45. Види правових норм

Норма права – це загальновизнане, формально визначене правило поведінки, яке формулюється державою і має загальнообов’язковий характер, набуває якостей нормативності і загальнообов’язковості у чітко встановленому порядку і здійснення якого забезпечується державою. Норми права пділяються:

за функціональною спрямованістю: регулятивні – встановлюють права та обов’язки суб’єктів; правоохоронні – регламентують засоби юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов’язків, встановлених регулятивними нормами;

за предметом правового регулювання (за галузями права): норми державного, адміністративного, цівільного та інших галузей права;

за функціональним призначенням норми права поділяються на: 1) Відправні – мають найбільш загальний характер і поділяються на а) норми-начала (положення, що закріплюють підвалини суспільного та державного устрою), б) норми-принципи (закріплюють принципи права), в) визначально-установчі норми (визначають цілі, завдання окремих галузей права), г) норми-дефініції (містять визначення правових категорій та понять). 2) Норми-правила поведінки – безпосередньо регулюють суспільні відносини;

з точки зору характерів приписів: зобов’язуючі (закріплюють обов’язки), забороняючі (містять заборону), уповноважуючі (наділяють певними правами);

за формою закріплення поведінки суб’єктів: категоричні, диспозитивні (допускають доповнення), рекомендаційні (варіанти бажаної поведінки), заохочувальні;

за органами, що прийняли.

№ 46-52 Сучасні концепції праворозуміння

Розпочинаючи до визначення поняття права, ми повинні знати, що йтиметься не про безпосередньо-соціальне, а про юридичне право, не про природне, а про позитивне право, тобто про право, виражене в законах, інших джерелах, які є результатом цілеспрямованої вольової діяльності законодавців, суддів, самих суб'єктів права. Відокремлюючи позитивне право від природного, слід зважувати й на те, що юридичні норми можуть бути одночасно втіленням природного права, носієм природно-правових цінностей. Коротше це можна сказати так: «позазако-нодавче» (природне) право може стати і стає «законодавчим».

Отже, ми розглядатимемо, головним чином, «законодавче» право, юридичне право, позитивне право, котре є волевиявленням держави, полягає у регулюванні суспільних відносин за допомогою норм і забезпечується її примусовою силою.

Кожна історична епоха виробляла своє розуміння права. Є кілька оригінальних концепцій походження, сутності та призначення права, створених за тисячоліття.

Сучасні наукові концепції (теорії) праворозуміння можна звести до трьох підходів:

1. Ідеологічний (аксіологічний), або природно-правовий: вихідна форма буття права — громадська свідомість; право — не тексти закону, а система ідей (понять) про загальнообов'язкові норми, права, обов'язки, заборони, природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, яка є у громадській свідомості та орієнтована на моральні цінності¹. При такому підході право і закон розмежовуються, першість віддається праву як нормативно закріпленій справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту.

2. Нормативний (позитивістський): вихідна форма буття-права — норма права², право — норми, викладені в законах та інших нормативних актах. При такому підході відбувається ототожнення права і закону. Водночас нормативне праворозуміння орієнтує на такі властивості права, як формальна визначеність, точність, однозначність правового регулювання.

3. Соціологічний: вихідна форма буття права — правовідносини; право — порядок суспільних відносин, який проявляється у діях і поведінці людей. При такому підході правом визнається його функціонування, реалізація, його «дія» у житті — у сформованих і таких, що формуються, суспільних відносинах, а не його створення правотворчими органами у формі закону та інших нормативно-правових актів³. При усій цінності врахування «життя» права в суспільному середовищі, прихильники цього підходу плутали самостійні процеси правотворчості та застосування права, тоді як умовою дотримання і забезпечення режиму законності може бути діяльність правозастосувальника в межах, встановлених законом.

Віддати перевагу слід інтегративному підходу, який враховує і поєднує усе цінне в зазначених концепціях праворозуміння.

47. З розкладом родового ладу відбувається загострення соціальних конфліктів, втрачається єдність членів суспільства і звичаї перестають забезпечувати порядок і стабільність. Ускладнені суспільні відносини потребують якісно нової системи соціального регулювання загальнообов'язкових норм, що охороняються державою, тобто права. Воно виникає об'єктивно на етапі становлення ранньокласового суспільства як нормативний засіб регулювання виробничого господарства, вільної праці хліборобів-общинників і ремісників. На наступному етапі вже відбувається закріплення норм у письмових джерелах. Вперше право з'явилося приблизно в ІІІ тисячолітті до н. е. у формі агрокалендарів ранньохліборобних суспільств Месопотамії, Єгипту, Індії.

Виникнення права значною мірою обумовлене тими ж причинами, що і виникнення держави. Серед них можна назвати такі:

матеріальні фактори— в умовах розвитку економічних відносин, спеціалізації праці, приватної власності, товарного виробництва і обігу соціальні норми первісного суспільства стали неспроможними забезпечити стабільні, гарантовані економічні зв'язки, обов'язкові для всіх передумови господарської, комерційної діяльності, закріпити економічний статус товаровласників. Для вирішення цих завдань мало з'явитися право з притаманними йому загальнообов'язковістю, формальною визначеністю і гарантуванням на випадок порушення державним примусом;

політичні фактори— ускладнення політичного життя суспільства, розшарування його на протилежні соціальні верстви (касти, стани, класи), нерівне майнове і соціальне положення яких породжувало численні суперечності і конфлікти; виникнення держави, яка формулювала правові норми шляхом видання загальнообов'язкових юридичних актів;

розвиток особистості, перетворення людини на самостійного індивіда зі своїми автономними потребами та інтересами, який, однак, спілкується з іншими індивідами, соціальними групами та утвореннями;

необхідність обмеження і пом'якшення військового протистояння окремих племен, які потребували постійного обміну і сусідських взаємин, захисту своїх інтересів мирними засобами;

необхідність підтримки єдиного порядку у відносинах всередині спільності людей— населення, що заселяє певну територію.

№ 48Функції права — основні напрямки правового впливу на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування.

Функції права можна класифікувати у такий спосіб:

Загальносоціальні

Спсціально-соціальні (юридичні)

Загальносоціальні

інформаційна - інформування громадян, тобто доведення до відома адресата, про напрямки регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов'язки та відповідальність (правова інформація)

орієнтаційна — орієнтування громадян на позитивні правові настанови, які пропонують оцінку права та готовність діяти відповідно до його норм (правомірна поведінка)

виховна — загальноправовий вплив на духовну сферу, виховання поважання права

(правове навчання)

Спеціально-соціальні (юридичні)

Регулятивна - функція упорядкування суспільних відносин, визначення лінії поведінки людей, наділення їх певними правами та обов'язками

Охоронна - функція встановлення та гарантування державою заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності, порядку їх покладання та виконання, яка має на меті витиснення шкідливих для суспільства відносин та охорону позитивних

Регулятивна функція права може бути поділена на статичну та динамічну:

Регулятивна статична - функція упорядкування суспільних відносин шляхом закріплення основних прав і свобод особи, компетенції державних органів і посадових осіб (наприклад, фіксування правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження) Здійснюється за допомогою дозвільних (таких, що надають правомочності) та заборонних норм, які спричиняють правовідносини пасивного типу Регулятивна динамічна - функція забезпечення активної поведінки суб'єктів права (наприклад, покладання обов'язку сплачувати податки, відбувати військову повинність Здійснюється за допомогою зобо-в 'язуючих норм, які спричиняють правовідносини активного типу

Охоронна функція виражається у такому: