Колізійні питання права власності та інших речових прав

1. Різні підходи до визначення права власності та правомочностей власника.

2. Поняття та види майна і речей у міжнародному приватному праві.

3. Основні колізійні закони у сфері права власності та інших речових прав.

4. Міжнародно-правові питання націоналізації та експропріації майна.

5. Колізійні питання права інтелектуальної власності.

1. Різні підходи до визначення права власності та правомочностей власника.

Розглядаючи колізійні питання права власності у МПП нам перш за все необхідно згадати поняття даного інституту та його ознак з курсу цивільного права.

У сучасній приватно-правовій доктрині існує кілька підходів до визначень права власності.

Так, за ст. 316 чинного Ци­вільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Розглянемо як визначається право власності у зарубіжних країнах.

Класична західна правова доктрина, що втілена у законодавстві Франції визначає право власності як «право власника користуватися та розпоряджатися речами абсолютно найрізноманітнішим способом».

Аналогічне за суттю визначення міститися і в ст. 903 ЦК Німеччини: «право власності – це можливість власника розпоряджатися річчю за власною волею та можливість відсторонювати третіх осіб від будь-якого впливу на річ».

В законодавстві Італії ми знаходимо визначення згідно якого право власності є відносинами між людьми, де праву власника речі протистоїть обов'язок всіх і кожного утримуватися від дії на річ. Всі інші права на річ власністю бути не можуть.

Синтезуючи різні підходи до визначення поняття права власності можна виділити такі його елементи як:

- право володіння, що розуміється як винятковий фізичний контроль над річчю або як право виняткового використовування;

- право користування або особистого використовування речі, коли воно не включає дві подальші правомочність;

- право управління, тобто вирішувати, як і ким може бути використана річ;

- право на дохід, тобто на ті блага, які дає реалізація двох попередніх повноважень;

- право на відчуження, споживання, витрату на свій розсуд, зміну або знищення речі;

- гарантія від експропріації або право на безпеку;

- право передавати річ;

- безстроковість;

- заборона використовувати річ в шкоду іншим;

- можливість відбирання речі на сплату боргу;

- абсолютний характер, тобто існування правил, що забезпечують відновлення порушеної правомочності.

У окремих державах право власності може охоплювати лише деякі із вищезазначених елементів. Проте основними складовими елементами права власності, що є загальновизнаними є право володіння, користування та розпорядження.

2. Поняття та види майна і речей у міжнародному приватному праві

Розглядаючи та вирішуючи колізійні питання права власності перш за все необхідно чітко розмежувати поділ речей та майна за різними критеріями.

Насамперед слід згада­ти про поділ майна на рухоме та нерухоме. У цивільному законодавстві більшості іноземних країн проведене чітке розмежування між рухомим і нерухомим майном. Так, пра­во України (ст. 181 Цивільного кодексу України) до неру­хомих речей відносить земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є не­можливим без їх знецінення та зміни призначення. Режим нерухомості речі може бути поширений законом на по­вітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підляга­ють державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які мож­на вільно переміщувати у просторі.

Згідно з нормами Цивільного кодексу Франції, до неру­хомого майна належать: земельні ділянки; незібраний урожай; предмети, що їх власник землі помістив на свою ділян­ку для обслуговування та експлуатації; речі, з'єднані з зем­лею назавжди; узуфрукт на нерухомі речі; сервітути, чи земельні повинності; позови, які мають своїм предметом по­вернення нерухомості. Рухомими, за нормами того ж Кодексу, вважаються речі, які можуть змінювати своє місцезнаходження (скажімо, рухаються самі); та позови, що мають своїм предметом сплату грошових сум чи права на рухомі речі; акції або паї у фінансових, торговельних чи промислових компаніях; вічні чи довічні рен­ти, сплачувані державою чи приватними особами.

Цивільний кодекс Португалії до нерухомих речей відно­сить: міські й сільські будівлі та споруди; води; дерева, кущі, плодові насадження, якщо вони тісно пов'язані з землею; спадкові права на вказане майно; частини сільських і міських споруд; усяку рухому річ, з'єднану назавжди з ними. Усі інші речі вважаються рухомими. Приблизно та­ким самим за змістом є поділ речей на рухомі й нерухомі у багатьох інших державах.

У законодавстві Швеції чітке розмежування майна на рухоме й нерухоме досягається переліком нерухомого май­на (земля, будівлі, устаткування, речі, якими обладнаний будинок, тобто ліфти, радіатори, труби тощо).

У Німеччині під нерухомість підпадає земля та все те, що міцно пов'язано з нею. Рухомістю визнається тут усе, що не є земельною ділянкою або її складовою частиною.

Істотні особливості має поділ речей на рухомі й нерухомі у загальному праві Англії. Самі терміни «рухоме» та «не­рухоме майно» використовуються судами, як правило, лише тоді, коли йдеться про правовідносини з участю іноземного елементу.

Право США, як і право інших країн, визнає землю і фізичні споруди, що розташовані на ній, нерухомим май­ном. Сюди також відносять предмети особистої власності, додані до цих структур. У праві США вони мають назву «рухомість, поєднана з нерухомістю». Такі предмети власності вважаються предметами особистої власності лише до момен­ту їх приєднання до фізичних структур. А після вони вже становлять частину нерухомості, вважаються рухомістю, поєднаною з нерухомістю.

Із наведеного випливає, що право різних країн не завж­ди однаково вирішує питання про віднесення тієї чи іншої речі до рухомого чи нерухомого майна. Проблема, яка ви­пливає внаслідок цього, має назву «конфлікт кваліфікацій”.

Іншими критеріями поділу майна є: споживчі і неспоживчі, матеріальні і нематеріальні (ідеальні), подільні і неподільні, цінні папери тощо.