1. Поясніть що є предметом, метою курсу “Історія України”, дайте періодизацію та проаналізуйте джерела та історіографію курсу.

Завдання цього курсу полягає у тому, щоб на основі наукових джерел, всебічного системного вивчення й висвітлення генезису українства допомогти молоді опанувати фактичний матеріал з історії України, усвідомити суть сучасних поглядів на минуле, переглянути колишні оцінки суспільно-політичних процесів, історичних подій, явищ. Предметом курсу історії України є вивчення розвитку людського суспільства на українських землях, складного історичного шляху народу України, діяльності історичних осіб, політичних партій, суспільно-економічних, політичних, культурних процесів історичного розвитку українського народу.

періодизація

Для розуміння процесу української історії, діалектики становлення етносу та нації важливу роль відіграють критерії - упорядники. Таким критерієм розвитку виступає періодизація українського історичного процесу. Першою спробою загальної періодизації історії України була концепція М.Грушевського, викладена у статті "Звичайна схема руської історії і справа раціонального укладу історії східного слов'янства". Схема розвитку українського історичного процесу знайшла своє втілення на сторінках багатотомної "Історії України - Русі". Порогом історичних часів для українського народу Грушевський називає IV вік по Христу, а перед тим "про наш нарід можемо говорити тільки як про частину слов'янської групи". Головним змістом першого періоду історичного життя нашого народу була організація Руської держави, об'єднання її в одне "політичне тіло" та прийняття християнства, Другий перехідний період - відкривається серединою XIV століття, коли землі України увійшли до складу Великого Князівства Литовського та Польщі. У цей час форми суспільно-політичного життя та побуту піл впливом інших держав змінюються. Третій період - це період народної боротьби з ворожим суспільно-економічним устрієм. Своєрідною рисою змісту цього періоду є поєднання боротьби національної з релігійною. Отже, Грушевський виділяє декілька періодів історії України, поєднуючи їх у дві доби - стару (старі часи, княжий та литовсько-польський періоди) та нову (козацький період), які називає тезою та антитезою, що доходять до українського відродження початку XX століття. У радянські часи такий підхід до періодизації було засуджено. Періодизація історії України, виходячи з моментів політичних, державних, національних, релігійних, зображення історичного розвитку українського народу окремим від розвитку інших народів, особливо російського, була названа антинауковою. Історичну схему М. Грушевського в основному прийняли і доповнили історики діаспори. Так О. Оглоблин виділяв три основні періоди розвитку українського народу і його держави. Перший період - це княжа державна формація (Київська Русь і Галицько-Волинська держава); другий - козацько-гетьманська держава і третій - модерна українська державність, яка відродилась в 1917-1918 роках. У сучасній зарубіжній україністиці історію розуміють як серію "культур" ("цивілізацій"), які йдуть одна за одною, або співіснують одна з одною, а в середині цих "культур" розглядають історію як взаємодію різних вікових "поколінь". Ці принципи періодизації загальної історії історики переносять і на періодизацію історії українського народу, формулюючи дві основні ідеї історичного розвитку української нації : ідею європеїзму і ідею української державності. Проблема періодизації українського етногенезу у сучасній українській історіографії є дискусійною - ще не вироблено єдиних критеріїв її поділу. Деякі історики (Лихолат О.В., Лихолат А.О.) поділяють історію України на три основних періоди, що відповідають характерним етапам буття й соціально-політичним формам розвитку суспільства : найдавніша та середньовічна історія України (до XVII ст.); нова історія України (XVIII-початок XX ст.); новітня історія України (с 1917 по сьогодення). Інші українські історики (І.Онищенко) періодизацію української історії пов'язують з етапами формування української державності: - стародавня історія до VI ст.; - середньовіччя - Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Литовсько-Руське князівство VII - XV ст.ст. - ранньоновітня історія - Українська козацька держава XVI - XVIII ст. - українські землі у складі Російської та Австрійської імперій ХIХ ст. - Українська революція 1917-1920 рр. - Радянська Україна 1921-1991 рр. - Україна незалежна 1991- до теперішнього часу.

2. Охарактеризуйте що являло первісне громадянство на теренах сучасної України та покажіть основні здобутки трипільської культури і її роль у подальшому розвитку цивілізації на теренах сучасної України.

Трипільська культура – найвищий культурний вияв Європи в IV-III тис. до н.е. Відкрита більше ста років тому, вона далі викликає безліч питань, на велику частину яких так і не знайдені відповіді. Племена трипільської культури були однією із найбільш розвинутих і самобутніх етнічних груп Європи епохи енеоліту. Творцями Трипільської культури були примітивно-хліборобські і скотарські племена. Вони, очевидно, з Балкан через Румунію і Молдавію просунулися на територію України і заселили майже все Правобережжя від Дністра до Дніпра, від Північного Причорномор'я до Полісся, змішавшись із місцевим населенням. Ця культура зникла в кінці III тис. до н.е. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах. Але елементи цієї культури, особливо землеробські традиції, культ жінки-матері збереглися в традиціях українського народу. На Україні Трипільська культура зберіглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитною людністю Пра-України. До останніх часів сільські жінки й молодиці розмальовують хати, комини, печі тощо. У килимарстві, ганчарстві, дереворізьбі, вишивках, нисанках — дуже багато геометричних та рослинних орнаментів (званих по-народному циганською вулицею, безконечником, кривулькою, кучериками, троєчками, гачками тощо), які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної діб на Україні. На Лемківщині, наприклад, ще й до цього часу зберігся спосіб розмальовувати хати (рівнобіжне до покладеного в стінах дерева з горизонтальними омурами, що сягає, очевидно, до дуже давніх часів).

Трипільці, пращури яких прийшли в VI тис. до н.е. на територію України з Південної Анатолії, внаслідок посилення кризи господарства та подальшої асиміляції трипільського населення мисливцями та рибалками Європи поступово зникають. І хоча поява та зникнення трипільської культури були однаково стрімкі, але їхній вплив на неолітичне населення України, зокрема мисливців та рибалок Подунав'я та Правобережної України, був досить величезний. Звісно, вважати українців прямими нащадками трипільців не можна, бо останні антропологічно належать до середземноморського антропологічного типу, але, безперечно, трипільці заклали основи матеріальної культури пращурів українців, зокрема, - це навички виготовлення глиняного посуду, системи землеробства, тваринництва, примітивної металургії тощо. Також українцям характерна трипільська глинобитна хата з розписаними стінами, характерною орнаментацією, глиняний розписний посуд, домашнє виробництво та побут (вишивання рушників, сорочок, виготовлення взуття тощо), які по сей день існують в Україні, зокрема в західній її частині. Наряду з цим трипільці передали багато термінів сільськогосподарської лексики, а їх світогляд та релігія стали прототипами слов'янських культів та міфології, пов'язаних з відтворюючими формами господарства.

3. Які державні утворення існували до Київської Русі на території сучасної України. Проаналізуйте передумови утворення Київської Русі.Для формування передумов виникнення держави у східних слов’ян вирішальними були VІ-VІІІ ст. Саме тоді слов’янство переходило від так званої “військової демократії” – останньої стадії первісного ладу до диференційованого суспільства, а разом з тим з’являлися і зародки його політичної організації.

Протягом V-VІІІ ст. завершився процес слов’янського розселення. Більш як дві сотні племен, об’єднавшись в 14 племінних союзів, зайняли величезні обшири Східної Європи. “Повість временних літ” так засвідчує їх розташування. Вздовж середнього Дніпра жили поляни; на Лівобережжі, в басейнах річок Десни, Сейму, Сули і Ворскли – сіверяни; в дніпровському Поліссі – древляни; в басейні Західного Бугу-дуліби; в басейнах Південного Бугу і Дністра, сягаючи Чорного моря – тиверці та уличі; над річками Сяном і верхнім Дністром – хорвати; між верхів’ями Дніпра і Сожу – радимичі; в басейні Прип’яті – дреговичі тощо.

Східнослов’янські союзи племен являли собою виразні етнокультурні спільності, що й відбито в літописі: “Мали бо вони звичаї власні й закони батьків своїх і сказання, і кожний  - свій норов”. На думку окремих істориків, територіальний принцип об’єднання дає підставу вважати ці народності своєрідним аналогом “варварських королівств” західного світу. Такі об’єднання називалися “землями” і мали князів, які в міру подальшого згуртування підкорялися вищому князю.

Загалом племена VІ-VІІІ ст. знаходилися на приблизно однаковому рівні культурно-економічного та суспільного розвитку, однак подекуди він здійснювався інтенсивніше. Одним із таких районів було Середнє Подніпров’я. Населення тут вирощувало майже всі відомі в ранньому середньовіччі культури – просо, жито, пшеницю, овес, ячмінь, боби, горох та ін.; використовувані знаряддя засвідчують наявність плужного орного землеробства. Досить високий рівень сільськогосподарського виробництва не тільки забезпечував продовольчі потреби, а й створював значну частку додаткового продукту. Це, як і виокремлення залізоробного, ковальського, ювелірного та іншого ремесла в особливу галузь господарської діяльності, сприяло появі приватної власності, стимулювало обмін і торгівлю. Знахідки візантійських та арабських монет, скарбів дорогоцінних виробів іранських та візантійських майстрів VІ-VІІІ ст. в багатьох місцях Середнього Подніпров’я свідчать про налагодження міжнародних торгових зв’язків.

4 Розкрийте основні ознаки суспільного ладу, характерні для східнослов’янських племен і поясніть чому східні слов’яни перейшли від первіснообщинного ладу до феодального, минаючи рабовласницький устрій?

У слов'ян панував ще первіснообщинний лад. Але вже почався процес його розкладання. Основною господарською одиницею була велика сім'я, що включала до свого складу значне коло родичів. Сім'ї об'єднувалися в роди, роди складали племена, що мали вже в ті часи територіальну організацію. Коли насувалася військова загроза, що вимагала об'єднання сил, то у склавинів і антів виникали общинні племінні союзи під владою одного вождя. Такими вождями були Ардагаст, Добрий, Пирогов та ін. Найважливіші суспільні справи вирішувалися на народних зборах (віче).

Але поступово на віче тон задавати стала все більше родоплемінна знать. Йшов процес утворення княжої військової влади. Соціальний лад древніх слов'ян у VI ст. представляв собою військову демократію. До моменту, коли Візантія увійшла в тісне зіткнення зі слов'янами, їх пристрій було того типу, яке Енгельс називав військовою демократією. Військові походи слов'ян супроводжувалися грабежами і полоном великих мас населення. масове полонення населення в завойованих слов'янами областях було пов'язано з потребою в робочих руках. Рабство, безсумнівно, мало місце, але не отримало широкого розповсюдження, що наклало відому печатку на суспільний лад стародавніх слов'ян. Для Візантії рабовласництво було вже пройденим етапом, колонат мав ще широке поширення, але тим не менше вона перетворювалася на феодальну державу. Слов'янські народи йшли шляхом феодального розвитку, минаючи рабовласницький лад.

Слов'яни поряд з іншими варварськими народами зіграли значну роль в руйнуванні античного рабовласницького ладу і утворення нових, феодальних відносин. У той же час у стародавніх слов'ян було рабство, але мало воно виключно патріархальний характер. слов'яни, доброзичливо ставляться до прибуваючих до них в країну іноземцям, якщо ті прийшли з дружніми намірами. Не мстять вони і ворогам, недовго затримуючи їх у себе в полоні, і зазвичай пропонують їм або за викуп піти до себе на батьківщину, або залишитися жити серед слов'ян на становищі вільних людей. намічаються форми державного устрою слов'ян, в VII ст. можна з упевненістю говорити про великі і диференційованих державних утвореннях у слов'ян. Подальший розвиток суспільних відносин у східних слов'ян призводило до формування нових соціальних організмів: союз утворювали племена, які самі вже входили в племінний союз. Політична організація таких суперсоюзов ("союзів спілок", "сверхсоюзов") містила в собі паростки державності вже в набагато більшою мірою, ніж попередні племінні союзи. З іншого боку, поступово розкладалася родова система, поступаючись місцем общинної. З плином ж часу, коли племена і пологи розселилися на великих просторах, не тільки ослабла зв'язок між пологами, але розпадалися і самі пологи, поділившись на самостійні родини. Так найдавніше родове пристрій замінювалося поступово общинним, причому до складу громад могли входити родини, що належать не тільки до різних родів, але навіть до різних племен. Так бувало в тих місцях, де поруч один з одним розташовувалися різні племена, або ж у тих місцях, куди одночасно йшла колонізація від декількох племен. Як вже говорилося, розпаду первіснообщинних відносин сприяли військові походи слов'ян і, перш за все, походи на Візантію. Учасники цих походів отримували більшу частину військової здобичі. Особливо значною була частка військових ватажків - князів і родоплемінної знаті - кращих мужів.

Поява міст, а з ними торговельних іноземців ще більше похитнуло старий племінної побут. Люди, які збиралися в міста з різних місць, виходили зі своїх родових союзів і з'єднувалися по своїх справах і занять в інші спільноти: ставали воїнами-дружинниками, вступали в торгові компанії, зверталися до міських промисловців. Замість патріархального з'єднання родичів зароджувалися суспільні класи в нашому розумінні слова: людей військових, торговельних, промислових, які залежали вже не від родовладик, а від міської влади - князів і господарів.