42. Поясніть які причини зумовили посилення військово-політичної ролі козацтва наприкінці хvі – першій чверті хvіі ст., перетворення козацтва на лідера національно-визвольних змагань.

Військово-політична роль козацтва надзвичайно посилилась та зросла наприкінці ХVІ – першій чверті ХVІІ ст, адже козацтво було єдиним прошарком населення котре ще могло протистояти постійному натиску Польщі на укр. населення. Це протистояння проявлялося в чисельних повстаннях та навіть спробах гетьманів вести самостійну зовнішню політику.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. українськими землями прокотилося дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: перша (1591 —1596) була порівняно короткою у часі, друга (1625—1638) — тривалішою. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.

Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту (нагадаймо, що «артикули» польського короля Генріха Валуа (1573) та третій Литовський статут (1588) фіксували остаточне оформлення кріпосного права); енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані уходниками та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво. Основні виступи цього часу: повстання К. Косинського (1591—1593), С. Наливайка (1595—1596).

З 1596 до 1625 р. домінувала поміркована течія, найяскравішими постатями якої були гетьмани Самійло Кішка (1600—1602) та Петро Конашевич-Сагайдачний (1616— 1622). Цим козацьким ватажкам вдалося досягти значних успіхів: підняти престиж українського козацтва, посилити його вплив та розширити права; перетворити козацтво з тимчасових напівпартизанських формувань на боєздатне регулярне військо; довести чисельність козацького війська до 40 тис; трансформувати козацтво із суто воєнного в активний воєнно-політичний чинник суспільного життя, здатний розв´язувати державні проблеми; шляхом вступу всього Війська Запорозького до Київського братства утворити своєрідний союз козацтва, духовенства та міщанства.

На початку 20-х років XVII ст. загострюються стосунки козацтва з польськими властями. Це друга хвиля повстань. Основні: Марка Жмайла (1625), Тараса Федоровича (Трясила) (1630), Івана Сулими (1635), П. Бут (Павлюк), Д. Гуня, Я. Остряниця (1637—1638).

Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці XVI — на початку XVII ст., закінчилися поразками. Однак, незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу, прискорювали формування національної самосвідомості. Це й перетворило козацтво на лідера національно-визвольних змагань.

43. Дайте оцінку релігійній ситуації, що склалась в Україні в другій половині хvі – на початку хvіі ст. Дайте оцінку здобуткам української культури хvііі ст.

У другій половині XVI ст. — першій половині XVII ст. Православна релігія і українська національна культура стають надзвичайно важливимоб'єктом наступу польських урядових кіл, магнатства і шляхти та католицької церкви. В них малося наметі колонізувати українську еліту, позбавити народ власної мови, де-націоналізувати його, знищити українську православну релігію і культу-ру, окатоличити Україну і в кінцевому результаті перетворити її в однуз покірних провінцій Речі Посполитої. Криза православної церкви у другій половині XVI - початкуXVII ст. продовжувалася. Вона була значною мірою результатом бездержавності українського народу і відсутності її захисту з боку держави. Проявами кризи у православній церкві, як і раніше, були призначення великим князем або магнатами — «на подання» — єпископів.Великий вплив мав так званий «патронат» (тих світських діячів, які опікали релігійні заклади). Становище нижчого духовенства, особливо сільських священиків,ставало все нестерпним. Тому авторитет сану священика падав. Перебуваючи в стані занепаду і дезорганізації, православна церкване все ж могла підтримувати духовні традиції, освіту й письменство, виконувати роль духовної основи українського народу. В той же час вона була національним прапором українського народу в боротьбі проти польсько-католицької експансії.

У другій пол. XVI ст. на терени Польщі приходить реформація, що впливає і на укр. землі, де з’являються течії, як наприклад социніанство.

Проте реформація була недовгою. З 60-70-х років XVI ст. у Польщі посилюють боротьбу проти реформації орден єзуїтів та інші реакційні сили. Однак єзуїти ведуть наступ не лише проти протестантизму, а й православної релігії — «схизми». Православну церкву вони критикували за неуцтво священиків, втручання світських у церковні справи. Висувається ідея церковної унії — приєднання православної релігії до католицької. У відповідь на посилення польсько-католицького наступу в УкраїніXVI ст. зростає православна магнатсько-шляхетська опозиція, на чолі якої фактично стояв князь Василь-Костянтин Острозький. Проте нові покоління магнатів вже не підтримували православ’я, а тягнулись за Польщею та католицизмом. У ці складні часи керівництво й ініціатива в національно-визвольному русі остаточно переходять до козацтва, до якого частково приєдналася шляхта та міщанство, що створювало в цей період брацтва. У кінці XVI ст. —на початку XVII ст. братства посіли провідне місце у релігійно-культурному та досить значне — в суспільно-політичному житті українського народу. Проте через їхні суперечки з єпископами стали поширбваться ідеї унії. У жовтні 1596 р. польський король Сигізмунд III і Михайло Рогозаза дорученням папи Климента VIII скликали у Бресті (Бересті) церковний собор для офіційного проголошення унії. Уніатське духівництво нарівні з католицьким звільнялося від податків,українська шляхта отримала право обіймати посади в адміністративному апараті, а уніати-міщани зрівнювалися у правах з католицьким міщанством. Уніатським єпископам були обіцяні місця в сенаті. Православний собор відкинув унію і оголосив ієрархів-відступників позбавленими влади, наклавши на них прокляття. Польський корольСигізмунд, незважаючи на протести православного собору, визнав уніатську церкву обов'язковою і поставив православну церкву поза законом. Католики переслідували всіх, зто був незгодний з унією. Але вже в кін. XVI – поч. XVII ст. на захист православ’я стає козацтво. У 1633 р. королем Польщі став Владислав IV, який з метою використання козаків у війнах в інтересах Польщі був схильний до компромісів,примирення з православною релігією. Митрополитом православноїцеркви обирається Петро Могила. Були оновлені київські святині, зокрема реставровано храм св. Софії,Михайлівський монастир, церкви Трьохсвятительську, Спаса та ін. Петро Могила ліквідував анархію, спричинену в церковному житті втручанням братств та суперечками зі священиками.