Іван Багряний. Роман «Сад Гетсиманський».
Іван Павлович Багряний (справжнє прізвище: Лозов'ягін (також: Лозов'яга); (* 2 жовтня 1906, Охтирка — † 25 серпня 1963, Новий Ульм, фрн) — український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч.
Народився Іван Багряний (справжнє прізвище Лозов'ягін) у с. Кузе-мині на Полтавщині (тепер Сумська область), навчався в Київському художньому інституті, але диплома про закінчення не отримав.
1928 року вийшла поетична збірка «До меж заказаних», 1929 - у видавництві «САМ» (вигадане Багряним) в Охтирці надрукована поема «Аве Марія», 1930 - роман у віршах «Скелька».
1932-1940 роки - арешт, ув'язнення, концтабір, втеча з БАМЛАГу, повторний арешт, умовне звільнення.
1941-1945 роки - робота на посаді редактора української газети «Голос Охтирщини», перший прозовий твір «Тигролови», еміграція. По закінченню війни залишився в Європі, оселився в Новому Ульмі (Німеччина).
1945-1948 роки - активний учасник МУРу, заступник голови спілки.
1946 рік - памфлет «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», збірка вибраних поезій «Золотий бумеранг». У 1947-1948 роках видав драматичну повість «Морітурі», повість-вертеп «Розгром».
1948 рік - один із засновників Української революційно-демократичної партії (УРДП).
50-ті роки - роман «Сад Гетсиманський», повісті «Огненне коло», «Маруся Богуславка»; активна партійна, політична, публіцистична діяльність.
25 серпня 1963 року Іван Багряний помер у санаторії Блазієнд (Західна Німеччина); похований у Новому Ульмі. Згідно з його заповітом на надгробній плиті викарбувані слова з його твору:
Ми є. Були. І будем ми.
Й Вітчизна наша з нами.
Памфлет-брошура «Чому я не хочу повертатися до СРСР?» -
це ніби перша політична декларація прав і гідності людини і нації з-під московсько-більшовицького тиску. Вона вийшла в розпалі примусової репатріації колишніх радянських громадян, яка супроводжувалася трагедіями насильства, тортур і знищення. Колишні зеки, ости, полонені ховалися під І чужими іменами, не сміли признатися, хто вони і звідки. Автор починає свою розповідь із того, як на його очах московські більшовики вбили дядька та діда і як було розстріляно відродження українського народу та вчинено геноцид. І.Багряний упевнений, що комунізм - найновіша фаза російського імперіалізму і засіб знищення підвладних йому націй - у тому числі й української. Уперше вголос було сказано про сталінський геноцид проти України, про справжній зміст «колективізації», «знищення куркуля як класу», про голодомор 1933 року, про знищення української інтелігенції 1932-1939 рр. – «розстріляне відродження», про криваву каральну машину ДПУ-НКВС.
У 1965 році вийшов роман «Людина біжить над прірвою». 1992-го присвоєно Державну премію України імені Т. Г. Шевченка (посмертно).
Іван Багряний усе життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка б висвітлила шлях із чорної прірви зневіри, приниження і знеособлення в безсмертя. Він поспішав, боровся відчайдушно, знесилювався і знову духовно окрилювався, запалювався гнівом і страждав, охоплений зливою сліз співчуття до людини, спрагою милосердя і невимовного болю серця, піднімав її до висот божественного творення, бо вірив у тріумф людської гідності на пограниччі боротьби і страждань.
М. Жулинський
«Сад Гетсиманський» — роман українського письменника Івана Багряного, який було написано у 1948-1950 роки.
Роман «Сад Гетсиманський» є гімном людській гідності на межі буття і смерті, а одночасно і гнівним вироком тоталітарному сталінському режиму, який нищив мільйони людей без слідства і суду, а головне — без вини винуватих. В творі йдеться про трагічну долю сім'ї сільського коваля Якова Чумака, зокрема, його наймолодшого сина Андрія.
Прізвища змальованих у романі слідчих НКВС, тюремних адміністраторів, в'язнів не вигадані. Автор, як він сам говорив, зберіг їх для того, щоб нащадки знали катів народу, а жертви не залишилися безіменними.
Ідея твору, світоглядна концепція автора розкривається через діалоги між катами і жертвою. Слідчі відстоюють штучний, неприродний світ, в якому «людина є пшик» і де «людей вистачить», скільки не вбивай. А герой терпить будь-які тортури і не ламається, бо за ним гуманістичний світ, де вічна лише людська душа, а політичний режим — минущий. Андрій і його слідчі, мов Христос і Понтій Пілат, проходять перед грядущими віками, перед нами і перед нашими дітьми, і далі-Слідчі Великій, Фрей, Сергеев, Донець — породження невмолимого механізму сталінської репресивної машини. У кожного з них свої методи і стиль роботи, своя знівечєна доля і душа, але спільний на всіх страх і приреченість, приховані жорстокістю і цинізмом.
Андрій же, як і його брати та друзі з ув'язнених, — натура духовно цілісна. Він не жертвує собою чи будь-ким в ім'я ідеї, вігі живе в ім'я того, у що вірить. Як і для більшості однокамерників, для Чумака головне — не втратити в собі Людину серед цього ґвалту, не стати «пшиком», не визнати себе винуватим без вини.
Страшним був вирок для дітей сільського коваля Чумака. Чотирьох синів і зовсім юну сестру їх Галю засуджено до розстрілу. Ніхто з них не просив помилування, бо не визнавав «пролетарського правосуддя, здійснюваного закаблуками й палкою», як і «соціалізму, будованого тюрмою і кулею». Заміна розстрілу двадцятирічною каторгою мало що змінила в їхньому сплюндрованому житті. Але віриться, що і через ці довгі роки вони пройдуть без злості і ненависті, винесуть все, що приготувала їм доля, залишаться справжніми патріотами України.
У романі «Сад гетсиманський» письменник кидає людину у вогненну пащу диявола, «обираючи» для цього нелюдського іспиту на людяність молодого хлопця Андрія Чумака, розповідає про чотирьох синів Якова Чумака, який ніби «супроводжує» і духовно підтримує свого наймолодшого сина лабіринтами внутрішньої тюрми НКВС, де він з чиєїсь підлої намови мусить пройти всі кола пекла: тортури, нічні допити, образи, знущання, провокації... І.Багряний показує нам, що в той час "червоного дракона" людей вважали за худобу, бидло, шматок ганчірки. Над ними знущалися, мордували, змушували зізнаватись в тому, чого не скоювали, його просто можна назвати "політичним та духовним терором" проти простих, мирних людей.