20. Розкрийте причини переходу українських земель під владу Польщі у другій половині хvі ст. І особливості їх розвитку у складі Речі Посполитої до середини хvіі ст.

У ХVІ — першій половині ХVII ст. більша частина земель України опинилась під владою Польщі. В 1569 p. між Великим князівством Литовським і Польським королівством було укладено Люблінську унію про створення єдиної держави — Речі Посполитої. Таким чином, з другої половини ХVІ ст. литовське панування в Україні остаточно зникло. З цього часу для польської шляхти відкрилися широкі можливості для загарбання українських земель. Стрімко зростає велике феодальне землеволодіння. Короля, який одночасно був і великим князем Литви, обирав спільний сейм і сенат. Здійснювалася спільна зовнішня політика, вводилася єдина монета. Польська шляхта і магнатство мали право набувати землі у Литовській державі, литовські верхи — у Польщі. До Польщі приєднувалися українські землі — Волинь, Київщина, Поділля та ін. Тепер Литовська держава вже не відігравала якоїсь ролі в суспільному житті України. Найгірша доля дісталась народу України. Для нього наступив час масових насильств, переслідувань за політичні і релігійні переконання. Щоправда, вперше за чотири останніх століття українські землі об´єдналися в одній, хоча й ворожій українцям державі. Між ними посилювалися зв´язки, прискорювалася консолідація. Поряд з цим розширювалось «вікно в Європу» та її цивілізаційні впливи. Що ж до розвитку український земель у складі Речі Посполитої , то ми можемо бачити,що було втрачено укр. землями адміністративного поділу, що брав початок із часів Київської Русі; натомість створені Галицьке, Бельзьке, Брацлавське, Волинське, Київське й Подільське воєводства. Відбувався початок формування фільварків – багатогалузевих господарських комплексів, що ґрунтувалися на постійній щотижневій панщині кріпаків і були орієнтовані на товарно-грошові відносини та ринок при збереженні рис натурального господарства. Головною причиною цього процесу було зростання попиту в Європі на зерно та загальне пожвавлення господарської діяльності. Відбулося остаточне закріпачення селян III Литовським статутом 1588р., який встановив 20-річний термін розшуку селян-утікачів.

21. Діяльність гетьмана П.Сагайдачного уособлювала лінію поміркованої течії в українському козацтві, що не бажала йти на відкриту політичну конфронтацію з Річчю Посполитою. Чи приносила ця течія користь справі визволення українського народу? В чому це виявилося?

Найбільше успіхів та слави здобуло козацтво за гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Походивши із шляхетської родини, дістав освіту в Острозькій Академії. Сагайдачний провів ґрунтовну реформу козацтва, перетворивши окремі партизанські ватаги на регулярне військо з суворою дисципліною. Сагайдачний брав участь у походах на Молдавію, Лівонію, але головним чином прославився морськими походами на Крим та Туреччину. 1616 року здобув Каффу, де був найбільший ринок невільників, і звільнив їх.

Під час широкої діяльности Сагайдачного на Запоріжжі скупчувалися незадоволені з його політики супроти Польщі. Він ішов на поступки, вичікуючи нагоди розпочати війну з Польщею: обмеження реєстру козаків, заборона виходити до моря тощо. Але козацька маса не поділяла його обережности. Тож Сагайдачного скинули з гетьманства, а на гетьмана обрали Яцька Неродича-Бородавку, представника радикального козацтва. Під його проводом козаки негайно почали готувати похід на Чорне море.

Проте, втрата Запоріжжя не захитала становища Сагайдачного: він залишився полковником війська Запорізького — офіційно під «реґіментом гетьмана Бородавки», але фактично — повним господарем «волости», яка не підлягала Запоріжжю: Київщини та Терехтимирова, де мешкало статечне козацтво.

Що стосується релігії, то польський уряд не підтримував ні уніятів, ні православних. Року 1618, потребуючи допомоги козаків для війни проти Москви, він обіцяв «православним людям грецької релігії», спокій, свободу в релігійних справах, але це жадного заспокоєння не принесло.

Польський уряд відмовився визнати нову ієрархію за законну, але 1620 року почалася війна з Туреччиною. Під Цецорою турки розбили гетьмана Жолкевського, і Сіґізмунд Ш примушений був просити допомоги козаків. Вони скинули з гетьманства Бородавку й обрали знову Сагайдачного, який поставив умовою визнання польським урядом новопоставлених владик. Король дав згоду на словах. Козаки під проводом Сагайдачного здобули під Хотином блискучу перемогу. Але в бою Сагайдачний був поранений і помер від ран. Польський уряд не виконав обіцянки і не легалізував нових владик.

Коротка доба Сагайдачного має велике значення в історії України. З одного боку — він підніс престиж українського козацтва, якому завдано тяжкого удару під Солоницею. Завдяки політиці Сагайдачного козаки виступають на перше місце в суспільстві України і перебирають на себе значення провідної верстви, яку втрачає поволі українська шляхта, що польонізується і переходить на католицтво. Козаки вперше виступають не тільки, як оборонці селян, але й як протектори Православної Церкви. З другого боку — своєю діяльністю Сагайдачний повернув Києву значення культурного, релігійного осередку України. У промовах нововисвячених владик вперше висловлено переконання, що Київ, з його хоробрим козацтвом, е правдивим спадкоємцем слави Киева княжих часів.