2. Пошук інформації. Складання картотеки літератури з теми дослідження. Анотування джерел і аналіз даних. Виклад стану розробки проблеми.

Пошук інформації повинен здійснюватися, насамперед, у бібліотеці. Інтернет – чудовий помічник, але його інформація не завжди є достатньо надійною й достовірною. Тому без роботи в бібліотеці не обійтись.

Кожна бібліотека має каталоги, що полегшують підбір літератури. Каталоги є систематичні, предметні й алфавітні.

У систематичному каталозі відображено весь фонд бібліотеки, а картки розкладаються за галузями знань.

Предметні каталоги є різновидом систематичних каталогів. Картки в них зібрані за галузями знань і розміщені в алфавітному порядку.

В алфавітних каталогах картки стоять в алфавітному порядку за прізвищами авторів або назв книг, якщо автори не вказані. До цього каталогу звертаються у тому випадку, коли потрібно вияснити наявність книжок певного автора в бібліотеці або знайти потрібну книжку, назва якої вже знайома читачеві.

Для пошуку книжки з якогось питання читач повинен знайти в систематичному каталозі відповідний розділ (наприклад, «Іноземні мови») або підрозділ у цьому розділі (наприклад, «Методика викладання іноземних мов»), переглянути всі зібрані карточки і скласти необхідний список літератури.

У кожній бібліотеці є картотека журнальних та газетних статей. У цій картотеці можна знайти назви статей, опублікованих у періодичних виданнях. Ці картотеки несуть оперативну інформацію, бо частіше, ніж інші, поповнюються свіжим матеріалом. У бібліотеках є також картотеки авторефератів дисертацій, магістерських робіт.

На картках, окрім авторів книг, їх назв, року видання і видавництва, проставляють бібліотечні шифри (у лівому верхньому кутку). Щоб швидко отримати замовлену книгу, необхідно вказати всі її дані, в тому числі й шифр. Це значно прискорює пошук потрібної книжки.

Під час вивчення стану розробки проблеми студенту доводиться звертатися до різних довідкових видань. До них відносяться енциклопедії, довідники, словники. Є, наприклад, «Великий тлумачний словник сучасної української мови» на 250 000 слів (2005), у якому можна знайти визначення окремих слів, термінів, уточнити значення, правопис, наголос, рід того чи іншого слова тощо. Є словники методичних термінів, філософські словники, словники іншомовних слів та ін.

Інформацію про літературу, яка готується до друку, студент може знайти в спеціальних каталогах видань конкретних видавництв.

У пошуках потрібної літератури можна скористатися останніми номерами журналів, які подають зведену інформацію про опубліковані в них протягом року статті. Списки літератури є і в багатьох книжках, підручниках та посібниках.

Підбір потрібної книги доцільно розпочинати з перегляду каталогів. Студент може отримати кваліфіковану допомогу у чергового бібліотекаря.

Безцінними для вчителя є енциклопедичні та тлумачні словники, різного роду довідники. На таких книгах заощаджувати не варто, їх треба мати у домашній бібліотеці.

Економія часу у процесі роботи з книгою досягається й за рахунок вибору відповідного різновиду читання – переглядового, попереднього, наскрізного, вибіркового, повторного, аналітичного, змішаного тощо. Коротко зупинимося на них.

Переглядове читання – ознайомлення з книгою, отримання загального уявлення про неї.

Попереднє читання – у процесі читання відмічаємо всі незнайомі слова, наукові терміни й поняття для подальшого вияснення їх значення.

Наскрізне читання (читання підряд) – уважне читання всього матеріалу, коли необхідно повністю охопити зміст тексту в цілому.

Вибіркове читання – передбачає відбір матеріалу з метою його наступного поглибленого вивчення. Така необхідність виникає, коли треба знайти відповідь на певне питання, наприклад, працюючи над курсовою роботою, рефератом чи науковою статтею.

Повторне читання – використовується з метою повернутися до того, що дуже потрібне або не зовсім зрозуміле. Такий матеріал потрібно ґрунтовно осмислити.

Аналітичне читання (або читання з опрацюванням матеріалу) – це критичний розбір змісту, його глибоке вивчення і конспектування. Використовується під час роботи з першоджерелами, супроводжується виписуванням фактів, цитат, висновків.

Змішане читання – застосування різних видів читання залежно від змісту матеріалу, цілей і завдань його вивчення.

Читання може супроводжуватися підкреслюваннями та помітками на полях. Але так працювати можна лише з власною книгою. В бібліотечних книгах роблять паперові закладки.

Після ознайомлення з книгою потрібно правильно обрати раціональний план запису – план, тези, конспект, анотацію, реферат та ін. Записування сприяє кращому розумінню і запам'ятовуванню змісту книги. У Стародавньому Римі казали: «Хто записує, той читає двічі».

План – короткий, логічно побудований перелік питань, які розкривають зміст прочитаного матеріалу. Щоб уміти скласти план, потрібно навчитися виділяти з прочитаного головні думки, встановлювати співвідношення, зв'язки між ними.

При складанні плану необхідно:

• виділити основні думки

• розділити текст на частини, які згруповані навколо цих думок

• дати заголовок кожній частині, вони й будуть пунктами плану.

Тези – це коротко сформульовані основні думки, положення прочитаного матеріалу. Якщо кожен пункт плану – це запитання, то тези – це узагальнена, коротка відповідь на нього; вони виражають сутність, але не розкривають змісту.

Конспект – короткий виклад прочитаного. Конспект містить у собі не тільки констатуючу, але й аргументуючу частину: приклади, доведення, власні думки, висновки тощо. Обсяг конспекту зазвичай у 7-15 разів менший тексту, що конспектується. Цього досягають за рахунок ретельного відбору інформації, використання скорочень, абревіатур, засобів зв’язку.

Анотація – невеликий (10-20 рядків) опис змісту книжки або статті. Анотація слугує для орієнтування у пошуках потрібного матеріалу. Композиція грамотно побудованої анотації включає три частини: у першій розтлумачується назва, у другій стисло повідомляється, що саме досліджується в певному творі, і, нарешті, у третій повідомляється, яке розв’язання проблеми пропонується автором.

Реферат – це невеликий цілісний виклад основних ідей книги чи кількох статей на задану тему. Реферати пишуться переважно для виступів на лекціях, конференціях, семінарах.

Рецензія – коротка оцінка прочитаного. В ній дається виклад суті проаналізованого матеріалу (статті, книги, доповіді тощо). Судження в рецензії повинні бути переконливо аргументовані, ілюстровані прикладами та цитатами з посиланням на сторінки. Рецензія завершується оцінкою та рекомендацією до друку, захисту, подання на конкурс тощо.

Цитата – дослівна виписка з книги, що найбільш точно відображає ту чи іншу думку автора. Тут же вказується назва роботи, місце і рік видання, сторінка.

Дуже важливо навчитися точно вести бібліографічні записи. Це необхідно для того, щоб не витрачати дорогоцінний час, грамотно оформляти наукову роботу.

Вивчення і виклад стану розробки проблеми передбачає, насамперед, опрацювання програмних документів. За ним слідує уважне вивчення дидактичної, психолого-педагогічної і лінгвістичної літератури. Ознайомлення з програмою необхідне для чіткого усвідомлення вимог щодо навчання певного мовного матеріалу чи виду мовленнєвої діяльності на у конкретному класі, а це значно звужує коло пошуку. Опрацювання ж літератури в такому разі стає цілеспрямованим.

Починати вивчення літератури рекомендовано з праць загального оглядового характеру – підручників, посібників, у яких стисло й доступно окреслені сучасні підходи до вирішення проблеми в цілому. Це дозволяє зрозуміти логіку теми і визначити напрямок усього дослідження. Після цього можна заглибитися й у вивчення статей, в яких розглядаються окремі аспекти проблеми і пропонуються способи її розв’язання. Аналіз різних поглядів, їх систематизація і класифікація, вибір найбільш переконливого, обґрунтованого та близького до вирішення вашої проблеми підходу і ретельне вивчення його деталей і має стати вашою головною метою на цьому етапі виконання кваліфікаційної роботи.

Під час проведення теоретичного дослідження через ще невеликий досвід пошукової роботи у молодого дослідника часто виникає небезпека відхилитися від теми, втратити зв’язок з об’єктом дослідження тощо. Тому, опрацьовуючи літературу, корисно час від часу згадувати формулювання теми дослідження.

Про тему слід пам’ятати й під час написання тексту. Це допомагає не відхилятися від теми, писати цілеспрямовано, упорядковувати думки, добирати аргументи, приклади, робити висновки. Водночас слід не забувати й про формат підрозділу – 8-9 сторінок. Послідовному викладу думок допомагає також такий прийом, як написання преамбули на початку підрозділу, у якій максимально стисло (6-8 рядків) окреслюються основні питання, що розглядаються у ньому