5. Демографічна ситуація і трудовий потенціал України.

Трудовий потенціал: склад, структура, показники розвитку

Трудовий потенціал країни є складною соціально-економічною категорією, головний компонент якої становлять фізичні параметри відтворення населення - природної основи трудового потенціалу. Є кілька визначень категорії "трудовий потенціал", які віддзеркалюють відповідні концепції:

- трудовий потенціал - це інтегральна оцінка і кількісних, і якісних характеристик економічно активного населення;

- трудовий потенціал - це сукупність працездатного населення з урахуванням інтелектуального розвитку, знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму.

Кількісно трудовий потенціал відображає можливості суспільства забезпечити роботою працездатне населення і визначається чисельністю працездатного населення, законодавчо встановленою тривалістю робочого часу за суспільно нормальної інтенсивності праці та збігається з величиною трудових ресурсів.

В якісному аспекті трудовий потенціал - це можливість повного використання набутих за рахунок інвестицій у людський капітал знань, умінь та професійних навичок відповідно до фаху працівників для підвищення ефективності економічної діяльності особи, організації, суспільства. Якісний склад трудового потенціалу визначається станом здоров'я, рівнем освіти та професіоналізму.

Трудовий потенціал можна класифікувати таким чином: використовуваний (до нього слід віднести всіх осіб, що працюють) і потенційний (включає тих, хто бажає працювати, зокрема безробітних і тимчасово незайнятих, у віці від 15 до 70 років включно). Трудовий потенціал може розглядатись на трьох рівнях: людини, колективу (підприємства), суспільства. Загальні тенденції розвитку трудового потенціалу України в сучасних умовах характеризуються: зниженням чисельності економічно активного населення, яке в загальній чисельності населення становить близько 48 %; високим рівнем безробіття (у 2009 р. - 9,6 %); високою навантаженістю на одне вакантне робоче місце (вісім безробітних осіб); зниженням середньої тривалості життя, скороченням природного приросту населення.

Головна функція трудового потенціалу - бути джерелом робочої сили, її формування, розподілу і використання, забезпечуючи прогресивний розвиток суспільства.

Рівень використання трудового потенціалу визначається системою показників, які відображають: рівень зайнятості працездатного населення у національному виробництві (частку зайнятих у суспільному виробництві); структуру зайнятості (співвідношення зайнятих у різних видах економічної діяльності); продуктивність суспільної праці; рівень виробництва ВВП на особу; рівень і структуру безробіття.

Характерними ознаками стану використання трудового потенціалу в сучасних умовах в Україні є: перевищення пропозиції робочої сили над попитом; низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості; низька частка офіційно зареєстрованих безробітних і наявність прихованого безробіття; значні масштаби нерегламентованої зайнятості; молодіжне безробіття; регіональні диспропорції між попитом і пропозицією робочої сили; істотна декваліфікація працюючого населення внаслідок безробіття, масової міграції за кордон, руйнування професійно-технічної освіти; невідпрацьованість нормативно-правової бази, що регламентує трудові відносини; несприятлива демографічна ситуація, зокрема низька тривалість життя населення (середня тривалість життя в Україні становить 68 років, що на 9 років менше, ніж у середньому в країнах Європи, та на 11-12 років менше, ніж у Японії), низький рівень народжуваності (у 2009 р. коефіцієнт народжуваності становив 1,5, тоді як для забезпечення стабільної чисельності населення в Україні, за експертними оцінками, цей коефіцієнт має дорівнювати 2,3).

Регіональні особливості відтворення населення

Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвитку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і відсутності навіть простого заміщення одних поколінь людей новими. Таким чином, відтворення населення України є звуженим.

Україна належить до держав світу, в яких природний приріст населення має від’ємне значення, і в останнє десятиліття ця тенденція посилилася. Зниження природного приросту населення України, обумовлене постійним зниженням народжуваності і тенденцією досить високої смертності населення.

В абсолютному виразі ці тенденції характеризуються такими показниками: якщо у 1985 р. народилося 762,8 тис. дітей, а померло 617,6 тис. чоловік, і таким чином, природний приріст становив 145,2 тис. чол., то у 1998 р. народилося вже 419,2 тис. дітей, а померло 720,0 тис. чол. Внаслідок цього природний приріст був від’ємним і досяг 300,8 тис. чоловік. За показниками природного приросту Україна наближається до Угорщини, Болгарії та Німеччини.

Загальна демографічна ситуація в Україні — це результат специфіки відтворення населення у різних населених пунктах і регіонах. Регіональні особливості демографічної ситуації формуються під впливом багатьох факторів. Тому в цілому по території України складається досить диференційована ситуація щодо відтворення населення.

В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Причому у різні історичні періоди вона мала свою специфіку. Так, якщо в 1959 р. найбільший природний приріст населення був у Донецькій області (73,0 тис. чол.), Дніпропетровській (36,6 тис. чол.), Луганській (44,7 тис. чол.) та Харківській (26,4 тис. чол.) областях, а найменший — у Кіровоградській (11,1 тис. чол.), Херсонській (11,6 тис. чол.) та Чернівецькій (11,6 тис. чол.) областях, то у 1997 р. природний приріст населення був характерний лише для Закарпатської та Рівненської областей.

Масштаби депопуляції (переважання померлих над народженими) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де раніше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі коефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров’я, але і для Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей. Другим регіоном за величиною відносних показників природного приросту населення є південні території України — Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області. До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Тернопільська та Житомирська області. В цих областях від’ємні значення показників природного приросту є значними. Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, формується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області. У 1998 р. цей приріст був лише у Закарпатській і Рівненській областях.

Важливою особливістю сучасної демографічної ситуації в Україні є досить високий рівень смертності населення. У 1989 р. вищий, ніж в Україні загальний коефіцієнт смертності був лише у 8 країнах світу. Якщо у 1989 р. він становив 11,6‰, то у 1990 р. — 12,1, а у 1995 р. — 15,5‰. Дещо знизився цей показник у 1996—1998 рр. і склав у 1998 р. 14,4‰.