46. Розкрийте зміст таких історичних явищ як “Велике князівство Руське”, “Руїна” і “Гетьманщина”.

Гетьманщина. Її ще називають Війське Запорозьке. Під час Визвольної війни на визволених від магнатів та шляхти територіях ліквідовувалась польсько-шляхетська адміністративно-політична система і складалась нова воєнно-адміністративна і політична система, формувалася українська національна дуржавність. В її основу були покладені традиції Запорозької Січі. Вся визволена територія поділялась на полки та сотні, що були як адмін., так і військовими одиницями. Формально вся влада на території України належала загальновійськовій владі, але згодом головні питання вирішувало вуьке коло старшинської ради. Склалася певна піраміда влади: гетьман, генеральний обозний, суддя, писар, хорунжий, бунчужний, підскарбій. Населення розділялося на кілька станів, що мали своє самоврядування: селяни, міщани, духовенство, шляхта. Постійним органом влади буда рада старшин, що складалась з: обозного, 2 осавул, 2 суддів, генерального писара, генерального хорунжого, бунчужного, підскарбія. Цю державу можна класифікувати як аристократичну республіку. У 1650 її площа – 200 тис. км²., а населення – 1,5 млн. осіб.

Руїна. Руїна — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом. Поділ України на Лівобережну та Правобережну (Андрусівське перемир’я січень 1667) , боротьба старшинських угрупуваннь за владу, суперництво промосковської та пропольської партій, продовження війни з Польщею призвели до великих спустощень і розрухи, яка називається Руїною (1663-1687). Деякі історики (наприклад, М. Костомаров) пов'язують її з правлінням трьох гетьманів — ставлеників Москви (Івана Брюховецького, Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича) й обмежують хронологічно 1663–1687 та територіально — Лівобережною Україною. Інші історики (наприклад, Б. Крупницький) вважали, що Руїна відносилась як до Ліво-, так і до Правобережжя і тривала від смерті Богдана Хмельницького до початку правління Івана Мазепи — 1657–1687.

До кінця XVII ст. Україна втратила свою територіальну неподільність. Непослідовна політика української шляхти і козацької старшини, невпинна боротьба за гетьманську булаву руйнували державність України.

Велике князівство Руське. Це назва козацької України (у складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств), під якою вона відповідно до умов Гадяцького договору, укладеного на козацькій раді 16 вересня 1658 р., мала увійти як суб'єкт федерації до складу Речі Посполитої Трьох Народів. Велике князівство Руське було викреслено при ратифікації договору Сеймом. За Гадяцьким договором передбачалися обмеження її внутрішньополітичного суверенітету, позбавлення прав на зовнішню політику, відновлення існуючої до Хмельниччини системи соціально-економічних відносин. Автором концепції ВКР, а також першим і останнім його канцлером був Юрій Немирич, який у квітні 1659 р. виступив з відповідною промовою перед депутатами сейму Речі Посполитої у Варшаві. Спроби уряду Івана Виговського весною 1659 року домогтися включення до складу князівства Волинського, Подільського і Руського воєводств, збільшення козацького реєстру до 60 тисяч осіб та ліквідації унії зазнали невдачі. Після проголошення Гадяцької угоди розпочинається Українсько-російська війна (1658-1659), яка завершилась перемогою козацьких військ під Конотопом. Проте, після цього, розпочався рух козацтва (за активної підтримки Москви) проти союзу з Польщею, і восени 1659 року новий гетьман Юрій Хмельницький фактично скасовує угоду.