
- •2.1Нші форми об'єднання інтересів підприємств
- •Законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), не передбачені в статті 120 цього Кодексу.
- •3. Правове регулювання об’єднань підприємств на прикладі картелю. Створення та проблеми функціонування.
- •Основні поняття інноваційного права
- •Проблеми визначення інноваційних правовідносини та їх класифікація
- •2.0Собливості реєстрації підприємства у офшорних зонах
- •3. Офшорні зони й Україна
- •Моог & Krosondovich:
- •5Тема Основні засади господарської діяльності
- •Державне замовлення
- •Дотації та інші засоби державної підтримки суб'єктів господарювання
- •3. Засоби державного регулювання господарської діяльності
- •Технічне регулювання у сфері господарювання.
- •Відносини субє’ктів господарювання з органами місцевого самоврядування
- •Виключна (морська) економічна зона України
- •Особливості здійснення господарської діяльності на державному кордоні України
- •Спеціальний режим господарювання в окремих галузях народного господарства
- •4.0Собливості здійснення господарської діяльності на території пріоритетного розвитку
- •5 Порядок здійснення господарської діяльності в умовах надзвичайного стану, надзвичайної екологічної ситуації
Технічне регулювання у сфері господарювання.
Перші спроби запровадити систему технічного регулювання, яка б відповідала міжнародній практиці, зроблено 1993 р., коли було видано Декрети Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» та «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення». Так було створено державну систему сертифікації продукції.
У березні 1997р. Кабінет Міністрів України видав Постанову «Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив ЄС, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів», положення якої так ніколи і не були втілені в життя через відсутність фінансування передбаченої діяльності з державного бюджету.
У січні 2000 р. Державним комітетом стандартизації, метрології та сертифікації підготовлено три закони: «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповідності» та «Про акредитацію органів з оцінки відповідності», які прийняті Верховною Радою України 17 травня 2001р. Головна мета реформи, проведеної в 2000—2001 рр.,— створення системи технічного регулювання, яка відповідала б міжнародним і європейським вимогам. Це сприяло б усуненню перешкод, які долають українські експортери.
Закон України «Про підтвердження відповідності» передбачив поступове запровадження в Україні Директив «Нового підходу», які спираються на модульний підхід, широке використання декларації про відповідність замість сертифікації третьою стороною, а також надання виробникам більшої гнучкості щодо дотримання основних вимог безпеки продукції, встановлених правовими актами, а не стандартами.
7 жовтня 2003 р. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1585 «Про затвердження Технічного регламенту модулів оцінки відповідності та вимог щодо маркування національним знаком відповідності, які застосовуються в технічних регламентах з підтвердження відповідності». У грудні 2003 р. Кабінет Міністрів України делегував право на прийняття таких регламентів Державному комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики (наступнику Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України),
Уряд подав на розгляд Верховної Ради України проект закону «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності», що має замінити Закони України «Про стандартизацію» та «Про підтвердження відповідності». Новий законопроект, який було визнано обов'язковим для забезпечення вступу України до СОТ, містить кілька новел. Наприклад, законопроектом пропонується усунути різницю між технічними регламентами в цілому та технічними регламентами з підтвердження відповідності. Усі вимоги щодо підтвердження відповідності, якщо такі будуть застосовуватися, міститимуться в технічних регламентах, що вимагаються Угодою СОТ про технічні бар'єри в торгівлі. Хоча законопроект і робить більш зрозумілими багато питань, ускладнених чинними законами «Про стандартизацію» та «Про підтвердження відповідності», він також містить певні положення, які є кроком назад у контексті реформ. Наприклад, законопроект покладає компетенцію уповноважувати органи із сертифікації на проведення робіт у законодавчо регульованій сфері на Державний комітет технічного регулювання та споживчої політики. Це призведе до конфлікту інтересів та зіткнень між цим органом та іншими державними органами, чиї підпорядковані органи можуть не отримати дозволу на проведення діяльності на прибутковому ринку обов'язкової оцінки відповідності.
Проблема реформування української системи технічного регулювання ускладнюється ще й тим, що українські органи із сертифікації не мають відповідного обладнання, їм не вистачає компетентного персоналу, який би міг застосовувати європейські методи підтвердження відповідності. Це може серйозно зашкодити здатності України укладати взаємні угоди про визнання, які могли б полегшити діяльність українських експортерів на світових та європейських ринках. У цьому відношенні Україна безумовно потребує допомоги Європейського Союзу.