2. Гетьманування і.Виговського: причини суспільно-політичної кризи, Гадяцький трактат 1658р. Та українсько-московське протистояння.

По смерті Б.Хмельницького його син Юрій Хмельницький, обраний ге­тьманом, за рішенням старшинської ради був замінений 1 Виговським і по­сланий у Київ завершувати навчання. Тим самим династію Хмельницьких було відсторонено від влади. Порушення принципу спадкового гетьманст­ва породило серед старшини спокусу боротьби за владу. Багато вчених вважають цей факт однією з основних причин руйнації тодішньої українсь­кої державності.

У внутрішній політиці І.Виговський спочатку виступив за пріоритетну роль шляхти, ігноруючи давні принципи соціальної організації України, за­сновані на традиціях козацтва. Серйозні зміни вніс він і у зовнішню політи­ку. Невдоволений втручанням російських чиновників у справи України, він починає мирні переговори з Польщею. На початку 1658 р. Виговський дає польському королеві Яну Казимирові згоду на визнання суверенітету.

Обурена козацька старшина під керівництвом кошового Я Барабаша та полтавського полковника М.Пушкаря збирає військо і фактично розпо­чинає громадянську війну. Гетьман розгромив повстання і жорстоко пока­рав його учасників. У вересні 1658 р. переговори з Польщею були про­довжені, і 16 вересня підписується Ґадяцький трактат, згідно з яким Україна як «Руське князівство» входила до Речі Посполитої на правах формально рівного суб'єкта федерації. Українська держава визнавалась в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Органи влади формувалися за польським зразком. На чолі держави стояв виборний ге­тьман. Україна могла мати власний суд, військо, скарбницю, але при ньому позбавлялася можливості міжнародних стосунків. Урівнювалися права ка­толицької та православної церков, а в одному з варіантів угоди мова навіть йшла про ліквідацію унії.

Пропольська орієнтація Виговського не знайшла підтримки серед укра­їнського народу. А запорожці відкрито готувалися до виступу. В цей час війну проти гетьмана починає Росія. За допомогою кримських татар Вигов­ський у липні 1659 р. розгромив російські війська під Конотопом. Але ско­ристатися перемогою гетьман не зміг, оскільки проти нього піднімається ще одне повстання - під проводом І.Богуна та І.Сірка. Підтримані росій­ськими військами, повсталі завдають поразки Виговському, і той змушений тікати до Польщі.

3. Діяльність останніх гетьманів по збереженню автономії України в складі Російської імперії (п.Полуботок. Д.Алостол та к.Розумовський).

Наказний гетьман П. Полуботок очолив боротьбу за залишки автономії Гетьманщини і домігся від Сенату певного обмеження функцій Малоросійської колегії. Але в середині 1723 р. він був заарештований і ув'язнений в Петропавлівській фортеці, де й скінчив своє життя.

Смерть Петра І у 1725 р. та загроза війни з Туреччиною змінили політичну ситуацію в Росії. Під тиском О. Меншикова, який володів значними маєтками в Україні, в 1727 р. Петро II ліквідував Малоросійську колегію і дозволив вибори гетьмана. Ним було обрано Д. Апостола. Але незабаром з'являються так звані «Рішительні пункти», які визначали статус України у складі Росії. Причому вперше цей документ виник у формі не угоди, а царського указу. Гетьман не мав права дипломатичних стосунків, старшина і полковники затверджувались імператором, усі митні прибутки України мали надходити у державну скарбницю. Тобто мова йшла лише про формальне відновлення автономії, хоч це і затримало цілковиту інтеграцію Гетьманщини у структуру Російської імперії. Після смерті Д. Апостола у 1734 р. імператорка Анна Іоанівна (1730- 1740 рр.) не дозволила обрати нового гетьмана і всю владу в Україні передала князеві Шаховському й так званому Правлінню гетьманського уряду.

В середині XVIII ст. козацька старшина почала клопотатися про відновлення гетьманства. 22 лютого 1750 р. за рішенням Єлизавети Петрівни Правління гетьманського уряду було розпущено і на гетьмана обрано К. Розумовського - молодшого брата фаворита імператорки. Розумовському вдалося розширити автономію України, повернувши її справи з Сенату до іноземної колегії. Київ і Запоріжжя знову підпорядковувалися гетьманові. Відновив Розумовський і склад генеральної старшини і суду.

Але у 1754 р. була ліквідована одна з важливих ознак автономії - державна митниця на кордоні між Гетьманщиною та Росією. А в 1761 р. Київ переходить під пряме імперське правління.