2. Проблеми визначення інноваційних правовідносини та їх класифікація

Різноманітні суспільні відносини виступають безпосереднім об'єктом правового впливу, внаслідок чого набувають правового характеру та виокремлюються в особливий їх різновид — правовідносини. Останні фактично є юридичною формою інших соціально- економічних відносин, а тому належать до похідних, надбудовних категорій. Таким чином, соціально-економічні відносини набувають форми правовідносин, які виступають як ефективний засіб не лише закріплення, а й удосконалення суспільних, у тому числі економічних зв'язків [122; с. 352], а тому становлять центральний елемент будь-якого механізму правового регулювання.

Обраний державою курс на формування інноваційної моделі економіки потребує розроблення та запровадження ефективного механізму правового регулювання національної інноваційної системи, що вимагає проведення ретельного дослідження відносин, які складаються навколо та протягом здійснення інноваційної діяльності, — інноваційних відносин.

На цей час вітчизняною юридичною наукою ще не вироблено єдиного підходу до визначення інноваційних відносин. Більше того, фактично відсутні комплексні правові дослідження з цього питання. Причому така ситуація склалася на фоні неповноти, частковості, непослідовності охоплення правовим впливом інноваційної сфери, відсутності комплексного розуміння законодавцем інноваційних відносин. Нечіткість нормативного визначення самої інноваційної діяльності не дає можливості правильно кваліфікувати діяльність суб'єктів господарювання як інноваційну, а їх самих віднести до суб'єктів останньої, що означає випадіння реальних інноваційних відносин зі сфери державно- правового регулювання як таких. Слід погодитися з зауваженням В.Н. Лопатіна, яке стосується відносин в інформаційній сфері, але є справедливим, на наш погляд, і щодо інноваційних відносин — автором зазначається, що відсутність єдиних підходів у визначенні структури суспільних відносин в інформаційній сфері для їх наступного відображення та регулювання в системах права та законодавства призводить до невиправданих спроб «діяти навпаки», тобто «підганяти» ці суспільні відносини під чинні правові норми. Це може призвести до подальшого відриву законодавства від реального життя та зростання його неефективності [7; с. 150]. Таким чином, дослідження інноваційних правовідносин є актуальною проблемою не лише з теоретичних міркувань у зв’язку з наявністю відповідної прогалини в науці господарського права, а й має практичне, законотворче значення, враховуючи завдання створення ефективного механізму правового регулювання національної інноваційної системи.

інноваційні правовідносини з самого початку склалися як урегульовані правовими нормами реальні відносини, пов'язані зі створенням та реалізацією

інновацій.

Види Інноваційних відносин:

1. інноваційно-інвестиційні, об'єктом яких виступають грошові кошти, майно, грошові зобов'язання;

2. інноваційно-інформаційні, які складаються з різного роду інформації;

3. інноваційно-посередницькі, які виникають з приводу надання послуг представницького характеру, спрямованих на забезпечення ефективного впровадження та комерціалізацію об'єктів інтелектуальної власності, інноваційних продуктів та інноваційної продукції;

4. інноваційно-консалтингові, об'єктом яких є результати робіт та послуг консультативного, експертного, дослідно-конструкторського, інженерного, іншого виробничого характеру;

5. інноваційно-навчальні, які виникають з метою отримання спеціальних знань та підготовки фахівців у сфері інноваційної діяльності та інтелектуальної власності, а об'єктом яких виступають результати відповідних освітньо-кваліфікаційних послуг, а також інші інноваційні відносини.

Таким чином, інноваційні відносини, що складаються за участю суб'єктів інноваційної інфраструктури, мають комплексний характер, не вичерпуються лише господарсько-правовим змістом, а мають «прописку» й в інших галузях права. При цьому провідне значення серед них належить все ж таки відносинам господарсько- правового характеру, оскільки вони складаються між відповідними суб'єктами господарювання з приводу здійснення ними господарської діяльності у сфері матеріального виробництва

.Тема Офшорні зони

1 .Загальна характеристика офшорних компаній.

Офшорна зона (від англ. off shore - «поза берегом») — один із видів вільних економічних зон. їх відносять до вільно-економічних зон, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високий рівень та законодавчі гарантії банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання.

Синоніми офшорної зони — офшорний центр, безподаткова зона, податковий притулок, податкова гавань.

Термін «офшорна зона» загалом має на увазі будь-яку країну з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певний рівень банківської або комерційної секретності, мінімальну або повну відсутність резервних вимог центрального банку або обмежень у конвертованій валюті.

Крім того, більшість офшорних зон має відносно прості вимоги з ліцензування і регулювання фінансових компаній і інших фірм.

Особливістю офшорної юрисдикції є поширення пільгового режиму виключно на нерезидентні компанії, які не здійснюють діяльність на території юрисдикції і, що найважливіше, забезпечення ефективного режиму фінансової секретності.

У Європі до податкових гаваней належать острови Ла-Маншу: Мен, Джерсі, Гернсі, Сарк, Гібралтар; карликові країни - Ліхтенштейн, Андорра, Монако.

1. Оподаткування. Багато офшорних юрисдикцій стягують податки, проте всі вони або не стягують податок на прибуток взагалі, або стягують його тільки з певних категорій доходу, або стягують податок нижчий, ніж у тій країні, де платники є податковими резидентами. Відсутність податку на прибуток, як правило, є частиною політики залучення іноземного капіталу. У ряді випадків податок на прибуток не вводиться внаслідок бідності значної частини населення. Багато податкових притулків у басейні Карибського моря є невеликими, малорозвиненими країнами з бідним населенням. В цих умовах країна може мати значно більший прибуток при низькому рівні податків і зборів. Важливою особливістю більшості офшорних територій є надання пільгового податкового режиму і виконання вимоги проведення ділових операцій за межами країни, де офіційно зареєстрована офшорна компанія. - податок на прибуток майже відсутній або не перевищує 1-2%. Часто з фірм, що зареєстровані у цих країнах (але діють в іншому місці), не стягують жодних інших податків, окрім разового річного збору, що не залежить від доходу, отриманого компанією, - $150- 1000;

Щодо податків, то їх тут сплачують, але за дуже низькими ставками (наприклад, на Кіпрі - 4,25%, у Ліхтенштейні - від 7 до 20%).

2. Фінансова секретність. Певний рівень секретності також є характерним для офшорних юрисдикцій, як і для інших країн. Проте більшість країн не захищає цю інформацію від розслідування правоохоронними органами іноземної держави, особливо коли розслідування здійснюється відповідно до міжнародного договору. Особливістю офшорних юрисдикцій є наявність надмірно жорстких правил захисту банківської і комерційної таємниці. Вони відмовляють у порушенні своїх бар'єрів секретності навіть тоді, коли є серйозне порушення законів іншої країни. З цієї точки зору розрізняють дві категорії офшорних юрисдикцій: країни, які відмовляють у послабленні своєї секретності, не зважаючи на використовування режиму секретності в злочинних цілях; країни, які дозволяють законні розслідування в належних випадках

українського законодавства. Згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема пункту 3 статті 18, при укладанні договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що розташовані в офшорних зонах, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів, або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85% від оплаченої вартості цих товарів (робіт, послуг).

Утім, при виборі місця реєстрації дочірньої офшорної фірми краще орієнтуватися на країни зі сприятливим оподаткуванням, з якими Україна підписала угоди про уникнення подвійного оподаткування. Серед 32 країн, з якими підписано такі угоди або з якими діють угоди, що належать до міжнародної правової бази, напрацьованої ще СРСР, виділимо Кіпр, Швейцарію, Люксембург. Така угода існує також зі США.