70. Прва д як гарант здійснення та захисту прав людини – загальнолюдський соціально – політичний ідеал.

Прва Д — це політ організація сус­пільства, у якому пр пов'язує і підкоряє собі державну владу, а основні пр особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні законним шляхом. Прва Д, як гарант здійснення та захисту прав людини, передбачає 1) пов'язаність держ вл прм і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна вл обмежується (переборюється) прм, ставиться під контроль пр, функціонує у поєднанні та у взаємодії з громадянським суспільством у рамках пр; 2) відповідність закону праву (првий закон) і його верховенст­во, тобто пр як міра свободи і справедливості набуває відпра­цьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію; 3) пов'язаність законом рівною мірою як громадян та їх об'єд­нань (комерційних і некомерційних), так і державних органів, по­садових осіб; 4) законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини — наявність налагодженого првого механізму їх охо­рони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного за­хисту); 5) побудова відносин особи та Д на основі взаємної від­повідальності: як особа є відповідальною перед Д, так і Д відповідає перед особою за невиконання обов'язків; 6) поділ держ вл між законодавчими, виконавчими і судовими органами: їх незалежність і єдність; недопустимість під­міни функцій один одного; дійовість механізму «стримувань і противаг»; 7) законний (легальний) шлях прийняття законів та їх змін — шлях виявлення волі 'народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). Уся повнота законодавчої вл в представницькому органі здійснюється представниками народу, обраними з його осередку; 8) наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійс­ненням законів та інших нормативно-првих актів — налагод­жена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших прохоронних і контрольно-наглядо­вих органів. Д є соціальною, првою остільки, оскільки вона гаран­тує людині свободу вияву: - як індивіду, який відрізняється від інших фізичними і пси­хічними якостями, тобто має індивідуальність; - як члену соціального організму, яким є громадянське сус­пільство, тобто індивіду, який входить до складу громадських і професійних груп і організацій; - як громадянину, який є підданим Д.

71. Прва Д як гарант здійснення та захисту прав людини – загальнолюдський соціально-політичний ідеал. Прва Д — це політ організація сус­пільства, у якому пр пов'язує і підкоряє собі державну владу, а основні пр особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні законним шляхом. Прва Д, як гарант здійснення та захисту прав людини, передбачає: 1) пов'язаність держ вл прм і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна вл обмежується (переборюється) прм, ставиться під контроль пр, функціонує у поєднанні та у взаємодії з громадянським суспільством у рамках пр; 2) відповідність закону праву (првий закон) і його верховенст­во, тобто пр як міра свободи і справедливості набуває відпра­цьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію; 3) пов'язаність законом рівною мірою як громадян та їх об'єд­нань (комерційних і некомерційних), так і державних органів, по­садових осіб; 4) законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини — наявність налагодженого првого механізму їх охо­рони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного за­хисту); 5) побудова відносин особи та Д на основі взаємної від­повідальності: як особа є відповідальною перед Д, так і Д відповідає перед особою за невиконання обов'язків; 6) поділ держ вл між законодавчими, виконавчими і судовими органами: їх незалежність і єдність; недопустимість під­міни функцій один одного; дійовість механізму „стримувань і противаг”; 7) законний (легальний) шлях прийняття законів та їх змін — шлях виявлення волі народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). Вся повнота законодавчої вл в представницькому органі здійснюється представниками народу, обраними з його осередку; 8) наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійс­ненням законів та інших нормативно-првих актів — налагод­жена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших прохоронних і контрольно-наглядо­вих органів. Д є соціальною, првою остільки, оскільки вона гаран­тує людині свободу вияву: - як індивіду, який відрізняється від інших фізичними і пси­хічними якостями, тобто має індивідуальність; - як члену соціального організму, яким є громадянське сус­пільство, тобто індивіду, який входить до складу громадських і професійних груп і організацій; - як громадянину, який є підданим Д.

72. Пон, зміст та співвідн об’єктивного і суб’єктивного пр. Об’єктивне юридичне пр – сист діючих в державі сист норм і принципів. Вони встановлені (чи визнані) Д в якості регулятора суспільних відносин, забезпечені ним. Термін „об’єктивне” означає, що вони отримали об’єктивацію в офіційних державних актах і тому незалежні від індивідуального інтересу (волі) і свідомості суб’єкта пр (крім „автора” цих норм). Суб’єкт, вступаючи в суспільне життя, вже стикається з готовими юр нормами, які виникли до нього і незалежно від нього. Суб’єктивне юридичне пр – прві норми і принципи як визначені юридично визнані можливості (свободи) суб’єкта пр задовольняти власний інтерес (наприклад, можливість задовольняти інтерес особи, що має пільги по податкам, полягає в отриманні цих пільг). Термін „суб’єктивне” означає, що наданими можливостями (прми і свободами) суб’єкт за своїм бажанням може скористатися чи не скористатися, все залежить від його волі (інтересу) і свідомості. Суб’єктивне юридичне пр похідне від об’єктивного, виникає на його основі і в його межах. Між ними існує тісний взаємозв’язок. Поки норма пр є загальною і поширюється на всі випадки конкретної сфери життя і діяльності людини, вона – об’єктивна. Коли норма пр стосується певної ситуації і здійснюється в конкретній поведінці суб’єкта, вона – суб’єктивна. Напр., громадянин С. Може скористатись суб’єктивним прм на пільгу по податкам в силу того, що така пільга передбачена в нормах податкового пр. Об’єктивне пр складається з норм, які виражені в законі, норм, які „говорять” про суб’єктивні пр взагалі – безвідносно до конкретного суб’єкта. Виділяють 3 види суб’єктивних прав: а) природні пр, дані людині від народження, незалежно від того, закріплені вони в законі чи ні; б) суб’єктивні пр, які випливають з норм об’єктивного пр, тобто встановлені Д (це – суб’єктивне юридичне пр); в) суб’єктивні пр, які виникають в процесі встановлення певних відносин. Більшу частину своїх прав суб’єкт не може здійснювати, якщо він не визнаний Д прздатним, дієздатним і не стане носієм суб’єктивного юридичного пр. Наділяючи громадян суб’єктивним юр прм, Д ніби відчиняє доступ до здійснення основних, невід’ємних прав людини, даних їй від народження, від природи.

73. Прва сист і сист пр. Пр є дуже складною цілісною сист. Як вже зазнача­лося, є два пон: «сист пр» і «прва сист», які не є тотожними, їх слід розрізняти. Прва сист – комплекс взаємопов’язаних і погоджених засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юрид явищ, що виникають внаслідок такого регулювання (прві норми, прві принципи, прсвідомість, законодавство, прві відносини, юридичні установи, юр техніка, прва культура, стан законності і її деформація, прва культура та ін.). це обумовлена об’єктивними закономірностями розвитку суспільства цілісна сист юрид явищ, постійно діючих внаслідок відтворення і використання людьми і їх організаціями (перш за все Д) для досягнення своїх цілей. Структура првої сист – стійка єдність її елемів, їх зв’язків, цілісності, зв’язків елемів з цілим. Елеми првої сист суспільства: * суб’єкти пр – фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства і ін.), юридичні особи – комерційні і некомерційні організації, Д і ін.; * прві норми і принципи; * прві відносини, прва поведінка, юр практика, режим функц првої сист; * прві ідеологія, свідомість, погляди, культура; * зв’язки між названими елемами, які визначають результат їх взаємодії – законність, прпорядок. Підсист її функц, що виділяють на основі взаємодії її елемів: 1) інституційна – суб’єктний склад (суб’єкти пр) як системоутворюючий фактор всієї првої сист; 2) нормативна (регулятивна) – прві норми і принципи, що регулюють відносини між суб’єктами пр, які об’єктивовані і систтизовані в нормативно-првих актах; 3) ідеологічна – пр розуміння кожної людини, її прсвідомість і прва культура, можливість оцінити прве буття і вибрати варіант поведінки; 4)функціональна – пртворчість, пр реалізація, прзастосування, прве виховання, првідношення, юр практика. Через них формується, змінюється, здійснюється дія норм пр; 5)комунікативна – інтегруючі зв’язки всіх підсистем функц првої сист в цілому, що визначають ефективність првого регулювання, законність і прпорядок. Отже, пон „прва сист” має усуспільнюючий характер. Вона включає в себе, по суті, всі прві явища. Пр – ядро і нормативна основа првої сист. Пррозуміння – концептуальний фундамент. Законність і прпорядок – обов’язкові результативні елеми, без яких прва сист не може ефективно функціонувати. Прва сист — пон ши­рше, ніж сист пр. Сист пр входить до првої сист, є базовою сист в сист. На відміну від првої сист сист пр — прва категорія, яка означає внутрішню будову, внутрішню структуру пр будь-якої країни. Вона виражається через розподіл і побу­дову нормативного матеріалу, за допомогою якого її різні блоки (частини) постають у єдності. Сист пр — це об'єктивно обумовлена сист суспі­льних відносин внутрішня структура пр, яка складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підга-лузями та інститутами. Можна сказати інакше: сист пр — це науково органі­зована сукупність првих норм, розподілених за групами — првими інститутами, зведеними у підгалузі, які у свою чергу утворюють галузі — цілісні нормативні утворення. Ознаки (риси) сист пр: І. Обумовленість реально існуючою сист суспільних від­носин. Вона не може створюватися на суб'єктивний розсуд лю­дей існує об'єктивно; 2. Органічна цілісність, єдність і взаємозв'язок првих норм, а не їх випадковий набір. Норми пр, з яких складається сист пр, не можуть функціонувати ізольовано. Вони взаємно узгоджені та цілеспрямовані;

3. Структурна багатоманітність. Це означає, що сист пр складається з неоднакових за змістом й обсягом структурних елемів, які логічно об'єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості. Структурні елеми сист пр: — норми пр; — інститути пр; — підгалузі пр; — галузі пр. Норма пр — «цеглинка» сист пр, первинний ком­понент, із якого складаються інститути і галузі пр. Не може існувати норма пр, яка не входила б до певного інституту і галузі пр. Галузь пр є найбільшим елемом серед тих, з яких складається сист пр.

74. Сист законодавства та сист-ція нормативно-првих актів. Можливі два трактування сист законодавства : широке і вузьке. Широке трактування включає в пон законодавства : акти законодавчих органів і підзаконні акти (акти органів управління та ін.), вузьке — акти законодавчих органів: закони і постанови парламенту про введення цих законів у дію. Нині перевага віддана вузькому трактуванню законодавства. Законодавство Д — це сист всіх упорядкованих пе­вним чином законів даної країни, а також міжнародних догово­рів, ратифікованих парламентом. Не обов'язково, щоб нормативні акти, що входять до складу законодавства, мали форму закону. Важливо, щоб у конституції була вказівка на них як таких, що мають силу закону. До складу законодавства допустимо включати нормативно-прві акти президента, уряду, видані в порядку делегування їм законодав­чих повноважень, тобто переданих законодавчим органом (пар­ламентом) відповідно до конституції. Сист-ція – це впорядкування нормативно-првих актів з метою зручності в користуванні, внесення коректив в них і пристосування до змін, які відбулися в економічному і політичному житті суспільства, заміна старих, відживших нормативно-првих актів новими, комп’ютеризація їх. Сист-ція нормативно-првих актів – діяльність по впорядкуванню і вдосконаленню законодавчих і ін. нормативно-првих актів, зведення їх в єдину, внутрішньо погоджену систему. Здійснювати систтизацію нормативно-првих актів необхідно для: *усунення протиріч між нормативними актами; *підвищення якості і ефективності законодавства; *забезпечення доступності його використання громадянами, держ органами, суспільними організаціями, комерційними корпораціями. Розрізняють 3 спос (форми)систтизації нормативно-првих актів: 1) кодифікація – полягає у вдосконаленні шляхом зміни змісту (переробки і погодження) юрид норм, пов’язаних загальним предметом првого регулювання, і об’єднання в новий єдиний нормативно-првий акт. Тобто вона виражається в підготовці і прийнятті нових актів, в яких розміщуються погоджені між собою як норм попередніх актів, що себе виправдали, так і нові нормативні приписи. За об’ємом кодифікації розрізняють: а) всезагальна передбачає утворення звідних кодифікованих актів за основними галузями законодавства (напр., Конституція); б) галузева передбачає об’єднання првих норм певної галузі в суворо встановленому порядку (ЦК, КК). Вона розподіляє нормативний матеріал за предметом і метом првого регулювання (відповідно галузі пр); в) міжгалузева (комплексна) передбачає об’єднання првих норм за принципом регулювання значної області суспільних відносин в сфері держ діяльності, галузі господарства чи соціально-культурного будівництва (Повітряний кодекс, Кодекс торгівельного мореплавства); г) спеціальна (внутрішньогалузева) передбачає об’єднання внутрішніх норм конкретного інституту або підгалузі пр певної галузі (Водний кодекс). Кодифікація сприяє посиленню стабільності законодавства. При кодифікації відбувається не лише зовнішнє впорядкування нормативного матеріалу, його розміщення в певному порядку, але й перегляд норм, що містяться в законах і ін. нормативних актах, відміна застарівши і неефективних, розробка нових, заповнення прогалин, усунення дублювання, розходжень і протиріч, їх погодження. На відміну від інкорпорації кодифікація завжди має офіційний характер. Результатами кодифікації є Конституція, Кодекс (це єдиний, звідний, юридично і логічно цільний, внутрішньо погоджений нормативний акт), Основи законодавства (кодифікований акт, що містить концептуальні пон, цілі і задачі првого регулювання, принципи, що встановлюють основні напрямки регулювання певної сфери суспільних відносин), Статут (кодифікований акт, який регулює діяльність певних відомств, міністерств, організацій, ту чи ін. сферу управління, напр., Статут залізничних доріг), Положення (кодифікований акт, що визначає првий статус, задачі і компетенції державних органів і установ, напр., Положення про службу в органах внутрішніх справ), правила (кодифікований акт, що визначає првий порядок якого-небудь виду діяльності, напр., Правила дорожнього руху). 2) Інкорпорація полягає в зовнішньому впорядкуванні (розміщенні в тому чи ін. порядку) вже наявних нормативних актів без змін змісту норм пр, які вони вміщують. Результатами інкорпорації є збірки, де нормативні акти розміщуються в хронологічному чи алфавітному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної сили актів, що об’єднуються і т. п. При інкорпорації нормативний акт обробляється: з нього видаляються положення, що втратили силу; включаються внесені в них зміни і доповнення ; виключаються положення, що не містять норм пр; видаляються відомості про осіб, які підписали нормативний акт. Інкорпорація може бути: *офіційна – здійснюється від імені компетентних державних органів (напр., „Відомості ВРУ”); *неофіційна – здійснюється видавництвами, науковими і учбовими закладами, практичними органами, окремими спеціалістами і носить довідково-інформаційний характер. Види інкорпорації: *хронологічна – впорядкування нормативно-првих актів відбувається за часом їх опублікування і вступу в силу; *систтична – впорядкування нормативно-првих актів відбувається за предметною ознакою: за галузями пр, їх інститутами, сферами держ діяльності. 3) консолідація полягає в об’єднанні декількох нормативно првих актів, що діють в одній і тій же сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-првий акт, як правило, без зміни змісту. Тобто консолідація виражається в підготовці і прийнятті укрупнених актів на базі об’єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання. Вона відсутня там, де відсутня можливість кодифікації; являє собою уніфікацію нормативних актів; усуває їх множинність; позбавляє їх від надмірної роздробленості; сприяє об’єднанню загальних положень поточної пртворчості в родинні групи; є проміжною ланкою між поточною пртворчістю і кодифікацією. Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання Зводу законів. Технічною передумовою трьох способів систтизації є облік нормативних актів, тобто письмове фіксування виданих нормативно-првих актів (в спец. журналах, на картках, в комп’ютері).

75. Публічне та приватне пр: пон та структура. Предмет і мет првого регулювання, що лежать в основі поділу сист пр на галузі, визначаються глибинним по­ділом пр на дві підсист: приватну і публічну. Публічне пр відноситься до становища Д, приватне — на користь окремих осіб. Публічне і приватне пр — це, з одного боку, суперечливі, а з іншого — взаємозалежні грані пр. Сьогодні прві сист багатьох цивілізованих країн грунтуються на принципі поді­лу пр на приватне й публічне (ФРН, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова юр наука визнає поділ пр на приватне й публічне певною мірою умовним, але необхідним. Публічне пр - підсист пр, що регу­лює державні, міждержавні та суспільні відносини. Приватне пр - підсист пр, що ре­гулює майново-вартісні від­носини і особисті немайнові відносини, які виникають з приводу духовних благ і пов'я­зані із особистістю їх учасників. Предмет регулювання публічного пр - область «державних справ»: сфера устрою і діяльності Д як публічної вл, усіх публічних інститутів, апарату Д, адміністративних від­носин, держ служби, кри­мінального переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій і ін. Предмет регулювання приватного пр - область «приватних справ»: сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадку­вання, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів. Ознаки публічного/приватного пр: 1) регулює відносини між держ органами чи між приватними особами і Д/приватних осіб між собою; 2) забезпечує публічний/приватний інтерес – акцентує увагу на заборонах, обов’язках людей (підданих) перед Д/економічній свободів, рівності товаровиробників, захисту власників від самовільності Д; 3) забезпечує одностороннє/вільне волевиявлення суб’єктів пр при реалізації своїх прав; 4) пропонує широку сферу усмотрения/широке використання договірної форми регулювання; 5) містить норми загальні, ті, що мають нормативно-орієнтуючий вплив/звернені до суб’єктивного пр і такі, що забезпечують судовий захист; 6) хар-ся переважанням директивно-зобов’язуючих/диспозитивних норм, що розраховані на ієрархічні відносини суб’єктів і субординацію првих норм і актів/самовідповідальність за своїми обов’язками і діями; 7) широко використовує найновіші технічні прицоми/ зберігає класичну юридичну техніку. Мет публічного пр – імперативний Мет приватного пр – диспозитивний Галузі пр, у яких началом є публічне пр : конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове, що включає бюджетне і податкове, адміністративно-процесу­альне; кримінально-процесуальне, міжнародне публічне, міжнародне гуманітарне пр. Галузі пр, у яких началом є приватне пр : цивільне, сімейне, авторське, житлове, трудове, цивільне процесуальне, міжнародне приватне пр. Критерії віднесення норм до приватного чи публічного пр: 1) інтерес (публічний, держ інтерес — область публічно­го пр, приватний — область приватного пр); 2) предмет првого регулювання (приватному праву властиві норми, які регулюють майнові відносини, публічному — немай-нові); 3) мет првого регулювання (у публічному праві — мет субординації, у приватному — координації); 4) суб'єктний склад (публічне пр регулює відносини при­ватних осіб із Д або між держ органами, приват­не — приватних осіб між собою).

76. Загальна характеристика галузей публічного пр. Галузь пр – відносно самостійна сукупність юрид норм, яка регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин специфічним метом првого регулювання. Публічне пр - підсист пр, що регу­лює державні, міждержавні та суспільні відносини. Мет публічного пр – імперативний Галузі правії, у яких началом є публічне пр : конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове, що включає бюджетне і податкове, адміністративно-процесу­альне; кримінально-процесуальне, міжнародне публічне, міжнародне гуманітарне пр. Провідна галузь пр — конституційне (державне) пр — сист принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і держ ладу, форму правління і держ устрою, механізм здійснення держ вл, прве станови­ще особи. Через призму конституційного пр можна сприй­няти првий образ Д як цілісного явища. Конституцій­не пр у питанні взаємовідносин Д і громадян виходить із того, що пр людини і громадянина не даруються Д, а належать людині від народження, випливають із її стату­су як особи. Адміністративне пр — сист првих норм, які регулю­ють управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої вл, розпорядничої діяльності держ апарату, його взаємо­відносин з іншими держ та недерж організаціями і громадянами. Кримінальне пр — сист првих норм, які охороня­ють від злочинних посягань на пр і свободи людини і грома­дянина, конституційний лад, усі види власності тощо, установ­люючи міру кримінальної відповідальності за їх вчинення. Міжнародне публічне пр - сист првих норм, які регулюють публічні взаємовідносини між Дми. У міжнародному публічному праві головне місце посідають політичні взаємовідносини: питання забезпечення миру та між­народної безпеки, суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи. Кримінально-процесуальне пр — сист норм пр, яка регулює порядок діяльності прохоронних органів і судів у зв'язку з розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їхнім розглядом у суді й винесенням вироку.

77. Загальна характеристика галузей приватного пр. Галузь пр – відносно самостійна сукупність юрид норм, яка регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин специфічним метом првого регулювання. Предмет і мет првого регулювання, на яких грунтують­ся поділи сист пр на галузі, визначаються глибинним по­ділом пр на дві підсист: приватну і публічну. Приватне пр — підсист пр, що ре­гулює майново-вартісні від­носини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов'я­зані з особистістю їх учасників. Предмет регулювання приватного пр — сфера приватної власності, вільних договірних відносин, спадку­вання, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів і т.д. Галузі пр, у яких началом є приватне пр: цивільне, сімейне, авторське, житлове, трудове, цивільне процесуальне, міжнародне приватне пр та ін. Цивільне пр — сист првих норм, які регулюють май­нові і особисті немайнові відносини, що укладаються між фізи­чними та юр особами як рівноправними. Цивільне процесуальне пр — сист норм пр, яка ре­гулює порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, а також порядок виконання судових рішень. Трудове пр - сист првих норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі реалізації особою пр на працю. Житлове пр -сист првих норм, які регулюють житлові првідносини між громадянами із Д та громадянськими організаціями у процесі реалізації конституційного пр людини на житло. Міжнародне приватне пр – сист првих норм, які регулюють приватно-прві відносини між громадянами різних країн і їх об’єднаннями. Предметом регулювання в міжнародному приватному праві є відносини цивільно-првого характеру, які виникають в міжнародному житті і пов’язані з розширенням міжнародного торгово-економічного, науково-технічного і культурного співробітництва.

78. Співвідн та взаємодія національного та міжнародного пр. Міжнародне пр – частина національної сист пр. В процесі заключення Д різноманітних міжнародних договорів, угод, конвенцій, підписанням міжнародних декларацій, вступом в міжнародні організації національне пр збагачується за рахунок міжнародного – особливої галузі наддерж пр, яке входить в його систему. В цих актах акумулюється досвід міждерж спілкування. Складається, таким чином, особлива галузь наддерж пр, яка за необхідності включається в структуру національного пр в цілому, незалежно від того, зафіксовано чи ні такий стан сист пр спеціально в законі чи ні. Україна першою з республік СРСР підписала міжнародний договір – угоду про партнерство з ЄС і Дми-членами ЄС (1994), яка передбачає політичний діалог і співробітництво в сферах торгівлі, інвестицій, економіки, культури і фінансів, створення відповідних інституцій, здатних гарантувати втілення в життя положень цих угод. З допомогою норм міжнародного пр регулюються відносини між Дми і іншими його суб’єктами, погоджуються ці відносини, і тільки у випадку необхідності забезпечуються примусом – колективним чи індивідуальним. Між національним і міжнародним прм існує тісний взаємозв’язок і взаємодія: а) міжнародне пр акумулює досягнення національних првих систем пр. За структурою міжнародне пр наближається до їх структури (поділ на 2 підсист – приватну і публічну, наявність галузей пр), що свідчить про вплив національного пр на міжнародне; б) міжнародне пр (в формі міжнародно-првого договору) служить одним з юрид джерел національного пр, передбачає пряме „входження” норм міжнародного приватного і публічного пр в конституційне, цивільне, кримінально-виконавче та ін. пр. Безсумнівним є правило: міжнародне пр має переважну силу над національним прм. Це основний принцип міжнародного пр. Принцип верховенства міжнародного над внутрішньодержавним прм приймається Дми або в законодавчому порядку, або на практиці. Маючи обов’язкову силу для держав, міжнародне пр залишає на їх усмотрєніє вирішення питання про застосування його норм в рамках внутрішніх првих систем. Дм не вимагається формально визнавати верховенство міжнародного пр по відношенню до національного законодавства, але вони повинні повністю дотримуватися цих норм, тими шляхами, які визначають самостійно. Пріоритет міжнародного над національним прм супроводжується оптимальною участю держав в розробці і прийнятті міжнародно-првих норм і рішень, відповідальністю за їх виконання при забезпеченні при цьому держ суверенітету. в Україні визнається пріоритет міжнародного пр над національним, що витікає з Декларації про держ суверенітет, КУ, ЗУ „Про міжнародні договори України” (при розходженні правил міжнародного договору України з правилами її внутрішньодерж законодавства слід застосовувати правила міжнародного договору), „Про громадянство”, підтверджується фактом її вступу до Ради Європи. Міжнародне пр в сучасному світі широко представлено пактами, деклараціями, резолюціями міжнародних організацій, які зачіпають конкретну проблематику розвитку національних систем пр – пр і свободи особистості. Це центральна проблема міжнародного пр. Особистість є суб’єктом як національного, так і міжнародного пр. Ця галузь, відповідно, регулює не тільки міждержавні відносини, але й здійснюють вплив на відносини всередині країни, на систему національного пр. Через міжнародне пр відбувається зближення різних галузей пр (банківського, фінансового, підприємницького), тобто, перш за все, тих, які опосередковують сферу економічного життя суспільства; певних норм (технічних норм, норм в області ядерної енергетики); кримінально-виконавче пр. Сказується вплив цієї генеральної галузі на зміст првих структур адміністративного пр, опосередковуючи соціальну сферу, охорону здоров’я, освіту, культуру. Затвердження правил, принципів і прийомів, загальних для всіх країн ЄС, в перспективі найбільш можливо в таких блоках пр, адміністративне, банківське, фінансове, податкове, митне і, звичайно, цивільне з усіма його договорами що забезпечують вільний рух капіталів, товарів і послуг, підприємницьку діяльність, охорону інтелектуальної власності, а також трудове пр і страхування. По суті може відбутися глибоке поновлення всієї сист пр України на шляху до поступового зближення з сист європейського пр. Відповідно, спектр „входження” в національні сист пр досить широкий. Він представлений і міжнародним публічним, і міжнародним приватним прм. Помітно розширюються функції міжнародного процесуального пр, що регламентують порядок вирішення спорів і конфліктів. Міжнародне пр у зростаючій степені стає загальнопланетарним в сучасній цивілізації. Це відповідає інтересам вирішення глобальних проблем людства, гострота яких стійко зростає.

79. Співвідн та взаємодія матеріального та процесуального пр. за субординацією в првому регулюванні розрізняють матеріальні і процесуальні галузі пр. Матеріальні галузі пр (матеріальне пр) – прямо регулюють суспільні відносини (конституційне або державне, цивільне, кримінальне, адміністративне та ін.). Процесуальні галузі пр (процесуальне пр) – визначає процедуру реалізації матеріального пр і похідні від нього. Матеріальним галузям пр відповідають процесуальні. Адміністративно-процесуальне пр – сист норм пр, що регулює порядок здійснення і розгляд адміністративно-првих справ, тобто таких, які складаються в сфері держ управління. ЦПП – сист норм пр, що регулює порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, а також порядок виконання судових рішень. КПП – сист норм пр, що регулює порядок діяльності прохоронних органів і судів в зв’язку з розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їх розглядом в суді і винесенням вироку. Процесуальні галузі пр мають свій предмет регулювання, що відрізняється від предмета регулювання матеріальних галузей пр. Ним є т. зв. організаційні відносини, які формуються в результаті діяльності уповноважених суб’єктів по застосуванню норм матеріального пр. Ці організаційні відносини представляють особливий прошарок, що по рівню на співпадає з предметом регулювання матеріального пр.

80. Юридичний процес – елем процесуально-првого механізму. Юридичний процес — це сист взаємопов'яза­них првих форм діяльності уповноважених державних органів, посадових осіб, а також визначених нормами пр інших субєктів, що знаходить свій вираз у здійсненні операцій для вирішення юрид справ, що обумовлю­ють відповідні юридичні наслідки і регулюються процесу­альними нормами. Відтак, юридичний процес починається з розгляду відповідної юридичної справи. Юр спр — це пе­редбачена нормами чинного пр конкретна життєва обставина, що розглядається і вирішується на підставі закону, маючи відповідні юридичні наслідки. Ці два момен­ти і визначають природу юридичної справи, вони є юр фактами для виникн процесуальних првідносин. Юридичний процес — це визначений нормами пр порядок здійснення відповідних операцій, який веде до вирішення юридичне значущих питань. При цьому об'єктом операцій виступають одночасно норми матеріального і процесуального пр. Здебільшого суддя, слідчий чи інший суб'єкт процесуальних првідносин починають цю діяльність з стадії вибору і аналізу првих норм. До наступних стадій належать: 1) перевірка чинності та юри­дичної сили норм пр; 2) перевірка правильності тексту статті і нормативного акта; 3) тлумачення првих норм; 4) з'ясування меж дії норм пр у просторі, часі і по колу осіб. Для встановлення достовірності норм пр ці стадії є обов'язковими. Юридичний процес набуває регламентації за допомо­гою, передусім, норм цивільно-процесуального і кримінально-процесуального пр. Стан, коли ма­теріальне пр має свої процесуальні форми, є об'єктивно зумовленим. Види юридичного процесу, здебільшого, класифікують за предметною ознакою. При цьому за основу класифікації беруть відповідні галузі матеріального пр, що застосовуються у діяльності конкретних органів Д. Тому й юридичний процес має такі види, як кри­мінальний, цивільний, адміністративний і т. ін. Але така класифікація не дає можливості установити функціональ­ний зв'язок юридичного процесу з механізмом првого регулювання, а також уявити юридичний процес як систе­му. Тому за функціональною ознакою виділяють такі види процесів: установчий, пртворчий, прзастосовчий, су­довий і контрольний. Установчий процес — це діяльність уповноважених органів Д, посадових осіб і організацій щодо реалізації норм матеріального пр, що встановлюють їхні пр по формуванню, скасуванню чи перебудові органів Д, призначення чи звільнення посадових осіб й інших суб'єктів управління. Пртворчий процес — це діяльність уповноважених органів Д, організацій і посадових осіб по підготовці, затвердженню і офіційному проголошенню нормативно-првих актів. Прзастосовчий процес — це діяльність уповноваже­них органів Д, організацій, посадових осіб, пов'язана із розглядом і вирішенням індивідуальних справ, що мають юридичне значення. Судовий процес — це діяльність суду і суддів щодо здійснення прсуддя. Контрольний процес — це діяльність органів Д, громадських організацій і посадових осіб для перевірки відповідності дотримання підлеглими суб'єктами првих приписів і припинення прпорушень передбаченими ор­ганізаційно-првими засобами.