57.Порівняйте рівні соціально-економічного і політичного розвитку на українських землях у складі Російської та Австро-Угорській імперій у хіх ст.

Російська імперія Криза поміщицького господарства. Отримати гроші поміщикам можна було лише шляхом розширення виробництва і реалізації на ринку додаткової продукції. Вони хотіли збільшити свої володіння і багацтва. Прагнення поміщиків зробити свої господарства більш прибутковими виливалися в посиленні експлуатації селян: - збільшилася панщина, яка подекуди досягала 6 днів на тиждень; - зростали додаткові повинності селян; - вводилася така форма експлуатації, як урочна система виконання панщини: кожний кріпак одержував завдання на день (урок), але його доводилося виконувати два-три дні; - у багатьох поміщицьких господарствах була запроваджена місячина, сутність якої полягала в тому, що пан цілком віднімав у кріпака земельнкй наділ, примушуючи його обробліти тільки поміщицьку землю за щомісячний продовольчий пайок; - у багатьох маєтках з'являлися невеликі фабрики і заводи, де селяни працювали після закінчення робіт у голі; - у таких умовах селяни практичні не могли працювати на своєму земельному наділі; - відбувалася руйнація селянських господарств.

Таке ставлення поміщиків до селян кріпаків призводило до розорення і занепаду їхніх маєтків.

Військові поселення. У першій половині XIX ст. царський уряд перетворив державних селян на ізольовану від народу війську кашу, яку при потребі можна було використати для придушення повстань. Для цього в Російській імперії, і в Україні зокрема (в Київській, Подільській, Слободсько-Українській, Катеринославській, Херсонській губерніях), були створені військові поселення. Водночас царизм сподівався ліквідувати рекрутські набори, зменшити витрати на утримання армії, при цьому збільшивши її численність.

Зародження ринкових відносин. Розклад кріпосницької системи супроводжувався обезземеленням селян. На середину XIX ст. близько 25% селянських родин Наддніпрянської України були безземельними. Безземельні селяни шукали роботу насамперед вдома: йшли на різні місцеві підприємства - цукроварні, цегельні, займалися дрібними промислами. Частина бідноти, не знайшовши роботи вдома, змушена була шукати заняття в далеких відходах. Але практично всі безземельні селяни змушені були працювати за наймом. За свою працю вони одержували заробітну плату, яка все більше залежала від кількості та якості виробленої продукції.

Про те, що в Україні визрівали ринкові відносини, свідчили такі процеси: а) зростання товарності сільського господарства; б) поглиблення спеціалізації окремих районів у сільськогосподарському виробництві для збільшення продукції, що поставлялася на ринок; в) поява поміщицьких господарств, які поступово почали набувати ринкового характеру; г) розповсюдження праці за наймом; усе більша залежність оплати праці від кількості та якості виробленої робітниками продукції.

Початок промислового перевороту У 30-х pp. XLX ст. в Україні почався промисловий переворот, який призвів до утвердження фабрично-заводського виробництва. В Україні почала розвиватися капіталістична промисловість. Як і скрізь, вона проходила у своєму розвитку три стадії: - дрібне товарне виробництво (дрібні, переважно селянські промисли); - капіталістична мануфактура; - фабрика, завод (велика машина індустрія).

На заводах широко запроваджувалося машинне обладнання

Австро-Угорська імперія. Незважаючи на промисловий переворот, що розпочався в Австрійській імперії ще в 30-х - 40-х pp., у останній третинні XIX ст. Австро-Угорщина залишалася однією з відсталих країн Європи з численними феодальними пережитками.

Розвиток промисловості й ринкових відносин у різних областях Австро-Угорщини проходив нерівномірно. Найбільшого промислового розвитку досягли Чехія й Австрія, а Галичина, Буковина, Закарпаття, а також Словаччина, Боснія і Герцеговина та деякі інші області відчутно відставали у своєму соціально-економічному розвитку.

Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття зберігали аграрний характер економіки, більшість населення була зайнята в сільському господарстві. Розвиток економіки на західноукраїнських землях дедалі більше визначався інтересами великої фабричної промисловості західних і центральних провінцій імперії.

Промисловість західноукраїнських земель під владою Австро-Угорщини в останній третинні XIX ст. майже цілком перебувала в руках іноземних капіталістів (німецьких, австрійських, канадських). Протягом 70-х - 80-х pp. XIX ст. тут також відбувався інтенсивний процес формування фабрично-заводської промисловості, головним чином нафтовидобувної, борошномельної, спиртогорілчаної, лісопереробної, лісопереробної галузей. На цих підприємствах стали широко застосовуватися парові двигуни.

У західноукраїнських землях український національний і громадсько-політичний рухи набули більшого розмаху після конституційних реформ в Австрійській імперії в 60-х pp. Ці реформи створили міцний фундамент для активізації національного і громадсько-політичного життя всіх народів імперії, і зокрема українського. У 60-ті pp. XIX ст. внаслідок фактичної заборони української мови в Російській імперії посилився наплив українського письменства у Галичину, що значно активізувало тут процеси національного самовизначення. Але галицьке українство розкололося на москвофілів і народовців, які суперничали між собою.