2. .Пакт 4. Та вихід Німеччини із Ліги Націй.

Коли ЗО січня 1933 р. Гітлер обійняв посаду канцлера, в його уряді було ще тільки двоє інших нацистів: Геринг та Фрік. Віце-канцлером був фон Папен, а фон Нойрат керував Міністер­ством закордонних справ. Але Гітлер за короткий час обернув свою владу на диктатуру. Після пожежі Рейхстагу та виборів 5 березня в потсдамській гарнізонній церкві відбулася церемонія, під час якої скасовано Веймарську конституцію й проголошено Третій рейх. 23 березня Рейхстаг надав всю повноту влади Гітлерові, чим той і скористався, щоб розпустити політичні партії та реорганізувати адміністративну систему, а його штурмовики з 1 квітня розпочали систематичне переслідування євреїв. Аби запобігти загрозі, яку становило правління ультранаціоналістичного уряду в Німеччині, були можливі різні політичні вирішення: утворити коаліцію проти Німеччини або ж обмежити небезпеку шляхом укладення угод з нею. Спочатку була випро­бувана саме ця система. Виступаючи 23 жовтня 1932 р. в Туріні, Муссоліні заявив, що Ліга Націй через завелику кількість її членів не може забезпечити мир у Європі. Натхнений, можливо, політич­ним діячем і журналістом, італофілом Анрі де Жувенелем (посол Франції в Римі в 1933 р.), він висунув ідею угоди між чотирма великими західними державами: Францією, Італією, Німеччиною й Англією. В такий спосіб можна було б відновити «Священний союз», який керував Європою в XIX сторіччі. Під час візиту в Рим англійського прем'єра Макдональда й міністра закордонних справ Джона Саймона Муссоліні ознайомив їх із проектом «пакту про згоду й співпрацю чотирьох великих західних держав». Метою цього договору, що складався з шести статей, було збереження миру. Для його досягнення треба було, щоб чотири держави проводили спільну політичну лінію в європейських та колоніаль­них питаннях. У ст. 2 йшлося про можливість переглядати мирні договори в межах Ліги Націй відповідно до ст. 19 пакту. З погляду Муссоліні, котрий, як відомо, завжди підтримував ревізіоністські країни (Болгарію, Угорщину), «пакт чотирьох» мав привести до зміни карти Європи. Німеччина, яка також прагнула ревізії Версальського договору і якій в одній із статей італійського проекту обіцялася рівноправність щодо озброєння, пристала до проекту з ентузіазмом, а віце-канцлер фон Папен заявив навіть, що Муссоліні висунув «геніальну» ідею. Для Франції цей проект мав зовсім інший зміст. Вона була зв'язана з країнами, які виграли від мирних договорів, — Малою Антантою й Польщею. А реакція малих держав виявилася дуже гострою. 25 березня держави Малої Антанти, які в лютому 1933 р. утворили «Постійну раду», оприлюднили заяву, в якій зазначалося, що великі держави не повинні під будь-яким приводом розпоряд­жатися територією малих держав без їхньої згоди. Польща зайняла таку саму позицію, а крім того — висловила жаль, що її не відносять до великих держав. 30 травня Рада Малої Антанти, скликана в Празі, ще раз висловила своє негативне ставлення до проекту, 2 квіт­ня бельгійський уряд передав аналогічний за змістом меморандум. В таких умовах французький уряд, яким керував тоді Даладьс, запропонував деякі зміни в італійському проекті, а саме те, що недостатньо висувати на перший план статтю 19 пакту, а треба також нагадати про значення статей 10 і 16, які гарантували права держав-членів. Британський уряд зайняв проміжну позицію. Врешті на переговорах було розроблено більш-менш тонкий текст, за своїм духом швидше французький, ніж італійський, який і був парафований 7 червня в Римі. «Пакт чотирьох» укладався на десять років. В ньому йшлося тепер не про спільну політику з усього комплексу європейських і неєвропейських питань, а просто про «дійову політику співпраці з метою підтримання миру», обмежену тільки тими питаннями, які стосуються чотирьох країн. У ст. 2 заявлялося, що статті 10, 16 і 19 пакту будуть ефективно застосовуватися. Вказувалося також, що не можна розпоряджатися територією держав без їхньої згоди і що в разі перегляду пакту постанова буде ухвалюватись не чотирма державами, а Радою Ліги Націй. Про рівноправність Німеччини мова більше не йшла. ^ Остаточна поразка Муссоліні й далі тлумачив «пакт чотирьох» як інструмент для поступової ревізії договорів. Але Франція своїми нотами від 7 і 8 червня, адресованими трьом країнам Малої Антанти та Польщі, зазначила, що цей договір не змінить її політики і що для перегляду кордонів потрібна одностайна ухвала Ліги Націй разом із голосами тих країн, яких це стосується. Ці дві позиції настільки суперечили одна одній, що підписаний пакт не було ратифіковано. У своїй статті від 31 грудня 1933 р. Муссоліні заявив: «Якщо не можна переглядати договори за «пактом чотирьох», говоритиме її величність гармата». Отже, поразка «пакту чотирьох» виключила нездійсненну надію на мирний перегляд договорів. Гітлер, який виголосив 17 травня заспокійливу промову, не забариться зробити з цього висновки. ^