E1 Асоційовані підприємства та холдингові компанії

Асоційовані підприємства — група суб'єктів господарювання — юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Господарський кодекс України розрізняє просту і вирішальну залежність між асоційованими підприємствами. Проста залежність полягає в можливості одного підприємства блокувати прийняття рішення іншим (залежним) підприємством. А вирішальна залежність характеризується встановленням відносин кон-тролю-підпорядкування. Відносини вирішальної залежності можуть установлюватися лише за згодою органів Антимонопольного комітету України. Законодавець зобов'язує при державній реєстрації залежного підприємства зазначати у відомостях про наявність простої або вирішальної залежності та опублікувати ці відомості в спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр». Така вимога обумовлена як інтересами учасників залежних підприємств, майбутніх інвесторів, так і інтересами держави в частині оподаткування.

Виходячи з визначення об'єднання підприємства, можна піддати сумніву правильність включення асоційованих підприємств до об'єднань, оскільки вони є різними юридичними особами, що характеризуються відносинами залежності, і не утворюють окрему господарську організацію, яка б координувала їхню діяльність.

5—7. Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що холдингові компанії — це юридичні особи, які є власниками інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами як пов'язані особи. Указ Президента «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпораїизації та приватизації» від 11 травня 1994 р. за № 224/94 визначає, що холдинговими компаніями є господарюючий суб'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших, одного або більше, господарюючих суб'єктів.

У листопаді 2001 р. Президентом було видано Указ «Про невідкладні заходи щодо впорядкування діяльності державних (національних) акціонерних та холдингових компаній» за № 1049. Ним передбачається, що Кабінет Міністрів розробляє проект закону про холдингові компанії. Тому вносився на розгляд Верховної Ради законопроект «Про холдингові компанії в Україні» від 9 квітня 2003 р. за № 3355.

Проект визначає особливості утворення, діяльності та ліквідації холдингових компаній. Останні діляться:

• на державні холдингові компанії (утворені у формі відкритого акціонерного товариства, не менше 75 % акцій якого належить державі);

• холдингові компанії (утворені у формі відкритого акціонерного товариства, яке володіє та здійснює управління холдинговими корпоративний пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних під-

Іиємств).

Проект також визначає особливості утворення та діяльності державних юлдингових компаній. Зокрема, статутний фонд державної холдингової ком-Іанії формується за рахунок належних державі акцій (часток, паїв) відповідях господарських товариств. Акції державних холдингових компаній не мо-Іуть бути переданТ в управління уповноваженим особам, у майні яких частка державної власності становить менше 75 %. І державна холдингова компанія не може бути корпоративним підприємством іншої холдингової компанії. Прийняття проекту дозволить на законодавчому рівні врегулювати питання створення, діяльності та ліквідації холдингових компаній. Зокрема, визначаються особливості функціонування державних холдингових компаній.

Холдингова компанія — суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства або підприємств. З метою захисту інтересів дочірніх підприємств у ст. 126 ГК України визначено обов'язок холдингової компанії компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки, якщо з вини контролюючого підприємства ним було укладено або здійснено не вигідні для нього угоди або операції. Якщо ж дочірнє підприємство з вини холдингової компанії буде визнано банкрутом, то контролююче підприємство буде нести субсидіарну відповідальність перед кредиторами банкрута.

2.1Нші форми об'єднання інтересів підприємств

1. Законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), не передбачені в статті 120 цього Кодексу.

1. Корпоративний характер міжнародного бізнесу та варіативність кон'юнктурних умов, численні конкретні підприємницькі завдання зумовили появу різноманітних організаційних форм господарської діяльності великих компаній, які можуть як концентрувати свою діяльність у рамках певної галузі, так і функціонувати як міжгалузеві утворення.

Синдикат — форма об'єднання, за якої учасники зберігають виробничу самостійність, але втрачають самостійність комерційну відповідно до взаємних угод. (У ширшому значенні під синдикатом розуміють комерційне об'єднання фірм задля досягнення спільних цілей.) Найбільшого розвитку синдикати набули на початку XX ст., зокрема в Україні, як і на решті території тодішньої Росії за часів царату, а пізніше й НЕПу. Помітну роль відігравав синдикат «Продвугілля», створений у 1904р., який був однією з найбільших монопольних структур такого типу в Російській імперії. До нього входило 18 великих акціонерних вугільних товариств, підприємства яких зосереджували майже 75 % усього видобутку вугілля в Донбасі.

У сучасних умовах така форма об'єднання, як синдикат, використовується рідко. На засадах міжнародного синдикату функціонує фактично одна велика ТНК — «Де Бірс», що контролює понад 80 % світового ринку діамантів.

Пули — монопольні об'єднання, за яких прибутки надходять до спільних фондів, відтак здійснюється узгоджений їхній розподіл відповідно до результатів експлуатації певної частини ринку в заздалегідь обумовленій пропорції. Прикладом міжнародного пулу є «золотий пул», створений для торгівлі патентами.

Трест — форма об'єднання, у рамках якого учасники втрачають виробничу, комерційну, можливо, юридичну самостійність. Учасники трестів, які є також власниками акцій, розподіляють прибутки відповідно до розмірів їхніх пакетів акцій. Реальний контроль за трестом здійснює правління або головна компанія. Типове для трестів їхнє поширення в рамках галузей, які виробляють однорідну продукцію, хоча існують і міжгалузеві трести. ТНК як трестові об'єднання не прижилися. Цей тип компанії використовується переважно у вигляді структурних підрозділів, відділень і підприємств, що входять до складу ТНК.

3. Правове регулювання об’єднань підприємств на прикладі картелю. Створення та проблеми функціонування.

В українській економіці, яка все ще знаходиться в стадії розвитку, і в якій основним видом обмеження конкуренції є природні монополії, що залишилися ще з радянських часів, таке явище як картелі, картельні угоди зустрічається достатньо рідко. Тим більше, що українське антимонопольне законодавство забороняє практично всі (за невеликим виключенням) види картельних угод.

З одного боку це може бути і добре, але є й інша сторона. В економіці розвинених капіталістичних країн (СІЛА, Германії, Японії) є більш сучасним антимонопольним законодавством і грамотним державним регулюванням існує багато прикладів, коли картелі не тільки не приносили шкоди, але й давали немалий позитивний ефект.

Так, наприклад, картельні угоди допомагають розвитку малих і середніх підприємств, дозволяє їм утриматися на плаву в конкурентній боротьбі з більш крупними, полегшує їм вихід на зовнішній ринок (експортні картелі). Картелі також створюються з метою подолання виробничих криз і відновлення балансу попиту і пропозицій у визначенній галузі (картель структурних криз). Все це звичайно проходить в умовах жорсткого контролю з боку держави, який виключає можливі негативні наслідки.

Можливо, з часом така практика буде застосовуватися і в нашій країні, тим більше що українські малі і середні підприємства дуже потребують підтримки.

Тут розглянуті основні види, умови виникнення і функціонування картелей, а також деякі аспекти законодавчого регулювання цих процесів.

Суттніть і види картелей. Картель - це обмежуюча конкуренцію угода між підриємствами, як

іюридично і економічно залишаються самостійними [29, с.39].

За своїм змістом картельні угоди можуть бути різноманітними. Верх їх розквіту прийшовся на період між Першою та Другою світовими війнами, тому

надані нижче види картелей є частково "історичними формами", що відносяться до того часу, хоча багато з них і зараз є взірцем практичних дій.

Субмісійний картель - об’єднує підприємців, в його рамках розподіляються загальні оферти, пропозиції на державні замовлення; ставить за мету, щоб вхідні до підприємства частини під час тендерів при розміщенні державних замовлень отримували б в порядку черговості добавку за завищені ціни.

Картель, що узгоджує тільки єедині умови продажу (але не ціни) - встановлює для всіх підприємств-учасників визначені договором умови відносно їх гарантійних послуг, строків поставок, умов оплати і. т.д.

Картель узгоджених розмірів знижок - визначає умови і розміри знижок підприємств- участників.

Картель мінімальних цін - визначає ціни, які в процесі торгівлі не можуть бути знижені.

Картель єдиної ціни - встановлює єдині для усіх членів картелю ціни на ринку збуту.

Квотовий картель - виділяє кожному члену картелю визначену квоту (долю) виробництва продукції, яка не може бути перевищена

Регіональний картель - угода між підприємствами про територіальний розподіл ринку збуту між продавцями, завдячуючи чому окремий продавець стає монополістом в своєму регіоні.

, Експортний картель - угода за умовами збуту продукції на іноземних ринках.

] Імпортний картель - угода імпортерів всередині компанії, що направлена проти іноземних

фірм експортерів.

_Е Картель спеціалігзації - кожен його учасник зобов’язується виробляти один визначений

] продукт або тип продуктів. Таким чином кожен член картелю отримує монопольне становище

_к на ринку визначеної продукції.

С

бі

ко

на

хо

яю

бу­

за*

ко?

ДОГ

126

під

не

ком

від

гТема ПРОБЛЕМА ІННОВАЦІЙ