війська.

72. Поясніть завдяки чому німецьким військам у перший місяць війни вдалося захопити значну частину території України. Розкрийте суть політики щодо українців, що запровадили фашистські загарбники в Україні. Поясніть, як 1 Світова війна вплинула на розв*язання галицької проблеми.

Німецьким військам вдалося захопити значну частину України, томущо у них чітко був продуманий план бліцкрігу і вони усвідомлювали, яку кормсть може принести їм не лише територія України, а й її населення. Наше ж військо зазнало поразки, тому що воно було погано озброєне і не могло чинити опір сучасній техніці німців. Я вважаю, що саме відсутність чіткого плану війни і техніки стало головною причиною поразки нашого війська на початку війни. Нацисти установили на окупованих територіях жорстокий окупаційний режим. Вони перетворили Україну в німецьку колонію, що входила в «німецький життєвий простір» і стала джерелом сировини, продовольства, робочої сили для «третього рейха». 85% усіх продуктів, вивезених у роки війни  з СРСР до Німеччини, були з України. Економічний грабіж відбувався з німецькою обґрунтованістю і педантичністю. Нацистами була створена ціла система грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим серед них було «Центральне товариство Сходу», що мало 30 комерційних відділів із 200 філіями в містах. Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України в аграрно-сировинний придаток рейху, життєвий простір дляколонізації представників «вищої раси». Протягом 30 років планувалося виселити 65% населення України, на «землі, що звільнилися», переселити німців, а тих місцевих жителів, які залишаться живими, поступово «онімечити». Окупаційний режим здійснювався гестапо, військами СС, Службою безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з місцевих жителів. Необхідність керування окупованими територіями України вимагала великого і розгалуженого адміністративного апарату, створити який без участі місцевого населення було важко. I в нацистів знаходилися помічники - колабораціоністи (місцеві жителі, які співробітничали з окупаційною владою). Більшість із них складали ті, хто став жертвою сталінської репресивної системи, бажав помститися радянській владі. Вони йшли в окупаційні органи, поліцію, каральні підрозділи. Саме зрадники сприяли арештам і знищенню антигітлерівського підпілля в Києві, Одесі та інших містах, допомагали знаходити комуністів, радянських активістів, євреїв, прирікаючи їх на знищення; іноді колабораціоністи безпосередньо брали участь в «акціях знищення». Нацисти в ідеологічній роботі використовували як негативні приклади діяльність більшовиків проти народу України. Окупанти обіцяли провести аграрну реформу, розвивати українську культуру, повернути солдатів додому, але це були способи морально-психологічного тиску, на тлі якого жителі України оголошувалися громадянами «третього сорту», їхнє життя строго регламентувалося правилами і наказами, порушення яких призводило до концтаборів або розстрілу. Великою трагедією для України стало вивезення людей, у першу чергу молоді, на роботу в Німеччину. У 1941-1944 pp. 2,8 млн чоловік були вивезені зі СРСР у нацистське рабство і 2,4 млн із них були з України. Десятки тисяч із них загинули на чужині від виснаження, хвороб і травматизму. Частина остарбайтерів , боячись репресій з боку радянської влади, не повернулися на Батьківщину після завершення війни. Крім цього, і на окупованих територіях була організована примусова праця населення з метою зміцнення економічної могутності «третього рейху».  У жовтні 1916 р. уряд Німеччини проголосив утворення «самостійного» Польського Королівства з 10 губерній Польщі, які до 1914 р. належали Російській імперії, а в ході воєнних дій були захоплені німецькими військами. Одночасно імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф І проголосив автономію Галичини без розподілу краю на східну та західну частини. Було проігноровано найважливішу вимогу західних українців, з якою вони зверталися до Відня десятки років: надати автономію Східній Галичині, населеній переважно українцями. Більше того, між урядами Німеччини й Австро-Угорщини відбувалися переговори щодо утворення в майбутньому з Польського Королівства й Галичини самостійної держави у формі конституційної монархії. Для Німеччини й Австро-Угорщини значно важливішим було мати в Європі союзних з ними поляків, ніж вирішувати «українське питання» в умовах, коли більша частина України перебувала під російським контролем

73. Порівняйте програми українських політ партій, що існували у 1900 – 1917рр. Проаналізуйте діяльність двох найвпливовіших політ партій наддніпрянської України – УСДРП та УПСР, визначте їх місце у нац.русі та соціально-політ. Боротьбі. Охарактеризуйте національний і суспільно-політ. Рух в Україні на початку 20ст.

На противагу антинародній колонізаторській політиці російського царизму на поч. XX ст. розгорнулася масова політична боротьба. Продовжувала культурницьку діяльність українська інтелігенція. Вона намагалася легально, з дозволу царських властей розвивати національну освіту й культуру, її зусиллями в 1903 р. урочисто відкрили пам'ятник І. Котляревському в Полтаві. Того ж року в Києві вшанували композитора Лисенка з нагоди 35-річчя його музичної діяльності. У 1904 р. відзначили 35-річчя літературної діяльності письменника І.Нечуя-Левицького. Активізація громадсько-політичного життя в Україні на поч. XX ст. створила ґрунт для переростання культурно-освітнього громадівського руху в національно-визвольний. Велику роль у цьому відіграло створення українських політичних партій.

РУРП — селянська партія, створена у Сх. Галичині 1890. Засновниками і керівниками її були І. Я. Франко, М. І. Павлик, С. Данилович, Є. Левицький. Друковані органи — журнали "Народ" і "Хлібороб", газ. "Громадський голос". У партії йшла непримиренна боротьба двох напрямів: лівого крила на чолі з І. Я. Франком, М. І. Павликом, що відстоювало інтереси сільс. бідноти і міськ. ремісничого люду, зв'язувало визволення укр. народу з перемогою соціалізму, і правого крила на чолі з С. Даниловичем, яке дотримувалося бурж.-ліберальних і націоналістичних поглядів. РУРП, незважаючи на недоліки, відіграла важливу роль у розвитку революц.-демократичного руху в Галичині. На поч. 20 ст. РУРП переродилася в бурж.-націоналістичну партію. УНДП — заснована в грудні 1899 у Львові, з колишніх членів УРП. Заснована з ініціативи  Франка, Грушевського, Володимира Охримовича, В'ячеслава Будзиновського, Левицького та ін..Програма партії містила вимоги демократизації політ. життя в Австро-Угорщині з використанням легальних парламентських засобів; рівноправ'я українського і польського населення в Галичині.; створення українського Коронного краю; запровадження прогресивного податку, захист інтересів селян. Партія ставила завдання здобуття культурної, економічної та політичної самостійності українського народу, підтримки українського руху в Російській імперії, пробудження національної свідомості в українців

1925 року увійшла до Українського національного демократичного об'єднання (УНДО). Українська соціал-демократична партія (УСДП). Українська соціал-демократична партія - легальна реформістська соціалістична партія, що діяла в Східній Галичині та Буковині як одна з автономних секцій Соціал-демократичної робітничої партії Австрії, згодом - як самостійна партія в західноукраїнських землях у складі Польщі. УСДП стояла на позиціях незалежності й соборності України. Спиралась на промислових і сільськогосподарських робітників. Значного впливу в суспільно-політичному житті регіону не мала. Створена у Львові 17 вересня 1899 р. «молодими» радикалами, які вийшли з РУРП.

Революційна українська партія (РУП). У Наддніпрянщині першою українською політичною партією була Революційна українська партія, створена в 1900 р. у Харкові на зборах студентських громад. Серед її керівників були Дмитро Антонович, М. Русов, Б. Камінський, Л. Мацієвич. Першим програмним документом РУП стала брошура «Незалежна Україна», написана харківським адвокатом М. Міхновським. Основними положеннями цього документу були: мета партії - створення незалежної української держави; лідер національного руху - інтелігенція, що служить своєму народові; засоби досягнення головної мети - будь-які, включаючи насильницькі;основні лозунги боротьби - «хто не з нами, той проти нас», «Україна для українців», «переможемо або вмремо»; ніяких компромісів з помірними українофілами. Незабаром у РУП відбувся розкол - багатьом її членам не подобалася націоналістична категоричність і безкомпромісність висунутих у брошурі М. Міхновського ідей. У 1902 р. міхновці, не маючи широкої підтримки всередині РУП, створили окрему від неї Українську національну партію (УНП). У 1903 р. від РУП відокремилася ліва група, що утворила Українську соціалістичну партію (УСП). Основним регіоном діяльності РУП була Лівобережна Україна, основним об'єктом пропаганди - українські селяни, а головними формами боротьби - пропаганда й агітація. У грудні 1905 р. перетворили РУП на Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП).

Українська демократична партія (УДП)- українська партія ліберально-народницького спрямування, створена у 1904 р. у Києві з членів Загальної української безпартійної демократичної організації. Серед членів-засновників УДП були Сергій Єфремов, Є. Чикапенко, Борис Грінченко. У 1905 р. було опубліковано програму УДП. У ній засуджувався самодержавно-бюрократичний лад, що протягом тривалого часу гнітив народи Російської держави, і доводилась необхідність запровадження конституційної форми правління. У національному питанні ставилися вимоги: надання широкої національної автономії Україні; створення Українського сейму, який міг би самостійно проводити фінансову й економічну політику, враховуючи загальнодержавні потреби. Програма відстоювала повноправне використання української мови в шкільництві, судочинстві, адміністрації. Для вирішення аграрного питання в Україні передбачалося передати державні, удільні та монастирські землі у власність краю, щоб за невелику плату наділити нею тих, хто її обробляє. Після Маніфесту 17 жовтня 1905 р. УДП включилася у легальну політичну діяльність, взялася за організацію «Просвіт», українських періодичних видань. Революційні події 1905-1907 pp. викликали радикалізацію поглядів членів УДП, що призвело до її розколу і створення нової Української радикальної партії. Восени 1905 р. УДП об'єдналася з УРП і створили УДРП

(УРП - українська партія ліберально-народницького напряму. Створена восени 1904 р. групою членів, що вийшли з УДП. Лідери партії:Грінченко, Єфремов, Левицький, Матушевський, Юркевич.

Програмні вимоги УДП і УРП у багатьох випадках, зокрема з національного питання, співпадали. УРП висувала вимоги надання широкої національно-територіальної автономії Україні, яка повинна була стати рівноправною складовою частиною реформованої федеративної держави; виступала за вільне вживання української мови в школах і адміністративних установах України. Після видання Маніфесту 17 жовтня 1905 р. УРП разом з іншими українськими партіями взялася за організацію «Просвіт», драматичних і музичних гуртків, товариств українознавства. Незначний вплив партії серед населення та подібна оцінка подій революції 1905 р. сприяли зближенню позиції УДП і УРП, які в грудні 1905 р. об'єдналися в УДРП.

УСДРП  - політична партія, що утворилася у грудні 1905 р. з РУП. Визнавала марксистську ідеологію; складалася з інтелігенції, частково з робітників і селян. Підкреслюючи національне питання і домагаючись автономії України, УСДРП вела свою діяльність незалежно від Російської соціал-демократичної робітничої партії. Діячами партії були: Винниченко, Петлюра, Антонович, Л. Юркевич, М. Порш. УСДРП поновила свою діяльність на з'їзді у Києві 17-18 квітня 1917 р., партія домагалася автономії України. За УЦР УСДРП взяла на себе основний тягар виконавчої влади. Стоячи на поміркованих позиціях щодо вирішення аграрного питання, УСДРП втратила підтримку селянства на користь Української партії соціалістів-революціонерів. Після проголошення ІV Універсалу в уряді залишилося тільки 2 члени партії - Д. Антонович і М. Ткаченко. За гетьманату УСДРП перебувала в опозиції до режиму П. Скоропадського, а її лідери тимчасово були ув'язнені. УСДРП входила до складу Українського національного союзу, брала участь у підготовці протигетьманського повстання і формуванні Директорії УНР, до якої увійшли В. Винниченко і С. Петлюра. У 1918-1920 pp. члени УСДРП очолювали Раду народних міністрів УНР (В. Чехівський, Б. Мартос, I. Мазепа). На IV з'їзді (10-12січня 1919 р.) УСДРП розкололася на дві фракції: праву - «офіційну соціал-демократичну» і ліву - «незалежну»,яка ставилася з застереженням до централістичної політики російської компартії в Україні, але визнавала потребу організації більшовицької влади в Україні, встановлення «диктатури пролетаріату» та негайного миру з радянською Росією.

(ТУП) - нелегальна міжпартійна громадсько-політична організація, що діяла у Наддніпрянській Україні в 1908-1917 pp. ТУП було створено на початку 1908 p. у Києві за ініціативою членів УДРП для координації діяльності українського національного руху в період наростання реакції в Російській імперії. До ТУП, крім УДРП, увійшли діячі соціал-демократичних та ліберальних організацій, які об'єднались у ній на засадах парламентаризму та конституціоналізму. Керівним органом ТУП була Рада (знаходилася у Києві), яка обиралася на щорічних з'їздах організації.

Політична програма ТУП зводилась до трьох основних вимог:впровадженні парламентаризму; перебудова Російської держави на федеративних засадах;національно-територіальна автономія України. 3 початку Першої світової війни виникли розходження серед членів ТУП щодо участі Росії у війні. Одна частина тупівців виступила за поразку Росії у війні; інша - стояла за повний розгром Австро-Угорщини і приєднання Галичини до Росії.

Восени 1914 р. було прийнято компромісне рішення - ТУП зайняло нейтральну позицію щодо війни та воюючих сторін. Після Лютневої революції 1917 р. Рада ТУП разом із представниками інших громадських і політичних організацій утворили УЦР. 

(УПСР)- У 1905–1917 роках існували окремі гуртки УПСР у Сімферополі, Одесі, Радомишлі, Борисполі, Києві. Як всеукраїнська партія оформилася 17 — 18 квітня 1917 року в Києві; на установчих зборах устійнено тимчасову програму УПСР, ухвалено постанову про територіальну автономію України й скликанняУкраїнських Установчих Зборів, вирішено домагатися націоналізації землі. Керівництво УПСР складалося зі студентів: Ковалевський, Ковалів,  Христюк, М. О.Севрюк. З УПСР співпрацював Грушевський. Органами партії були: щоденник «Народна Воля» і тижневик «Боротьба». Завдяки ефективній пропаганді («земля — народові без викупу») УПСР здобула у виборах до російських Установчих Зборів перевагу над іншими партіями (50% всіх голосів в Україні). За гетьманату УПСР провадила діяльність нелегально. На IV з'їзді, що відбувся 13 — 16. 5. 1918 в околицях Києва, стався розкол УПСР на ліве крило — боротьбістів, яке захопило ЦК і стояло на позиціях «радянської форми» влади та за співпрацю з більшовиками, і праве крило, так звана «центральна течія». Боротьбісти перейменувалися 6 — 8 березня 1919 на Українську партію соціалістів-революціонерів-боротьбістів (комуністів). Центральна течія УПСР взяла участь в організації Українського Національного Союзу та у поваленні гетьманату. На Трудовому Конгресі есери домагалися соціалізації землі, націоналізації приватних зал., цукроварень, фабрично-заводських підприємств, передачі держ. органів влади колективам, складеним з представників трудового люду — селян і робітників

74. Проаналізуйте як реалізувалося державницька модель укр.. консерватизму за часів гетьманату Скоропадського. Поясніть, як реалізувалася концепція укр.. соціалізму в діяльності Директорії. Охарактеризуйте політику білогвардійців та більшовиків в Україні. Визначте основні напрямки соціально-екон. Реформ Гетьманського уряду, Директорії, більшовиків в Україні в роки громадянської війни.

29 квiтня 1918 р. було проголошено гетьманом України П.Скоропадського. Прихильники Гетьмана захопили усiма державними установами, Центральна Рада була розiгнана нiмецьким загоном. Скасовувались усi закони Центральної Ради, замiсть Української Народної Республiки проголошувалась Українська Держава. Закон про тимчасовий державний устрiй України вiддавав всю повноту виконавчої i законодавчої влади Гетьмановi, поновлював право приватної власностi та режим Скоропадського виявився нестабiльним з огляду на цiлу низку внутрiшнiх i зовнiшньополiтичних причин. Насамперед в очах широких верств населення його компрометувала залежнiсть вiд нiмецького командування. Скоропадському ставилися у провину численнi каральнi експедицiї проти селян, якi часто iнiцiювалися мiсцевими помiщиками i нiмецькими частинами без вiдома уряду. Українське селянство, яке прагнуло безплатної передачi помiщицької землi та лiквiдацiї помiщицьких господарств, не могло задовольнитися гетьманськими аграрними законопроектами. Невдовзi вся Україна вкрилася селянськими повстанськими загонами як українського полiтичного спрямування, так i просто анархiстськими або бiльшовизованими. В адмiнiстративному апаратi у звязку з опозицiєю бiльшостi української iнтелiгенцiї чиновницькi посади були зайнятi в основному росiянами з дореволюцiйного чиновництва, якi не приховували свого ворожого ставлення до України. До цього слiд додати активну пiдривну дiяльнiсть бiльшовистських органiзацiй, лiдери яких пiдштовхували соцiалiстичних дiячiв Українського Нацiонального Союзу до органiзацiї загального повстання проти Української Держави. Третя національна влада України — Директорія з перших днів існування намагалась вирішити стрижневе питання: що важливіше для державотворення — соціально-економічні реформи чи національно-духовне відродження. Загалом вона заперечувала не програму П. Скоропадського, а його політику. Намагаючись створити органи влади, Директорія то копіювала більшовицьку систему, то задовольнялась формальним перейменуванням гетьманських органів. її лідери демонстрували соціалістичний світогляд, відновивши 8-годинний робочий день, колективні договори, право пролетарів на організацію профспілок і страйків, підтвердили повноваження фабзавкомів, робітничого контролю. До 19 грудня 1918 р. в Києві при владі була Рада комісарів, створена при Українському ревкомі — своєрідному філіалі УСДРП. Замість губернських та повітових старост теж керували комісари, часто одні й ті самі особи. . Багатьох службовців, учителів, призначених гетьманом, звільняли з роботи, анульовували посвідчення про освіту, видані більшовицькою або гетьманською владою. Серед Директорії розгорнулися дебати щодо моделі державності — європейського чи радянського типу. Напружена боротьба точилася серед прихильників класових та загальнодемократичних принципів будівництва української державності. Було вирішено дотримуватися "трудового принципу". Вибір такої форми влади зумовлений особливістю етносоціальної структури тогочасного українського суспільства, адже в ньому за соціально-класовою структурою в українському суспільстві домінувало селянство. Тому суперечності між етнічно українським селом та інонаціональним містом, українським селянством і чужоземним панством суттєво впливали на ідеологію державотворення доби Директорії. На думку провідників УНР, "трудовий принцип" передбачав владу трудового народу при позбавленні представників експлуататорських класів виборчих прав.

Провідні в Директорії партії — УСДРП та УПСР — залишалися адептами соціалістичного будівництва, але якщо соціал-демократи були прихильниками поступового просування до соціалізму, то есери виступали за якомога швидке перетворення суспільства завдяки реформам, революційним заходам.

Наприкінці літа білогвардійці окупували майже всю Україну. Денікінці захищали інтереси великоруських поміщиків і підприємців, які добивалися реставрації імперських порядків у дещо реформованому вигляді. Вони не мали на меті збереження української національної держави. Вже перші кроки білогвардійців в Україні засвідчили їхнє прагнення знищити всі сліди існування у недавньому минулому не лише УСРР, а й УНР. Україна була поділена на три області: Київську, Харківську і Новоросійську. Відновлювалося національне гноблення. Українська мова дозволялася лише у приватних навчальних закладах. Деякі українські газети й журнали закривалися, книги вилучалися з бібліотек і книгарень, впроваджувалася цензура. Було видано наказ про зняття портретів Т. Шевченка в установах. Його бюст у Києві група чорносотенців скинула з п'єдесталу й розбила. За наказом денікінців знімали написані українською мовою вивіски. При денікінцях фактично припинила діяльність Українська академія наук, бо на її утримання не відпускалися кошти, вона була позбавлена приміщення. Одночасно денікінці підігрівали національний розбрат, ворожнечу, ненависть до національних меншин. В Україні при денікінцях було влаштовано 400 єврейських погромів, жертвами кожного з яких були десятки, а то й сотні людей. Організаторами та учасниками погромів було білогвардійське офіцерство, козаки, солдати, чорносотенне міщанство.Денікінці установили на захопленій території режим терористичної диктатури. Поява у тій чи іншій місцевості білогвардійців супроводжувалася масовими стратами.