В С Т У П

Поняття організації торгівлі

Поняття організації

У науковій практиці немає цілісної теорії організації і, відповідно, бракує єдиного погляду на сутність організації. Тому важливо з'ясувати зміст терміну «організація».

Поняття «організація» походить від французького слова “organization”, що означає «придаю стрункий вигляд, улаштовую». Це поняття багатозмістове. Воно трактується в різних джерелах по-різному: або як упорядкування складових елементів організаційної структури, або як організаційне забезпечення реалізації різних функцій, або як організаційна система, частіше соціальна.

У першому випадку організацію визначають як процес упорядкування і формування структури системи, забезпечення узгодженої і скоординованої взаємодії елементів системи, тобто взаємозв'язок між частинами цілого.

Другий випадок - - організація включає раціональне і цілеспрямоване використання методів, способів, прийомів, дій щодо реалізації функцій та процесів, спрямованих на досягнення цілей системи.

Зміст третього випадку полягає у тому, що організація розглядається як угруповання людей, діяльність яких свідомо координується й управляється.

Узагальнюючи різні трактування, можна визначити організацію як єдність внутрішньої впорядкованості, узгодженості і взаємодії автономних складників цілісної системи, з одного боку, та сукупність організуючих процесів, спрямованих на функціонування і розвиток такої системи — з другого. Таке визначення організації носить загальний характер. Разом з тим воно дає можливість сформулювати дефініцію більш вузького змісту, прийнятного для такої соціально-економічної системи, як торгівля.

Організація торгівлі

Організація торгівлі являє собою сукупність упорядкованих і взаємодіючих організаційних елементів (торговельних підприємств, організацій, підсистем), що створюють цілісну систему, а також комплекс цілеспрямованих організуючих дій, що забезпечують функціонування торгівлі. Отже, організація торгівлі охоплює організаційну структуру (організаційну побудову) і організаційну діяльність. Відповідно, організацію торгівлі можна розглядати у двох аспектах — статики і динаміки.

Статика характерна для структури, організаційної побудови, де сукупність порівняно стійких зв'язків і організаційних відносин забезпечують збереження основних характеристик організаційної структури при суттєвих змінах внутрішнього І зовнішнього середовища.

Динаміка властива організаційній діяльності, яка спрямована на реалізацію фун­кцій торгівлі, забезпечення торгово-оперативних, торгово-технологічних, комер­ційних, інших процесів, характерних для торгівлі.

Для більш повного розкриття сутності організації торгівлі важливо визначити, що є об'єктом, а що — предметом цієї науки з тим, щоб установити, чим вона за­ймається і які явища і процеси вивчає.

Об'єктом вивчення організації торгівлі є сфера торгівлі як цілісна соціа­льно-економічна система та складові її організаційної структури. Предме­том організації торгівлі є відносини і зв'язки, що зумовлюють взаємодію внутрішніх елементів системи, а також процеси і дії організуючої спрямо­ваності.

Зі врахуванням змісту і характеру об'єкта та предмета організації торгівлі доці­льно розмежувати її призначення і функції відносно суміжних дисциплін, насампе­ред «Теорії організації» і «Теорії управління». Це дозволить уникнути підмін і змі­шування понять і категорій, що нерідко трапляється в науковій, навчальній літературі, а також на практиці.

Теорія організації — фундаментальна наука. Вона вивчає закони, загальні принципи функціонування і розвитку організаційних відносин у природі та суспі­льстві і сумісна з будь-якою системою, яка має складну організацію. Організація ж торгівлі є похідною, прикладною наукою, яка базується на теоретичних засадах організації, використовуючи її загальні категорії для практичної організаційної діяльності.

Що стосується «Організації торгівлі» і «Теорії управління», то тут співвідношення інші.

Категорія «організація» використовується в теорії управління як процес моде­лювання і проектування структури управління. Крім того, з поняттям організації в «Теорії управління» тісно пов'язане впорядкування ієрархічних взаємозв'язків, по­діл повноважень, відповідальності, розподіл обов'язків по вертикалі. Але найчасті­ше під організацією в контексті Теорії управління розуміють функцію управління щодо забезпечення виконання управлінських рішень. Таким чином, мета організації в управління полягає в тому, щоб підтримати систему в установлених значеннях конкретних параметрів. Організація ж є заходом упорядкованості системи і чинни­ком взаємодії всіх структурних елементів для досягнення цілей системи. Отже, очевидно, що організація торгівлі є більш загальним і широким поняттям, ніж управління торгівлею.

1.2. Організація торгівлі як навчальна дисципліна та її еволюція

Етапи дисципліни

Організація торгівлі як галузь знань пройшла кілька етапів у процесі формування і становлення. Ще 1939 році проф. В. Виноградов і Ю. Лівшиц сформулювали засади, обґрунтували теоретичні основи організації торгівлі і виклали їх у підруч­нику «Організація і техніка радянської торгівлі».

У 50-х роках В. Виноградов і Г. Орлов поглибили деякі аспекти організації у підручнику «Організаційна побудова радянської торгівлі». Пізніше (1956 р.) за редакцією проф. С. Серебрякова вийшла фундаментальна праця «Організація радянської торгівлі», де було відображено багато нових теоретичних положень і методологічних підходів. За цим підручникам навчалися кілька поколінь студентів торговельних вузів.

Особливості організації державної і кооперативної форм торгівлі обумовили появу підручника «Організація і техніка радянської кооперативної торгівлі» (1966 р.) за редакцією проф. С. Сіденко. У цій праці комплексно розглядалися питання організації кооперативної торгівлі та громадського харчування, заготівель, тому підручник широко використовувався у навчальному процесі кооперативних вищих навча­льних закладів СРСР.

Спеціалізація організації торгівлі ще більше поглибилась з виходом підручників В. Бурмістрова «Організація торгівлі непродтоварами» (1982 р.) та «Організація торгівлі продтоварами» (1989 р.) за редакцією П. Г. Гончарова. В умовах глибокої спеціалізації державної торгівлі така диференціація організації виправдала себе. Однак для сільської торгівлі з величезною кількістю змішаних крамниць і універсальних оптових баз потрібен був інший підручник. І він з'явився 1974 року - «Організація радянської кооперативної торгівлі» (автор- - проф. Ш. Опельбаум).

Наприкінці 80-х років позначився новий поворот у розвитку організації торгівлі як галузі знань - її інтеграція з іншими науками, передусім з економікою та управлінням. Було випущено кілька «комбінованих» підручників та посібників: «Економіка, організація і планування кооперативної торгівлі» за редакцією проф. А. Фрідмана, «Торговельна справа: економіка і організація» за редакцією проф. Л. Брагіна та проф. Т. Данько. У цих працях в різних співвідношеннях співіснували фрагменти різних наук, мало пов'язаних теоретично і практично між собою.

Такі конгломерати не збагатили ні економіку, ні управління, не кажучи вже про організацію торгівлі, яка «розчинилася» у середовищі невластивих їй законів, принципів, правил, підходів. Тому були потрібні нові пошуки, які привели до створення сучасного, ринкове спрямованого підручника «Організація торгівлі» (автор В. Єгоров), де розглядаються питання суто організації торгівлі.

Важливо зауважити, що зарубіжна сучасна наука про організацію торгівлі має інший вектор розвитку. Відбувається поглиблення теоретичних положень, методичних підходів, практичних аспектів у розрізі підсистем торгівлі: «Основи оптової торгівлі» - В. Даненбург, Р. Манкриф, В. Тейлор; «Основи роздрібної торгівлі» — М. Леви, Б. Вейтц. Надзвичайний інтерес викликає «Роздрібна торгівля» проф. Б. Бермана і проф. Дж. Єванса, яка витримала вісім перевидань. На базі окремих розділів організації торгівлі формуються нові дисципліни. Ідеться насамперед про відокремлення курсів «Торговельна логістика», «Марчендайзинг»

Таким чином в Україні на сучасному етапі організація торгівлі як галузь знань має фрагментарний характер, її елементи розпилені по різних навчальних дисцип­лінах і малопомітні у теоретичному та практичному плані. Отже, не викликає сумніву потреба оформлення цілісної системи знань у фундаментальному фаховому підручнику.

Необхідність вивчення дисципліни

Між тим організація торгівлі є самостійною галуззю знань, має власні специфічні закономірності й автономний характер. Засвоєння глибинних теоретичних засад організації торгівлі і вивчення узагальненого вітчизняного і зарубіжного досвіду в сучасних умовах ринкової орієнтації національної економіки стає гострою необхідністю для майбутніх фахівців торговельної сфери.

По-перше, організація відіграє провідну роль в структурній перебудові сфери торгівлі і формуванні сучасної організаційної моделі, адекватної ринковій економіці.

По-друге, тільки в процесі організації можуть бути успішно реалізовані функції торгівлі, її практичні завдання і стратегічні пріоритети.

По-третє, організація забезпечує стійкість організаційних структур у торгівлі, узгодження взаємодій складових елементів і, відповідно, ефективну торговельну діяльність.

По-четверте, фактор організації є визначальним у диверсифікації торгових процесів, оптимізації структур, активізації суб'єктів торгівлі, посиленні конкурентної боротьби.

По-п'яте, без науково обґрунтованої організації неможливий прогрес у торгівлі, інноваційний розвиток, інтеграція торгівлі в міжнародні зв'язки, співробітництво національної торгівлі у межах ГАТТ/СОТ.

1.3. Функції і завдання дисципліни «Організація торгівлі»

Функції, завдання дисципліни

«Організація торгівлі» як сучасна, ринково орієнтована дисципліна виконує три основні функції: пізнавальну, методичну і практичну.

У пізнавальному плані вона вивчає і пояснює явища, процеси, закономірності, тенденції, структурні зміни, які зумовлені ринковим характером розвитку системи торгівлі.

Тому в теоретичному аспекті дана дисципліна виконує такі завдання:

• пояснює терміни, поняття, категорії, розкриває сутність, зміст організації торгівлі, її науково-теоретичні засади, вивчає нові теорії, методологічні підходи;

• аналізує закономірності, тенденції, явища характерні, для організації торгівлі як вітчизняної, так і зарубіжної;

• вивчає організаційні системи, структури, форми і методи організаційної діяль­ності;

• науково обґрунтовує принципи, правила, засоби організації, перспективні мо­делі, організаційні побудови, пріоритети організаційного розвитку;

• визначає зміст організаційних дій, способи посилення організаційного впливу для підвищення ефективності торговельної діяльності і реалізації функ­цій торгівлі.

Методична функція даної дисципліни полягає в розробленні методик, підходів, алгоритмів організаційних систем, структур, моделей.

Основні завдання в межах цієї функції такі:

• організаційне проектування і побудова організаційних систем, оптимізація ор­ганізаційних структур, диверсифікація процесів;

• організаційний аналіз, оцінка організаційного потенціалу, виявлення органі­заційних резервів;

• оцінка і вимір різних параметрів організації, ефективності організаційної дія­льності.

Дана дисципліна безпосередньо пов'язана з практикою, тому їй притаманна практична функція, яка полягає у формуванні вмінь і навичок майбутніх фахівців. У межах цієї функції можна відокремити такі завдання:

• формування раціональної організаційної структури, впорядкування складових елементів систем, упровадження ефективних організаційних відносин і зв'язків;

• організація ефективної взаємодії складових елементів організаційних систем у торгівлі, оптимізація їх структури;

• налагодження організаційної діяльності, використання сучасних форм, мето­дів, засобів організаційного впливу на функціонування торгівлі, утримання торго­вельних об'єктів у межах доданих значень основних параметрів;

• організаційне забезпечення реалізації планів, програм, стратегій розвитку тор­гівлі;

• зосередження організаційного потенціалу на здійснення реформ, перебудови, радикальних змін, диверсифікації процесів, видів діяльності.

Отже, основне завдання дисципліни «Організація торгівлі» - це формування в майбутніх фахівців системи сучасних знань з організації, а також умінь і навичок, необхідних для професійної діяльності у сфері торгівлі.

У межах своїх функцій «Організація торгівлі» вирішує чітко окреслене коло за­вдань. Вони не розповсюджується на види діяльності поза межами сфери торгівлі, визначеної «Класифікатором видів економічної діяльності» (КВЕД).

1.4. Зв'язок з іншими дисциплінами

Зв'язок з іншими дисциплінами

«Організація торгівлі» є самостійною прикладною дисципліною професійного спрямування. Тому вона тісно пов'язана як із загальнотеоретичними, так і приклад­ними науками.

Методологічно найбільш помітно впливає на «Організацію торгівлі» фундамен­тальна дисципліна «Теорія систем». Саме під впливом цієї дисципліни формуються філософія організації, закони, загальні принципи, механізми організаційної діяль­ності.

Теоретичним фундаментом «Організації торгівлі», безперечно, є «Теорія органі­зації», яка формує теоретичні засади даної дисципліни, визначає терміни, категорії, наукові інструменти, формулює найважливіші теоретичні положення.

Нова прогресуюча дисципліна, яка посилює вплив на характер і зміст «Органі­зації торгівлі» є «Синергетика». Вона збагачує «Організацію торгівлі» ідеями не­стійкої нелінійної динаміки в організаційних системах, самоорганізації, методоло­гічними підходами створення кумулятивного позитивного ефекту, новими теоре­тичними положеннями, надзвичайно цінними в умовах структурної перебудови і диверсифікації торгівлі.

Об'єкт і предмет даної дисципліни зумовлює переважно її економічний зміст, тому «Організація торгівлі» базується на економічних теоріях, використовує еко­номічні методи, економічні механізми і важелі впливу, зіставляє організаційну та економічну ефективність. У цьому плані «Організація торгівлі» пов'язана з «Еко­номічною теорією», «Економікою підприємства», іншими економічними дисциплі­нами.

Із суміжних дисциплін «Організація торгівлі» найбільш тісно пов'язана з «Ко­мерційною діяльністю на ринку товарів та послуг» та «Технологією торгових про­цесів». Організаційна діяльність, організаційні дії переважно спрямовані на активі­зацію комерційної діяльності, прискорення процесу товарно-грошового обміну, вдосконалення й оптимізацію комерційних та торгово-технологічних процесів, під­вищення ефективності комерційної діяльності.

Слід особливо наголосити на взаємозв'язку «Організації торгівлі» з «Теорією управління» і «Менеджментом». Ці дисципліни не тільки взаємопов'язані, а й взаємообумовлені внаслідок інтеграції знань. «Організація торгівлі» широко викорис­товує принципи і методи управління, управлінські схеми і моделі, специфічні ме­ханізми управління організаційною діяльністю. Ще ширшим є діапазон інструментів, позичений управлінням у організації. Варто особливо підкреслити, що відносно управління організація є основою для реалізації управлінських рішень.

«Організація торгівлі» у своїй практичній діяльності потребує відповідних умов - правових, фінансово-економічних, соціальних. Тому дана дисципліна тісно пов'язана з такими дисциплінами, як «Цивільне право», «Господарське право», «Комерційне право», «Фінанси і кредит».

Традиційно «Організація торгівлі» пов'язана з «Математикою», «Статистикою», «Економетрією» в тій частині, де потрібний математичний апарат для моделюван­ня, оптимізації, аналізу, оцінки рівня організаційної діяльності.

Таким чином, «Організація торгівлі» взаємопов'язана і взаємообумовлена вель­ми широким колом дисциплін.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ МОДЕЛІ В СИСТЕМІ ТОРГІВЛІ

Загальна характеристика торгівлі як системи

Торгівля як сфера національної економіки за своєю формою і змістом належить до складних соціально-економічних систем і виконує життєво важливі завдання і функції.

Торгівля посідає особливе місце в структурі національної економіки та в системі економічних відносин. Вона опосередковує товарно-грошовий обмін у величезних розмірах — більше ніж 450 млрд. грн. щороку, формує не менш як 12 % ВВП і, без­перечно, є важливим чинником економічного зростання. Крім того, торгівля віді­грає неабияку роль у реалізації соціальної політики, ринкової орієнтації національ­ної економіки, формуванні конкурентного середовища.

Особливістю сучасного розвитку внутрішньої торгівлі є позитивна і стійка ди­наміка її результативних показників. Середньорічні темпи зростання товарообігу починаючи з 2000 року перевищують 15 %, що вдвічі вище від темпів зростання ВВП. Спостерігаються позитивні тенденції в структурі товарообігу, кон'юнктурі ринку, розвитку матеріально-технічного потенціалу.

Функції торгівлі

Для торгівлі як соціально-економічної системи характерна низка функцій.

Провідною функцією торгівлі є обмін результатів праці (продукції, послуг) на гроші, тобто реалізація виробленої споживчої вартості. При цьому масштаби, стру­ктура обміну стають дедалі складнішими за рахунок складності величезних мас то­варів, продукції, послуг, у тому числі іноземного походження.

Розрахунки показують, що тільки для задоволення потреб населення в спожив­чих товарах і послугах у межах мінімальних норм необхідно довести товарообіг до 220 млрд. грн. у рік при сучасних обсягах — 55 млрд. грн. Це означає, що в перспек­тиві ця функція розширюватиметься, відповідно, зростатимуть масштаби торгівлі.

Важливо підкреслити ще один момент. Оскільки в умовах соціалістичної еконо­міки лише обмін товарів народного споживання вважався моментом відтворення, то штучно звужувалися відносини обміну передусім у сфері обігу засобів виробни­цтва. У нових умовах відносини обміну реалізуються в повнішому обсязі. Поряд зі споживчими товарами об'єктом обміну стає продукція, засоби виробництва, неру­хомість, об'єкти інтелектуальної власності, цінні папери і т. ін.

Як відомо, обмін пов'язує виробництво та споживання і тим самим замикає відтворювальний процес. Тому важливо, щоб товарно-грошовий обмін, тобто період процесу обміну, був мінімальним. А це залежить від умов реалізації іншої функції торгівлі — товаропросування.

Друга важлива функція торгівлі — доведення товарів зі сфери виробництва у сферу споживання. Сутність аналізованої функції необхідно розглядати з позиції прискореного доведення товарів до сфери споживання з максимальним збережен­ням їх споживних властивостей. У такому ракурсі дана функція набуває особливої актуальності в умовах роздробленості і географічної розосередженості товаровиро­бників і споживачів.

За підрахунками у сфері обігу вже тепер товари проходять у середньому 4—5 організаційних ланок. Тому і тривалість проходження товару до споживача є знач­ною. Якщо товар у виробництві перебуває 5—6 днів, у дорозі — до 10 днів, то в кі­нцевих ланках товарного обігу — 35—-40 днів.

У нових умовах у міру інтеграції торгівлі України в міжнародні зв'язки трива­лість товаропросування зростатиме, причому суттєво. Відповідно, підвищиться рі­вень витрат обігу, сповільниться оборотність.

Надзвичайно важливою в нових умовах функцією торгівлі є функція акти­вного впливу на виробництво і споживання. Ідеться про підпорядкування виро­бничих програм підприємств потребам і вимогам ринку, реалізації маркетингових стратегій товаровиробників, а також про активний вплив торгівлі на структуру споживання, організацію післяпродажного обслуговування.

У зв'язку з цим можна очікувати прагнення товаровиробників заручитися гаранті­єю з боку торгівлі відносно збуту продукції з тим, щоб знизити ризик і небезпеку ба­нкрутства. Відповідно подорожчають послуги торгівлі, розшириться апарат товарно­го обігу, з'являться принципово нові функціональні організації в торговельній сфері.

Таким чином, функції торгівлі не тільки суттєво ускладнюватимуться, вони на­буватимуть якісно нового змісту, їх реалізація стане неможливою в рамках існую­чих організаційних форм, оскільки вони не вписуються в систему обігу товарів та послуг, характерну для ринкової економіки.

Ресурси системи

Складні завдання і функції торгівлі потребують зосередження в цій сфері вели­чезних ресурсів для забезпечення її нормального функціонування (табл. 3.1)

Таблиця 3.1

РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ

(на початок 2004 р.)

Види ресурсів	Од. виміру	Усього у сфері торгівлі	Частка в ресурсах країни, %
Основні засоби	млрд. грн. (заг. варт.)	22	2,65
Оборотні кошти	— «— »—	185,7	35,3
Матеріальні запаси	— «— »—	23,1	31,5
Кількість зайнятих	млн. чол.	1,7(3)	8,0
Товарообіг	млрд. грн.	450	X

Дані табл. 3.1 показують, що у сфері торгівлі зосереджено 22 млрд. грн. основних фондів, близько 186 млрд. грн. оборотних коштів і 23,1 млрд. запасів товарів. Щодо трудових ресурсів, то частка сфери обігу неофіційно становить не менш як 15 % трудового потенціалу України.

Ресурсний потенціал сфери торгівлі поступається лише промисловості і сільсь­кому господарству.

Крім зазначених у табл. 3.1 ресурсів до складу торгівлі як соціально-економічної системи входять численні організаційні елементи: не менше ніж 120 тис. роздріб­них підприємств, організацій, об'єднань, понад 1500 оптових організацій та їх асо­ціацій.

Отже, ядро системи торгівлі становлять організаційні елементи у вигляді під­приємств торгівлі, організацій та їх об'єднань, товарно-матеріальні, трудові ресур­си і грошові засоби.

Усі ці складові торгівлі тісно взаємозв'язані, а їхні дії підпорядковані вико­нанню соціально-економічних функцій торгівлі. Це і є перша ознака торгівлі як системи.

Елементи системи

Друга ознака характеризує систему як сукупність елементів, що взаємо­зв'язані і перебувають у різносторонніх відносинах.

У торгівлі всі складові взаємодіють на базі розгалуженої системи зв'язків. Між суб'єктами торгівлі найбільш розповсюджені господарські зв'язки. Вони опосеред­ковують рух і обмін величезної маси товарів. Другий вид зв'язків на низовому рівні — це технологічні зв'язки, які вважаються ще більш системоутворювальними, ніж господарські. Технологічні зв'язки повинні забезпечити єдність і безперерв­ність торгово-технологічних процесів.

Співробітництво і взаємодія між підсистемами підтримується економічними зв'язками, інтеграційними та коопераційними зв'язками.

Уся сукупність зв'язків виражає комплекс складних відносин, які виникають у торгівлі: економічні, соціальні, технологічні, організаційні, правові та ін. Відно­сини виникають з приводу виробництва, розподілу, споживання, обміну. Безпере­чно, у торгівлі переважають відносини з приводу обміну в товарно-грошовій фо­рмі. Саме ці відносини визначають характер і інтегративні властивості торговельної системи.

Іентегративність системи

Інтегративність с третьою ознакою системи. У торгівлі як соціально-економічній системі об'єднані різноякісні, але в цілому об'єкти однорідної діяль­ності. При всьому цьому кожному окремому елементу не властиві якості, харак­терні для системи. Отож, торговельна система не зводиться до простої сукупності елементів. Сума властивостей окремих елементів не виражає суму властивостей системи.

Наступна ознака— еволюційних характер розвитку. Торгівля як система розвивається за законами еволюції, де поєднуються детермінізм і стахостичність, нестабільність і рівновага, циклічність і хаос. Така еволюція зумовлює властивості синергічності, а значить, сприяє самоорганізації системи.

І остання ознака, притаманна торговельній системі, — цілісність. У сфе­рі торгівлі впорядковані об'єкти, підсистеми, що взаємодіють як одне ціле, оскільки вони взаємозалежні, взаємозв'язані і функціонують заради єдиної кі­нцевої мети — забезпечення процесу товарно-грошового обміну й отримання прибутку.

Види суб'єктів торговельної діяльності

Види суб'єктів

Суб'єктний склад сфери торгівлі різноманітний і складний. Будучи відкритою системою, ця сфера легкодоступна для багатьох видів суб'єктів господарювання незалежно від організаційно-правового статусу, форми власності або відомчої на­лежності. На відміну від інших систем, тут можуть функціонувати як юридичні, так і фізичні особи.

Фізичні особи— це індивідуальні підприємці, громадяни України або інших держав, які стають суб'єктами ринку після проходження державної реєстрації. Фі­зичні особи можуть бути зареєстровані підприємцями зі створенням юридичних осіб і без створення юридичних осіб. Як правило, підприємці не створюють юриди­чну особу, а виступають як приватні підприємці. У такому разі для державної ре­єстрації фізичні особи подають паспорт, реєстраційну картку, документ, що засвід­чує оплату за державну реєстрацію. Орган державної реєстрації вносить відповідні дані в Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності і видає свідоцтво про державну реєстрацію, а також ідентифікаційний номер фізичної особи.

Підприємець, який створює юридичну особу, подає установчі документи — ста­тут, реєстраційну картку встановленого зразка, квитанцію про оплату реєстрації.

Юридичною особою визнається організація, підприємство, які наділені відо­кремленою власністю і можуть відповідати майном за свої зобов'язання.

Юридична особа повинна мати самостійний баланс, поточні рахунки, від свого імені виступати в суді, набувати майнові і немайнові права. Суб'єкт господарюван­ня набуває права юридичної особи лише після його державної реєстрації.

Багатоукладна економіка створює умови для організації юридичних осіб різномані­тних організаційно-правових форм, які можна поділити на прості і складні

Види суб'єктів торговельної діяльності

Сутнісна характеристика, зміст і функції наведених на рис. 3.1 видів організа­ційно-правових форм є предметом вивчення таких дисциплін, як «Основи бізнесу» та «Комерційне право». Тут розглянемо лише деякі їхні особливості з позиції орга­нізації.

Юридичні особи, наприклад, виступають як самостійні суб'єкти права. Що сто­сується філій, представництв, різних видів господарських асоціацій, то вони цим статусом не володіють, оскільки не є юридичними особами. Такі юридичні особи, як товариства з додатковою відповідальністю та командитні товариства, несуть майнову відповідальність у повному обсязі. Інші види — тільки в межах внесених їхніми учасниками вкладів.

Корпоративні формування мають можливість формувати фінансові ресурси за рахунок емісії акцій, облігацій. Відповідно, більш стабільною в них є стратегія роз­витку, конкурентоспроможність. Водночас такі організаційно-правові форми менш оперативні в динамічних ринкових ситуаціях.

Кооперативні форми соціальне орієнтовані, вони не ставлять за мету отримання прибутку, тому в системах їхня діяльність не буде збігатися з загальним вектором організації.

Отже, кожна організаційно-правова форма має свої плюси і мінуси, тому в прак­тичній діяльності їх слід кваліфіковано використовувати для досягнення успіху і посилення конкурентних позицій системи торгівлі.

Більш глибокий аналіз суб'єктів торговельної діяльності потребує їх розгляду крізь призму їхніх основних функцій. Доцільно зробити це по підсистемах торгове­льної системи.

Суб'єкти системи

Для сфери роздрібної торгівлі найбільш характерними є такі суб'єкти:

• Магазин — це підприємство роздрібної торгівлі, яке реалізує товари і надає послуги, що призначаються для остаточного споживання. Магазин займає окрему споруду або приміщення. Для нього характерна наявність торговельного залу, під­собних і допоміжних приміщень.

Магазин — це узагальнене поняття. Воно поширюється на більшість типів роз­дрібних підприємств — торговельні центри, універмаги, спеціалізовані підприємст­ва, дрібнооптові підприємства.

За своїм правовим статусом магазин може бути юридичною або неюридичною особою. Організаційно-правова форма магазину не обмежується, але найбільш роз­повсюдженими є підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, філія і дочірнє підприємство.

Магазин посідає провідне місце у сфері роздрібної торгівлі. Усіх типів і видів магазинів налічується 87 тис. од., їх частка в загальній кількості суб'єктів господа­рювання цієї сфери становить 65 %.

• Об'єкти дрібнороздрібної торгівлі — павільйони, кіоски, ларьки, ятки — та­кож мають помітне місце у функціональній структурі торгівлі. Нині їх нараховуєть­ся близько 22 тис. одиниць, що становить 23 % загальної чисельності об'єктів роз­дрібної торгівлі.

• Підприємства громадського харчування — їдальні, кафе, закусочні, бари, буфети, ресторани, фабрики-кухні. Усі вони займають окремі приміщення або спо­руди, які мають, як правило, зал, обладнаний столиками та стільцями, а також ви­робничі та підсобні приміщення.

Більшість підприємств громадського харчування є юридичними особами. Кіль­кість підприємств громадського харчування за останні роки стабілізувалася, і зараз їх є близько 34—35 тис. од., що становить 25 % загальної кількості суб'єктів у сфе­рі роздрібної торгівлі.

• Аптека — це стаціонарний пункт роздрібного продажу лікувальних засобів і товарів санітарії та гігієни, який займає окреме приміщення і має торговельний зал для покупців, а також інші приміщення функціонального призначення. Як і магази­ни, аптеки можуть мати різний правовий статус і правове становище.

• Підприємства побутового обслуговування — стаціонарні центри, салони, майстерні, цехи, які займають окрему споруду або приміщення і відповідно облад­нані. Вони виконують роботи і надають послуги населенню, пов'язані з ремонтом предметів особистого споживання та домашнього вжитку. Інші види послуг відпо­відно до Класифікатора видів економічної діяльності в Україні не належать до сфе­ри комерційного бізнесу.

Особливий інтерес у сфері роздрібної торгівлі являє такий суб'єкт, як ринок. Ринок — це підприємство сфери торгівлі, яке виконує функції надання послуг із забезпеченням умов для здійснення купівлі-продажу продовольчих і непродоволь­чих товарів за вільними цінами. Основними продавцями на ринку є фізичні осо­би — підприємці і непідприємці, а покупцями — населення.

Залежно від асортименту товарів ринки поділяються на продовольчі, речові, ав­томобільні, універсальні, спеціалізовані.

За статусом ринки в Україні бувають формальні і неформальні (незареєстрова-ні). Формальні ринки є юридичними особами.

Кількість ринків швидко зростає — приблизно 180—200 од. на рік. Нині у сфері роздрібної торгівлі функціонує 2120 ринків. З них близько третини належать до споживчої кооперації.

У сфері оптової торгівлі типовими є такі суб'єкти:

Оптова база — майновий комплекс, технологічно оснащений для забезпечення комерційних, торговельно-оперативних та торгово-технологічних процесів. За при­значенням бази поділяються на оптово-збутові, оптово-закупівельні, оптово-торговельні, вихідні, перевалочні тощо.

Найбільш характерна організаційно-правова форма оптової бази — акціонерне товариство або спільне підприємство (в системі споживчої кооперації).

Оптові бази не відіграють нині провідної ролі на оптовому ринку товарів та по­слуг, їх частка в забезпеченні роздрібного товарообігу залишається надзвичайно низькою— 9—10 %. При цьому слід підкреслити, що їх кількість за останні роки не зменшилася. Нині функціонує не менше 1450 оптових баз.

Товарні склади, склади-холодильники дрібнооптових фірм — це спеціально пристосовані приміщення для зберігання товарних запасів і формування асортиме­нту товарів. Ця мережа значною мірою не легалізована. По суті, вона відіграє про­відну роль в оптово-складському і транзитному обігу. Організаційно-правовий ста­тус дрібнооптових фірм різноманітний, але переважають товариства з обмеженою відповідальністю.

Оптові продовольчі ринки являють собою структуризовані організаційно-правові форми, основною метою яких є реалізація оптових партій сільськогоспо­дарської продукції і продуктів їх переробки. За товарним профілем оптові продово­льчі ринки можуть бути поділені на ринки худоби і м'яса та м'ясопродуктів; масла, жирів та молокопродуктів; овочів, плодів та продуктів їх переробки; зерна і хлібо­продуктів; цукру і кондитерських виробів, технічних культур.

У територіальному плані ринки діляться на: сільські, міські, районні і міжрегіо­нальні.

Організаційно-правовою формою ринку, як правило, є акціонерне товариство або господарське товариство.

В Україні процес створення оптових продовольчих ринків тільки розпочався.

Оптово-роздрібні підприємства займають окрему споруду, до якої входять то­рговельні, складські та допоміжні приміщення. Таке підприємство багатофункціо­нальне. Воно здійснює оптову і роздрібну торгівлю товарами легкої промисловості, культтоварами, меблями, будматеріалами. Характерним представником такого під­приємства є магазин-склад з купівлі-продажу палива, будматеріалів, лісоматеріалів, габаритних товарів. В організаційно-правовому плані такі підприємства набувають форми господарського товариства або кооперативного підприємства.

У сфері комерційного посередництва суб'єкти господарювання проходять стадію становлення. При цьому їх коло прискорено розширюється, охоплюючи бі­ржі, аукціони, дистриб'юторів, брокерські фірми, консигнаторів, лізингові компанії тощо.

Біржа — особливий вид організаційно оформленого і регулярно функціонуючо­го ринку, де здійснюється торгівля 40—45 видами біржових товарів або цінними паперами. Головне завдання біржі - створення умов для торговельно-посередницької діяльності. Біржі поділяються на фондові, товарні і товарно-сировинні. Товарна спеціалізація бірж досить глибока. У цьому плані розрізняють біржі зернові, худоби, металу, дорогоцінного металу, какао-кофе, нафти й т. п.

В Україні функціонує 365 бірж, з них— лише 10—15 % вузькоспеціалізовані. Біржовий обіг становить 6,0—6,5 млрд грн у рік, щоправда, переважають (2/3) ва­лютні операції. Основна частина вітчизняних бірж є акціонерними товариствами.

Брокерські фірми — це суб'єкти ринку, провідною функцією яких є зведення контрагентів. Біржові брокери виступають продавцями і покупцями. Але в обох ви­падках брокери виконують разове доручення і діють від імені і за рахунок замовни­ка. Вони виконують лише фактичні, а не юридичні дії.

Аукціони — це спеціально організовані ринки, які періодично діють у загаль­новизнаних світових торговельних центрах. На аукціонах здійснюється привселю­дний продаж аукціонних товарів за принципом: власником товару стає той, хто пропонує найвищу ціну.

В Україні аукціонний продаж практикується надзвичайно обмежено: нерухо­мість, худоба.

Дистриб'ютори — це суб'єкти оптового ринку (юридичні особи та фізичні осо-би-підприємці), які володіють винятковим правом купівлі-продажу товару конкре­тної фірми. Дистриб'ютори укладають угоди від свого імені і за свій рахунок. В Україні дистриб'ютори представляють товари та інтереси переважно зарубіжних фірм.

Агентські фірми виступають як незалежні суб'єкти на ринку товарів і послуг. Вони від імені і за рахунок замовника здійснюють посередництво під час укладання угод або самі укладають угоди, виконуючи при цьому як фактичні, так і юридичні дії. Комерційні (торговельні) агенти співпрацюють з принципалами на договірній основі.

Стопісти — це фірми в країні імпортера, які здійснюють експортно-імпортні операції на основі спеціального договору консигнаційного складу.

Фектори — торговельні посередники, які виконують від імені експортера опе­рації: експортні, кредитні, страхові.

Лізингові фірми — це суб'єкти ринку, основна діяльність яких полягає в зда­ванні в довгострокову оренду з викупом (фінансовий лізинг) машин, обладнання, транспортних засобів, комп'ютерної техніки. Лізингові фірми бувають універсаль­ними і спеціалізованими.

Суб'єкти комерційної діяльності постійно видозмінюються, трансформуються, максимально пристосовуються до конкурентного середовища.

Водночас лібералізація торгівлі, глобалізація міжнародної торгівлі породжують принципово нові форми і види суб'єктів ринку. Серед них слід виділити віртуальні магазини і дистриб'юторів у системі електронної комерції, транснаціональні торго­вельні компанії та ін. В українській економіці ці формування тільки розпочинають свій розвиток.

Організаційні моделі у сфері торгівлі

Форму об'єднання і впорядкування функціонально взаємозв'язаних елементів у межах певної структури можна назвати організаційною моделлю. Вона відображає внутрішню структуру об'єкта торгівлі або систем його внутрішньої організації.

Практично втілюються організаційні моделі в організаційній побудові, яка дає уявлення про статичний етап складових елементів (суб'єктів, підрозділів) та їх вза­ємозв'язки.

Класифікувати організаційні моделі та елементи, що склались у сфері торгівлі, надзвичайно складно через брак чітких критеріїв. Але їх можна проаналізувати за­лежно від функціональної спрямованості в різних секторах торговельної сфери.

Організаційні моделі в роздрібній торгівлі

В роздрібній торгівлі існує багато моделей, які відрізняються складом органі­заційних елементів, їх взаємозв'язком і функціональною спрямованістю.

Найпростіша організаційна модель характерна для невеликого і середнього ма­газину (рис. 3.2.)

Організаційна побудова торговельного підприємства

СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА ТОРГІВЛІ

Структурна перебудова означає радикальні зміни в елементах і складових, стру­ктури у результаті чого виникають якісно нові структурні моделі. Широкомасшта­бна структурна перебудова вітчизняної торгівлі спостерігалася в перехідний період під впливом трансформацій національної економіки на ринкових засадах. Така пе­ребудова охопила головним чином соціальну, функціональну, територіальну та ор­ганізаційну структуру торгівлі. Організаційні моделі як результат перебудови були розглянуті вище. Тут важливо розкрити інші напрями перебудови багатомірної структури торгівлі.

Перебудова соціальної структури торгівлі

У доперебудовний період усі канали товаропросування були переважно одер-жавлені. Державний сектор торгівлі споживчими товарами становив 2/3, а інша частина припадала на кооперативну торгівлю. Приватна торгівля вважалася чу­жорідною для системи соціалістичного господарювання. Усе це призвело до над­мірної централізації, усуспільнення власності і монополізації внутрішньої торгів­лі. Унаслідок приватизації торговельних об'єктів, їх корпоратизації та залучення іноземного капіталу у сферу торгівлі соціальна її структура докорінно змінилася (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СФЕРИ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ (НА ПОЧАТОК 2004 р., %)

		Форма власності
	державна	колективна	приватна	інші форми
Кількість підприємств	11,7	74,6	13,4	0,3
Основні фонди	7	81	9	3
Оборотні кошти	17	65	12	7
Товарообіг	8,3	77,6	10,9	3,2

З таблиці випливає, що зі 118,4 тис. роздрібних і 60 тис. оптових підприємств, які функціонували у сфері торгівлі в 2003 р., лише 11,7 % базувалися на державній формі власності. Переважна частина підприємств, основних фондів, оборотних коштів була зосереджена у секторі колективної власності. Така ж ситуація склалась і з товарообігом. Частка приватних підприємств становить 13,4 % і продовжує зроста­ти. Близько 500 великих торговельних об'єктів належать міжнародним організаціям та юридичним особам інших держав. Таким чином, на сучасному етапі у соціаль­ному плані торгівля представлена трьома основними формами власності: держав­ною, колективною і приватною.

Державна форма торгівлі

Державна форма торгівлі базується перш за все, на державній комунальній фор­мі власності, тобто на власності місцевих органів влади. Отже, особливістю держа­вної торгівлі є те, що вона заснована на державній формі власності, а її роздрібна й оптова мережа розміщена переважно в містах. Відповідно вона обслуговує міське населення. Необхідність збереження державної форми торгівлі в ринковому сере­довищі пояснюється багатьма причинами. По-перше, у сфері товарного виробницт­ва зберігається масштабний державний сектор. Тут значна частина продукції реалі­зується через власну фірмову торговельну мережу або переважно через державні канали. По-друге, державна торгівля покликана обслуговувати соціальне незахи-щених громадян: пенсіонерів, ветеранів, біженців, багатодітних сімей на пільгових засадах. По-третє, через державну торгівлю державні органи мають можливість ор­ганізовувати купівлю-продаж на умовах держконтракту, держзамовлення, тобто купувати ресурси для державних потреб і за державні кошти.

Колективна форма власності

Колективна форма торгівлі останнім часом набула прискореного розвитку. Як­що в доперебудовний період її частка не перевищувала 23—25 % у товарообороті внутрішньої торгівлі, то нині цей рівень досягає близько 75 %. Соціально-еконо­мічною базою такої форми є колективна форма власності, яка неоднорідна за типа­ми і видами. Провідне місце посідають так звані підприємства колективні, тобто корпоративні. До них належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, різні асоціації, об'єднання, їх частка становить 10—12 % у коле­ктивній формі торгівлі. Близько 5 % припадає на орендні підприємства, які здійс­нюють свою діяльність на орендованому майні. Такі підприємства, як правило, пе­ребувають на стадії приватизації.

Провідна роль у колективній формі належить кооперативним підприємствам си­стеми споживчої кооперації, їх кількість — це половина мережі колективної форми, але спостерігається стійка тенденція до їх скорочення.

Характерною особливістю колективної форми торгівлі є широкомасштабність. Колективні торговельні підприємства функціонують як у місті, так і в селі. Корпо­ративні інтереси забезпечують високу мотивацію до праці, зацікавленість у резуль­татах діяльності, а відповідно, і в ефективному функціонуванні всього колективно­го сектору торгівлі.

Приватна форма торгівлі

Приватна форма торгівлі, яку було ліквідовано за соціалізму, відродилась у су­часний перехідний період. За короткий термін вона досягла прогресу. По-перше, її частка зросла майже до 11 %, і, по-друге, приватна торгівля представлена не тільки

дрібнороздрібною мережею, як було на початку перебудови але й порівняно вели­кими і середніми магазинами.

Фундаментом цієї форми є приватна власність і підприємницька ініціати­ва. У міру розширення приватної власності приватна торгівля зміцнює свої по­зиції.

Для приватної торгівлі характерні постійна диверсифікація, висока культура і якість обслуговування, максимальна наближеність до покупців. Водночас ця форма торгівлі супроводжується постійним ризиком банкрутства.

У зарубіжних країнах поділ інститутів торгівлі за формами власності більш ши­рокий:

• особисте володіння (приватна торгівля);

• корпоративна мережа (на акціонерних засадах);

• державна форма торгівлі;

• споживчий кооператив;

• франчайзинг;

• оренда торговельного об'єкта.

Особисте володіння характерне для некорпоративних фірм. Прибуток, витрати, ризики — це проблеми власника, оскільки торговельні об'єкти перебувають у при­ватній власності. До цієї форми належить 74 % усіх роздрібних фірм США. Щопра­вда, вони займають лише 9 % у загальнонаціональному товарообігу.

Корпоративна мережа заснована на акціонерному капіталі. Тут функції воло­діння і управління не суміщаються. Цей сектор охоплює 22 % підприємств торгівлі США, а його частка в загальному товарообігу перевищує 85 %.

Державна форма торгівлі стабілізувалася на рівні 9—10 % у товарообігу з ура­хуванням її частки в корпоративних компаніях.

Франчайзинг передбачає договір між франчайзером (фірма-виробник, оптова компанія) і франчайзі (роздрібна торговельна фірма), відповідно до якого остан­ньому дозволяється використати марку фірми, товарні знаки або одержати підтри­мку франчайзера по всьому формату торговельного бізнесу. Таким чином, є два ви­да франчайзинга --на торгову марку (займає 2/3 роздрібного продажу в цьому секторі торгівлі) і на франчайзинг торговельного бізнесу (займає 1/3 продажу, але охоплює більше ніж 75 % торговельних об'єктів, як правило, дрібних).

Оренда широко розповсюджена для організації торгових відділів, розміщення дрібнороздрібної мережі у великих універсальних магазинах, на ринках, підприєм­ствах сфери послуг, громадського харчування.

Значні перспективи в Україні відкриваються для форми торгівлі, заснованої на власності іноземних фірм. Прямі іноземні інвестиції у внутрішню торгівлю стано­влять близько 800 млн дол. США, або 17,5 %. У цьому плані торгівля поступається лише харчовій промисловості, де частка інвестицій досягає 21 %.

Серед об'єктів торгівлі з іноземним капіталом переважають роздрібні підприєм­ства, здебільшого відомих зарубіжних фірм. Таких підприємств налічується близь­ко 500.

Привабливість інвестицій у торгівлю пояснюється тим, що:

• окупність інвестицій у сфері обігу й оборотність коштів висока;

• місткість ринку в Україні значна;

• механізм репатріації прибутку для іноземців спрощений.

Підсумовуючи характеристику соціальних форм торгівлі можна констатувати, що вони відповідають багатоукладності економіки, але в перехідний період опти-мальності їх пропорцій ще не досягнуто.

ТЕМА:РОЗДРІБНА ТОРГОВЕЛЬНА МЕРЕЖА

Види роздрібних торговців

ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

Перехід від планової до ринкової економіки об'єктивно усунув зі споживчого (роздрібного) ринку значну кількість зайвих у цих умовах суб'єктів роздрібної тор­гівлі з характерними ознаками організації: об'єднань, торгів, трестів, управлінь ра­йонного і обласного рівнів. Процеси роздержавлення, приватизації, корпоратизації та інші чинники, що мали місце в галузі торгівлі, спричинили переміщення центру комерційної роботи до роздрібних та дрібнороздрібних торговельних підприємств і одиниць. Зі зникненням розподілу економічних, організаційних і комерційних функцій та вертикальної ієрархії між учасниками роздрібної торгівлі уніфікуються зміст та функції торговельної діяльності всіх суб'єктів системи роздрібної торгівлі. Унаслідок цього на споживчому ринку формується поняття роздрібного торгов­ця — основного елементу сфери роздрібної торгівлі.

Поняття роздрібного торговця

Під роздрібним торговцем розуміють юридичну або фізичну особу (організа­цію, фірму, компанію, підприємство, одиницю тощо), що є завершальною ланкою різноманітних каналів товаропросування від виробників до споживачів, діє на спо­живчому ринку і спеціалізується на продажу товарів та послуг, призначених для особистого кінцевого використання й споживання.

Роздрібні торговці концентрують свою діяльність виключно на споживчому, роздрібному ринку, у сфері ритейлінгового бізнесу¹. Спільною ознакою роздріб­них торговців незалежно від організаційно-правової форми й обсягів діяльності є виконання єдиних функцій:

• забезпечення конкретного асортименту товарів або послуг;

• подрібнення закуплених партій товарів;

• короткочасне зберігання запасів;

• забезпечення сервісу.

Забезпечення конкретного асортименту товарів або послуг виявляється в концентрації на відносно невеликій площі магазину значної кількості видів, різно­видів і найменувань товарів, придбаних від багатьох товаровиробників. Конкрет­ність асортименту визначається ступенем спеціалізації роздрібного торговця і може коливатися від універсального до вузькоспеціалізованого.

Подрібнення закуплених партій товарів органічно випливає із суттєвої різни­ці в підходах до формування виробничого і торговельного асортименту. Оскільки товаровиробник прагне збути максимальну кількість практично однотипного това­ру, а споживач— придбати мінімальну кількість кожного товару в асортименті,

¹ Від фргеїаііііег — відрізати, розбивати. На Заході ритейлінг є аналогом вітчизняної роздрібної торгівлі.роздрібний торговець повинен розукрупнити отримані від постачальників товарні партії, звільнити товари від транспортної тари та підготувати їх до реалізації.

Короткочасне зберігання запасів є вимушеною необхідністю для роздрібних торговців, оскільки вони повинні гарантувати покупцям стабільне і безперешкодне придбання товарів традиційного для даного торговця асортименту. Здійснюючи зберігання товарів, роздрібні торговці перебирають на себе додаткові видатки, яких натомість не несуть покупці, уникаючи потреби самостійно створювати запаси то­варів, знаючи, що ці товари у будь-який час можна придбати в роздрібній торгове­льній мережі.

Забезпечення сервісу передбачає для будь-якого роздрібного торговця органі­зацію поряд з веденням процесу продажу товарів комплексу послуг, покликаного не тільки полегшити й збільшити реалізацію, але й витримати високий стандарт об­слуговування споживачів.

За ринкової економіки всі суб'єкти роздрібної торгівлі перебувають у рівних конкурентних умовах. При цьому конкуренція на роздрібному ринку набуває форм внутрішньої і взаємної. Внутрішня конкуренція має місце між аналогічними за спеціалізацією і типорозмірами, рівноцінними за масштабами і обсягами діяльності торговельними підприємствами. Взаємна конкуренція полягає у змагальності між торговельними підприємствами з різним ступенем організації торгівлі, обсягами обігу з приводу реалізації товарів аналогічного асортименту.

У сучасних умовах конкуренція на споживчому ринку є важливим фактором ак­тивізації діяльності роздрібних торговців. Вона проводиться в напрямах:

• організації змішаної торгівлі — паралельної реалізації товарів, які не нале­ жать до основної спеціалізації торговельного підприємства, але реалізуються в мі­ німальному або розширеному асортименті з метою створення додаткових зручнос­ тей для стабільного контингенту покупців;

• диверсифікації видів діяльності, коли поряд з основною спеціалізацією (роз­ дрібною торгівлею) роздрібні торговці займаються заготівлями, організацією гро­ мадського харчування, побутовим обслуговуванням тощо;

• правильного вибору місця розташування торговельного підприємства, що дозволяє максимально ефективно використати місцеві умови і здобути початкову конкурентну перевагу від раціонального наближення пунктів реалізації до контин­ гентів споживачів;

• побудови ефективної стратегії ведення роздрібної торгівлі — довгострокової концепції функціонування та розвитку роздрібного торговця, що ґрунтується на рі­ вномірному створенні, нагромадженні і розподілі ресурсів протягом усього часу його діяльності.

Роздрібні торговці різняться між собою не тільки за характером конкурентної взаємодії на споживчому ринку, але й за організаційно-правовими формами їх ор­ганізації. З переходом до ринкових умов господарювання суттєво змінилися струк­тура і співвідношення представників окремих правових форм роздрібних торговців, які тепер представлені підприємствами і організаціями колективної (кооператив­ної), приватної, державної (комунальної), а також змішаних (державно-колек­тивної, державно-кооперативної, колективно-приватної тощо) форм власності.

За чисельністю та потенціалом провідне місце на споживчому ринку на сьогодні посідають роздрібні торговці колективної, у т. ч. кооперативної форм власності. Унаслідок процесів роздержавлення і приватизації на другий план виходять прива­тні, однак збереглися також державні і комунальні роздрібні торговельні підпри­ємства й одиниці.

Колективна форма власності представлена в роздрібній торгівлі магазинами і торговельними одиницями, що належать колективам власників, зазвичай без­посередньо колективам працівників магазину.

Різновидом колективної форми власності є кооперативна власність, що ґрун­тується на пайовому володінні основними й обіговими коштами пайовиків, які об'єднують свої матеріальні і фінансові ресурси для першочергового забезпечен­ня власних потреб у постачанні товарами. Споживча кооперація як потужна то­рговельна система склалась у сільській місцевості країни, де вона, незважаючи на гострі проблеми перехідної економіки, зберегла свої позиції і володіє широкою ме­режею роздрібних торговельних підприємств і одиниць.

Приватна роздрібна торгівля, яка базується на веденні торговельного обслу­говування за власний кошт і на власний розсуд окремих індивідів (їх груп) у да­ний час активно розвивається. Цей розвиток спостерігається через зростання кіль­кості приватних роздрібних торговців, які опановують найрізноманітніші сегменти споживчого ринку в міських поселеннях і на селі, збільшуючи кількість торговель­них підприємств різноманітної видової і типової спеціалізації.

На споживчому ринку і далі залишається помітною питома вага вітчизняних роздрібних торговців державної форми власності, для яких характерною є повна власність на основні та обігові кошти з боку держави у формах окремих відом­чих систем торгівлі, фірмової торгівлі державних виробничих підприємств, державно-комунальних торговельних закладів.

Відомчі торговельні системи — це організації та підприємства торгівлі й гро­мадського харчування, які збереглися при державних підприємствах і об'єднаннях гірничодобувної, сталеплавильної промисловості, транспортних галузях тощо. Во­ни функціонують у вигляді управлінь і відділів робітничого постачання (УРП, ВРП) шахт, гірничо-збагачувальних фабрик, сталеплавильних комбінатів і заводів або у вигляді відділів продовольчого постачання (продпостачів).

Фірмова торгівля¹ у вітчизняній торговельній практиці збереглась у частині власної торговельної мережі великих державних виробничих підприємств, які частину випущеної власної продукції самостійно реалізують у ними ж створе­них роздрібних торговельних підприємствах як за місцезнаходженням основно­го виробництва, так і в інших населених пунктах.

Державно-комунальними або комунальними роздрібними торговцями є ті, що в ході приватизації в силу різних причин не були придбані колективами пра­цівників способом прямого викупу або через приватизаційний аукціон і зали­шились у власності місцевих органів влади. Комунальні органи влади як власни­ки цих торговельних закладів, з метою організації торговельної діяльності наймають в ці магазини керівників (менеджерів), працівників прилавка і допомі­жний персонал. За роки реформування відносин власності в державі в структурі торговельних суб'єктів державної форми власності відбулися кардинальні зміни. Зокрема, були ліквідовані як зайві структурні надбудови часів радянської доби в галузі державної роздрібної торгівлі районні і міжрайонні продовольчі і непродо­вольчі (спеціалізовані) торги й управління — торговельні організації радянського,

' За загальним розумінням фірмову торгівлю жодним чином не слід пов'язувати виключно з державною формою власності, оскільки така форма збуту готової продукції також здійснюється і недержавними колек­тивними, кооперативними, приватними тощо виробничими підприємствами. З фірмовою торгівлею не варто також ототожнювати роздрібну торговельну діяльність роздрібних торговельних фірм регіонального або міжрегіонального масштабу — фірмових торговельних мереж — під єдиною корпоративною, торговельною або франчайзинговою маркою.

нсринкового типу, які «організовували», планували і розподіляли процес торгівлі і товарного руху.

До змішаних форм власності в галузі роздрібної торгівлі належать роздрібні торговці, діяльність яких ґрунтується на об'єднанні матеріальних і фінансових ресурсів представників двох або більше основних форм власності (державної, колективної і приватної), а також підприємства, що є спільною власністю суб'єктів права різних держав, — спільні підприємства.

ФАЗИ І ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ РОЗДРІБНОГО ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Організації безпосередньої діяльності роздрібного торговця з ведення роздрібної реалізації та обслуговування покупців передує процес його створення. Створення роздрібного торговельного підприємства (його філії, торговельної одиниці) прово­диться відповідно до чинного законодавства України в частині регулювання під­приємницької діяльності у сфері комерції.

Створенню торговельного підприємства (організації, одиниці) передує розроб­лення комерційної стратегії ного діяльності.

Розроблення комерційної стратегії торговельного підприємства

Комерційна стратегія роздрібного торговця — це загальна послідовність дій і операцій, спрямована на досягнення оптимального прибутку від торговельно-сервісної діяльності й узгоджена з наявними в даного суб'єкта матеріальними, фінансовими і людськими ресурсами.

Для забезпечення стійкого становища на споживчому ринку дана стратегія має передбачати такі елементи (рис. 11.1).

Вибір сегмента ринку, спеціалізації і параметрів суб'єкта передбачає всебіч­не обґрунтування доцільності й ефективності роботи в конкретному сегменті роз­дрібного ринку, а також чітке встановлення його асортиментної спеціалізації та ти­порозміру (обсягів діяльності).

Розрахунок потреби в стартовому капіталі має на меті визначення обсягів ін­вестицій, необхідних для початку роздрібної торговельної діяльності з урахуванням спеціалізації й параметрів суб'єкта як суми власних та залучених коштів.

Формування роздрібного торговельного асортименту проводиться в повній відповідності з вибраною спеціалізацією, підібраним торговельно-технологічним обладнанням, фізико-хімічними властивостями товарів, правилами товарного су­сідства, правилами і нормами зберігання і продажу окремих товарів.

Визначення постачальників і потреби в обсягах закупівель здійснюється з метою: вивчення комерційних пропозицій товаровиробників і оптових продав­ців; вибору з їх числа найоптимальніших; розрахунку потреби в оптових закупі­влях товарів для підтримання на стабільному рівні вибраного торговельного асортименту.

Формування номенклатури послуг для покупців передбачає розроблення пе­реліку дореалізаційних, супутніх реалізації і післяреалізаційних послуг, покликаних прискорювати процес реалізації і підвищувати рівень сервісу в даному торговель­ному підприємстві.

ОРГАНІЗАЦІЙНА ПОБУДрВА І РОЗВИТОК РОЗДРІБНОЇ ТОРГОВЕЛЬНОЇ МЕРЕЖІ

СУТЬ, ПРИНЦИПИ І ЗАВДАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ РОЗДРІБНОЇ МЕРЕЖІ

Роздрібна реалізація товарів і послуг відбувається в мережі найрізноманітніших за видом, типом, форматом, організаційно-правовою формою роздрібних торговців. Справді, в організаційному плані будь-який суб'єкт роздрібної торгівлі з числа продавців за своїм змістом є роздрібним торговцем. Незважаючи на певні відмінно­сті між окремими класами і групами роздрібних торговців, за територіальною озна­кою вони об'єднуються в локальну, регіональну, національну роздрібну торгове­льну мережу.

Поняття роздрібної торговельної мережі

Роздрібна торговельна мережа — це загальна сукупність стаціонарних, на-півстаціонарних, пересувних, віртуальних суб'єктів роздрібного продажу това­рів і послуг, об'єднаних за територіальною ознакою,

Під узагальненим поняттям суб'єктів роздрібної торгівлі розуміють тих учас­ників даної підгалузі, що функціонують на споживчому ринку в загальних органі­заційних формах — як організації, підприємства, одиниці тощо.

Організація в роздрібній торгівлі — це роздрібний торговець, що об'єднує два або більше підпорядкованих (рідше — незалежних) торговельних підприєм­ства і може доповнюватися будь-якою кількістю торговельних одиниць. При цьому підпорядковані крамниці працюють на умовах внутрішнього госпрозрахун­ку, тоді як незалежні об'єднуються в організації на асоціативних засадах. Своєю чергою, торговельні організації можуть бути складовими елементами таких більш складних ієрархічних утворень, як концерни, корпорації, групи тощо.

Класичними прикладами роздрібної торговельної організації можуть бути галу­зеві роздрібні торговельні об'єднання (РТО) і т. зв. госпрозрахункові роздрібні тор­говельні підприємства (ГРТП) в системі споживчої кооперації, які організовують роздрібний продаж продовольчих або непродовольчих товарів через мережу відо­кремлених магазинів на території всього чи частини сільського адміністративного району. Натомість у міській роздрібній торгівлі приватної та колективної форм вла­сності сьогодні активно впроваджуються такі види організацій, як роздрібні торго­вельні мережі (на Заході — ритейлінгові мережі) під єдиною торговою маркою («Вол Март», «ІКЕА», «Ельдорадо», «Крез», «Домотехніка» і т. п.). Вони володіють розгалуженою інтернаціональною, національною або регіональною мережею крам­ниць з уніфікованою технологією організації роботи аж до єдиного оформлення ек

стер'єру й інтер'єру.

Окремим підприємством у галузі роздрібної торгівлі є такий роздрібний то­рговець, що характеризується повною юридичною, організаційною, економічною і комерційною (технологічною) самостійністю. Юридична самостійність торго­вельного підприємства виявляється в його статусі абсолютно незалежної юридич­ної особи; організаційна — у браку підпорядкованості і підзвітності іншій юриди­чній особі; економічна — у веденні господарських процесів за власний кошт, на власний розсуд і ризик; комерційна (технологічна) — у здійсненні повного ком­плексу комерційних процесів і операцій роздрібного торговця.

Перелічені вище ознаки самостійності є ідентичними для більшості і торго­вельних організацій, і торгових підприємств, через що в економічній літературі нерідко має місце змішування, ототожнювання цих двох понять в економічній і навчальній літературі. Власне, ця ситуація є додатковим аргументом доцільності широкого використання терміна «роздрібний торговець». У цьому разі застосу­вання поняття «роздрібний торговець» дозволяє одночасно характеризувати всю сукупність суб'єктів роздрібного продажу, включно з торговельними одини­цями.

Одиницею або пунктом продажу в роздрібній торгівлі вважають тих роздрі­бних торговців, в яких бракує принаймні однієї (юридичної, організаційної, еко­номічної, комерційної) ознаки самостійності. Як несамостійні в певному розу­мінні торгові одиниці завжди входять до складу матірних торговельних організацій або підприємств, є їх структурними елементами. Варто підкреслити, що поняття «торговельна одиниця», «пункт продажу» не слід пов'язувати тільки з дрібними роздрібними торговцями; ними можуть бути також великі та середні за розмірами й масштабами діяльності, але підпорядковані іншим, суб'єкти торгівлі.

Складові елементи роздрібної мережі представлені найрізноманітнішими вида­ми і типами роздрібних торговців: торговельними комплексами, центрами, мага­зинами, дрібнороздрібними одиницями, торговими автоматами, пунктами продажу; поштою і віртуальними електронними мережами; ресторанами, кафе, їдальнями, барами, закусочними; комбінатами обслуговування, салонами мод, ательє, перукарнями, пунктами побутового обслуговування; ринковими комплексами, ринками, їх філіями, майданчиками для ведення дрібнороздрібної торгівлі; аптеками, аптечними кіосками; готельними комплексами, готелями, мотелями, кемпінгами; прокатними ательє та пунктами тощо.

Отже, до складу роздрібної торговельної мережі входять суб'єкти не тільки га­лузі торгівлі, а й інших торговельно-сервісних систем, зайнятих обслуговуванням потреб населення: торгівлі на ринках, громадського харчування (ресторанного господарства), побутового обслуговування, фармації, готельного господарства, туризму, прокату, мережі автозаправних станцій тощо.

Утім у даному розділі ми розглядаємо в основному організацію галузі вивченні торгівлі, не зупиняючись детально на розгляді особливостей організації мереж ін­ших сервісно-обслуговуючих систем.

Cоціально-економічне значення роздрібної торговельної мережі

Роздрібна торговельна мережа має важливе соціально-економічне значення для будь-якої економічної моделі господарювання. У ринкових умовах економічне значення мережі роздрібних торговців полягає в раціональній організації заверша­льного етапу кожного окремого циклу суспільного виробництва, забезпеченні швид-

кого і стабільного доведення товарів до споживачів, здійсненні мобільного круго­обігу грошових коштів.

Соціальне значення торгової мережі сьогодні не обмежується тільки скорочен­ням часу, зусиль і коштів рядових споживачів на придбання потрібних товарів і по­слуг. Мережа роздрібних торговців усіх форм організації і власності, яка разом із супутньою інфраструктурою має стабільну тенденцію до зростання, є важливим ре­сурсом скорочення безробіття, працевлаштування передусім молоді, джерелом до­ходів як підприємців, так і найманих працівників.

Вітчизняна роздрібна торговельна мережа складається з кількох її видів — як сформованих протягом десятиліть розвитку галузі торгівлі, так і принципово нових, що виникли і розвиваються останнім часом.

Принципи та вимоги до організації мережі роздрібних торговців

Організація мережі роздрібних торговців традиційно здійснюється за перевіре­ними світовою практикою розвитку роздрібного продажу (ритейлінгу) базовими принципами і на підставі стандартних вимог до розвитку і розміщення торгової ме­режі. Унікальність цих принципів і вимог полягає в тому, що вони повною мірою стосуються не тільки традиційних, але й новітніх форм і методів роздрібної реалі­зації (віртуальної торгівлі, мерчандайзингу, франшизи, «багаторівневого маркетин­гу» тощо).

Базовими принципами організації мережі роздрібних торговців (в першу чергу підприємств і одиниць) залишаються:

>• доступність для споживачів;

• рівномірність розосередження;

• концентричність розташування; >• групування за асортиментом.

У сучасних умовах принцип доступності для споживачів у організації торгове­льної мережі полягає не в територіальному наближенні суб'єктів роздрібної торгів­лі до кожного домогосподарства, а тим більше індивідуального споживача. Навпа­ки, даний принцип є внутрішньо притаманною особливістю ринкове орієнтованої роздрібної торгівлі, яка ставить основною стратегічною метою опанування дедалі ширших контингентів споживачів, через що постійно відбувається «м'яка експан­сія» роздрібних торговців не тільки через територіальне наближення, але й інфор­маційно-ідеологічний вплив на потенційного споживача. У сучасних умовах досту­пність торговельної мережі для споживача скорочується під впливом постійного розвитку засобів інформаційної й транспортної комунікації.

Принцип рівномірності розосередження роздрібних торговців у розміщенні й розвитку торговельної мережі в ринкових умовах зводиться до розташування одно­типних за спеціалізацією і форматом підприємств відносно рівномірно за територі­єю населеного пункту (адміністративного району) з урахуванням густини населен­ня та щільності заселення в розрахунку на 1 км² площі міського мікрорайону або адміністративного району.

Мережа роздрібних торговців безумовно розвивається за принципом концент­ричного розташування, який передбачає об'єктивне включення, способом погли­нання до зони охоплення (радіусу впливу) гіпер- і суперцентрів роздрібної торгівлі, радіусів дії однотипних, але менших за форматом, потенціалом, а також вузькоспе-ціалізованих роздрібних й дрібнороздрібних торговців. Декларований принцип

концентричності (ступінчастості) широко визнавався й у межах радянської плано­во-розподільної економіки, тимчасом як вади централізованого планування зазви­чай відносилися на практику незадовільної роботи місцевих торговельних органі­зацій. У сучасних ринкових умовах принцип концентричності підлягає в основному правилу внутрішньовидової конкуренції між роздрібними торговцями, коли конку­рентна боротьба розгортається між однотипними, але різноформатними роздрібни­ми торговцями з різними ареалами (зонами) впливу.

Сучасна практика здійснення торговельного продажу матеріальних благ підтве­рджує потребу в додержанні принципу групування суб'єктів роздрібної торгівлі за ознакою єдності зосередження крамниць і торгових одиниць, відмінних за асор­тиментним профілем, а отже і спеціалізацією, в єдиному центрі торговельно-сервісного обслуговування. Такий підхід до організації обслуговування населення на сьогодні є найперспективнішим, оскільки дозволяє не тільки максимально збі­льшувати кількість потенційних покупців для всіх суб'єктів даного згрупованого центру торгівлі (нерідко різних форм власності, організаційно-правової підпоряд­кованості, потенціалу тощо), але й максимально повно враховувати потреби спожи­вачів за рахунок можливості задовольняти потреби різних за соціальним, майновим та дохідним становищем верств населення.

В ході формування мережі роздрібних торговців ринкового типу у вітчизняній галузі роздрібної торгівлі підвищується значення вимог до її організації, які є базо­вими як для розвинутих, так і для пострадянських країн. До основних із них нале­жать:

• максимальне наближення до покупців;

• оптимальна забезпеченість споживачів мережею;

• дотримання раціональних типів і видів спеціалізації;

• забезпечення рентабельності роботи.

Підпорядкованість торговельної мережі вимозі максимального наближення до покупців безпосередньо випливає із суті й головного завдання роздрібної торгів­лі — максимально повного забезпечення потреб споживачів. При цьому наближен­ня до споживачів є взаємною потребою як роздрібних торговців, оскільки дозволяє планомірно організовувати процес реалізації, так і покупців, бо скорочує затрати їх часу на здійснення купівель. Наближення роздрібних продавців до покупців у су­часних умовах зростає не тільки за рахунок подрібнення торговельної мережі, але й унаслідок використання нових комп'ютерно-комунікаційних і збутово-реалізацій-них технологій.

Вимога оптимальної забезпеченості споживачів мережею роздрібних торгов­ців визначається такими факторами:

• склад і чисельність, спеціалізація і характер зайнятості населення;

• щільність і складений тип розселення мешканців за територією;

• відповідність типів і достатність кількості роздрібних торговців контингенту обслуговування.

Додержання раціональних типів і видів спеціалізації в сучасних умовах за­безпечується не тільки зрослою міжвидовою і внутрішньовидовою конкуренцією в галузі роздрібної торгівлі, але й необхідністю уніфікації будівництва та експлуата­ції об'єктів торговельного обслуговування, раціоналізації й індустріалізації торго­вельно-технологічних процесів у торговельній мережі та потребою неухильного підвищення рівня обслуговування споживачів.

Забезпечення рентабельності роботи роздрібних торговців є загальною вимо­гою функціонування будь-яких суб'єктів комерційної діяльності в ринкових умовах

і потребує постійної оцінки динаміки споживчого ринку, правильного вибору спе­ціалізації з урахуванням рентабельності окремих груп торговельного асортименту, урахування реальних доходів населення і його купівельних фондів.

характеристика основних видів,

ТИПІВ І ФОРМАТІВ РОЗДРІБНИХ ТОРГОВЦІВ

Види роздрібних торговців

У складі мережі роздрібних торговців можна виділити п'ять основних видів: стаціонарну, посилкову, електронну, напівстаціонарну і пересувну (рис. 12.1). Види роздрібних торговців класифікуються за такими ознаками: ступенем стало­сті місцезнаходження, принципами організації роботи, характером капіталь-ності споруди.

за ступенем сталості місцезнаходження розрізняють стаціонарну, напівста-ціонарпу і пересувну мережу. Якщо стаціонарна мережа роздрібних торговельних підприємств відрізняється надтривалим терміном функціонування в конкретному місці, то напівстаціонарна може бути без особливих затрат сил і засобів оператив­но переміщена в будь-яке місце, а пересувна взагалі не прив'язана в територіаль­ному масштабі і весь час маневрує. За рамки поняття місцезнаходження виходять види мережі, віднесені до віртуальної торгівлі, — посилкова й електронна, які в даному контексті є екстериторіальними, їх місце розташування не має жодного значення для покупців.

Основні принципи організації роботи роздрібних торговців дозволяють поді­ляти їх на роздрібних, дрібнороздрібних і віртуальних. У складі мережі підпри­ємств роздрібної торгівлі власне роздрібну її частину становлять магазини і па­латки, тоді як до дрібнороздрібної частини торговельної мережі належать кіоски, ятки, автомати, пункти пересувної торгівлі, нестаціонарні торгові одиниці тощо. При цьому віртуальна торгівля посідає окреме, особливе місце, оскільки здійснюється за допомогою особливих прийомів і методів, побудованих на застосуванні електронних засобів передачі інформації і характеризується не параметрами приміщень або споруд, а потужністю і швидкодією інформацій­ної системи.

За характером капітальності споруд мережа роздрібних торговців діляється на декілька типів: капітальні магазини; легкоконструкційні павільйони, авто­мати; некапітальні палатки, кіоски, ятки, торгові місця; мобільні засоби пере­сувної, розвізної і розносної торгівлі.

Під магазином розуміють об'єкт для роздрібного продажу товарів, що за­ймає окремий будинок або влаштоване приміщення в капітальній споруді, має торговельну залу для покупців і низку технологічних приміщень для експедиції, підсортування, зберігання новоотриманих товарів.

Особливим типом роздрібних торговців є електронний віртуальний мага­зин — квазіінститут торговельного обслуговування, що існує віртуальна, умов­но, поєднуючи реальних, але територіальна роз'єднаних продавців і покупців. Сучасна віртуальна торгівля — це відкрита електронна комп'ютерна мережа з не­обмеженим доступом до неї через засоби зв'язку будь-якого користувача персона­льного комп'ютера. У практиці торговельного обслуговування зберігається також посилкова торгівля — особливий вид торгівлі, яка була попередником віртуальної електронної торгівлі. Роль суб'єкта обслуговування в ній виконують центральні склади-магазини і їхні регіональні філії, на яких виконується основна робота з формування отриманих засобами зв'язку і поштою замовлень від покупців з да­льшим відправленням готових покупок через поштові комунікаційні мережі.

Торговельним павільйоном вважається пункт роздрібного продажу товарів, що займає окрему споруду полегшеної конструкції, має невелику торговельну залу для покупців і підсобне приміщення.

Торговельна палатка— це невеликий об'єкт дрібнороздрібної торгової ме­режі напівстаціонарної або збірно-розбірної конструкції, що займає відособлене торгове місце, має мінімальне підсобне приміщення, але не має торговельної за­ли для покупців.

Торговельний кіоск — це дрібний об'єкт дрібнороздрібної мережі напівста-ціонарного типу, розрахований на 1-2 робочих місця продавців, що займає відо­соблене приміщення для організації продажу товарів без доступу в нього покуп­ців і без підсобного приміщення.

Ятка — це напівстаціонарна або збірно-розбірна конструкція найпростішо­го типу, призначена для дрібнороздрібної реалізації товарів переважно на рин­ках, а також у виїзній торгівлі.

Торговельний автомат — це автоматичний механічний пристій, що здат­ний без участі людини-продавця реалізовувати товари штучного асортименту або порції напоїв і їжі в будь-якому місці масового скупчення покупців.

Засоби пересувної торгівлі — це тимчасові торгові місця для здійснення роздрібного продажу, утворені на базі спеціально обладнаних транспортних за­собів з механічним приводом (автомагазини, моторозвозки, гужові й ручні візки). Аналогічними за змістом, але мініатюрними за масштабами є засоби розносної торгівлі, що пристосовані для рознесення товарів продавцями-реалізаторами вручну.

Торгове місце— відособлене, спеціально обладнане місце поза магазином (зазвичай на продовольчих і непродовольчих ринках) для здійснення роздрібного продажу товарів з додержанням чинних правил торгового обслуговування насе­лення і порядку розрахунку з покупцями.

До торговельно-сервісних систем, що мають складовою основної діяльності елементи роздрібного продажу виготовлених товарів або наданих послуг, за фор­мами і методами організації роботи близькими є також системи громадського (ма­сового) харчування, побутового обслуговування, фармації тощо.

Мережа торговельних суб'єктів громадського харчування включає: стаціона­рні підприємства, улаштовані в капітальних будівлях (ресторани, кафе, їдальні, буфети, бари); дрібнороздрібні, організовані в некапітальних спорудах (міні-кафе, міні-бари тощо) і пересувні пункти харчування (виїзні буфети).

Підприємства й одиниці побутового обслуговування і фармації практично завжди влаштовуються тільки в капітальних спорудах, адже вони більшою мірою залежні, з одного боку, від механізмів і пристроїв, що створюють і надають послу­ги, а з другого — від особливих вимог до режиму зберігання медикаментів.

Типи роздрібних торговців

В організації роздрібної торгівлі суттєвого значення набуває визначення різнови­ду, або типу, вітчизняного роздрібного торговця з числа всіх, що функціонують на споживчому ринку. З цією метою застосовують цілісну класифікацію суб'єктів роз­дрібного ринку за низкою комерційних, організаційних або технологічних ознак.

Під типом роздрібного торговця розуміють характерний аналог, зразок тор­говельного підприємства або одиниці, виділений за ознаками капітальності і параметрів споруди даного суб'єкта торгівлі, а також основної його спеціалі­зації. Вид і параметри споруди, в якій розташовується роздрібний торговець та йо­го провідна спеціалізація, завжди тісно пов'язані і взаємно обумовлюють одне од­ного: неможливо організувати універмаг у приміщенні павільйонного типу, як і нераціональним є, скажімо, використання великих торговельних площ для органі­зації дрібнороздрібної торгівлі.

Тип роздрібного торговця являє собою такий різновид торговельного під­приємства або одиниці, який характеризується сукупністю організаційних і технологічних ознак: місцем розташування, товарною спеціалізацією, розміром торговельної площі, характером процесу обслуговування, номенклатурою по­слуг, типовим набором торгово-технологічного устаткування, формами про­дажу товарів.

роздрібна торговельна мережа традиційно тяжіє до уніфікації окремих типів роздрібних торговців через їх типізацію. Типізація роздрібних торговців — це об'єктивний процес добору ефективних у технічному, технологічному, еконо­мічному змістах зразків торговельних підприємств і одиниць для забезпечення високорентабельної діяльності за умови створення максимальних зручностей для покупців. Процес типізації є реальною вимогою ринкової економіки і дозволяє забезпечити кілька напрямів роботи суб'єктів споживчого ринку:

• індустріалізувати, а отже, здешевити будівництво й улаштування торговель­ них підприємств і одиниць;

• уніфікувати організацію торгово-технологічних процесів у них;

• сформувати й закріпити відому, а головно, зручну для покупців модель об­ слуговування.

Найпомітнішими є відмінності в структурі типів магазинів (крамниць) — най­більших і найчисленніших суб'єктів роздрібного торговельного обслуговування на­селення. У складі крамниць залежно від їх потенціалу і провідної спеціалізації ви­діляють такі основні типи:

Гіпермаркет — магазин самообслуговування загальноміського значення з тор­говельною площею понад 3000 м", з максимально широким асортиментом (більше ніж 15 тисяч асортиментних позицій) продовольчих і непродовольчих товарів.

Універмаг — магазин загальноміського значення, торговельною площею понад 1500 м², з урізноманітненим асортиментом (більше ніж 5000 асортиментних пози­цій) непродовольчих товарів.

Універсам, або супермаркет — великий магазин самообслуговування всереди­ні жилої зони міста, що має торговельну площу понад 400 м², з урізноманітненим асортиментом (більше ніж 5000 асортиментних позицій) продовольчих і непродо­вольчих товарів.

Міні-маркет — магазин самообслуговування торговою площею до 200 м², з об­меженим асортиментом (до 500 асортиментних позицій) продовольчих товарів.

Торговельний центр — група торговельних об'єктів, зосереджених в одному мі­сці і керованих як одне ціле, які за своїми типами, розмірами і місцезнаходженням функціонально відповідають запитам торговельної зони, що обслуговується ними.

Комісійний магазин— магазин-комісіонер, що здійснює роздрібний продаж товарів, прийнятих від юридичних чи фізичних осіб (комітентів) на засадах догово­ру комісії, без перейняття права власності на підкомісійні товари.

Дискаунт— тип магазину, що характеризується обмеженою номенклатурою торгових послуг, до того ж у ньому товари повсякденного попиту реалізуються за порівняно низькими цінами або з наданням постійних торгових знижок.

До основних типів звичайних продовольчих магазинів також відносять: «Гастро­ном» (400—2000 м²); «Овочі-фрукти» (250—400 м²); «Хлібокондитерські вироби» (250—400 м²); «Риба» (250—400 м ) та інші вузькоспеціалізовані продовольчі крамниці.

Основними типами звичайних непродовольчих магазинів є також: «Товари для дітей» (650—5600 м²); «Товари для жінок» (650—5600 м²); «Товари для чоловіків» (650—2500 м²); «Товари для дому» (250—1500 м²); «Культтовари» (250—1000 м²); «Радіотовари» (250—650 м²); «Книги» (250—400 м²) і низка спеціалізованих магази­нів — «Квіти», «Меблі», «Автомобілі», «Ювелірні вироби» тощо.

Розвиток роздрібного ринку поступово приводить до появи й утвердження у ві­тчизняній практиці типів роздрібних торговців, що напрацьовані світовою практи­кою ритейлінгу. Нижче наведено типи роздрібних торговців, що функціонують у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Поняття формату роздрібного торговця

Сучасна практика роздрібної торговельної діяльності розширює і поглиблює поняття типу роздрібного торговця до його формату. У загальному розумінні форматом уважаються параметри розміру будь-чого. Водночас у торгівлі під фор­матом роздрібного торговця розуміють різновид торговельного підприємства або одиниці, що характеризується сукупністю організаційних і технологічних ознак: місцем розташування, товарною спеціалізацією, розміром торговельної площі, характером процесу обслуговування, номенклатурою послуг, типовим набором торгово-технологічного устаткування, методами продажу товарів.

Отже, формат роздрібного торговця описує його вже не як окремий аналог тор­говельної мережі, а як цілісний торговельно-сервісний об'єкт соціальної інфрастру­ктури населеного пункту або сільського адміністративного району; як складовий елемент системи торговельного обслуговування.

Перспективні типи і формати роздрібних торговців

Склад і структура типів вітчизняних роздрібних торговців поступово розвива­ється аналогічно до структури типів торговельних суб'єктів інших країн. Зважаючи на значну подібність вітчизняних і закордонних типів роздрібних торговців, слід зазначити, що існують деякі відмінності в підходах до організації за кордоном ос­новних типів роздрібних торговельних інститутів. Загалом у розвинених країнах розрізняють продовольчі магазини і магазини загального профілю (непродовольчі і змішані).

Серед продовольчих виокремлюють: супермаркети, гіпермаркети, гіпер-центри, гуртові супермаркети, дрібні незалежні магазини і міні-магазини (табл. 12.1).

Супермаркетом або звичайним супермаркетом вважається магазин самооб­слуговування з річним обсягом продажу понад $ 2 млн і загальною площею близько 2200 м², до того ж у ньому реалізація непродовольчих товарів є обмеженою. При цьому супермаркети в Європі мають значно меншу площу (400—2500 м²), тоді як американські — 500—4000 м².

До гіпермаркетів відносять великі супермаркети з торговельною площею від 2200 до 5500 м , а схожі з ними гіперцентри — це поєднання в одному майновому комплексі гіпермаркету і непродовольчого магазину знижених цін. Гіпермаркети досягають за розмірами сукупної торговельної площі 16 тис. м² і розташовуються зазвичай на околиці міста, що є дуже привабливим для покупців з урахуванням специфіки розселення за кордоном.

Гуртові супермаркети — це умовні магазини, які торгують продовольчими то­варами і продуктами харчування за зниженими (гуртовими) цінами. Вони особливо широко розповсюджені в США, де подібні магазини поділяються на гуртові супе­рмаркети з обмеженим набором продуктів і гуртові магазини-склади з повним набором продуктів.

Гуртові супермаркети з обмеженим асортиментом продуктів мають в одно­часній реалізації близько 1500 товарних найменувань у стандартних упаковках і за­звичай однієї торговельної марки. Вони працюють за методом магазину-складу з самообслуговуванням і не пропонують жодних додаткових послуг покупцям, які самостійно вибирають продукти в транспортних упаковках, пакетованих на транс­портних піддонах.

Таблиця 12.1

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ОЗНАК ПЕРСПЕКТИВНИХ ТИПІВ ПРОДОВОЛЬЧИХ МАГАЗИНІВ

Основні ознаки	Гуртовий супермаркет або клуб	Суперцентр	Звичайний супермаркет	Невеликий продовольчий магазин
Широта асортименту	широка	широка	середня	вузька
Глибина асортименту	середня	глибока	середня	мілка
Рівень сервісу	низький	низький	середній	середній
Рівень цін	низький	низький	середній	високий
Площа, м2	5 500—7 800	11 100—16500	1 000—8 300	220—450
Кількість товарних позицій	30000	30000	15000	2000
Середній обсяг продажу, $	58 100	103400	141 300	27000

Гуртові супермаркети з повним набором продовольчих товарів за своєю суттю є великими продовольчими складами із загальною площею понад 5500 м² і річним обсягом товарообігу до $ 50 млн. Відмінність цього типу магазинів від по­переднього (з обмеженим асортиментом) не тільки в параметрах площі і обсягах обігу, вони практикують торгівлю значно ширшим асортиментом продовольства загальнонаціональних торговельних марок, а також продуктами, що швидко псу­ються і потребують спеціальних температурних режимів при зберіганні. Для обох типів гуртових супермаркетів притаманна стратегія, орієнтована на отримання не­високої норми прибутку при значних обсягах продажу.

Дрібні незалежні продовольчі магазини зазвичай є приватними (або ж на за­садах партнерства) і функціонують незалежно від великих національних і інтер­національних торговельних корпорацій і торговельних мереж, розміщуються на площі 1000—2000 м² і реалізують протягом року продовольства на суму до $ 2 млн.

Міні-магазини продовольчої спеціалізації за кордоном характеризуються від­носно обмеженим асортиментом товарів, що компенсується зручним розташуван­ням для широких контингентів покупців. Площа таких магазинів коливається в ме­жах 300—1000 м², що за західними мірками зовсім небагато, асортимент орієнтований на штучні товари масового попиту (сигарети, вино, пиво, напої) і го­тові продукти харчування за відносно вищими від рівня супермаркетів цінами. У всіх дрібних продовольчих магазинах практикується застосування методу самооб­слуговування з прискореним проведенням розрахунків, що дозволяє уникнути черг при значних постійних напливах покупців, зацікавлених порівняно швидше, аніж у супермаркетах, придбати продукти і зекономити час, який був би витраченим на чергу до каси, навіть за вищою ціною. Дрібні крамнички в Європі і Північній Аме­риці найчастіше організовуються поруч із транспортними розв'язками, що абсолю­тно відповідає мобільному західному стилю життя.

Непродовольчі магазини, або магазини загального профілю, представлені традиційними (універмаги, магазини, що торгують зі знижками; спеціалізовані магазини) і відносно новими («спеціалісти в категорії», центри господарських товарів, магазини знижених цін на товари, демонстраційні зали, «оптові клу­би») типами роздрібних торговців (табл. 12.2).

Таблиця 12.2

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ТИПІВ НЕПРОДОВОЛЬЧИХ МАГАЗИНІВ

Тип магазину	1 я " І! зі	-1 І й і	і, >< її 1}	X '3 А в о • £	гн 11 СІ	«£!§ її її	• X • • • Я о 0.
Гіпермаркет	широка	середня	низький	низький	Понад 22000	50000	окрема споруда
Універмаг	широка	глибока — середня	середній — високий	середній — високий	11 100— 22200	100000	заміські торгове­льні центри
Магазин низьких цін	широка	середня — дрібна	низький	низький	6600— 8900	25000— 30000	окремо збудовані магазини, «стріч­кові» торговельні центри
Спеціалізова­ний магазин	вузька	глибока	високий	високий	450— 1 300	5000	заміські торгове­льні центри
«Спеціалісти в категорії»	вузька	дуже глибока	низький	низький	5500— 13300	25000— 40000	окремо збудовані магазини, «стріч­кові» торговельні центри
«Оптовий клуб»	середня	дрібна	низький	дуже низький	8900— 11 100	4000— 5000	окремо збудовані магазини
Магазини зни­жених цін	середня	глибока, швидко­змінна	низький	низький	2800— 4400	100000	окремо збудовані магазини, «стріч­кові» торговельні центри
Демонстраційні зали	вузька	середня	низький	середній — низький	550— 4400	10000— 15000	«стрічкові» тор­говельні центри

Непродовольчими універмагами вважаються торговельні підприємства, що пропонують для реалізації широкий і глибокий асортимент товарів і забезпечують високий рівень обслуговування. Дуже часто універмаги належать до власності од­нієї торговельної мережі — торговельної корпорації, яка володіє більше від десяти однотипними обслуговуючими підприємствами, розміщениими в регіонах однієї країни або в різних країнах. Універмаг будує свою роботу через організацію спеці­алізованих відділів і секцій, кожен з яких має окремий вузол розрахунків. Особли­вістю універмагів є створення їх працівниками надзвичайно широкого кола основ­них і додаткових послуг покупцям, що не тільки підвищує загальний рівень сервісу, але й впливає на підвищення рівня цін на товари в цьому типі торговельних підпри­ємств.

Підвищення загального рівня конкуренції в роздрібній торговельній мережі за кордоном, виникнення і розвиток нових спеціалізованих торговельних підприємств привело в цілому до скорочення кількості відділів у традиційних універмагах і до зміни «товарної концепції» непродовольчих гіпермаркетів і універмагів. Вони по­чали розширювати номенклатуру послуг для покупців, вносити зміни в товар-мікс — набір товарних найменувань усередині товарних груп, тобто закуповувати унікальні товари під широковідомими товарними марками і налагоджувати прямі зв'язки з товаровиробниками, продаючи їхні товари під власними (внутрішньомага-зинними) торговими марками.

Гіпермаркети різняться від універмагів більшою загальною площею, вужчим асортиментом, нижчим рівнем сервісу і цін.

Магазини низьких цін — це непродовольчі магазини, які торгують зі скидками і пропонують відносно широкий, але неглибокий асортимент товарів за невисокого рівня обслуговування і порівняно низьких цін. Відносно нижчі ціни пояснюються: орієнтацією таких магазинів на покупців зі середніми і низькими доходами; мен­шими видатками такого магазину на зарплатню працівників, що надають послуги, адже їх значно менше, ніж в універмазі; нижчими витратами на оренду земельних ділянок за межами престижних центральних районів, на яких розташовуються ма­газини такого типу.

Традиційні спеціалізовані магазини орієнтують свою збутову концепцію на концентрацію вузького і глибокого асортименту при високих рівнях обслуговуван­ня і, відповідно, цін.

Останнім часом на Заході з'явились і розвиваються нові типи суб'єктів роздріб­ної торгівлі. До них належать «спеціалісти в категорії», центри господарських товарів, «гуртові клуби» і магазини низьких цін.

«Спеціалістами в категорії» називають магазини надвузького, проте надглибо­кого асортименту товарів, який обмежується товарними найменуваннями однієї то­варної групи (підгрупи). Саме магазини цього типу в умовах щільної конкуренції на західному товарному ринку сконцентрували в своїх мережах торгівлю товарами окремих товарних груп, практично виключивши ці групи з асортименту універмагів і традиційних непродовольчих магазинів. «Спеціалісти в категорії» отримали назву «вбивць категорій», а саме таких товарних груп, як іграшки, побутова електроніка, товари для спорту, товари для офісів, комп'ютери, автомобільне приладдя тощо.

Центри господарських товарів — це різнотип «спеціаліста в категорії», що об'єднує в собі магазин товарів для ведення домашнього господарства і магазин будівельних матеріалів. За внутрішньою організацією такий магазин практично не різниться від складу, однак його продавці є висококваліфікованими спеціалістами-консультантами в частині застосування окремих господарських товарів і матеріалів, а також користування інструментами і приладдям для будівництва і ремонту поме­шкань і садових ділянок.

Гуртовий клуб — це специфічне торговельне підприємство, яке обслуговує жи­телів і інші торговельні підприємства вузьким асортиментом товарів з низьким рів­нем сервісу. За типом улаштування гуртовий клуб— це великі за розмірами (до 11 000 м²) приміщення складського типу з примітивними інтер'єрами і широкими проходами для пересування підйомно-транспортного обладнання. Асортимент такого магазину непостійний, адже більшість товарів закуповується гуртом під час розпро­дажу, а співвідношення продовольчих і непродовольчих товарів становить приблизно 50/50 відсотків. Членами гуртового клубу можуть бути дрібні гуртові продавці, інші магазини й індивідуальні покупці, часто представники однієї професії.

Магазини знижених цін проводять закупівлі товарів під час сезонного розпро­дажу, «пакетом» викуповують надлишки товарів, непарні вироби, непопулярні мо­делі і фасони або товари з незначними вадами в товаровиробників, гуртових і роз­дрібних торговців зі скидкою в 50—75 відсотків. Зрозуміло, що при цьому асортимент таких магазинів є надзвичайно нестабільним, і для його відносної ста­білізації магазин докуповує частину товарів за звичайними цінами. Магазини зни­жених цін мають три різнотипи: фірмові магазини, магазини розпродажу і «мага­зини однієї ціни». Фірмові магазини є власними торговельними підприємствами товаровиробників («заводські магазини»); гіпер-, супер- і звичайних універмагів;

мереж спеціалізованих магазинів. Магазини розпродажу є дуже популярними на Заході, незважаючи на їх непостійний, проте доволі широкий асортимент, приваб­люючи широкі маси покупців порівняно низькими цінами. Магазини однієї ці­ни — це специфічний розпродаж, коли всі товари продаються за дуже низькою (за­звичай єдиною, напр. $ 1) ціною.

Демонстраційні зали — це роздрібні магазини, улаштовані безпосередньо при гуртових складах. За принципами організації діяльності вони нагадують магазини-салони, коли товари відбираються покупцями за демонстраційними зразками в залі або в каталозі, після чого працівниками магазину доставляються зі складу.

концентрація І спеціалізація роздрібної мережі

На організацію роздрібної торговельної мережі значно впливають процеси кон­центрації і спеціалізації роздрібних торговців, багато в чому визначаючи кількісний і якісний стан цієї мережі.

Концентрація торговельної мережі

Процес концентрації роздрібних торговців полягає в зосередженні торгове­льних підприємств і одиниць різних типів на спільній площі охоплення (зоні ді­яльності). При цьому зони діяльності роздрібних торговців взаємно перетинають­ся, що, з одного боку, підвищує рівень міжвидової і внутрішньої конкуренції в роздрібній торгівлі, а з другого — стимулює розвиток і поглиблення спеціалізації серед суб'єктів роздрібної торгівлі.

Унаслідок концентрації роздрібної торговельної мережі зони діяльності роздрі­бних торговців меншого формату завжди поглинаються, включаються до зон впли­ву великих, а ті, своєю чергою, — невеликих торговельних центрів.

Загальну площу сфери функціонування, територію, на якій торговельне під­приємство приваблює найбільшу кількість покупців, уважають площею охоп­лення даного роздрібного торговця. За допомогою розрахунків площі охоплення роздрібного торговця і через середньостатистичну оцінку його товарообігу здійс­нюється порівняльний аналіз потенціалу окремих територій для розташування но­вих торговельних підприємств.

Площу охоплення можна розраховувати як для окремого торговельного підпри­ємства, так і для окремих центрів торгівлі, адже існує конкуренція не тільки між магазинами, але й центрами, в яких вони концентруються. Логічно передбачити, що за відомої відстані між окремими центрами торгівлі існує межа (точка), в якій вплив одного центру практично нівелюється, тоді як іншого — починає зростати. Відповідно до класичного закону роздрібного тяжіння Райлі саме в цій точці роз­ташована точка беззбитковості для окремих центрів торгівлі і залежить насамперед від відстані між центрами і чисельністю жителів довкола них.

Орієнтовні межі площі охоплення (точку беззбитковості) одного центру торгівлі стосовно до іншого можна розрахувати за формулою Райлі:

Запропонована модель не є ідеальною для всіх варіантів організації роздрібної торговельної мережі, адже не враховує реального зв'язку населення аналізованого регіону з центрами торгівлі, не описує відносної доступності окремих торгових центрів і забезпеченість регіону транспортом індивідуального й загального корис­тування.

При використанні цієї моделі важливим є чітке розмежування населення окре­мих районів міст і інших поселень. Для великих міст надзвичайно складно розме­жувати все населення й однозначно прикріпити його до окремих центрів торгівлі. Таке розмежування найбільш реально здійснити для невеликих міст, селищ місько­го типу і сіл, чисельність мешканців яких переважно є сталою величиною, а тому описаний метод визначення меж площі охоплення є практично ідеальним.

Застосування моделі в розрахунках точок беззбитковості для торгових центрів великих міст передбачає її ускладнення за рахунок заміни показника чисельності населення іншими факторами привабливості (кількість типів магазинів, наявність пунктів побутового та інфраструктурного обслуговування, доступність тощо) тор­гового центру для покупців, які можна описати кількісно за допомогою шкали ба­лів. За однаковою шкалою балів вимірюють ступінь привабливості кожного центру торгівлі і вносять ці показники у формулу Райлі замість чисельності жителів. Як з'ясовується, такий розрахунок доволі часто суттєво коригує відстань до точки без­збитковості, розрахованої на основі тільки чисельності населення: більш віддале­ний торговий центр може бути значно привабливішим для покупців через більш комплексний рівень обслуговування.

Спеціалізація роздрібних торговців

Спеціалізація в роздрібній торгівлі — це форма поділу праці міме роздрібни­ми торговцями на основі одночасного добровільного обмеження, проте, і погли­блення основного асортименту. Спеціалізація роздрібної торговельної мережі розвивається у формах товарної спеціалізації і спеціалізації за споживчими ком­плексами.

За ознакою товарної спеціалізації розрізняють вузькоспеціалізовані, спеціалі­зовані, комбіновані, універсальні та змішані підприємства й одиниці.

Вузькоспеціалізовані роздрібні торговці обмежують товарний асортимент кі­лькома найменуваннями товарів, найчастіше — товарною підгрупою (ґудзики, хліб, молоко, дитяче взуття).

Спеціалізовані торговельні підприємства й одиниці проводять реалізацію това­рів тільки однієї товарної групи (взуття, одяг, хліб і хлібобулочні вироби).

Роздрібні торговці комбінованої спеціалізації займаються реалізацією товарів кіль­кох споріднених за характером попиту груп (овочі-фрукти, галантерея-парфуми).

Універсальні магазини, до яких належать універмаги, універсами, гіпермарке-ти, супермаркети, реалізують товари надзвичайно широкої номенклатури через спеціалізовані секції або торгові місця.

Змішана спеціалізація характерна для тих торговців, що одночасно реалізують продовольчі й непродовольчі товари без організації відокремлених спеціалізованих секцій чи торгових місць.

Спеціалізація за споживчими комплексами полягає в підборі з товарів різних груп споживчих комплексів тематично спрямованих на певний контингент спо­живачів; організацію побуту; організацію дозвілля і відпочинку тощо. Дана фор­ма спеціалізації за рахунок забезпечення комплексного задоволення попиту є особ­ливо привабливою для покупців, оскільки значно скорочує затрати часу населення на здійснення купівель.

Узагальнюючим показником спеціалізації роздрібної торговельної мережі є рі­вень спеціалізації (Р_сп), ЩО розраховується за формулами:

Отже, даний показник можна розрахувати шляхом визначення частки чисельно­сті, торгової площі, сукупного обороту спеціалізованих роздрібних торговців у за­гальній кількості, торговій площі, товарообігу торговельної мережі регіону.

територіальне розміщення роздрібної мережі

Місце розташування роздрібного торговця необхідно вибирати надзвичайно рете­льно і виважено. Правильно здійснений вибір місця розташування торговельного підприємства забезпечує йому вагому тривалу конкурентну перевагу стосовно до ін­ших суб'єктів торговельного середовища. Зручність розташування (віддаленість від житла, від основних транспортних шляхів) магазину для покупців — основний кри­терій вибору ними пункту торговельного обслуговування в умовах постійного дефі­циту часу. З іншого боку, такі складники конкурентної стратегії в роздрібній торгівлі, як ціни, дизайн та інтер'єр, рівень обслуговування, асортимент товарів тощо, є швид­козмінними порівняно із вдалим розташуванням торговельного закладу.

Розміщення роздрібних торговельних підприємств

Основні підходи до розміщення вітчизняної мережі роздрібних торговців дещо відрізняються в частині організації міської і сільської мережі. Вони сформувалися внаслідок розвитку двох торговельних систем: колишньої державної роздрібної торгівлі, що історично складалася в містах, і домінуючої в сільській місцевості роздрібної торгівлі системи споживчої кооперації.

Вітчизняна схема розміщення роздрібних торговельних підприємств у міських на­селених пунктах передбачає їх поділ на підприємства місцевого (мікрорайонного) і загальноміського значення. Магазини місцевого значення характеризуються їх розташуванням усередині житлових мікрорайонів і зон міста, забезпечують обслуго-

вування мешканців цих мікрорайонів у межах пішохідної («крокової») доступності в радіусі приблизно 500 м. До таких торговельних підприємств відносять магазини ти­пу «Універсам» (останнім часом дедалі частіше — «Супермаркет»), «Промтовари», інші спеціалізовані продовольчі і непродовольчі магазини. Магазинами загальномі­ського значення вважаються великі торговельні підприємства, які розташовуються переважно в центрі і обслуговують жителів усього міста (його значної частини). Ни­ми можуть бути універмаги (гіпермаркети), універсами типу «Гастроном», вузько-спеціалізовані продовольчі і непродовольчі магазини з торгівлі товарами складного асортименту тощо. Загалом же розміщення міської торговельної мережі повинно ма­ксимально повно враховувати традиції, місцеву специфіку, архітектурно-планувальні особливості і тип розселення мешканців, стан міських транспортних комунікацій і основні напрями пасажиропотоків між окремими районами міста.

Розміщення роздрібної торговельної мережі в сільських адміністративних райо­нах традиційно базувалося винятково на двох одержавлених господарських систе­мах— системі колгоспів і системі споживчої кооперації, у зв'язку з чим тісно прив'язувалося до чотирьох основних типів сільських поселень: районних центрів, міжгосподарських і внутрішньогосподарських центрів та звичайних сіл. При цьому основний акцент робився на концентрацію торговельної мережі споживчої кооперації передусім у районних центрах — містах і містечках з адміністративни­ми функціями і міжгосподарських центрах — селищах міського типу — і великих селах без адміністративних функцій. Саме в цих типах сільських поселень розгор­талася мережа магазинів типу «Універмаг» і «Універсам», спеціалізованих продо­вольчих і непродовольчих крамниць. В одночас, значно менша увага приділялася роздрібній торговельній мережі внутрішньогосподарських центрів — централь­них сіл сільськогосподарського адміністративного району, в яких розміщуються сільські ради народних депутатів, підприємства місцевої промисловості тощо, а ра­ніше функціонували правління колективних сільськогосподарських артілей та зви­чайних сіл — невеликих і дрібних поселень в сільській місцевості, які тяжіють до сусідніх великих сіл. У таких населених пунктах роздрібна торговельна мережа об­межувалася прозаїчними магазинами типу «Товари повсякденного попиту», дис­кретними і малоформатними торговельними одиницями, механізованим кооперати­вними засобами пересувної торгівлі (типу кіоск, автомагазин тощо).

Ринкові реалії сьогодення вносять суттєві корективи до традиційних засад форму­вання і розміщення вітчизняних роздрібних торговельних суб'єктів у окремих типах населених пунктів. У цих умовах на передній план виходять підвищення рентабель­ності діяльності роздрібних торговців, стабілізація їх конкурентної переваги за раху­нок вибору оптимального місця розташування торговельного закладу або власної єдиної мережі роздрібних торговельних підприємств. Сьогодні актуальним є справді ринковий підхід до стратегії розміщення торговельних підприємств і одиниць, який має одночасно враховувати соціально-демографічну структуру мешканців, поточний і перспективний типи розселення в зоні обслуговування як у містах, так і в селах з урахуванням перспективних планів розвитку окремих населених пунктів.

Перспективні принципи розташування роздрібних торговельних

підприємств

Схема розміщення роздрібної торговельної мережі в розвинених країнах світу будується на аналогічних до вітчизняних підходів засадах — принципи і вимоги до її побудови є практично тотожними до задекларованих ще з радянських часів. При

•л^і.^ ч,лім у уплинувши не тільки суттєву різницю в рівні розвитку і добробуту між економічно розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, але й національно-побутові, соціально-демографічні та інші традиції, які, безумовно, впливають на систему сервісу.

За кордоном виокремлюють три основні типи місця розташування роздрібних торговельних підприємств: центральні ділові райони міст, торговельні центри (комплекси) і поодинокі торговельні заклади. Як бачимо, не йдеться про міську і сільську місцевості і різнотипи населених пунктів у них, адже відмінності між окремими типами поселень в розвинених країнах практично нівельовані. Однак, визначальними для організації розміщення роздрібної торговельної мережі типами населених пунктів у країнах Європи, Північної Америки, а також в Японії прийма­ються міські конгломерати, приміські поселення довкола великих міст тощо, що пояснюється високим рівнем розвитку транспортної інфраструктури і комунікацій (розвинена мережа автомобільних і залізничних доріг, кількість транспортних засо­бів у експлуатації в населення тощо).

Розміщення магазину в центральних ділових районах (культурно-історичних центрах міст, традиційних центрах ділової активності) є дуже бажаним і пре­стижним для кожного роздрібного торговця, адже в таких частинах міських посе­лень акумулюються покупці з високим рівнем доходів, туристи і транзитні пасажи­ри, до них тяжіє більшість населення міста. Водночас торгівля в центральних ділових районах має і негативні боки — проблеми з паркуванням автотранспорту, спад обсягів торгівлі ввечері й у вихідні дні, проведення реконструкції і переплану­вання центральних частин міст, найвища вартість оренди приміщень або ставок зе­мельного податку. У підсумку розміщення торговельних закладів у центральні час­тині міста можуть собі дозволити переважно потужні торговельні фірми або загальнонаціональні (інтернаціональні) корпоративні торговельні мережі.

Через зазначені негативні причини більшість роздрібних торговців орієнтується на прилеглі до центральних вулиці і райони. Торгівля в цих зонах міста є пожвав­леною і активною, адже власник торговельного закладу несе менші витрати, не пов'язані з товарообігом, інтенсивність потоків покупців є вищою через менші проблеми з паркуванням, рідше відбувається реконструкція будинків і вулиць.

У роздрібній торгівля за кордоном тривалий час спостерігається процес вине­сення торговельних підприємств з центральних ділових районів. Цей процес відбувається у двох напрямах: переміщення магазинів у сусідні з центральними, економічно вигідніші райони і організація за межами міст торговельних центрів,

Справді, організація торговельних центрів (комплексів) тісно пов'язана з по­воєнним «великим переселенням» родин, що належать до середнього класу, у при­міські зони. Забезпечуючи основну зручність для покупців — наближеність до їх місця мешкання, роздрібні торговці «пішли вслід», розташовуючи свої торговельні заклади поруч із транспортними артеріями на виїзді з міста і в заміських містечках-супутниках. У практиці закордонної торговельної діяльності розрізняють два осно­вні типи торговельних центрів і комплексів: стрічкові центри і торговельні ком­плекси.

Стрічкові центри являють собою послідовність прилеглих один до одного торговельних закладів, аналогічної і протилежної спеціалізації, здатних мак­симально повно і комплексно забезпечити попит населення. За принципами їх організації стрічкові центри (у США — стрип-центри) характеризуються високою зручністю для покупців і низькими накладними витратами для власників. Особлива зручність для покупців полягає в тому, що такі центри розташовуються вздовж шо-

сейних доріг та основних вулиць і мають зручні під'їзди і місця для паркування ав­томобілів, що дозволяє мешканцям приміських зон безперешкодно дістатися до будь-якого магазину в складі стрічкового торговельного центру.

Торговельні комплекси (молли) — це тип розміщення торговельних підпри­ємств і одиниць, що передбачає поєднання в одному будинку або в комплексі споруд різних за видами, типами, основною спеціалізацією, формами власності суб'єктів роздрібного торговельного середовища. Об'єднання різнопрофільних і споріднених торговельних підприємств викликано не тільки об'єктивною потребою роздрібних торговців скоротити видатки з улаштування й утримання своїх підпри­ємств, але й раціонально використати ефект синергізму. Суть цього ефекту закла­дена глибоко в психології покупців і полягає в тому, що торговельний центр або комплекс завжди приваблює більше покупців, аніж кожен з окремих магазинів по­одинці.

Торговельні центри і комплекси за кордоном мають кілька різновидів: ре­гіональні торговельні комплекси, спеціалізовані центри моди, центри фірмової торгівлі, центри розпродажу, історичні і тематичні центри. Регіональні ком­плекси включають до свого складу два-три універмаги, а також окремі спеціа­лізовані магазини. Якщо до складу комплексу входить не менше від чотирьох уні­вермагів, його ще називають регіональним суперцентром. Спеціалізований центр моди — це поєднання універмагу і невеликих бутиків, що належать відо­мим загальнонаціональним продавцям модних і особливо модних товарів. Ці комплекси розташовуються в престижних (центральних ділових і зонах проживан­ня багатіїв) районах, мають вишуканий інтер'єр і дизайн, часто доповнюються елі­тними кафе і ресторанами. Центри фірмової торгівлі і розпродажу на сьогодні мало чим різняться один від одного, часто знаходяться під єдиним дахом і торгують то­варами за зниженими цінами. Історичні і тематичні торговельні центри організу­ються поблизу визначних історичних пам'яток і орієнтуються в основному на мобі­льний контингент покупців, що прибувають як туристи.

Вибір місця розташування роздрібного торговця

Основні критерії до вибору місця розташування торговельного комплексу або окремого магазину є засадничими, єдиними для всіх країн ринкової орієнтації. Во­ни включають низку дій з вивчення й аналізу регіону, області і конкретного місця функціонування торговельного підприємства.

Регіон функціонування торговельного закладу визначається параметрами час­тини країни або населеного пункту, в якому працюватиме проектований заклад то­ргівлі. Масштаби регіону функціонування випливають зі збутово-реалізаційної концепції торговельної фірми, обсягів її діяльності і перспектив розвитку. Біль­шість роздрібних торговців скеровують свої зусилля на опанування локальних і ре­гіональних ринків і тільки в міру зростання обсягів обороту проводять експансію нових нетрадиційних регіонів. На регіон торгівлі суб'єкта споживчого ринку впли­вають також природно-кліматичні та інші чинники (інтенсивний збут теплого взут­тя й одягу в південних регіонах є алогізмом).

Область проектованого торговельного підприємства задається певним геогра­фічним сектором, в якому розміщений основний контингент покупців даного мага­зину (населений пункт, адміністративний район або їх частина). Область торгівлі поділяється на три зони: ближню, середню і дальню торговельні зони або зони притягнення покупців (рис. 12.2). Ближня торговельна зона — це частина облас-

-. ^.^^^~^^^~^^^^•^л^^^^^^, ° ^лліи лллірсд/лсни оц—о.) відсотків покупців даного торгове­льного комплексу і яка віддалена від нього на 0,5 (2—4 за кордоном) км. Середня зона притягнення торговельного підприємства концентрує в собі близько 20 відсо­тків його покупців і простягається на 0,5—2,0 (2-6 за кордоном) км. Дальня торго­вельна зона торговельного комплексу в містах простягається на 10—25 км, за ме­жами міста — 50—80 км. У ній мешкають непостійні, випадкові покупці для даного суб'єкта роздрібної торгівлі: ті, що мають альтернативний вибір поблизу; ті, в яких є вигідне транспортне сполучення з даним торговельним закладом, а також покупці, для яких даний магазин є по дорозі на роботу і назад.

Рис. 12.2. Вплив комунікацій на область функціонування роздрібного торговця

Конкретні параметри зон області функціонування закладу торгівлі конкретизу­ються рівнем доступу до магазину і місцем розташування підприємств-конкурентів. Наприклад, перетин великих транспортних комунікацій (рис. 12.3) значно звужує параметри зон притягнення: переважно вони мають форму концентричних кіл, але в даному разі — звужуються до еліпсів. Поява в області торгівлі продовольчого ма­газину аналогічного магазину-конкурента переважно веде до її скорочення і падін­ня обсягів товарообігу. Якщо ж перетинаються області торгівлі двох і більше не­продовольчих магазинів з торгівлі товарами складного асортименту— обсяги їх обороту зростають; ширший вибір приваблює більше покупців.

Під місцем функціонування (розташування) роздрібного торговця розумі­ють конкретизовану точку області його функціонування, яка вибрана для влаш­тування торговельного закладу. Дуже часто таким місцем вибирається не тери­торіальний центр області функціонування, а діючий центр торгівлі — сфор­мований під впливом історичного розселення населення, демографічних струк­турних зрушень, наявності придатних шляхів сполучення тощо центр ведення торговельного обслуговування, в якому на незначній території діє низка різно-спеціалізованих торговельних підприємств. Для багатьох типів магазинів основ­ною запорукою успішної діяльності є обов'язкове розташування саме в центрі

торгівлі, що не тільки визначає їх вдале розташування, але й приваблює достат­ню кількість потенційних покупців.

Серед центрів торгівлі виділяють: міські центри; центри районів міста; околиці міст; центри окремих населених пунктів і сільські центри.

Міські центри торгівлі за багатьма показниками є найбільш привабливими і престижними для роздрібних торговців, але їх загальним недоліком є порівняно ви­сокі накладні видатки з утримання магазинів. У цьому сенсі дещо привабливішими є центри торгівлі, розташовані в інших центрах районів міста, оскільки вартість оренди приміщень або земельних ділянок тут суттєво нижча, а щільність населення в т. зв. «спальних» районах значно вища, аніж у центрі міста. У розвинених країнах світу значного розповсюдження в останні десятиліття набули торгові центри, роз­ташовані на околицях міст — ділових центрів цих країн, що пов'язано з відпливом середніх верств населення для проживання у приміських зонах. Центр окремого населеного пункту — це сукупність торговельних підприємств у невеликих насе­лених пунктах (містечках) з чисельністю мешканців від 10 до 50 тис., а сільські центри торгівлі включають 1-2 (зрідка і більше) торговельних підприємств з най­більш універсальним асортиментом товарів щоденного попиту для мешканців сіль­ської місцевості.

Фактори, що впливають на регіон і область діяльності торговельного підприємства

Під час вибору регіону і області торгівлі для проектованого торговельного під­приємства слід звертати особливу увагу на низку загальних факторів, які безпосе­редньо впливають на привабливість даної географічної зони в сенсі перспективи розвитку торговельної діяльності і віддачі від неї. До них належать: потенціал і демографічні тенденції в регіоні (області), характер розподілу і рівень стабіль­ності доходів населення, розмір і склад домогосподарств, діловий клімат і рі­вень конкуренції в регіоні.

Демографічний потенціал області діяльності роздрібного торговця вважа­ється сприятливим у районах, що характеризуються зростанням чисельності насе­лення як за рахунок природного приросту (збільшення народжуваності), так і вна­слідок сучасних міграційних процесів. При цьому визначальним мотивом є основна спеціалізація роздрібного торговця (торговельної мережі). Так, мережі магазинів, що спеціалізуються на реалізації модного і ділового одягу для бізнесменів, відда­ють перевагу багатим фешенебельним районам міст, а магазини, що торгують іг­рашками, — місцям концентрації сімей з маленькими дітьми.

При врахуванні ділового клімату в зоні діяльності майбутнього магазину прак­тики торговельного обслуговування звертають увагу на рівень зайнятості населен­ня — чим він вищий, тим вищою є купівельна спроможність середньостатистично-го покупця. Разом з тим завжди існує певна небезпека скорочення в майбутньому окремих виробництв (закриття, перепрофілювання, вивільнення працівників унас­лідок удосконалення технології) або сфер діяльності (скорочення чисельності вій­ськовослужбовців тощо).

Рівень конкуренції безпосередньо впливає на попит споживачів. При цьому найчастіше спостерігаються дві діаметрально протилежні бізнесові стратегії роздрібних торговців: пошук областей з відносно невисоким рівнем конкурент­ної взаємодії або включення в жорстку конкурентну боротьбу у вибраній ніші ринку.

БУДОВА, УЛАШТУВАННЯ

І ПРОЕКТУВАННЯ РОЗДРІБНИХ

ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

БУДОВА І ТЕХНОЛОГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ МАГАЗИНІВ

Приміщення магазину

Ефективність роботи торговельних підприємств, рівень культури обслуговуван­ня покупців безпосередньо залежить від улаштування і внутрішнього планування торгових будівель.

Улаштування і внутрішнє планування магазину мають відповідати товарному профілю магазину, забезпечувати можливість застосування прогресивних методів продажу, створювати умови для повного збереження товарно-матеріальних ціннос­тей, високий рівень продуктивності праці працівників торговельного підприємства, упровадження механізації трудомістких процесів тощо.

Раціональне виконання операцій торговельно-технологічного процесу в магази­нах залежить від наявності певних приміщень. За функціональним призначенням приміщення магазину поділяють на такі групи: 1) торговельні приміщення; 2) при­міщення для приймання, зберігання і підготовки товарів до продажу; 3) підсобні приміщення; 4) адміністративно-побутові приміщення; 5) технічні приміщення.

Центральне місце в складі приміщень магазину мають торговельні приміщен­ня. До них належать торговельний зал, приміщення для приймання і видачі попере­дніх замовлень, оформлення продажу товарів у кредит, кафетерій, бюро надання додаткових торговельних послуг тощо. Вони несуть основне функціональне наван­таження к магазині. Від розмірів, форм, пропорцій цих приміщень залежить рівень обслуговування покупців, а також економічні показники роботи магазину.

До приміщень для приймання, зберігання і підготовки товарів до продажу відносять розвантажувальні рампи, приміщення для приймання товарів, комори. У продовольчих магазинах, крім того, можуть бути холодильні камери, приміщення для фасування, комплектування попередніх замовлень, експедиції для приймання товарів у нічний час.

Підсобні приміщення використовуються для зберігання і ремонту тари, контей­нерів, інвентарю. У них розміщують експедиції для доставки товарів покупцям до­дому. У цю групу також уходять приміщення для зберігання обладнання, інвента­рю, пакувальних матеріалів, для приймання посуду, рекламно-оформлювальна майстерня тощо.

До адміністративно-побутових приміщень відносяться кабінет директора, конторські приміщення (бухгалтерія, плановий відділ, торговий відділ),, кімната для приймання їжі і відпочинку, кімната особистої гігієни, туалети, душові, гардероб.

Технічні приміщення включають котельну, машинне відділення холодильних установок, вентиляційну, калориферну, електрощитові, телефонний комутатор, ра­діовузол, камери кондиціонування повітря.

Склад і розміри приміщень магазинів та функціональний взаємозв'язок між ни­ми залежить від типу підприємства, розміру його торговельного залу, ступеня під­готовленості товарів до продажу, їх фізико-хімічних властивостей, термінів реалі­зації і методів продажу товарів.

Розміщення приміщень магазину

Розміщення приміщень має визначатись їх функціональним призначенням і осо­бливостями торгово-технологічного процесу магазину

Схема розміщення основних груп приміщень магазину

При плануванні розміщення приміщень магазину торговельний зал зв'язують з приміщеннями для зберігання товарів і підготовки їх до продажу. Це забезпечує своєчасне поповнення товарних запасів у торговельному залі найкоротшими шля­хами руху товарних потоків; вони повинні розміщуватися так, щоб їх можна було ізолювати від інших приміщень. При розміщенні продовольчого і непродовольчо­го магазинів у одній багатоповерховій будівлі торговельні зали продовольчого магазину слід розміщувати на першому поверсі, а непродовольчого — на вищих поверхах.

Приміщення для зберігання товарів розміщують відповідно до послідовності виконання торговельного-технологічного процесу, створюючи можливості макси­мальної механізації робіт з переміщення вантажів та забезпечуючи найкоротші шляхи до торговельного залу. З метою скорочення затрат праці з переміщення ван­тажів рекомендується приміщення для трудомістких і громіздких товарів розміщу-

вати на перших поверхах магазинів. Для забезпечення збереження товарно-матеріальних цінностей вони повинні бути непрохідними. Вхід у холодильні каме­ри необхідно передбачати через тамбур або приміщення для підготовки товарів до продажу. Двері холодильних камер повинні відкриватися назовні.

Приміщення для розпакування, фасування, зберігання товарів мають розміщува­тися згідно з послідовністю виконуваних операцій і зв'язуватися між собою і тор­говельним залом транспортними коридорами, їх розміщення в одну лінію дозволяє максимально механізувати роботи з переміщення вантажів.

Адміністративно-побутові і технічні приміщення треба розміщувати окремо від приміщень для підготовки товарів до продажу і зберігання, але вони повинні мати зручний зв'язок з іншими групами приміщень. Не допускається робити проходи в ці групи приміщень через торговельні зали і приміщення для збері­гання і підготовки товарів до продажу. Однотипні приміщення доцільно поєд­нувати в один блок.

улаштування І планування

ТОРГОВЕЛЬНИХ ПРИМІЩЕНЬ

Вимоги до планувань торговельних залів

Головними приміщеннями магазинів є торговельні зали, де безпосередньо здійснюється реалізація товарів і обслуговування покупців, їх розміри, форми і пропорції повинні забезпечувати оптимальні умови для здійснення завершальної фази торговельно-технологічного процесу. Тому влаштування і планування торго­вельних залів повинні відповідати таким вимогам:

• створювати покупцям максимальні зручності для придбання ними товарів з мінімальними затратами часу;

• забезпечувати ефективне використання площі торговельного залу під виклад­ ку товарів;

• забезпечувати персоналу магазину умови для здійснення контролю за ходом реалізації товарі і збереженням товарно-матеріальних цінностей;

• забезпечувати виникнення перехресних і зустрічних потоків покупців у мага­ зині;

• створювати найкоротші шляхи руху товарів із приміщень для приймання і підготовки товарів до продажу в торговельний зал.

Усю різноманітність торговельних залів можна звести до трьох планувальних схем: квадратної, фронтальної (витягнутої вздовж вулиці) і глибинної (витягнутої перпендикулярно до вулиці). Найзручнішими є торговельні зали прямокутної фор­ми з відношенням сторін від 2:3 до 1:2, оскільки сильно витягнута форма торгове­льного залу створює труднощі при впровадженні самообслуговування, подовжу­ються шляхи потоків покупців, погіршується їх орієнтація магазині.

У технологічних плануваннях торговельного залу виокремлюються такі функці­ональні зони:

• входу і виходу;

• розташування і викладки товарів;

• проходи для пересування покупців;

>• розрахункового вузла (в магазинах самообслуговування);

> надання додаткових послуг.

Зона входу-виходу

Улаштування зони входу та виходу магазинів регламентується в основному ви­могами стандартів та галузевих норм будівництва підприємств роздрібної торгівлі. У практиці застосовується як відокремлене розміщення зон входу і виходу, так і їх суміщення в єдиній зоні входу-виходу. У невеликих за площею магазинах найбільш раціональним є поєднання зони входу-виходу, що дозволяє спростити організацію торгово-технологічного процесу в магазині, полегшує контроль і запобігає крадіж­кам (у магазинах площею понад 300 м² згідно з протипожежними нормами вхід і вихід повинні бути ізольованими.). Цікавим проектним рішенням може бути таке облаштування входу і виходу магазину, при якому покупці з вулиці потрапляють не безпосередньо в торговий зал магазину, а у великий хол.

Для облаштування зон входу і виходу застосовують різні варіанти конструкції дверей: з механічним приводом, з шарнірною підвіскою, розсувні двері; у деяких магазинах замість дверей дверні пройми замінені повітряними завісами, тобто по­токами повітря, спрямованими зверху вниз. Застосування повітряних завіс і відкри­того входу дозволяє усунути в покупців певний психологічний бар'єр, ніби запро­шуючи їх увійти в магазин. Якщо повітряна завіса не використовується, то при вході-виході влаштовується тамбур, в якому влаштовується калорифер. Тамбур усуває повітряні потоки в торговельному залі і зменшує перепад температур між торговельним залом і зовнішнім середовищем.

Розміщення зони залежить від методу продажу. При продажу товарів через при­лавок вона розміщується посередині фасаду, при самообслуговуванні (особливо в невеликих магазинах) — з лівого боку фасаду

Розміщення зон входу-виходу в магазинах

У даній зоні в магазинах самообслуговування розміщуються камери зберігання, корзини для покупок. Прилавок для зберігання речей покупців слід розміщувати між вхідним і вихідним потоками покупців. Зона входу за допомогою засобів інфо­рмації повинна орієнтувати покупців у магазині. Від торговельного залу зона відді­ляється турнікетами, декоративними решітками, вітринами.

Зона викладки товарів

Зона викладки товарів займає основну площу торговельного залу.

У магазинах, що застосовують продаж товарів через прилавок, товари виклада­ються на пристінному обладнанні, яке розміщується на робочих місцях продавців. Найбільш поширеним плануванням торговельного залу таких магазинів є лінійне розміщення робочих місць продавців. Залежно від ширини торговельного залу за­стосовуються різні варіанти лінійного планування. При ширині торговельного залу до 7 м пристінне обладнання і прилавки обслуговування розміщуються в одну лі­нію вздовж стіни, що відділяє торговельний зал від приміщень для зберігання това­рів. Якщо ширина торговельного залу більше 8 м, робочі місця продавців можуть розміщуватися вздовж двох чи трьох стін.

Лінійне планування торговельного залу в таких магазинах забезпечує набли­ження робочих місць до комор, що скорочує затрати праці з переміщування товарів у торговельний зал, дає можливість поповнення товарних запасів у години роботи магазину, не створюючи незручностей для покупців.

У магазинах самообслуговування використовуються лінійне, острівне, боксове, виставкове і комбіноване планування торговельних залів. Однак найраціональні-шим є лінійне планування торговельних залів.

При лінійному плануванні торговельних залів магазинів самообслуговування зона розміщення товарів і проходів покупців сплановані у вигляді паралельних лі­ній торговельного обладнання, розміщених перпендикулярно лінії вузла розрахун­ку. Це дає можливість організувати єдиний вузол розрахунку, покупцям вільно пе­ресуватися по торговельному залу, створювати єдину бригаду матеріальновідпо-відальних осіб, ефективно використовувати торгову площу.

Системи розміщення обладнання

в торговельних залах магазинів самообслуговування: 1 — лінійне повздовжнє; 2 — лінійне поперечне; 3 — комбіноване

Лінійне планування може бути з повздовжнім (при ширині магазину 7—12 м), поперечним (13—24 м) та комбінованим (понад 24 м)

Довжина ліній гірок не повинна перевищувати 20 м, оскільки більша її довжина гірок призводить до надлишкового скупчення покупців у проходах, утруднює і'х пересування у торговельному залі. Змінюючи довжину ліній, можна регулювати рі­вень концентрації покупців на різних ділянках торговельного залу. Під час розмі­щення торговельного обладнання слід намагатися, щоб несучі колони були в межах ліній і не заважали пересуванню покупців у торговельному залі.

Важливу роль під час розміщення обладнання в непродовольчих магазинах віді­грає вибір місця для примірочних кабін, їх слід розміщувати у кінці ліній вішал. Банкетки для примірювання взуття розміщують паралельно лініям гірок на відстані не менше 2 м від обладнання з товарами.

Важливим елементом планувань торговельних залів є раціональна спрямова­ність основних потоків покупців, яка досягається шляхом відповідного розміщен­ня обладнання. Тривала практика роботи магазинів доказала, що найбільш раціона­льним є таке планування торгового залу, коли покупці рухаються по колу проти годинникової стрілки, повертаючись до початкового пункту руху. Це зумовлено тим, що покупці відбирають товари в інвентарні корзини, взяті при вході, і повер­тають їх при виході з магазину. Тому цей напрям руху покупців треба використо­вувати таким чином, щоб усі товари були доступні для огляду і відбору, а потоки покупців за можливості не перетиналися. Однак не слід жорстко спрямовувати по­токи покупців за визначеними маршрутами за допомогою загороджувальних реші­ток, декоративного обладнання тощо. Покупцям слід надати свободу у виборі мар­шрутів пересування в торговельному залі.

Маршрути руху покупців мають починатися в зоні найбільш інтенсивної торгів­лі, де розміщені товари, що користуються найбільшим попитом. Ділянки індивідуа­льного обслуговування доцільно розміщувати в глибині торговельного залу.

. Схема боксового планування торговельного залу магазину

Боксове планування (рис. 13.4) застосовують у магазинах, планування при­міщень яких потребує розділу торговельного залу на окремі частини, або при використанні продажу товарів за зразками з індивідуальним обслуговуванням. Бокс являє собою ізольовану частину торговельного залу зі своїм вузлом розра­хунку. Три сторони боксу закриті обладнанням, а в четвертій розташована зона входу-виходу і розрахунковий вузол. Воно менш ефективне, ніж лінійне плану­вання, оскільки потребує більше персоналу, а також ускладнюється технологіч­ний процес.

Виставкове планування застосовується при продажу товарів за зразками. Зал поділяється на частини — демонстраційну, розрахункового вузла, зберігання і ви­дачі товарів.

Вільне планування передбачає розставлення обладнання без певної геометрич­ної форми відповідно до форми торговельного залу.

Для визначення ефективності розміщення обладнання на площі торговельного залу застосовують такі показники:

• коефіцієнт заставленої площі — відношення сумарної площі для встановлення обладнання до загальної площі торговельного залу;

• коефіцієнт демонстраційної площі — відношення сумарної демонстраційної площі обладнання до загальної площі торговельного залу.

У магазинах, які застосовують традиційний метод продажу товарів, коефіцієнт заставленої площі, як правило, не перевищує 0,1—0,15, тобто площа торговельного залу використовується дуже неефективно. Значно ефективніше використовується площа торговельного залу в магазинах самообслуговування, де рекомендований ко­ефіцієнт заставленої площі коливається в межах 0,27—0,33, а демонстраційної площі —0,65—075.

Підвищення коефіцієнтів заставленої і демонстраційної площі залежить від ба­гатьох чинників, основними з яких є максимальне використання стін торговельного залу для встановлення обладнання, оскільки пристінне обладнання має значно бі­льшу демонстраційну площу, ніж острівне.

Вузол розрахунку

Одним з найважливіших елементів процесу продажу товарів є розрахунок з по­купцями за товари, який здійснюється у вузлі розрахунку. Основним завданням при цьому є забезпечення високої швидкості розрахунку й ефективність обліку і конт­ролю за збереженням товарно-матеріальних цінностей у торговельному залі. Екс­периментальне доказано, що в черзі біля вузла розрахунку люди починають нерву­вати вже через 15 секунд. Через хвилину чи дві покупці вже розмірковують, чи не піти їм ще куди-небудь за потрібним товаром. Якщо покупці бачать великі черги біля кас, вони, як правило, залишають магазин.

У магазинах можуть застосовуватися централізована і децентралізована фор­ми розрахунків з покупцями. При централізованій покупці оплачують вартість покупки в будь-який з кас, розміщених при виході з магазину, а при децентралі­зованій — при виході з секцій або розміщених усередині або в кінці ліній обла­днання.

Вузол розрахунку розміщують так, щоб не виникали зустрічні і перехресні по­токи покупців і щоб, прямуючи до виходу, покупці неодмінно проходили біля одні­єї з кабін. Крім касових кабін для влаштування вузлів розрахунку використовують­ся столи для пакування товарів покупцями, для зберігання особистих речей покупців.

Важливе значення має встановлення кількості касових кабін, що визначає про­пускну здатність вузла розрахунку. Для визначення кількості робочих місць конт-ролерів-касирів використовують рекомендовані норми площі торговельного залу на одне робоче місце, диференційовані по товарних групах і розмірах магазинів (табл. ).

Таблиця

РЕКОМЕНДОВАНІ НОРМИ ПЛОЩІ ТОРГОВЕЛЬНОГО ЗАЛУ НА ОДНЕ РОБОЧЕ МІСЦЕ КОНТРОЛЕРА-КАСИРА

	Розмір	торговельної	площі, м2
	до 650	650—1500	понад 1500
Продовольчі, господарські, спортивні, галантерея, парфумерія	60	80	100
Одяг, взуття, трикотаж, білизна, тканини, культтовари	80	100	120

За потреби залежно від конкретних умов діяльності магазину кількість робочих місць контролерів-касирів може коригуватися виходячи з інтенсивності потоків по­купців у «години пік» із застосуванням теорії масового обслуговування.

Рис. Схеми влаштування вузлів розрахунку

Касові кабіни рекомендується встановлювати в одну лінію по прямій, можна та­кож установлювати їх східцями (рис. 13.5). Кабіни встановлюються таким чином, щоб касири були повернені обличчям до покупців, що виходять із залу. Відстань між касовими кабінами — 0,6 м. При цьому покупці повинні проходити ліворуч від контролера-касира. Для прискорення розрахунків з покупцями в години пікового навантаження в магазинах рекомендується застосовувати тандемний метод розра­хунку, при якому вузол розрахунку утворюється поєднанням в єдине ціле двох ка­сових кабін, розташованих одна за другою, у першій з яких установлений касовий апарат. Контролер-касир, який сидить за касовим апаратом, реєструє відібрані по­купцем товари і вибиває чек, а касир, який сидить у другій кабіні, приймає від по­купця гроші і видає йому здачу.

Улаштування кафетеріїв

Кафетерії влаштовуються у великих магазинах для швидкого обслуговування відвідувачів. Площі кафетеріїв, барів, буфетів розраховуються згідно з нормами проектування підприємств громадського харчування (табл. 13.2):

Таблиця

ПИТОМІ ПОКАЗНИКИ НОРМОВАНОЇ ПЛОЩІ ПРИМІЩЕНЬ КАФЕТЕРІЇВ ЗАЛЕЖНО ВІД ТОРГОВОЇ ПЛОЩІ МАГАЗИНІВ

	п	итомі показники 1 0 м2 торговельї	нормованої І юї площі маг	Ілощі приміщень Ізину при величи	кафетерію н ні площі маг	а кожні азину
Приміщення	до 400 м2	додатково на кожні 10 м2 понад 400 м2	до 1000м2	додатково на кожні 10 м2 понад 1000 м2	до 3500 м2	додатково на кожні 1 0 м2 понад 3500 м2
Торговельний зал	0,3	0,1	0,13	0,1	0,12	0,07
Підсобні при­міщення	0,15	0,1	0,12	0,08	0,08	0,08

При влаштуванні кафетеріїв їх слід розміщувати з доступом для покупців (у продовольчих магазинах і відділах) із зовнішнього боку розрахункового вузла (поза контрольною зоною) або в приміщеннях з окремим входом для покупців. Від тор­гового залу кафетерій зазвичай відокремллюється декоративною решіткою.

Відділи замовлень

У продовольчих магазинах з площею торговельного залу понад 400 кв. м (на селі — більше ніж 250 м²) можуть організовуватися відділи замовлень. Такі відділи розмі­щують безпосередньо поряд з приміщеннями для зберігання товарів. Ухід у відділ мо­же поєднуватися зі входом у кафетерій або розміщуватися окремо з боку вулиці.

Площа відділу замовлень поділяється на такі функціональні зони: приймання і оформлення замовлень, фасування і комплектування замовлень, зберігання і вида­вання замовлень.

Площа приміщень відділу замовлень розраховується залежно від торговельної площі магазину (табл. ).

Таблиця

ПИТОМІ ПОКАЗНИКИ НОРМОВАНОЇ ПЛОЩІ ПРИМІЩЕНЬ ВІДДІЛУ ЗАМОВЛЕНЬ ЗАЛЕЖНО ВІД ТОРГОВОЇ ПЛОЩІ МАГАЗИНІВ

	Питомі показники приміщень від	нормованої площі ділу замовлень
Приміщення	на кожні 10 м2 торговельної площі при величині площі магазину 400 м2	на кожні 10м2 торговельної площі при величині понад 400 м2або менше 400 м
Приймання і видавання замовлень	0,3	0,28
Комплектування і фасування	0,4	0,2

Улаштування і планування неторговельних приміщень

Склад і розміри неторговельних приміщень визначаються типом підприємств, особливостями фізико-хімічних властивостей товарів, характером торговельно-технологічного процесу магазину і передбачаються відомчими будівельними нор­мами «Підприємства торгівлі. Норми проектування».

Зона приймання товарів

Зону приймання товарів розміщують з боку вантажного двору магазину. Зага­льними вимогами до її влаштування є:

• наявність спеціальних місць для розвантаження товарів (платформ, рамп).

• виділення місць для розміщення товарів для якісного і кількісного приймання;

• наявність приміщення для приймання товарів у неробочий час;

• забезпечення взаємозв'язку зони приймання товарів з приміщеннями для збе­ рігання і підготовки товарів до продажу та безпосередньо з торговельним залом.

Розвантажувальні платформи повинні мати висоту 1,1—1,2 м, тобто відпові­дати рівню кузова автомобілів. Кількість розвантажувальних місць і площа плат­форм залежить від площі торговельного залу. Так, для продовольчих магазинів площею менше ніж 650 м² влаштовується 1 розвантажувальне місце площею 24 м² (на селі — 18 м²), в універсамах площею 650—1000 м² і універмагах площею І 650 м² — 2 розвантажувальних місця площею 48 м².

Розвантажувальні платформи можуть бути прямокутної або пилкоподібної фор­ми. Ширина платформи прямокутної форми має бути 4—4,5 м (для села — 3 м), а пилкоподібної — 2,5—3,5 м у самому вузькому місці. Для захисту розвантажуваль­них платформ від атмосферних опадів над ними влаштовують дашки, які повинні цілком перекривати платформу і на 1 м кузов автомобіля.

Площа приміщень для приймання береться в розрахунку на 1 розвантажува­льне місце: у магазинах площею до 150 м — 12 м², у магазинах площею понад 150м²—18м².

Зона зберігання і підготовки товарів до продажу

Приміщення (зони) для зберігання товарів розміщуються між зоною при­ймання і торговельним залом з урахуванням спеціалізації у зберіганні окремих груп товарів, розмірів товарних запасів і режимів зберігання. Ці приміщення доцільно розміщувати на одному рівні, безпосередньо за торговельною секцією чи відділом, що створює зручності для подавання товарів у торговельний зал.

Площа комор і приміщень для підготовки товарів до продажу розраховується по товарних групах на кожні 10м² площі торговельного залу, відведеної для їх реа­лізації: м'ясо — 0,9 м², риба -2,4 м², гастрономія — 2,8 м², хліб — 4,7 м², бакалія — 6,1 м², готовий одяг — 4,8 м², тканини, взуття — 3,7 м², меблі — 7,8 м² тощо.

У загальній коморі допускається зберігання різних груп продовольчих товарів за винятком хліба та овочів і фруктів або різних груп непродовольчих товарів за виня­тком целулоїдних товарів, парфумерних аерозолів та горючих рідин.

У магазинах, розміщених у сільській місцевості, з площею торговельного залу до 100 м² допускається зберігання в загальній коморі продуктів незалежно від їх епідеміологічних характеристик.

Охолоджувальні камери для зберігання швидкопсувних товарів улаштовуються в єдиному блоці. Ці камери відокремлюються від інших приміщень капітальними стінами з тепло- і гідроізоляційним покриттям.

Підготовка товарів до продажу має здійснюватися, як правило, на площі відпо­відних комор. Однак у продовольчих магазинах виділяють приміщення для розпа­кування, сортування, фасування, нарізання, очищення товарів, оснащуючи їх відпо­відним обладнанням. Ця група приміщень повинна мати хороший зв'язок як із зоною приймання і зберігання товарів, так і з торговельним залом.

Допоміжні приміщення

Підсобні приміщення, за винятком приміщень для роботи з тарою, розміщу­ються в боковій, найвіддаленіші від торговельного залу частині будівлі магазину, оскільки в торговельно-технологічному процесі вони прямої участі не беруть. Склад і розміри цих приміщень визначаються відомчими будівельними нормами.

Комори для тари влаштовують поблизу розвантажувальної платформи, що до­зволяє завантажувати вивільнену тару з мінімальними затратами праці. Якщо в ма­газині організовується приймання від населення скляної тари, то комора повинна мати окремий вхід для здавачів посуду.

Адміністративно-побутові приміщення магазину мають бути ізольовані від при­міщень для зберігання товарів і торговельного залу і мати окремий вхід. Якщо магазин розташований в окремо побудованій будівлі, то для зменшення площі забудови доці­льно адміністративно-побутові приміщення розміщувати на верхніх поверхах.

Розміщення технічних приміщень визначається їх функціональним призначен­ням і необхідністю додержання вимог пожежного нагляду і техніки безпеки.

Дизайн і імідж магазину

Кожному магазину має бути притаманний свій власний, індивідуальний імідж (образ). Формуванню у покупців приємного іміджу магазину сприяють вдале архі­тектурне вирішення фасаду будівлі, незвичне, раціональне внутрішнє планування, привабливий інтер'єр та загальна доброзичлива атмосфера магазину.

Дизайн магазину

Під дизайном магазину (від англ. сіезі§п — задум, проект, креслення, рисунок) слід розуміти його художнє вирішення, яке забезпечує формування естетичних і функціональних властивостей даного об'єкта. Дизайн магазину повинен забезпечи­ти високий рівень естетичного вигляду всіх елементів будівлі магазину. Сучасні тенденції в дизайні торговельних підприємств грунтуються на забезпеченні єдності зовнішнього вигляду та інтер'єру магазину. Однак основне завдання дизайну поля­гає в загостренні уваги покупців на товарах, якими торгує магазин. Тому в торгове­льному підприємстві має бути створений своєрідний єдиний комплекс «товари + зовнішній вигляд + інтер'єр».

Зовнішнє оформлення магазину

Важлива роль у цьому комплексі належить зовнішньому вигляду підприємства торгівлі, який є одним з компонентів загального образу магазину. Естетичне офор­млення будівлі магазину покликане відповідати двом вимогам: воно повинно гар­монійно поєднуватися з навколишнім ландшафтом і забудовою і вигідно виділяти будівлю магазину на їх тлі. Щоб надати будівлі магазину вигляд, що гармонує з ландшафтом, духом і історією місцевості, можна використовувати місцеві матеріа­ли, декоративні мотиви, традиційні правила оздоблення. Виокремлення ж магазину серед конкурентів можна досягти незвичним архітектурним рішенням або вибором відповідних будівельних матеріалів.

При виборі архітектури будівлі необхідно враховувати такий важливий фактор, як вартість будівництва. Будівництво магазину за індивідуальним проектом потре­бує більших витрат, але магазин відповідатиме вимогам даної конкретної фірми. Проте там, де це допускається місцевими будівельними правилами, можна успішно застосовувати типові будівельні елементи, у тому числі й об'ємні.

Збереження характерного вигляду магазину і виділення його серед інших мага-зинів-конкурентів досягається також за допомогою створення фірмового стилю підприємства. Для цього застосовують єдиний підхід до розроблення фірмового знака та вивіски торговельного підприємства, оформлення фасаду будівлі магазину і його торгового залу, єдиних принципів поєднання кольорів і образів для реклами, ділових паперів тощо.

Фірмовий знак підприємства покликаний сприяти впізнаванню магазину серед багатьох інших підприємств, а вивіска має містити інформацію про його назву, а також емблему підприємства. Зовнішні вивіски графічно мають бути вирішені та­ким чином, щоб їх можна було легко прочитати, навіть проїжджаючи вулицею з ін­тенсивним рухом. Вивіски повинні не тільки допомогти покупцям помітити мага­зин, але й сприяти формуванню у свідомості покупців бажаного образу магазину. Такий образ створюється графікою і кольоровою гамою вивіски. Дослідження ви­димості різних кольорів доказало, що легше за все і далі за все читаються чорні бу­кви на оранжевому тлі (навіть ліпше, ніж чорні букви на білому тлі). Однак у бага­тьох випадках вивіски повинні відповідати загальним місцевим правилам, які регламентують, наприклад, їх максимальну висоту, розмір і колір букв тощо.

При влаштуванні фасадів будівель магазинів слід забезпечувати можливості огляду торгового залу ззовні завдяки максимальному використанню скла. Це до­зволяє краще побачити з вулиці цінні ділянки в торговельному залі, які можуть слугувати рекламою і позитивно впливати на прийняття рішення покупцями щодо відвідування магазину. Однак досить часто з метою безпеки фасади магазинів ви­конуються напівзакритими і навіть зовсім закритими.

Важлива роль у формуванні зовнішнього вигляду магазину відводиться зовніш­нім вітринам, їхня основна функція полягає у привертанні уваги потенційних поку­пців і спонуканні їх до відвідання магазину. Сучасна, зі смаком оформлена, органі­чно вписана в загальний архітектурний ансамбль міста вітрина також виступає суттєвим елементом оформлення вулиць і площ.

Вітрини бувають наскрізними (відкритими) і закритими.

Наскрізні вітрини забезпечують широкий доступ природного світла в торгове­льний зал, дозволяють бачити внутрішнє оздоблення. Проте слід ураховувати, що інтер'єр магазину, рух покупців у торговельному залі, що проглядаються з вулиці, відволікають увагу покупців від огляду виставлених у вітрині товарів. Тому в разі коли необхідно особливо зосередити увагу покупців на виставлених товарах, вітри­ну закривають із внутрішнього боку.

У закритих вітринах задню стінку використовують як фон для експонованих то­варів, що забезпечує більшу концентрацію уваги покупців на цих товарах і створює умови для оформлення вітрини на високому художньому рівні.

Існує значна кількість прийомів оформлення віконних вітрин, вибір яких визна­чається завданнями, які стоять перед оформлювачами. Якщо потрібно широка рек­лама окремих видів і груп товарів, то у вітрину викладають максимальну кількість найбільш характерних товарних зразків. Такий прийом використовують за наявнос­ті в магазині кількох розміщених поруч вітрин і при послідовному показі товарів. Композицію у вітрині слід оновлювати якомога частіше, а окремі продані товари

негайно замінювати. Часта заміна товарів у вітрині сама по собі привертає увагу покупців не менше, ніж хитромудра композиція.

Якщо виставляються товари-новинки або маловідомі товари, то в композицію вітрини необхідно включати рекламні плакати з вичерпними відомостями про то­вари, способи їх експлуатації, підкреслювати їх переваги на аналогічними.

Композиції вітрин повинні розроблятися таким чином, щоб можна було легко замінювати окремі товари, не порушуючи загальної композиції. У вітринах слід широко застосовувати експозиції товарів у ансамблі, що дозволяє одночасно пропа­гувати принцип формування товарів за споживчими комплексами.

Поряд з архітектурою та оформленням фасаду на формування у покупців образу роздрібного торговельного підприємства істотно впливає його інтер'єр.

Інтер'єр магазину

Під інтер'єром магазину (від фр. іпіегіеиг — внутрішній простір будівлі або приміщення у будівлі) розуміють архітектурно й художньо оздоблену його внутрі­шню частину. Інтер'єр має відповідати зовнішньому оформленню і не вступати в суперечність з образом магазину, який склався в покупців під впливом архітектур­ного рішення будівлі. Оформлення інтер'єру повинно відповідати традиціям, сма­кам, стилю життя основного контингенту покупців. Головним завданням під час проектування інтер'єру магазину є створення оптимальних умов для показу товарів і забезпечення максимальних зручностей покупцям для здійснення купівлі. Досяг­нення цієї мети залежить від комплексного вирішення таких завдань:

• створення оптимальних пропорцій приміщень, раціональної розстановки обладнання з урахуванням розміщення основних проходів, колон, сходів, еска­ латорів та ін.;

• вдале розташування вітрин та рекламних засобів;

• оригінальна обробка стін, стелі, підлоги та колон;

• правильне використання кольору при оформленні приміщень;

• правильне освітлення торговельних залів магазинів джерелами загального та місцевого освітлення;

• улаштування підвісних елементів з урахуванням архітектури простору торго­ вого залу.

У створенні інтер'єру особлива роль відводиться раціональному плановому рі­шенню торгового залу. Приймаючи рішення щодо розстановки торгового облад­нання, необхідно враховувати імідж магазину, товарну спеціалізацію магазину й економічну доцільність. Загалом вибраний варіант має забезпечувати досягнення встановлених нормативів ефективності використання площі торгового залу та сприяти тому, щоб покупці могли побачити якомога більшу частину пропонованих товарів. На це саме треба орієнтуватися і розміщування товарів у торговому залі та їх викладка на торговому обладнанні. Торгове обладнання не має контрастувати з іншими елементами оформлення торгового залу. Форма і конструкція торгового обладнання, особливості стилю і способи викладання товарів, поєднання кольорів, рекламні засоби повинні створювати єдиний закінчений ансамбль.

Декоративне оформлення сучасних магазинів дуже різноманітне — від просто­го, стриманого стилю до використання найрізноманітніших декоративних матеріа­лів і прикрас. Декоративне оформлення може відображати чи підкреслювати пере­вагу тих чи інших товарів у асортименті.

Важливим засобом оформлення інтер'єру магазину є правильне використання кольору. Дуже складним процесом є досягнення гармонії кольорів через посилення або зменшення їх насиченості. Тут широко використовуються закономірності сприйняття кольорів. Через просторові властивості сприйняття кольорів вироби рі­зних кольорів, що експонуються на одній площині, можуть здаватися близькими (теплі кольори) або далекими (холодні кольори). У художньому оформленні важли­ве значення має явище контрастності, коли колір одного виробу залежно від навко­лишніх кольорів змінюється в бік, протилежний кольору оточення. Це явище по­ширюється на всі кольори.

Інтер'єри магазинів тканин, одягу, взуття, косметичних і парфумерних товарів і ювелірних виробів слід оформлювати більш яскравими, контрастними кольорами. Найбільш контрастну дію чинять холодні кольори — синьо-зелені, синьо-фіолетові, сині в поєднанні з теплими — червоними, жовтими.

Колір для фарбування приміщень вибирають з урахуванням розміщення підпри­ємств відносно сторін світу, їх пропорцій. Приміщення, що добре освітлюються природним світлом, ліпше фарбувати в сіро-синьо-зелені кольори, а затемнені — у світлі жовто-охристі. Для стель бажано використовувати тільки білий колір.

За допомогою кольору можна змінити сприйняття пропорцій приміщень, ство­рити ілюзію збільшення або зменшення простору. Так, для фарбування торцевих стін вузького приміщення використовують насичені теплі, а повздовжніх — світлі холодні тони.

Підсобні приміщення можуть бути пофарбовані у світло-зелений (конторські), жовтий (кімнати відпочинку) чи білий (комори) кольори.

Важливе значення для створення привабливого образу магазину має правильне освітлення торговельних залів магазинів способ поєднання систем природного і штучного освітлення, що дозволяє вигідно показувати ті чи інші товари та створю­вати атмосферу, що сприяє здійсненню купівлі.

У практиці торгівлі в магазинах застосовуються штучні системи загального, пе-риметрального (кругового) та акцентуючого освітлення. Загальне освітлення засто­совується для забезпечення видимості і створення певного тону в приміщенні торго­вого залу, периметральне освітлення дозволяє привернути увагу до стін, вертикальних поверхонь, а також спрощує орієнтацію у торгових залах з великою площею; акцентуюче освітлення виділяє товар із загальної маси, акцентує увагу на певних деталях даного товару. Воно дозволяє привернути увагу покупців до певних товарів завдяки використанню прожекторного обладнання, спеціальних ламп і місце­вих світильників.

Світлові ефекти дозволяють не лише якісно показати товари, але й приховати окремі недоліки дизайну магазину, створити певний настрій та відчуття, які зміц­нюють імідж магазину. Під час проектування системи освітлення необхідно врахо­вувати, що освітлення повинно забезпечувати виділення товарів, створювати відпо­відний настрій для їх вибору, приховувати недоліки приміщення.

Для освітлення торговельних приміщень рекомендується застосовувати люміне­сцентні лампи, які досить економні. Ліпше, якщо трубчасті лампи розміщують не вздовж проходів і острівних прилавків, а впоперек. Тоді товари виглядають при­вабливіше, створюється менше тіней. Нині є великий вибір засобів світлотехніки, за допомогою яких можна оживити інтер'єр. Вузькі прямі промені ртутних ламп зму­шують відблискувати металічні і скляні банки, непродовольчі товари. Скрите осві­тлення допомагає виділити самі товари. Використовуючи нові види ламп і світиль­ників, легко створити незвичайний образ магазину. Можна підбирати незвичні

кольорові рішення для окремих секцій, відділів чи товарних груп, а в цілому внут­рішнє освітлення магазину повинно ефективно підкреслювати переваги його ін­тер'єру.

Останнім важливим елементом декоративного оформлення інтер'єру магазину є засоби внутрішньомагазинної реклами: вивіски, вказівники, графіка тощо, їх вико­ристання сприяє одержанню покупцями додаткової інформації про товари чи місця їх продажу в торговельному залі або підштовхує відвідувачів до вибору конкретно­го товару. Деякі елементи створюють при цьому ще й ефект персонального звер­нення до покупця або викликають відчуття ексклюзивності, романтики, краси та ін.

Усі компоненти зовнішнього і внутрішнього оформлення магазину повинні по­єднуватися між собою і породжувати у покупця очікування зручних і приємних ку­півель.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ТОРГОВИХ ПЛОЩ МАГАЗИНІВ

Суть та система показників ефективності в торгівлі

Ефект (від лат. еїїїсіо — дію, виконую) — це результат, наслідок певних при­чин або дій. Здатність приносити певний ефект, забезпечувати ту чи іншу результа­тивність процесу або діяльності заведено називати ефективністю.

У сфері економічної діяльності людей, до якої належить і торговельна діяль­ність, ефективність може виявлятись у різних формах, зокрема у формах економіч­ного та соціального ефекту.

Економічний ефект — це корисний результат економічної діяльності, що ви­мірюється як різниця між грошовими доходами від такої діяльності та грошовими витратами на її здійснення (Економічна енциклопедія, Т. 1, С. 462).

Економічна ефективність розраховується як співвідношення між грошовими доходами від певної економічної діяльності та грошовими витратами на її здійс­нення:

Соціальний ефект- це корисний результат будь-якої економічної діяльності, що відображається у створенні умов для задоволення основних соціальних по­треб та цілей суспільства.

Соціальна ефективність визначається як відповідність результатів госпо­дарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства [Економіч­на енциклопедія, Т. 1, с. 515].

Функціонування будь-якого торговельного підприємства має спрямовуватися на задоволення потреб людей, тобто забезпечення соціального ефекту; водночас дія­льність підприємства в умовах ринку підпорядковується цілям отримання прибутку як єдиному довгостроковому фінансовому інтересу будь-якого суб'єкта господарю­вання, який відображає економічний ефект, що виникає завдяки використанню на­явних у нього виробничих ресурсів, перш за все матеріально-технічної бази, трудо­вих і фінансових ресурсів. Оскільки основою матеріально-технічної бази підприєм­ства торгівлі є торговельні будівлі, а процеси продажу (реалізації) товарів спожива­чам здійснюються насамперед у торговельних приміщеннях магазинів, то діяль­ність з використання цих приміщень для забезпечення соціального та економічного ефекту торговельного підприємства може оцінюватися через систему показників ефективності його діяльності.

Для оцінки ефективності діяльності підприємств роздрібної торгівлі тради­ційно застосовують комплекс показників (прямих та опосередкованих), які з урахуванням різних видів отримуваного ефекту заведено об'єднувати у групи: соціальних показників; економічних показників; техніко-технологічних показ­ників (рис. 14.5).

Економічні показники ефективності також значною мірою характеризують зага­льну результативність торговельної діяльності підприємства роздрібної торгівлі (обсяги і рівень прибутку підприємства, рівень валових доходів або витрат підпри­ємства тощо), хоча деякі з показників цієї групи можуть визначатися з «прив'язкою» до потужності, тобто торгової площі магазину (наприклад роздріб­ний товарообіг на 1 м торгової площі).

Рис. 14.5. Основні показники,

які традиційно застосовуються для аналізу

ефективності діяльності торговельного підприємства

Група техніко-технологічних показників ефективності характеризується най­більш тісним зв'язком із розмірами, структурою та варіантами організації викорис­тання торговельної площі магазину.

Показники ефективності використання торгової площі магазину

Для оцінки ефективності використання торгових площ магазинів можуть засто­совуватися такі економічні показники, як пропускна спроможність магазину, об­сяги роздрібного товарообігу а розрахунку на 1 м² торгової площі, розмір прибутку на 1 м² торгової площі, а також термін окупності капітальних вкладень та коефіці­єнт ефективності капітальних вкладень.

Пропускна спроможність магазину визначається як кількість відвідувачів, які здійснили купівлю в магазині протягом певного періоду (як правило, за одну змі­ну). (Кількість відвідувачів, які здійснили купівлю в магазині протягом певного пе­ріоду, віднесена до загальної кількості відвідувачів магазину протягом цього само­го періоду, називається коефіцієнтом завершеності купівлі, який належить до групи соціальних показників.)

Результативність роботи магазинів характеризується насамперед показника­ми обсягів роздрібного товарообігу та прибутку торговельного підприємства; ці самі показники, віднесені до одиниці площі магазину, дозволяють проводити

порівняльний аналіз ефективності різних магазинів з подібним товарним профі­лем або ж ефективність застосування різних методів продажу товарів у тому са­мому магазині протягом різних періодів часу. При цьому показник роздрібного товарообігу в розрахунку на 1 м² площі магазину розраховується за форму­лою (14.2), а показник прибутку, який припадає на 1 м² площі — за фор­мулою (14.3):

де РТО — обсяг роздрібного товарообігу магазину протягом аналізованого періоду, тис. грн;

П — розмір прибутку магазину протягом аналізованого періоду, тис. грн;

5 — розмір площі магазину (для розрахунку може братися розмір загальної або торгової площі).

Розмір прибутку магазину, зіставлений з вартістю капітальних вкладень на спо­рудження будівлі магазину, впровадження в ньому прогресивних технологій, капі­тальний ремонт або реконструкцію, дозволяє розрахувати такі показники ефектив­ності роботи магазинів, як термін окупності капітальних вкладень (14.4) та коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (14.5):

де КВ — обсяг капітальних вкладень на спорудження будівлі магазину, впрова­дження прогресивних технологій, реконструкцію або капітальний ремонт магазину, тис. грн;

ДП — приріст прибутків торговельного підприємства від реалізації заходів з бу­дівлі магазину, впровадження прогресивних технологій, реконструкції або капіта­льного ремонту магазину, тис. грн.

Ефективність використання площі торгових залів магазинів значною мірою за­лежить від режиму їх роботи, зокрема, тривалості робочого дня, наявності і кілько­сті вихідних днів, встановлення перерви на обід тощо. У практиці вітчизняної тор­гівлі для характеристики режиму роботи магазину найчастіше розраховують такі показники, як коефіцієнт змінності і коефіцієнт неперервності.

де К₃„ — коефіцієнт змінності;

Т_р — тривалість роботи магазину протягом доби, год.; Т_зм — тривалість роботи однієї зміни, год.

Коефіцієнт змінності роботи магазину визначається за формулою (14.6):

Коефіцієнт неперервності роботи магазину визначається за формулою (14.7):

де К„_п — коефіцієнт неперервності роботи магазину;

Др.м — кількість робочих днів магазину протягом місяця;

Д_р з — загальна кількість робочих днів у місяці.

Серед комплексу техніко-технологічних показників ефективності найчастіше за­стосовуються показники, які характеризують розміри окремих елементів загальної площі магазину та структуру площ магазину. При цьому під торговою площею мага­зину розуміють площу магазинів, призначену для торгівлі й обслуговування населення. Розмір торгової площі магазину визначається як сума площ торгових залів і площ для розміщення служб з додаткового обслуговування покупців (відділи замовлень, кафете­рії, демонстраційні зали, бюро обслуговування, камери зберігання речей покупців та ін.).

Структура площ магазину відображає співвідношення питомої ваги окремих ви­дів площ магазину. Так, наприклад, частка торгової площі магазину в загальній площі розраховується за формулою (14.8):

де 5_торг — торгова площа магазину, м ; 5_заг — загальна площа магазину, м².

Практикою вітчизняної торгівлі рекомендується забезпечувати значення даного показника для магазинів самообслуговування в розмірі 65—70 %; дещо вищим (до 80 %) цей показник може бути за умови впровадження прогресивних варіантів ор­ганізації технологічних процесів з використанням т. зв. індустріальних товароносіїв (тари-обладнання, контейнерів).

Певну інформацію для аналізу ефективності використання торгової площі мага­зинів можна отримати, аналізуючи структуру самої торгової площі, в складі якої можна виділити такі елементи, як площа вузлів розрахунку, площа для руху покуп­ців, площа для роботи продавців, заставлена площа тощо.

Так, площа вузлів розрахунку включає площу торгового залу для безпосеред­нього встановлення касових кабін і столів упакування товарів, площу, призначену для зберігання інвентарних кошиків і візків для покупців, площу проходів між ка­совими кабінами і стіною, вітриною або неробочою стінкою торгово-технологічного обладнання. У магазинах самообслуговування площа вузлів розра­хунку, як правило, забирає 8—10 % площі торгового залу. Площа для руху покуп­ців охоплює площу між торгово-технологічним обладнанням та площу, яка приля­гає до входу і виходу з торгового залу. Розмір площі для руху покупців має становити орієнтовно 50—55 % загальної площі торгового залу. У магазинах з тра­диційним методом продажу товарів та при частковому самообслуговуванні, де пе­редбачається продаж товарів через прилавок обслуговування, виділяється ще й та­кий елемент торгової площі, як площа для роботи продавців, її розмір визначається як добуток довжини фронту прилавка на глибину робочого місця (ширина прилавка + прохід + глибина торгово-технологічного обладнання). Вважають, що розмір та­кої площі не має перевищувати 35—40 % площі торгового залу магазину.

У практиці торгівлі (передусім у магазинах самообслуговування) особливу увагу звертають на розміри таких елементів торгової площі магазинів, як заставлена та демонстраційна площа.

Заставлена площа — це площа торгового залу, яка використана для встанов­лення на ній торговельно-технологічного обладнання (прилавків, гірок, контейне­рів, холодильних вітрин тощо) і піддонів, на котрих розміщений робочий запас то­варів, а також великогабаритних товарів (холодильників, пральних машин, газових плит та ін.), які розміщені безпосередньо на підлозі. У загальну заставлену площу при цьому включається як площа, зайнята обладнанням для показу товарів, так і площа, зайнята обладнанням, яке використовується в процесі вибору товарів (при-міряльні кабіни, дзеркала-трильяжі і т. п.).

Розмір заставленої площі визначається як сума площ основ торгово-технологічного обладнання та/або його проекцій на площу підлоги за формулою (14.9):

де 5. — заставлена площа одиниці обладнання певного виду, м²; п — кількість одиниць обладнання даного виду.

Заставлену площу одиниці обладнання визначають множенням довжини його основи на ширину. Для окремих видів обладнання, габарити яких виходять за ме­жі основи, заставлену площу визначають як розмір проекції даного обладнання на площу торгового залу.

Демонстраційна площа (експозиційна площа, площа викладки) — це площа всіх елементів торгово-технологічного обладнання, які використовуються для викладання товарів. Розмір демонстраційної площі визначається як сума площ усіх полиць, касет, панелей, перфорованих щитів, корзин, контейнерів тощо, на яких можуть бути викла-дані товари, а також площі, використаної для встановлення великогабаритних товарів.

Демонстраційна площа острівних або пристінних універсальних гірок визнача­ється додаванням площі всіх полиць такого обладнання; демонстраційна площа вішаків для одягу визначається як добуток довжини кронштейна на висоту демон­строваних товарів (для одноярусних вішаків береться 1 м, для двоярусних — 2м; демонстраційна площа перфорованих щитів з кронштейнами розраховується як добуток довжини кронштейна і його умовної ширини (береться 0,2 м) на загальну кількість кронштейнів, установлених на обладнанні; для подіумів, столів і яток де­монстраційна площа розраховується як добуток їх довжини на ширину. Демон­страційна площа використовуваних у торговому залі контейнерів (тари-облад-нання) визначається двома способами: 1) як добуток площі їх основи на висоту, поділений на 0,3 м (де 0,3 м — умовна середня відстань між полицями); 2) як до­буток площі їх основи на кількість полиць у контейнері. Демонстраційна площа корзин або інших товароносіїв, які мають круглий переріз, розраховується як площа круга по середньому діаметру.

У свою чергу, розмір демонстраційної площі залежить від коефіцієнта місткос­ті демонстраційного обладнання (він розраховується діленням демонстраційної площі одиниці обладнання на його заставлену площу). Коефіцієнт місткості облад­нання залежно від його типу традиційно становить 2,2—3,0 (в окремих випадках і більше), і чим вищим є дане співвідношення, тим більше товарів за інших рівних

умов може поміститися на даному обладнанні.

Розміри заставленої та демонстраційної площі служать базою для розрахунку осно­вних техніко-технологічних показників, які характеризують ефективність використан­ня торгової площі магазинів — коефіцієнтів заставленої та демонстраційної площі.

Коефіцієнт заставленої площі показує, яку частину площі торгового залу ви­користано для встановлення обладнання під розміщення робочого запасу товарів. Розрахунок коефіцієнта заставленої площі здійснюють за формулою (14.10):

де К_заст — коефіцієнт заставленої площі;

5заст — заставлена площа, м²;

^торг — торгова площа магазину.

Оптимальним рівнем коефіцієнта заставленої площі для магазинів самообслуго­вування вважається його значення в межах 0,27—0,32, що дозволяє забезпечити раціональну організацію торгово-технологічного процесу магазину.

Коефіцієнт демонстраційної площі показує, як співвідносяться площа викладання товарів із торговою площею магазину. Він розраховується за формулою (14.11):

де К_дем — коефіцієнт демонстраційної площі;

•Здам-. — площа кожного елемента обладнання, який використовується для викла­дання товарів, м²;

п — кількість елементів обладнання, які використовуються для викладання товарів;

т — кількість одиниць торгового обладнання в торговому залі.

Значення коефіцієнта демонстраційної площі залежать від виду, призначення і конструктивних особливостей застосовуваного обладнання і становить у магазинах з продажем товарів через прилавок обслуговування 0,33—0,40, а в магазинах само­обслуговування — 0,65—0,75. Більш високі значення цього показника (до 0,90) є небажаними, оскільки це підвищення може призвести до погіршання умов для огляду товарів, затоварення торгового залу, звуження проходів між обладнанням, погіршання орієнтації покупців у торговому залі. Водночас досягнення норматив­них значень цих показників дозволяє забезпечити ефективне використання площі викладання та місткості торгово-технологічного обладнання, розмістити в торгово­му залі основну масу товарів і зменшити тим самим запаси товарів поза його межа­ми (в коморах, охолоджуваних камерах тощо).

де Р_мех — рівень механізації торгово-технологічного процесу магазину;

Одним з показників, які характеризують ефективність роботи магазину і можуть використовуватися під час аналізу ефективності використання торгових площ, є рі­вень механізації торгово-технологічних процесів. Він показує співвідношення обсягу робіт, які виконуються механізованим способом, до загального обсягу робіт в магазині і розраховується за формулою (14.12):

Рмех — обсяг робіт, які виконуються в магазині із застосуванням засобів механі­зації (механізованим способом);

Рзаг — загальний обсяг робіт в магазині.

Отже, із загального різноманіття застосовуваних у торговельній практиці показ­ників для характеристики ефективності використання торгової площі магазину мо­жуть застосовуватись як прямі (насамперед розмір роздрібного товарообігу в роз­рахунку на 1 м торгової площі, пропускна спроможність магазину тощо), так і непрямі показники (коефіцієнти заставленої та демонстраційної площі, коефіцієнти змінності і неперервності роботи магазину та ін.).

ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗДРІБНОГО ПРОДАЖУ ТОВАРІВ І ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ

Культура торгівлі та показники її рівня

В організації торгівлі важливе місце відводиться культурі здійснення торговельної діяльності, проведенню обслуговування клієнтів і споживачів. Дане поняття жодним чином не залежить від економічної моделі господарювання, а визначається загальними вимогами сучасності до рівня життєдіяльності членів суспільства.

♦ Поняття культури торгівлі ♦

Культура торгівлі як підсистема торговельного обслуговування являє собою сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених спільно торговельними працівниками і споживачами в процесі повсякденної взаємодії включно із самим процесом розподілу спільно створених цінностей.

Суть культури торгівлі найповніше виявляється у взаємодії матеріальних і духовних засад. Матеріальна культура як наслідок реалізації знань, вроджених здібностей людини опосередковується в предметах, технологіях, засобах праці тощо. В торгівлі, як і в інших галузях людської діяльності, вона теж є уречевленою і виступає як важлива умова реалізації послуг. Проте для даної сфери господарювання характерним є спосіб реалізації товарів і послуг у формі безпосереднього спілкування за схемою «людина-людина», а тому тільки матеріальної культури в даному разі недостатньо для досягнення високої якості обслуговування покупців. Тут на передній план виступає поняття духовної культури. Духовна культура сприяє формуванню в споживача раціональних потреб, уявлень та поглядів на товари, асортимент, рівень обслуговування, правові позиції, психологічні нахили та настрої, естетичні та моральні норми. Використання резервів у справі підняття духовної культури приховує в собі невичерпні можливості для залучення покупців.

Органічне поєднання матеріальної і духовної культури дозволяє кардинально підвищувати рівень торговельного обслуговування в цілому і її конкурентоспроможність зокрема.

До основних функцій підсистеми культури торгівлі належать:

• світогляд;

• оцінно-нормативна функція;

• комунікативна функція;

• інтегральна функція.

♦ Складові елементи культури торгівлі

Підсистема культури торгівлі, своєю чергою, характеризується низкою складових елементів, до яких входять (рис. 23.3): якісний рівень товару, стан матеріально-технічної бази торговельного підприємства, рівень впровадження прогресивних методів обслуговування покупців, стан системи товаропостачання, культура праці працівників прилавка, етика й естетика обслуговування.

Стан матеріально технічної бази торгівельного підприємства

Рівень впровадження прогресивних методів обслуговування

Якісний рівень товару

Культура праці працівників прилавків

Етика обслуговування

Естетика обслуговування

Стан системи товаропостачання

Рис. 23.3. Складові елементи підсистеми культури торгівлі

На основі наведених показників розраховується узагальнюючий показник рівня культури обслуговування покупців за формулою:

Де Р_к.обс — узагальнюючий показник рівня культури обслуговування покупців; Кс_та6 — коефіцієнт стабільності асортименту товарів; З_пст — значення показника стабільності асортименту товарів, балів; К_впр — коефіцієнт впровадження прогресивних методів продажу товарів; З_ппр — значення показника впровадження прогресивних методів продажу товарів, балів; ІСо,. — коефіцієнт системи послуг, що надаються в магазині; З_ППос — значення показника системи послуг у магазині, балів; К_зч — коефіцієнт затрат часу покупців на обслуговування; З_{п час} — значення показника затрат часу покупців на обслуговування, балів; Кзав — коефіцієнт завершеності процесу купівлі; З_п.₃._п — значення показника завершеності процесу покупки, балів; К_пя._п — коефіцієнт якості праці працівників магазину; З_п._я._п — значення показника якості праці працівників магазину, балів; К_{п д п} — коефіцієнт культури обслуговування на думку покупців.

У процесі розрахунків узагальнюючого показника культури обслуговування визначаються також часткові коефіцієнти, за якими й обчислюється узагальнююча величина.

Коефіцієнт стабільності асортименту товарів визначається за співвідношенням кількості наявних у торговельному підприємстві різновидів товарів на момент проведення перевірки до кількості найменувань, передбачених асортиментним переліком для даного типу магазину, затвердженого керівництвом.

Коефіцієнт впровадження прогресивних методів продажу товарів можна визначити як частку обороту товарів, реалізованих за допомогою прогресивних методів продажу в загальному обсязі товарообігу магазину.

За фактичною відповідністю на момент перевірки номенклатури основних і додаткових послуг установленій відповідним асортиментним переліком послуг розраховується коефіцієнт системи послуг, що надаються в магазині.

Коефіцієнт затрат часу покупців на обслуговування обчислюється як співвідношення фактичних затрат часу покупців на обслуговування оптимальному розміру часових затрат на обслуговування. При цьому допускається, що при нижчому рівні фактичних затрат від рівня оптимальних затрат часу на обслуговування значення цього показника дорівнює одиниці.

Співвідношення кількості покупців, що здійснили покупку в результаті відвідання магазину, до загальної чисельності відвідувачів за період спостереження дає змогу встановити коефіцієнт завершеності процесу покупки.

Коефіцієнти якості праці працівників магазину і культури обслуговування з погляду покупців є суто якісними характеристиками роботи персоналу торговельного підприємства і мають при цьому доволі суб'єктивний характер. Зокрема, якість праці працівників магазину можна встановити на підставі загальноприйнятих стандартів обслуговування або за аналогами, при цьому найвища якість праці відповідає значенню 1 відповідного коефіцієнта. Культура обслуговування на думку споживачів установлюється на основі опитування як співвідношення оцінок «добре» і «відмінно» до загальної кількості опитаних відвідувачів даного магазину.

Узагальнюючий показник рівня культури обслуговування покупців розраховується в першу чергу для стимулювання праці працівників прилавка і виявлення невикористаних колективом торговельного підприємства резервів для підвищення культури обслуговування, а тим самим — для підвищення його іміджу на споживчому ринку і підвищення конкурентоспроможності в умовах посилення конкурентної боротьби.

Проведені спеціалістами розрахунки засвідчили, що значення окремих складових показників у сумарному показнику загального рівня культури обслуговування покупців у конкретному торговельному підприємстві орієнтовно становить (табл. 23.1).

Таблиця 23.1 ЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ КУЛЬТУРИ ОБСЛУГОВУВАННЯ

Показники культури обслуговування	Значення показника у загальному рівні культури обслуговування, балів
Стійкість асортименту товарів (Зпст)	0,21
Застосування прогресивних методів продажу (3„|ф)	0,14
Система послуг в магазині (3„ ІІ0С)	0,08
Затрати часу покупців на обслуговування (Зпчас)	0,18
Завершеність процесу покупки товарів (3„ з „)	0,18
Якість праці працівників магазину (Зпя„)	0,21
Загальний рівень культури обслуговування	1,00

У практиці торговельної діяльності вважається, що роздрібне торговельне підприємство може бути віднесене до підприємств з високою культурою обслуговування за умови Р_К.Обс 0,7 для магазинів з торгівлі непродовольчими товарами і Р₀бсл 0,8 для продовольчих магазинів.

23.4. Якість обслуговування та її оцінка

Визначення якості торговельного обслуговування набуває для практичних працівників галузі важливого значення, оскільки на її основі керівники торговельних підприємств мають можливість визначити резерви покращання власної діяльності.

♦ Поняття якості торговельного обслуговування ♦

Якість торговельного обслуговування — це сукупність ознак і показників, які дозволяють установити ступінь відповідності основних і допоміжних торговельно-технологічних процесів у торговельному підприємстві вимогам споживачів.

У загальному розумінні якість торговельного обслуговування в роздрібній торгівлі — це відповідність рівня сервісу зовнішнім або внутрішнім стандартам обслуговування торговельного підприємства. При цьому зовнішні стандарти обслуговування формуються спільними зусиллями всіх суб'єктів споживчого ринку і коригуються державними органами і громадськими організаціями і є обов'язковими до виконання всіма суб'єктами роздрібної торговельної діяльності.

Внутрішні стандарти встановлюються керівництвом торговельної фірми (підприємства) з урахуванням існуючих зовнішніх і є зазвичай значно вищими від них.

Для досягнення високого рівня якості обслуговування, зафіксованого у зовнішніх і внутрішніх стандартах, суб'єкти роздрібної торговельної діяльності повинні вирішити три такі проблеми:

1. прийняти рішення про потенційний рівень сервісу, що може бути наданим суб'єктом торгівлі споживачам (установити внутрішній стандарт обслуговування);

2. розробити стратегію і передбачити низку тактичних заходів для усунення виявлених недоліків у фактичному рівні якості сервісу проти зафіксованого стандартом;

3. установити пріоритетні цілі для подолання різниці між реальним рівнем якості обслуговування і стандартним.

Обслуговування справді високого рівня, що цілком відповідає найвищим потребам і запитам споживачів, може бути забезпечене лише тими учасниками товарного ринку, які прагнуть до досягнення вимог найвищих стандартів.

Кількісна оцінка якості торговельного обслуговування здійснюється за допомогою такої системи показників (рис. 23.4):

Показники стану роздрібної торгівельної мережі

Показники упровадження прогресивних методів продажу

Показники систем послуг

Показники повноти і стабільності асортименту

Показники динаміки товарообігу

Групи показників якості обслуговування

Показники затрат часу на здійснення купівлі

Показник завершеності купівлі

Рис. 23.4. Система показників оцінки якості обслуговування

Найбільшою за кількістю оцінки показників для оцінки якості торговельного обслуговування є група показників стану роздрібної торговельної мережі. Вона включає:

• ступінь забезпеченості населення торговельною площею, в м² на 1 тис. осіб;

• коефіцієнт щільності торговельної мережі в районі обслуговування, торговельних підприємств на 1 або 100 га;

• середня кількість потенційних покупців на 100 м² торговельної площі, осіб на 100 м²;

• середня кількість потенційних покупців на 1 підприємство роздрібної торгівлі, осіб на 1 магазин;

• рівень спеціалізації торговельної мережі, %;

• середній розмір підприємства торгівлі за масштабами торговельної площі, м² на 1 підприємство;

• середній розмір товарообігу в крамницях, тис. грн на 1 крамницю;

• середній радіус дії (зони охоплення) торговельного підприємства, км;

• ступень забезпеченості торговельних підприємств торговельним обладнанням, %.

Показником упровадження прогресивних методів продажу є частка магазинів, в яких упроваджені прогресивні методи продажу в загальній кількості роздрібних торговельних підприємств досліджуваного регіону.

До показників системи послуг належать:

• обсяг наданих платних послуг магазином або мережею торговельних підприємств, тис. грн;

• кількість найменувань платних послуг, що надаються в крамницях, од.;

• коефіцієнт повноти послуг, що надаються в торговельній мережі.

Показники повноти і стабільності асортименту виражаються за допомогою коефіцієнтів повноти і стабільності асортименту в торговельних підприємствах.

Показниками динаміки товарообігу є:

• структура роздрібного товарообігу, %;

• товарообіг у розрахунку на душу населення, тис. грн на особу;

• процент охоплення купівельних фондів населення, %;

• ритмічність виконання завдання з товарообігу.

Як показник затрат часу покупців на здійснення купівлі використовується розрахунок оптимального часу на придбання товарів, а як показник завершеності купівлі — її коефіцієнт.

Комплексну оцінку якості торговельного обслуговування окремо взятого торговельного

підприємства або регіону (зони) можна здійснити, провівши розрахунок перелічених вище показників і порівнявши отримані результати з аналогічними за основними параметрами об'єктами

дослідження. При цьому необхідно враховувати низку факторів, які безпосередньо впливають на інтегральний показник якості торговельної діяльності: показники потужності торговельних одиниць, мобільність системи товаропостачання мережі, наявність сучасного торговельно-технологічного обладнання, ефективність використання наявних ресурсів, постановка роботи з торговельним асортиментом тощо.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. У _Ч0Му полягають особливості організації системи торговельного обслуговування?

2. З яких елементів складається функціональна модель системи

торговельного обслуговування?

3. В яких напрямах необхідно здійснювати вдосконалення вітчизняної системи торговельного обслуговування ?

4. Поясніть зміст поняття роздрібного торговця.

5. Які функції покликані виконувати роздрібні торговці в системі

торговельного обслуговування?

б. Як відбувається конкурентна взаємодія у роздрібному торгове-

7. Роль і місце покупців у роздрібному торговельному середовищі?

8. Роздрібне торговельне середовище як сфера взаємодії роздрібних торговців та покупців.

9. Що становить сутність поняття «торгівля-мікс»?

10. Як ви розумієте поняття культури торгівлі?

11. Які складові елементи культури торгівлі ви знаєте?

12. За якими показниками оцінюється культура обслуговування покупців?

13. У чому виявляється якість торговельного обслуговування?

14- За якими показниками оцінюється якість торговельного обслуговування?

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДАЖУ ТОВАРІВ

У МАГАЗИНАХ

Класифікація форм і методів роздрібного продажу товарів

♦ Суть форм і методів продажу ♦

Основним завданням роздрібних торговельних підприємств в умовах посилення конкуренції на споживчому ринку товарів і послуг за залучення і розширення контингенту клієнтів і їх грошових доходів є вдосконалення організації продажу товарів і підвищення якості обслуговування покупців.

Якість торгового обслуговування нерозривно пов'язана з наявністю в продажу широкого асортименту високоякісних товарів, професійними знаннями і навичками, торгового персоналу, дотриманням ним правил торгівлі, установленням зручного для покупців режиму роботи магазинів, розвитком їх матеріально-технічної бази. На якість торговельного обслуговування сильний вплив чинять також форми і методи продажу товарів.

Форма продажу товарів — це сукупність засобів і методів продажу товарів, за допомогою яких здійснюється торговельне обслуговування населення.

Роздрібний продаж товарів може здійснюватися за допомогою магазинної, поза магазинних і особливих форм продажу товарів (рис. 17.1).

Ф орми продажу товарів

Магазинна Позамагазинні Особливі

Рис.. Форми роздрібного продажу товарів

Безпосередній відпуск товарів покупцям на підприємствах роздрібної торгівлі може здійснюватися різними методами.

Метод продажу товарів — це сукупність способів і прийомів, за допомогою яких забезпечується обслуговування покупців у процесі продажу товарів. Існує значна кількість методів продажу товарів, вибір яких визначається такими чинниками, як форма продажу товарів, фізико-хімічні властивості товарів, стан матеріально-технічної бази тощо.

♦ Магазинна форма продажу ♦

Магазинна форма продажу товарів має домінуюче становище в організації торговельного обслуговування населення. У магазинах покупцям може бути наданий найширший асортимент товарів, можливості їх вибору. Застосування сучасного обладнання, правильної організації торгово-технологічного процесу, раціональної спрямованості потоків покупців, застосування гарної викладки товарів значно спрощують процес вибору товарів, підвищують культуру обслуговування. Можливість організації надання додаткових торговельних і культурно-побутових послуг створюють покупцям комфортні умови перебування на торговельних підприємствах. Однак магазинна форма продажу товарів також дещо пасивна у частині психологічного впливу на покупця з метою стимулювання його до здійснення купівлі товару, оскільки залежить від того, зайде покупець у магазин чи ні.

Безпосередній відпуск товарів покупцям у магазинах здійснюється різними методами