90. Пон та види форм пр

В юридичній літературі розрізняють пон "форма пр" і "джерело пр". Джерело пр - пон, що визначається трьома значеннями: 1. Це джерело інформації щодо виникн пр та шляхів його розвитку. Саме таку роль відіграють літописи та інші історичні документи. 2. Це джерело формування пр в державному суспільстві. Саме таку роль відіграють об'єктивні умови життєдіяльності суспільства та інтереси і потреби в првому регулюванні. 3. Це джерело інформації населення щодо змісту прав та обов'язків, що встановлюються Д. Саме таку роль мають норми пр. Форма пр - це зовнішній спосіб виразу првої норми, тобто певні прві документи, які вміщують прві приписи. В літературі розрізняють 4 основні форми пр, розвиненість яких в кожній з держав визначає особливості првої сист. 1. Санкціонований звичай - звичаєве правило поведінки, якому Д шляхом санкціонування надає загальнообов'язкового характеру. Це найпростіша з форм пр, що характеризує релігійно-традиційну прву систему. В Україні не визнається як форма пр, оскільки санкціонування звичаю передбачає необхідність прийняття нормативно-првого акту. 2. Судовий чи адміністративний прецедент - рішення судового чи адміністративного органу по конкретній юридичній справі, що є обов'язковим в процесі розгляду схожих справ. Характерним є для англосаксонської првої сист. 3. Нормативний договір як угода між двома і більше суб'єктами, що має загальний характер та вміщає прві норми. Характерним є для міжнародного пр. 4. Нормативно-првий акт - документ, що приймається органом Д в процесі пртворчості.

91. Пон та види законів. Коротка характеристика головних стадій законодавчого процесу

Законодавчий процес — це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій. Законодавчий процес має низку стадій. І. Передпроектна стадія. 1. Законодавча ініціатива — внесення проекту закону в офі­ційному порядку до законодавчого органу певними органами й особами. Це власне стадія законодавчого процесу. Відповідно до Конституції України, пр законодавчої ініціативи в парламенті належить Президенту, народним депутатам, Кабінету Мі­ністрів, Національному банку. Президент має пр вносити законопроект позачергово. II. Проектна стадія. 2. Ухвалення рішення про підготовку законопроекту, включен­ня відповідної пропозиції до плану законопроектних робіт. 3. Доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у Верховній Раді; створення для цих цілей комісій, робочих груп у складі депутатів, представників зацікавлених гро­мадських організацій, вчених-юристів та ін. Початкова розроб­ка проекту провадиться фахівцями за конкурсом, дорученням або договором. 4. Розробка законопроекту і ного попередня експертиза із залу­ченням зацікавлених організацій, дороблення і редагування про­екту. 5. Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення законопроекту і його узгодження: розгляд попрк; виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одер­ жання їх пропозицій щодо вдосконалення, доробки проекту; ухвалення в порядку першого, другого, третього читання; роз­гляд альтернативних проектів. III. Стадія ухвалення законопроекту. 6. Ухвалення законопроекту в результаті голосування (в Укра­їні звичайні закони ухвалюються простою більшістю голосів, конституційні — 2/3 від конституційного складу Верховної Ради) і підготування відповідної постанови законодавчого органу про вступ закону в силу. Тексти законів, ухвалені Верховної Радою, у 5-денний строк підписуються Головою Верховної Ради і невід­кладно передаються на підпис Президентові України. IV. Засвідчувальна стадія. 7. Санкціонування (підписання) закону главою Д (пре­зидентом) в установлені конституцією строки (в Україні — 15 днів). 8. Опублікування закону.

Закон - нормативно - првий акт вищої юридичної сили, який приймається вищим представницьким органом вл чи референдумом в порядку законодавчого процесу і регламентує найбільш важливі сфери життя суспільства. За значенням і місцем у сист законодавства закони можна поділити наступним чином:

1. Конституції — основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, пр і свободи громадян. Вони бувають двох видів: • кодифіковані — становлять єдиний писаний основний за­кон. • некодифіковані — складаються з групи законів, предметом регулювання яких є особли­вий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного пр — основи суспільного і держ ладу, пр і свободи громадян та ін. 2. Конституційні закони -закони, на які посилається конституція або необхідність ух­валення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як прави­ло, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча сист, організа­ція і проведення референдуму, організація і діяльність парламе­нту, президента, конституційного суду і т. ін.); - закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної консти­туції 3. Звичайні закони — регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кіль­кістю і рухлива група законів, які приймаються простою більші­стю голосів. 4. Забезпечуючі (оперативні) закони — нормативно-прві акти, якими вводяться вдію окремі закони, ратифікуються між­народні договори та ін. Види законів за строком дії: 1) постійні — закони, що діють без обмеження строку; 2) тимчасові — закони, що діють з обмеженням строку 3) надзвичайні — ухвалю­ються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окре­мих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни). Їх особливість полягає в тому, що вони при­пиняють дію інших законів.

92. Нормотворчість: пон, принципи та види Пртворчість — це прва форма діяльності Д, пов'язана із встановленням (санкціонуванням), змі­ною, скасуванням юрид норм. Пртворчість виражаєть­ся у формуванні, систтизації, прийнятті та оприлюдненні нор­мативно-првих актів.Ознаки пртворчості: 1) здійснюється Д безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також народом і його суб'єктами; 2) полягає у створенні нових норм пр або в зміні чи ска­суванні чинних норм; 3) набуває завершення в письмовому акті-документі, який називається нормативно-првим актом; 4) відбувається відповідно до првого регламенту, тобто процедури, яка встановлюється првими нормами; 5) має конкретно-цільову і організаційну спрямованість. Виділяють дві групи принципів пртворчості: загальні і спеціальні. Загальні принципи пртворчості — незаперечні ос­новні вимоги, що виражають її сутність: 1. Гуманізм, тобто формування нормативно-првих актів на засадах загальнолюдських цінностей, міжнародних стандар­тів прав людини, створення умов і механізмів їхнього втілення в життя суспільства і Д; 2. Демократизм, тобто вираження в ньому волі народу, без­посередня або через представників участь народу в розробці та прийнятті нормативно-првих актів; 3. Гласність — відкрите для громадськості, вільне і ділове обговорення проектів нормативно-првих актів, інформуван­ня про них населення; 4. Законність — прийняття нормативно-првих актів за­конним шляхом, відповідно до конституційне закріпленого про­цесу пртворчості; 5. Науковість — ефективне використання досягнень юриди­чної та інших наук при упорядкуванні проектів нормативних актів; проведення їхньої незалежної наукової експертизи; 6. Системність — суворий облік сист пр, сист за­конодавства, узгодження з іншими нормативно-првими ак­тами. До спеціальних принципів пртворчості можна віднести: • оперативність — незволікання з підготовкою проектів нор­мативних актів; • поєднання динамізму і стабільності — створення стабільно­го нормативного акта і одночасно можливість вносити до нього доповнення і зміни; • плановість — за функціональним призначенням актів і стро­ками їх прийняття; • старанність і скрупульозність підготовки нормативних актів — відсутність скоростиглих і непродуманих проектів; • професіоналізм — залучення до розробки нормативних ак­тів кваліфікованих спеціалістів із відповідних галузей нау­ки, вчених-юристів і юристів-практиків, які мають необ­хідні знання і досвід; • техніко-юр досконалість — упорядкування норматив­но-првих актів з урахуванням правил, способів, прийо­мів юридичної техніки, які є обов'язковими для пртвор-чих органів; • урахування місцевого досвіду — особливо в процесі прий­няття нормативних актів місцевого значення.

Основ­ний вид пртворчості — пртворчість державних органів і посадових осіб. Види пртворчості Д за юр чинністю актів: 1. Законодавча діяльність, тобто діяльність, пов'язана з підго­товкою і прийняттям законодавчих актів (законотворчість). 2. Підзаконна пртворча діяльність, тобто діяльність, пов'я­зана з підготовкою і прийняттям підзаконних актів (підзаконна пртворчість). Безпосередня пртворчість Д — видання нор­мативно-првих актів ор­ганами Д і уповнова­женими на те посадовими особами, яка полягає у виробленні та прийнятті нових првих актів. Інші прояви пртворчості Д (зміна або доповнення, скасування, сист-ція) мають допоміжне значення для формування сист пр. Санкціонована пртворчість полягає у затвердженні актів, прийнятих організаціями громадянського суспільства — недерж об'єднаннями: суспільними (партіями, профспілками та ін.) і комерційними (акціонерними товариствами та ін.), або в попередньому дозволі щодо їх видання. Спільна пртворчість (нормативні угоди) - спільне прийняття нормативного акта (нормати­вні угоди), який укладають­ся на галузевих, професійних і місцевому, територіальному рів­нях. Делегована пртворчість — видання нормативно-првого акта за уповноваженням, яке виходить із закону, або за прямим дорученням одного (вищого) органу Д іншому (нижчому) зі збереженням певної сист контролю з боку вищого органу за реалізацією делегованих повноважень.