5. Колізійні питання права інтелектуальної власності

Одним із найскладніших та найактуальніших на сьогодні різновидів власності, який на нормативному рівні чітко відособлений від інших, є інтелектуальна власність. Саме поняття право інтелектуальної власності об’єднує в собі об’єкти авторського та патентного права, що на нормативному рівні було закріплено в Стокгольмській конвенції 1967 року ВОІВ.

Згідно ст. 2 Конвенції інтелектуальна власність включає права, що відносяться до літературних, художніх і наукових творів; виконавської діяльності артистів, звукозаписи, радио- і телепередачам; винаходам у всіх областях людської діяльності, науковим відкриттям; промисловим зразкам; товарним знакам, знакам обслуговування, фірмовим найменуванням, комерційним позначенням; захисту проти несумлінної конкуренції, а також всі інші права, що відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях.

Майнові та особисті права авторів і винахідників охороняються на підставі норм відповідно авторського і ви­нахідницького права. Найбільш суттєвою особливістю цих прав є їхній територіальний характер. Останнє означає, що право на літературний твір (особисті немайнові та майнові права), який вперше створено (опубліковано, оприлюднено) на території відповідної країни, виникає за законодавством даної країни і його юридичний захист поширюється лише на території цієї країни, тобто не тягне за собою його авто­матичне визнання на території іншої. Право на промислову власність виникає в особи з моменту видачі йому відповід­ним органом патенту. Патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок має юридичну силу лише на території країни, яка видала патент.

Подолання територіального характеру інтелектуальних прав досягається створенням міжнародних організацій з охорони прав інтелектуальної власності та укладення міжнародних договорів про їх взаємне визнання і охорону.

Основними з таких міжнародних документів є:

1. Паризьку конвен­цію про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р.;

2. Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів від 1886 року;

3. Женевська конвенція про авторське право 1952 року;

4. Римська конвенція про охорону інтересів артистів-виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення

Цими документами закріплено обов’язок держав-учасниць дотримуватися положень права інтелектуальної власності тих держав, на території яких був створений об’єкт охорони, а захист цих прав здійснюється у кожній країні-учасниці за її внутрішнім правом. Тобто, об’єкт права інтелектуальної власності набуває правової охорони у всіх країнах-учасницях ВОІВ незалежно від місця його створення.

Основні правила вирішення колізійних питань права інтелектуальної власності:

- до прав інтелектуальної власності застосовується право держави, на території якої проситься охорона;

- до договорів в цій сфері застосовуються положення про вживання права до договірних зобов'язань;

- у разі пред'явлення вимоги про відшкодування шкоди сторони можуть домовитися про вживання права країни суду;

- визнаються іноземні рішення у справах про порушення прав в цій сфері, винесені в державі місця проживання відповідача або в державі, на території якої проситься охорона;

- іноземні рішення з приводу наявності, дійсності і реєстрації прав в цій області признаються тільки в тому випадку, якщо вони винесені або признаються в державі, на території якої проситься охорона.