49. Розкрийте причини, характер, наслідки Гайдамацького Руху та поясніть яке значення він мав для подальшого розвитку національно-визвольної боротьби українського народу проти іноземного гніту.

Після гетьманування Івана Мазепи Правобережна Україна виявилась ізольованою від Гетьманщини. До цього спрямовувалась політика Росії і Польщі. Польські магнати, які переважно походили з давніх українських родів, розширювали свої володіння і намагались захопити в свої руки управління всім життям країни. Протистояти цьому процесу не було кому. Українська знать і шляхта були переважно полонізовані, селяни жили в злиднях, феодальна експлуатація посилювалась, православна церква зосередилась на суто церковних справах, і тільки Греко-католицька Церква на західноукраїнських землях стала єдиним осередком українського життя. Гайдамаччина – соціальний рух на Правобережжі у ХVІІІ столітті. Причина повстання полягає в тому, що народні маси, серед яких ще жили традиції козацької волі, не хотіли коритися владі панів і зі зброєю в руках виступали проти поневолення. Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, наймані робітники, дрібна шляхта й нижче духовенство. Гайдамаки діяли невеликими загонами, застосовуючи тактику партизанської боротьби, несподівані напади і стрімкі рейди на панські маєтки. Перший вибух гайдамацького повстання стався в 1734 р. В 1750 р. гайдамацький рух спалахнув з новою силою, проте неспроможність створити цілісну організацію, а також відсутність плану дій спричинили поразку повстання. Коліївщина – найвідоміший виступ гайдамаків 1768 року. Основною його силою було селянство. Це повстання спричинили декілька факторів: По-перше, в південній Київщині, де зародилась Коліївщина, селяни довше користувались свободою від панських повинностей (ця територія була заселена пізніше від інших частин Правобережжя). По-друге, панське господарство переживало складні часи перенесення збіжжевих ринків з-над Балтики до Чорного моря. По-третє, значний вплив на селян мала близькість вільного Запоріжжя. По-четверте, на півдні Київщини загострилися релігійні суперечності. Центральною подією повстання 1768 р. був виступ під керівництвом М. Залізняка та І. Ґонти і взяття їхніми загонами Умані – міцної фортеці, однієї з ключових опорних точок польської шляхти у цьому регіоні, що стало переломним моментом у розгортанні Коліївщини.

Незважаючи на поразку, гайдамацький рух мав велике історичне значення. Він завдав відчутного удару режиму в Польщі, розхитав феодально-кріпосницьку систему, стримав посилення соціального й національного гноблення, мав значний вплив на піднесення антифеодальної боротьби по всій Україні.

50. Проаналізуйте суспільно-політичний рух в Україні наприкінці хvііі – першій половині хіх ст. Зародження революційно-демократичної та ліберальної течії.

На кінець XVIII – поч. XIX ст. становище українського населення (особливо селянства) було скрутним. Поміщики, втягуючись в ринкові відносини, сильніше експлуатували селян, збільшуючи їм панщину – вводилась урочна система. Панщина сягала 6 днів, зростали податі. Все це призводило до селянських виступів. Вони мали характер стихійний та локальний. Також були інші форми протесту: відмова від споати оброку та праці на панщині, підпали поміщицьких маєтків, вбивства поміщиків, утечі, збройний опір владі. Ще одним осередком опору були військові поселення, що створювалися з 1816 року. Також розмаху набув селянський виступ на Поділля під проводом Устима Кармалюка.

Український суспільно-політичний рух опирався не тільки на внутрішні джерела, а й на зовнішні чинники. Йдеться, зокрема, про відчутний вплив на цей рух Французької революції, зокрема її концепції вільної нації. Одним із виявів цього стало виникнення в Україні таємних політичних товариств після перемоги над Наполеоном. Повернувшись із зарубіжних походів, багато їхніх учасників почали іншими очами дивитися на російську дійсність, на політичний режим самодержавства, які різко контрастували з ідеями свободи, рівності, братерства. Різновидом таких товариств були масонські ложі. У 1818 р. вони виникли в Києві («З'єднані слов'яни») та в Полтаві («Любов до істини»). Також 1816 року в Петербурзі виникла перша декабристська організація – «Союз порятунку». 1821 року засновано Північне товариство (Петербург) та Південне товариство (Тульчин). Південне товариство передбачало повалення самодержавства та встановлення республіки, скасування кріпацтва, запровадження рівності всіх людей, скасування станів тощо. 1823 році виникло Товариство обєднаних словян (Новгород-Волинський), що передбачало об’єднання всіх слов’ян у федерацію, ліквідацію монархії, утворення демократії, скасування кріпацтва. 14 грудня 1825 року в Петербурзі на Сенатській площі Північне товариство влаштувало повстання, яке внаслідок нерішучості було придушене.

Під впливом декабристів політизувався український національний рух. Діячі цього руху вже не задовольнялися культурно-просвітницькою діяльністю. Одним із центрів демократичного руху став Харків, точніше, Харківський університет, де 1826 року було створено таємний політичний гурток.

Під впливом Шевченківських ідей у січні 1846 року в Києві виникло Кирило-Мефодіївське товариство (В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич). Програмний документ – «Книга буття укр. народу» та «Статут Слов’янського брацтва Кирила та Мефодія»: створення демократичної федерації слов’ян, знищення самодержавства, скасування кріпацтва, досягнення рівності мов тощо. Це товариство проіснувало трохи більше року – у березні 1847 року за доносом одного воно було викрите, члени товариства були вислані у різні губернії Росі. імп.

51.Порівняйте суспільно-політичний статус та адміністративно-територіальний устрій українських земель в Російській та Австрійській імперіях. Імперське панування принесло українцям набагато жорстокіші тотальні види політичної, суспільної та економічної організації, ніж ті, що були їм раніше відомі.Чиновництво зробило присутність імперської держави в українській громаді досить виразною. З цією присутністю з'явилося відчуття того, що десь у розкішній,хоч і далекій столиці всемогутній і всезнаючий імператор творить життя українців.У міру того як образ божественно величної імперії — чи Російської, чи то Австрійської — заволодівав уявою української еліти, згасала її відданість рідному краю. Врешті-решт для неї українські землі з усією очевидністю були лише частиною якогось більшого цілого. Аналогічним чином слабшало усвідомлення української самобутності, таке сильне в Козацькій Україні XVII—XVIII ст.Політика всіх російських царів була скерована на обмеження українських свобод. Найбільшої шкоди українському рухові завдав рескрипт міністра внутрішніх справ Російської імперії Валуєва від 1863 року, який проголошував, що окремого “малоросийского языка не было, нет и быть не может”. Валуєвський указ заборонив друкування українською мовою шкільних і релігійних видань. Його наміром було не допустити поширення цих видань серед простого народу і він був спрямований на те, щоб перешкодити українському рухові вийти за межі вузького кола інтелектуалів та перетворитися на масове явище. Російський уряд непокоїв розвиток масового українського руху, який становив серйозну потенційну загрозу для територіальної цілісності Російської імперії.

52.Порівняйте становище українських земель у складі Австро-Угорської імперії з розвитком українських земель у складі Російської імперії в кінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст. Наприкінці XVIІІ ст. українські землі, за трьома поділами Польщі, потрапляють під владу двох імперій - Російської та Австро-Угорської. Майже 150 років від кінця XVIІІ до початку XX ст. українці перебували під владою цих імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Так українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли. Обидві імперії являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. За своїм політичним устроєм обидві держави були самодержавними монархіями. Проте режими цих імперій помітно відрізнялися: в Росії була абсолютна монархія, в Австрії - конституційна. Австрійська імперія за політичним устроєм являла собою багатонаціональну імперію: конгломерат двох великих народів - австрійців і угорців, і ряд менших етнічних груп. Тут жодна нація чи народність не мала абсолютної більшості, тому жодна національна культура не була такою визначальною, як російська культура в царській імперії. Проте най впливовішою нацією були австрійці, а німецька мова переважала в армії і серед чиновництва. Становище українців в національному питанні було дещо кращим ніж в Росії, однак на всіх територіях західні українці терпіли тяжкий гніт своїх сусідів: у Галичині - поляків, Буковині - румунів, Закарпатті - угорців. Австрійський уряд мало робив для захисту українців.У своєму управлінні монархіями імператори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді й розширяла кордони імперії.Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія збирала податки (більша частина яких ішла на утримання її самої та армії), а також прагнула організувати суспільство у спосіб, що найкраще відповідав інтересам імперії. Імперські бюрократи, які правили у ХІХ ст., вважали, що чим більшою кількістю законів і правил вони обкладатимуть суспільство, тим ліпше буде в ньому жити. ї хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях. На початку XIX ст. Російська імперія була однією з найбільших у світі. Переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) входила до її складу. З ліквідацією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях, запровадив загальноімперську державно-політичну систему з її уніфікаційними методами управління. Уся українська територія яка входила до складу Росії, була поділена на три генерал-губернаторства і дев'ять губерній: Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, Полтавську. Катеринославську, Таврійську, Херсонську та Харківську. У губерніях державну владу Російської імперії представляли губернатори, яких призначав і звільняв цар. Губернії складалися з повітів, де керували справники. Повіти поділялися на стани, очолювані поліцейськими приставами. Важливою державною установою була Казенна плата. Вона відала збиранням з населення різноманітних державних податків. Увесь цей адміністративно-управлінський апарат повинен був забезпечити владу царизму на місцях. Щодо найбільшої маси населення - кріпосних селян, то вся влада над ними належала поміщикам. Знищення російським царизмом наприкінці XVIII ст. української державності на Лівобережжі та Слобожанщині супроводжувалось русифікацією корінного населення. Цю колонізаторську політику стосовно українського народу російська влада здійснювала переважно ідеологічно-адміністративним шляхом. Царські адміністратори витісняли українську мову з імперських установ і навчальних закладів усіх ланок освіти. Переважна більшість українського панства мала статус російських дворян (такими імперські власті визнали майже 25 тис. шляхетських родин колишньої Гетьманщини). Отримавши підтвердження прав на володіння маєтками і кріпаками, вони пішли прислуговувати царським властям у губерніях і повітах, більшість з них навіть у родині спілкувалась російською мовою.