12)Реєстрація.

     Відповідно до ст. 102 Статуту ООН та резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1946 р. міжнародні договори, які набули чинності, мають бути зареєстровані у Секретаріаті ООН. Реєстрація може бути проведена однією або кількома сторонами договору чи самою ООН, якщо вона є стороною чи депозитарієм договору. Крім Секретаріату ООН, міжнародні договори часто реєструються і в інших міжнародних організаціях – МОП, ІКАО, МАГАТЕ, ВПС тощо. Реєстрація договору в одній з міжнародних організацій не позбавляє його сторін обов’язку зареєструвати договір також і у Секретаріаті ООН.

       Реєстрація договору не впливає на його юридичну силу, проте на договір, не зареєстрований у встановленому порядку, сторони не можуть посилатися в установах системи ООН.

       Крім міжнародної реєстрації договорів законодавством держави може передбачатися і їх національна реєстрація. Так, відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України „Про міжнародні договори України” чинні міжнародні договори України реєструються у Міністерстві закордонних справ України.

       Офіційна публікація міжнародних договорів здійснюється як на міжнародному, так і на національному рівні.

       Усі міжнародні договори, зареєстровані у Секретаріаті ООН, підлягають опублікуванню Секретаріатом (Секретаріат ООН видає періодичний бюлетень “Treaty Series”). У межах Ради Європи європейські конвенції публікуються у збірнику “European Treaty Series”. Публікація багатосторонніх міжнародних договорів, прийнятих, прийнятих в рамках СНД, здійснюється в офіційному виданні “Содружество. Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ”.

       Порядок опублікування міжнародних договорів на національному рівні визначається внутрішнім законодавством.

       Відповідно до ст. 21 Закону України “Про міжнародні договори України” чинні міжнародні договори України публікуються українською мовою в “Зібранні діючих міжнародних договорів України” та інших офіційних друкованих виданнях (такими, зокрема, є бюлетені “Відомості Верховної Ради України” та “Офіційний вісник України”, газети, “Голос України” та “Урядовий кур’єр”).

       За загальним правилом, міжнародний договір, що набрав чинності, зворотної сили на має. Однак, відповідно до ст. 28 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. положення договору не є обов’язковими для учасника договору щодо будь-якої дії чи факту, які мали місце до дати набрання договором чинності для визначеного учасника, або щодо будь-якої ситуації, яка перестала існувати до цієї дати, якщо інший намір учасників договору не випливає з договору або не встановлений в інший спосіб. Вказане положення дозволяє учасникам договору передбачити зворотну дію договору в цілому чи окремих його положень, при чому це може бути зазначено як у самому договорі, так і в будь-який інший прийнятний для сторін спосіб.

       Можливість встановлення у договорі положень про його зворотну дію підтверджується і міжнародною судовою практикою. Так, у 1952 р. Міжнародний Суд ООН у справі “Ambatielos” (Греція проти Великобританії) дійшов висновку, що міжнародний договір може мати зворотну силу, якщо існує явно виражене застереження чи особлива причина ретроактивного застосування міжнародного договору. Проте, кількість міжнародних актів, що мають зворотну силу, надзвичайно мала. До таких актів, наприклад, можуть бути віднесені Статути Нюрнберзького (1945 р.) та Токійського (1946 р.) трибуналів, трибуналів по колишній Югославії (1993 р.) та Руанді (1994 р.).

       Тлумачення міжнародного договору – це встановлення справжнього змісту договору, його завдань та функцій.

       При тлумаченні міжнародного договору вивчається не лише його текст (основна частина, преамбула, заключні положення, додатки тощо), а й ратифікаційні документи, умови, в яких укладався та діє міжнародний договір тощо.

       Розрізняють такі види тлумачення міжнародних договорів:

· автентичне – тобто таке, що здійснюється самими учасниками договору у формі спеціальних угод, додаткових протоколів, обміну листами, нотами і т.п. Як правило, таке тлумачення має найвищу юридичну силу;

· міжнародне – тлумачення, яке здійснюється міжнародними органами, найчастіше міжнародними судами чи арбітражами. Можливість такого тлумачення або прямо передбачається договором, або погоджується його сторонами. Наприклад, Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї 1993 р. передбачає, що її сторони за взаємною згодою можуть звертатися до Міжнародного суду ООН для тлумачення положень конвенції;

· одностороннє – це тлумачення, що здійснюється лише однією стороною, як правило, у формі заяв, нот, внутрішніх судових чи адміністративних актів. Особливістю такого виду тлумачення є те, що воно якщо і має юридичні наслідки, то лише для сторони, яка таке тлумачення здійснює;

· неофіційне (в т.ч. доктринальне) – це тлумачення, що здійснюється окремими особами (політиками, вченими тощо) і не тягне правових наслідків.

       Виділяються такі загальнотеоретичні способи тлумачення міжнародних договорів, як граматичне, логічне, історичне та систематичне тлумачення.

       Тлумачення міжнародних договорів, автентичні примірники яких укладені на різних мовах, може мати деякі особливості. Автентичні тексти, незалежно від того, на якій мові вони укладені, мають однакову силу, тому один із цих текстів може мати превагу лише тоді, коли про це сторони домовилися попередньо. У випадку виявлення невідповідності змісту текстів договорів повинне використовуватися те значення, яке більшою мірою відповідає предмету та завданням договору.