Національна система соціально-психологічної служби сформувалася відносно недавно і порівняно із зарубіжними є досить молодою: існує всього близько 20 років.

У 1991 р. в Науково-дослідному інституті психології АПН України було започатковано Центр психологічної служби системи освіти, перед яким ставилося завдання вивчення теорії та практики організації різних служб, що проводять практичну психологічну діяльність. Науковці Центру здійснювали аналіз проблеми, вивчали іноземний досвід створення й розвитку структур практичної психології, оцінювали перспективи розвитку практичної психології в Україні. Все це було покладено в основу розробки стратегії розгортання мережі практичних соціально-психологічних центрів, які б надавали допомогу населенню та органам управління державою і водночас стимулювали б розвиток самої соціально-психологічної служби.

Практична реалізація ідеї створення національної системи соціально-психологічної служби почалась у березні 1992 р. з підготовки двох листів на адресу Комісії Верховної Ради України з питань науки і народної освіти: «Про створення державної системи психологічної служби України» і «Про кадрове забезпечення державної пси­хологічної служби». У тому ж році Комісія прийняла ухвалу про створення «Концепції державно їсистеми психологічної служби» і доручила Науково-дослідному інституту психології АПН України координацію робіт з її створення. У січні 1993 р. ця Концепція після триразового розгляду Комісією Верховної Ради з питань науки і народної освіти була схвалена і передана до Кабінету Міністрів для реалізації.

«Концепція державної системи психологічної служби» сама по собі не є законодавчим актом, проте становить змістову основу для розробки системи психологічної служби. В її основних положеннях визначено мету і завдання діяльності національної системи соціально-психологічних служб, описано структуру, напрями діяльності та вимоги до фахівців, які можуть здійснювати роботу в межах цієї системи.

Національна соціально-психологічна служба об'єднує державні органи й організації, що виконують практичні роботи у галузі соціальної педагогіки, прикладної соціології та психології. До неї входять:

- психологічні та соціологічні підрозділи й служби, які функціонують у різних відомствах;

- соціально-психологічні служби державної адміністрації;

-територіальні (муніципальні) структури (об'єднання), що надають соціально-психологічні послуги населенню.

Національна соціально-психологічна служба є основою загальнодержавної системи охорони психічного здоров'я населення України. Вона виконує дорадчі та експертні функції в усіх державних і територіальних установах: забезпечення соціально-психологічних умов вільного саморозвитку особистості; розв'язання та профілактики різних типів конфліктів, психологічних перевантажень у професійній діяльності; створення оптимальних соціально-психологічних умов підвищення ефективності праці, навчання і виховання; захисту й допомоги людині, яка перебуває у кризовій життєвій ситуації; кваліфікованого управління соціальними процесами у суспільстві; забезпечення єдиної політики у психологічному захисті населення.

Основними спеціалістами психологічної служби є психологи-консультанти, практикуючі психологи, соціологи, соціальні працівники, соціальні педагоги, методисти соціально-психологічних служб.

Виділяють такі основні функції психологічної служби:

аналіз і прогнозування поведінки людей,

активний соціально-психологічний вплив,

консультативно-методична, просвітницька, профілактична робота,

реабілітація, психогігієна.

За формою реалізації ці функції мають дорадчий та експертний характер.

Головною метою психологічної служби є забезпечення необхідних соціально-психологічних умов підвищення ефективності діяльності людини в усіх сферах суспільного життя (від політики й управління державою до сімейних стосунків і між- особової взаємодії) і, водночас, підтримка розвитку і захист психічного здоров'я особистості громадян.

Основні завдання психологічної служби:

1. Надання допомоги органам управління у розробці та реалізації державної політики на основі вивчення стану масової свідомості, прогнозування й активного впливу на соціально-психологічні процеси у суспільстві.

2.Виконання консультативних, дорадчих та експертних функцій у сфері управління державою, в економіці, у галузях науки та культури, в органах законо­давчої, виконавчої та судової влади.

3.Забезпечення соціально-психологічного захисту і підтримки індивіду­ального розвитку громадян України з урахуванням їхніх здібностей, особливостей життя і праці; реабілітація потерпілих від техногенних, соціальних та природних катастроф.

3. Участь у розробці й практичному застосуванні нових технологій і мето­дик навчання, виховання, розвитку і перевиховання дітей та молоді, впливу засобів масової комунікації на людей.

4. Координація прикладних психологічних, соціологічних і педагогічних досліджень у практичній діяльності; підтримка пріоритетних науково-методичних і практичних програм щодо роботи з молоддю, сім'єю, в галузях політичної, юридич­ної, військової, педагогічної та медичної психології, соціології, педагогіки. Створення єдиної інформаційної системи соціально-психологічної служби.

5. Здійснення психометричного нагляду: розробка, упровадження і конт­роль за кваліфікованим використанням психологічних методик і технологій. Контроль за дотриманням професійної етики.

Участь у ліцензуванні навчальних закладів і в атестації спеціалістів від­повідно до державних і міжнародних стандартів (за В. Г. Панком, Т. М. Титаренко, Н. В. Чепелєвою та ін.).

Органи управління в структурі національної системи соціально-психо­логічної служби працюють на трьох рівнях: центральному, обласному, районному (міському). На кожному рівні створюються центри, які безпосередньо здійснюють практичну соціально-психологічну діяльність та центри науково-методичного за­безпечення діяльності служби.

«Концепцією державної системи психологічної служби» визнається право на створення професійної асоціації, товариства практикуючих психологів та соці­альних працівників.

Вищим органом управління національної системи соціально-психологічної служби є Рада головних психологів відомств і областей, яка визначає напрям та зміст діяльності системи соціально-психологічної служби.

Головним управлінським, методичним та координуючим органом націо­нальної системи соціально-психологічної служби є Український науково-мето­дичний центр практичної психології і соціальної роботи.

В Концепції визначено також функції та специфіку діяльності Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи; Ради з практичної психології, до якої входять представники наукових, навчальних, прак­тичних психологічних і соціологічних структур, Товариства психологів, практикуючі спеціалісти; головного психолога області; обласних, районних та міських центрів со- ціально-психологічної служби; порядокїх атестації, акредитаціїтїщо.

Національна система соціально-психологічної служби України створюється по основі зазначеної Концепції.

Становлення психологічної служби в Україні відбулося за так званим «відо­мчим принципом», коли кожне окреме міністерство чи відомство сформувало свою психологічну службу (наприклад, психологічна служба системи освіти). Цей принцип не можна назвати оптимальним, оскільки досі не вдалося досягнути узго­дженості між соціально-психологічними службами різних установ та відомств, що і створює певну складність у їх діяльності та не сприяє моніторингу основних напря­мів діяльності системи психологічної служби.

На сьогодні склалися психологічні служби у таких галузях як медицина, освіта, управління державою, оборона, захист правопорядку, економіка, соціальне убезпечення, служба зайнятості тощо. ,

Діяльність психологічної служби та практикуючого психолога окремого відомства регламентується законодавством України та відповідними положення­ми певного відомства. Розглянемо це на прикладі «Положення про психологічну іпужбу системи освіти України» (додаток 9). Це Положення визначає нормативну базу діяльності психологічної служби (пункт 1.З.), мету та завдання психологічної с пужби; основні види діяльності (діагностика, корекція, реабілітація, профілактика, прогностика); рівні функціонування психологічної служби (науковий, прикладний, практичний); головні напрямки діяльності психологічної служби (консультативно- методична допомога, просвітницько-пропагандистська робота, превентивне ви­ховання). У Положенні визначаються також структура і управління психологічною службою. У структурі психологічної служби системи освіти України виділяються основні ланки:

-Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної

роботи;

- Навчально-методичний кабінет (центр) в Автономній Республіці Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні (міські) навчально-методичні кабінети (центри) психологічної служби системи освіти або методисти районних (міських) методичних кабінетів управлінь (відділів) освіти з психологічної служби;

- підрозділи психологічної служби у вищих навчальних закладах III—IV рівнів ■ акредитації;

- практичні психологи і соціальні педагоги навчальних закладів усіх типів.

Окрім цього, існує ще низка нормативних документів, що регламентують діяльність психолога, зокрема, «Типове положення про центри практичної

психології і соціальної роботи» (додаток 10), «Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів» (додл ток 11); «Положення про експертизу психологічного і соціологічного інструмен тарію, що застосовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України» (додаток 12).

Діяльність соціально-психологічної служби є одним із вирішальних чинни­ків гуманізації відносин у суспільстві, оскільки ґрунтується виключно на індивіду­альному підході до особистості людини.

11