58.Проаналізуйте як змінювалося політичне та соціально-економічне становище України у складі Російської імперії у хіх ст.

Початок 19 ст – війни з Наполеоном (1803—1815), від цього солдати російської армії нахватались віянь в Європі і почався декабристський рух, діяльність Північого, Південного товариства, Товариства об'єднаних слов'ян, Кирило-Мифодіївського товариства тощо. Невдала Кримська війна (1853-1856) призвела до невдоволень. Відміна кріпосництва, реформи, перетворення України на розвинутий район: промисловий переворот, будівництво залізниць. покращення.

59.Визначте основні напрямки національно-визвольного руху в Україні в період першої буржуазної демократичної революції в Росії. Розгортання робітничого руху. Криваві події у столиці викликали хвилю обурення у всій імперії. Країною прокотилась хвиля страйків, які охопили й українські міста, зокрема Катеринослав, Харків, Київ, Миколаїв, Одесу. Основними вимогами робітників були: установлення 8-годиного робочого дня; установлення мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій; встановлення робітничого контролю за виробництвом; запровадження системи соціального захисту. У ході боротьби із самодержавством, спочатку в Катеринославі, а потім в Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому виникли ради робітничих депутатів, що взяли на себе керівництво боротьбою трудящих як за економічні, так і за політичні права.Селянський рух. Одночасно з робітничими страйками розгортався і селянський рух: селяни палили поміщицькі маєтки, господарські будівлі, забирали худобу, ділили між собою панські й державні землі. Основними вимогами селян були: ліквідація поміщицького землеволодіння, скасування викупних платежів 1861 p., перерозподіл землі. Однією з форм селянського руху стало також складання на сільських зборах петицій, у яких крім основних вимог селян, містилися вимоги про звільнення політичних в'язнів, скликання представницьких загальнодержавних зборів, які б вирішили подальшу долю країни. Селянські заворушення у 1905 р. охопили більше половини всіх повітів України.Вимоги студентів та інтелігенції. Широкого розмаху набув і студентський pyx - студенти вимагали автономії університетів, брали участь у робітничих мітингах і демонстраціях. Представники інтелігенції підтримували більшість прагнень інших соціальних верств, вони відстоювали загально-демократичні перетворення. Активізували свою діяльність опозиційні політичні сили - від об'єднань земських діячів до соціал-демократів і соціалістів-революціонерів.Повстання на броненосці «Потьомкін». Революційні настрої, які охопили армію і флот, посилились внаслідок невдач у війні з Японією та укладання Портсмутського мирного договору 1905 p., що призвело до втрати Ляодунського півострова та Південного Сахаліну.14 червня 1905 р. в одеському порту вибухнуло повстання на броненосці «Потьомкін». Серед керівників повстання були українці Г. Вакуленчук та О. Матюшенко, а серед офіцерів, які приєднались до повстання, - член РУП О. Коваленко. Армія і флот перестали бути надійною опорою самодержавства. Проти повсталих влада спрямувала всю Чорноморську ескадру. Але ескадра відмовилася відкрити вогонь по революційному броненосцю. Побоюючись повстання на інших суднах, командування ескадри поспішило відвести її до Севастополя. 25 червня 1905 р. потьомкінці здали броненосець румунській владі в порту Констанца, а самі стали політичними емігрантами.Радикалізація революційного руху « жовтні-грудні 1905 р. Намагання уряду зупинити революцію оголошенням 6 серпня 1905 р. маніфесту про скликання дорадчої Державної думи не дали результатів.Жовтневий політичний страйк. Напруження в імперії з початком осені 1905 р. продовжувало наростати. Народний рух швидко політизувався й радикалізувався. У середині жовтня країна була охоплена загальним політичним страйком, у якому взяло участь близько 2 млн робітників, із них 120 тис. - в Україні. Під час страйку знову виникли ради робітничих депутатів, керівництво якими намагались здійснювати революційні партії - соціал-демократи, есери, анархісти. Учасники загального жовтневого страйку висували, насамперед, політичні вимоги.Восени 1905 р. селянський рух охопив понад третини повітів європейської частини імперії. В Україні у жовтні-грудні 1905 р. селянські виступи відбулися в 64 повітах (із 94), було зареєстровано близько 300 випадків розгрому поміщицьких маєтків, із них на Лівобережжі - понад 150, на Півдні-понад 100.У жовтні-листопаді 1905 p. відбулись нові заворушення у військових частинах, що розміщувались у Кронштадті, Севастополі, Києві, Полтаві, Харкові, Чернігові, Білій Церкві.

60.Розкрийте суть української проблеми напередодні і під час І світової війни. Війни міждержавні і громадянські, локальні і світові, справедливі і загарбницькі. Ще у первісні часи люди воювали за їжу, за зручну печеру, за жінку. Пізніше - за іншу здобич, за дорогоцінне каміння, золото. Потім загарбували території заради природних ресурсів, світового панування... Різні часи, різні масштаби, різна зброя - та лишалася сутність. Адже так чи інакше, війна - це лихо, незалежно від того, визвольна вона чи загарбницька, бо страждають прості люди, плачуть матері й вдови, зростають сиротами діти. Перша світова війна (1914-1918 pp.) дуже дорого обійшлася людству: 10 млн вбитих, 20 мли покалічених людей, десятки тисяч спалених сіл і міст, фабрик і заводів, ферм і шкіл. Це далеко не повний перелік втрат, яких зазнало господарство земної кулі. Перша світова війна мала колосальне соціально-економічне й епохальне загальноісторичне значення. Наслідками війни стали могутні революційні катаклізми, що мали своїм добутком розпад імперій Романових, Гогенцоллернів і турецьких султанів; почався незворотний процес руйнування колоніальних імперій - Великої Британії, Франції; на історичну арену вийшли нові держави, серед них і Українська Народна Республіка. Вплив подій Першої світової війни в Україні та розгортання громадсько-політичних процесів в українських землях є проблемою, яка ще потребує детального і ґрунтовного дослідження. Реалізація аграрних реформ була перервана Першою світовою війною, що спалахнула у 1914 р.. Ця війна виросла із протиріч двох угруповань європейських держав, які змагалися за розділ і перерозподіл світу. Чільне місце у планах ворогуючих блоків відводилось українським землям. Царська Росія намагалася посилити свій вплив на Балканах, для чого необхідно було добитися ослаблення Австро-Угорщини шляхом відторгнення від неї Галичини та Буковини. Австро-Угорщина не тільки наполягала на збереженні свого панування на цих територіях, а й обґрунтовувала, необхідність включення до свого складу Волині та Поділля. З українськими землями були пов'язані інтереси великих німецьких промислових монополій, які розраховували значно ослабити Росію відторгненням від неї українських земель і включення їх до складу Німеччини. На приєднання українських земель Бессарабії й частини Буковини за сприятливими для себе умовами розвитку війскового конфлікту розраховувала Румунія. Усе це призвело до того, що в урядових колах обох угрупувань під постійним контролем перебувало так зване українське питання. Для чого робилися, спроби спровакувати і всіляко підтримати сепаратистські настрої у протилежному таборі для ослаблення потенційного противника. Уже з самого початку Першої світової війни, яка з боку обох ворогуючих таборів вважається Імперіалістичною, несправедливою, загарбницькою, державний кордон між Росією і Австро-Угорщиною перетворився на лінію фронту, а українські землі стали плацдармом кровопролитних боїв упродовж кількох років. В арміях обох сторін було чимало українців. Кілька мільйонів їх було мобілізовано до лав російської армії, а понад 250 тис. українців, а також кілька тисяч українських січових стрільців воювали на боці австро-німецького блоку. На 450-кілометровому фронті розгорнулася одна з найбільших у Першій світовій війні Галицька битва(18 серпня-21вересня1914р.) за участю з обох боків понад 1,5 млн солдатів і офіцерів. Вона була успішною для Росії. Із завойованих нею територій було утворено чотири губернії, об'єднаних у військове генерал-губернаторство. До спеціально створеного табору було кинуто ЗО тис. українофілів і русофілів . Під час відступу австрійська армія вдалася до репресій щодо українського населення, запідозрюваного у симпатіях до Росії. Після приходу в Галичину російських військ почалося переслідування прибічників Австро-Угорщини і уніатського духовенства. Навесні-влітку 1915 р. австро-угорські війська внаслідок масштабного контрнаступу повернули більшу частину втраченої території. Почалися нові репресії проти мирного населення, особливо тих, хто з різних причин співпрацював з російською адміністрацією. Після брусилівського прориву навесні 1916р. Росія знову захопила Галичину і Волинь, і події почали розвиватися за відомим сценарієм. Тим часом війна суттєво підірвала продуктивні сили. В Україні у 1914-1916 рр. закрилося понад 1400 підприємств , значно скоротилися посівні площі, на 200 млн пудів знизився збір зерна порівняно з 1913 р.. Наростала хвиля могутнього антивоєнного і антисамодержавного руху. Війна, таким чином, не тільки не виправдала сподівань царизму на зміцнення свого панування та нові територіальні придбання, а навпаки, значно прискорила його загибель. Початок XX ст. у житті українського народу насичений подіями-великої історичної ваги. Національно-визвольний рух піднявся на новий щабель розвитку. На його стан, а також на зміцнення робітничого і соціал-демократичного руху безпосередній вплив справили демократична революція у Росії та Перша світова війна.

61. На основі аналізу історичних подій зазначеного періоду охарактеризуйте основні напрямки розвитку української держави за часів Центральної Ради, дайте характеристику найбільш визначним діячам національно-визвольних змагань в Україні 1917-1920 рр.

Одним із наслідків Першої світової війни стала перемога в Росії Лютневої демократичної революції 1917 р., яка поклала край багатовіковому монархічному режимові династії Романових. Склалися сприятливі умови для піднесення національно-визвольного руху пригноблених народів. Почалося формування нових осередків влади. У Петрограді було створено Тимчасовий уряд. Його репрезентантом у Києві став Виконавчий комітет, що складався з представників міської думи, фабрикантів і заводчиків, земських діячів, ліберальної професури. Паралельно стихійно формувалися органи т.зв. всеросійської революційної демократії — Ради робітничих і солдатських депутатів. Як правило, вони перебували осторонь національно-визвольної боротьби і згодом стали формою відновлення імперії, що розпалася. Переважали в радах представники соціалістичних партій, здебільшого російських.17 (за н. ст.) березня 1917 р. у Києві виник ще один впливовий політично-координаційний центр— Українська Центральна Рада, який, репрезентуючи інтереси українського народу, за короткий час свого існування — з березня 1917 по квітень 1918 р. 7 березня Головою Центральної Ради обрано визнаного лідера національного відродження професора М. Грушевського. Грушевський Михайло Сергійович (1866–1934) – історик, літературознавець, публіцист, політичний і державний діяч, голова Української Центральної

Ради. У 1927 р. М. Грушевський повернувся в УРСР, Очолював кафедру історії

України та історичний відділ Всеукраїнської Академії наук. У 1929 р.

обраний академіком АН СРСР.

15 Червня було створено перший за кілька століть український уряд –Генеральний секретаріат – у складі восьми генеральних секретарів і генерального писаря. Очолив його відомий письменник і громадський діяч В. Винниченко. Винниченко Володимир Кирилович (1880–1951) – визначний український письменник, політичний і громадський діяч. Народився в с. Великий Кут на Кіровоградщині. Навчався в Київському університеті, з якого був

виключений за нелегальну політичну діяльність та ув’язнений. Після звільнення з Лук’янівської тюрми в серпні 1907 р. брав участь у створенні Української соціал демократичної робітничої партії, входив до складу її центральних органів, редагував газету „Боротьба”

Вплив Центральної Ради далеко переважав вплив Рад робітничих і солдатських депутатів. Повний склад Ради восени 1917 р. становив 822 члени. Формувалась вона за рахунок громадських організацій, політичних партій, територіальних представництв.Водночас з українізацією армії розгорнулася українізація флоту, який на Чорному морі на 75 % комплектувався за рахунок жителів України. В березні 1917 р. була утворена Чорноморська рада.Було створено місцеву самооборону, яка грунтувалась на традиціях давнини й дістала назву Вільне козацтво. Вільнокозацький рух поширився по всій Київщині, на Лівобережжі, Волині, Запоріжжі.

Отже, метою Центральної Ради стало досягнення автономії України у складі федеративної Росії. Ідеї самостійників підтримані не були, оскільки до УЦР входили переважно автономісти-федералісти. Основною проблемою для УЦР стало вирішення національного питання. Це дозволило Україні зробити крок на шляху державотворення.