40. Проаналізуйте як змінювалися устрій та функції Запорізької Січі протягом хvі-хvіі ст.Ст.

Запорізьке козацтво виробило власну суспільну організацію, яка найповніше  відповідала національному характерові українців і потребам часу. Народоправство гарантувало життєвість козацької держави в екстремальних умовах існування. Верховна влада на Січі належала козацькій раді, яка вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя й зовнішніх відносин. Рада обирала  кошового отамана, або, як ще його називали, старшого чи гетьмана. Йому надавалася вся повнота влади, що органічно поєднувалася з високою відповідальністю. Поступово формувався командно-управлінський аппарат Запорізької Січі. З’явилися різні військові посади. С у д д я чинив суд над порушниками козацьких законів, відав кошторисом і міг виконувати обов’язки кошового отамана. П и с а р очолював військову канцелярію й письмово оформлював найголовніші січові справи. О с а в у л відав організацією військових законів та їхнім вишколом. О б о з н и й командував артилерією, дбав про її розташування й забезпечення усім необхідним. Нижчу ланку командного апарату становили к у р і н н і  о т а м а н и. Всі командні посади були виборними, що забезпечувало високу військову вправність командного складу козацтва. Територія, яку займали запорожці, змінювалася залежно від політичної ситуації. Столицею дніпровської вольниці була Січ. У різні часи вона розташувалася у різних, але завжди добре захищених природою місцях. Після Хортиці (1552-1557) Січ розташовувалася на о. Томаківці (60-ті роки ХVІ – 1593), на р. Базавлук (1593-1638) і Микитиному Розі (1638-1652). Кожна з них мала надійні укріплення – високі й міцні вали з дерев’яним частоколом зверху, а також башти з бійницями для гармат. Усередині стояли курені (великі приміщення для козаків), канцелярія, церкви, склади, арсенали, торговельні лавки тощо. У центрі знаходився майдан, де відбувалися загальні ради та  інші громадські заходи. Влада січового товариства поширювалася на значну територію. Берегом Дніпра, нижче Хортицької Січі, простягався Великий луг – низинна місцевість, вкрита соковитою травою й кущами, багата на різну дичину й невеликі озера та річки, вщерть заповнені рибою. Січова вольниця освоювала землі й далі від Дніпра. На середину ХVІІ ст. вони вклинювалися вглиб Дикого поля на Правобережжі, а на Лівобережжі сягала Сіверського Дінця. Вся територія жила за козацькими правами й народними звичаями. Козацький краї залишався національним оазисом серед українських земель, які дедалі більше полонізувалися і втрачали національні риси. Чисельність січового товариства не була сталою. Взимку на Січі перебував невеликий гарнізон, який охороняв майно, військові припаси, артилерію, а також виконував сторожову службу.  Але з настанням весни Січ перетворювалася на людський мурашник. До неї звідусіль, долаючи різні перешкоди, стікалися козаки, що зимували "на волості" і в зимівниках, а також охочі до лицарської слави. До них приєднувалося також безліч промисловиків, котрі протягом коротких літніх місяців намагалися взяти якнайбільше від торгівлі, рибальства , бортництва й мисливства. До козацького гурту приймали всіх бажаючих. Після ствердної відповіді на питання" "У бога віруєш?" і нкладання на себе хреста новачок ішов до будь-якого куреня. Своєрідним устроєм відзначалося й р е є с т р о в е  к о з а ц т в о. Поступово воно зводилося в полки й сотні. Реєстровики мали володіння у королівських маєтностях в Середньому Подніпров’ї. Спочатку полки називалися за ім’ям полковників. У 1625 р. уряд офіційно затвердив військово-адміністративний устрій Війська Запорізького реєстрового. За ним реєстрові козаки ділилися на шість адміністративно-військових полків по тисячі чоловік у кожному. Залежно від розквартирування вони іменувалися за назвою найбільшого міста – Білоцерківський, Корсунський, Канівський і Переяславський. Хоч на їхній території вища влада належала старостам, але й вплив козацької старшини поступово зростав. Реєстровики чимдалі голосніше заявляли про своє право на участь в управлінні краєм. Незважаючи на  підлеглість урядові, реєстрові козаки відстоювали право на власне самоврядування, у тому числі на обрання своїх старшин. Уряд неодноразово призначав на старшинські посади вірних йому людей, а козаки так само часто зміщували їх і обирали власних.

За умов польсько-шляхетського панування козацька держава не набула остаточної довершеності й перебувала то у відкритому, то в прихованому протиборстві із центральною владою. Але за різних колізій чітко простежувалася тенденція до незалежності козацького краю від Речі Посполитої.

Внутрішній устрій козацтва став зародком нової Української держави.

17 ст Лівобережна Україна (Гетьманщина) майже в незмінному вигляді зберігала ті атрибути національної держави, що склалися в роки національно-визвольної війни. Вища влада продовжувала залишатися за г е т ь м а н о м. Він обирався козацькою радою з числа осіб, яких раніше визначала старшина. Дорадчі права при гетьмані мала Р а д а  г е н е р а л ь н о ї  с т а р ш и н и. вона ж складала найближче оточення гетьмана. Г е н е р а л ь н и й  о б о з н и й  командував артилерією козацького війська, с у д д я  очолював суд, п и с а р  вів діловодство і займався зовнішніми зв’язками,  п і д с к а р б і й  наглядав за фінансовою і податковою системами,  б у н ч у ж н и й  відав військовими справами, виконував окремі гетьманські доручення й відповідав за охорону гетьманського бунчука, о с а в у л  і  х о р у н ж и й  формували військові частини, забезпечували їх усім необхідним, навчали військової справи, організовували сторожову службу тощо.