Тема 7. Онтологічний аргумент св. Ансельма Кентерберійського: аргумент про реальне існування Бога, який виходить із необхідної Божої Суті

План заняття

1. Онтологічний аргумент у його двох версіях, сформульованих св. Ансельмом Кентерберійським.

2. Перший основний закид проти онтологічного аргументу: зі суб'єктивного поняття не можна робити висновок про дійсність.

• Чи онтологічний аргумент містить metabasis eis allo genos і робить висновок з поняття про дійсність?

• Чи онтологічний аргумент містить petitio principii, тобто "порочний круг"?

• Чи в онтологічному аргументі плутається номінальне визначення з реальним?

• Чи є онтологічний аргумент "паралогізмом через еквівокацію"?

3. Заклик св. Ансельма повернутися "до самих речей" – до самої Божої Суті.

• Теза св. Ансельма, що тільки Божа Суть включає в себе необхідне реальне існування.

• Неможливість думати, що Бог не існує – в залежності від зрозуміння суттєвої неможливості: зрозуміння самої речі (secundum rem), а не лише поняття (secundum vocem). (“Прослогіон”, IV глава).

Тема 8. Онтологічний аргумент Рене Декарта

План заняття

1. Рене Декарт і його обґрунтування онтологічного арґументу з незмінної необхідності Божої Суті.

2. Дійсне ядро онтологічного арґументу. Чотири передумови його дійсності:

1) Аргумент виходить не від суб'єктивного поняття, а від об'єктивної та необхідної Божої Суті.

2) Людина може мати хоч і обмежене, але достатнє пізнання Божої Суті, щоби зрозуміти, що Бог – “те, вище від чого ніщо не може бути подумане”.

3) Реальне існування (в унікальному випадку) може належати до суті речі.

4) Реальне існування є чистою досконалістю.

Змістовий модуль 4. В напрямку до повнішого пізнання Абсолютного Буття: вихід за межі філософії

Тема 9. Недостатність та обмеженість філософського пізнання про існування Бога. Містичний досвід як шлях пізнання Бога

План заняття

1. Три типи пізнавального контакту з цінністю (Дітріх фон Гільдебранд). Містичний досвід як найвищий безпосередній контакт з цінністю (Wertfühlen).

2. "Путівник душі в Бога" (Itinerarium mentis in Deum) св. Бонавентури.

3. "Містична богословія" св. Діонісія Ареопагіта.

3.2. Тематика і методичні рекомендації до семінарських занять

Семінарські заняття є важливою формою контролю стану знань студентів і мають на меті прищеплення їм навичок самостійної дослідницької роботи, опрацювання джерельних матеріалів, участі в дискусіях, уміння аналізувати філософські питання. Тематика та структура семінарських занять тісно пов’язана зі змістом лекцій курсу, але не дублює їх. Вони є не лише інструментом навчання, а засобом безперервної самоосвіти студента, що формує вміння вчитися, здобувати необхідну інформацію і акумулювати з неї необхідні знання.

Самостійна робота студента у процесі підготовки семінарських занять передбачає такі види діяльності: робота з конспектами лекцій; вдосконалення навичок пошуку необхідної літератури за бібліотечним каталогом, у мережі Internet; опрацювання джерел, у яких впреше з’являються аргументи, дотичні до тематики курсу; вивчення навчальної й спеціальної літератури.

Основними критеріями оцінювання на семінарських заняттях є: ступінь обізнаності студента з джерелами й уміння працювати з ними; рівень засвоєння рекомендованої наукової літератури; здатність логічно і зв'язно висловлювати свої думки і адекватно сприймати думки своїх колег.

На розгляд під час семінарських занять виноситься тематика, присвячена проблемам доведення існування Абсолютного Буття у середньовічній, новітній та сучасній філософії; головних філософських підходів до розуміння існування Абсолютного Буття та часткового пізнання Його властивостей; їхньої узгодженості з даними сучасних наук. Це допоможе студентам у вмінні використовувати набуті знання в дискусії із сучасним атеїзмом.

Семінарське заняття 1. «П’ять шляхів» св. Томи Аквінського та сучасна наука. 2 години.

Питання для обговорення:

1. Момент початку руху у фізичних системах та «І-й шлях» св. Томи Аквінського

2. Антропний принцип у будові Сонячної системи та «V-й шлях» св. Томи Аквінського

3. Плановість й доцільність у біологічних системах та «V-й шлях» св. Томи Аквінського

Рекомендована література:

1. S. Thomas Aquinas, Summa Theologiae, I, q. 2, a. 3. – http://newadvent.org/summa/1002.htm

2. Фома Аквинский, Доказательства бытия Бога в «Сумме против язычников» и «Сумме теологии» (Российская Академия Наук, Институт философии: Москва 2000).

3. Anthony Kenny, The Five Ways. St. Thomas Aquinas’ Proofs of God’s Existence (Schocken Books: New York 1969).

4. Ks. Stanisław Kowalczyk, Filozofia Boga (Redakcja Wydawnictw Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego: Lublin 1997).

5. Д. Гудінг, Дж. Леннокс. Людина та її світогляд. – Українське Біблійне Товариство. – Київ, 2007. – Т. 1, С. 75-188.

6. Гусак П. Поняття «розумного задуму» (intelligent design) як сучасна версія «V-го шляху» св. Томи Аквінського. // НУ «Острозька академія». Матеріали науково-практичної конференції «Парадигма творення в сучасній науці: на шляху до інтегрованого світогляду. – Випуск 2: Острог, 2010. – С. 155-161. – 644 с.

Методичні рекомендації

Розглядаючи перше питання, слід звернути увагу на той факт, що, оскільки у світі все перебуває в русі, одні речі передають рух іншим речам, стають рушіями для інших речей, і все в світі, вся матерія, всі живі істоти перебувають у русі, то рух мусів мати початок – мусів бути перший поштовх, причина того руху. Студенти повинні розглянути твердження діалектичного матеріалізму про те, що рух є формою існування матерії, а матерія – вічна, отож і рух так само вічний, а оскільки діалектичний матеріалізм спирається при цьому в основному на дві природничо-наукові теорії: механіку Ньютона та субатомарний рух, то студенти повинні дати відповідь, враховуючи саме ці природничо-наукові теорії. В механіці Ньютона можливі два випадки на перший погляд «самочинного» руху: рух по інерції й рух в різних системах відліку. Таким чином, для руху по інерції потрібен перший момент дії сили, після якого тіло рухається по інерції. Цей момент дії і є початком руху, що його стосовно цілості буття можна назвати Першопочатком. При русі в різних системах відліку, де тіло перебуває в спокої в одній системі відліку, але рухається щодо іншої завдяки рухові самої системи відліку, початок руху іншої системи відліку є початком руху самого тіла. Що стосується субатомарного руху, то він відбувається завдяки взаємодії гравітаційних та електричних полів різнойменних зарядів електронів та атомного ядра, отож мусів бути перший момент взаємодії цих полів, внаслідок чого почався рух. Таким чином, дані сучасних природничих наук не спростовують, а підтверджують правило Арістотеля, згідно з яким «все, що рухається, рухається завдяки чомусь іншому». Гіпотеза «великого вибуху» є ще одним аргументом на користь Першопочатку руху. Студенти повинні звернути увагу на той факт, що аргумент на основі руху застосовний лише у сфері неживого буття й не стосується сущих, здатних до самочинного руху – тварин і людей.

Розглядаючи друге питання, студенти повинні звернути увагу на природничо-наукові факти, що свідчать на користь антропного принципу у всесвіті, який полягає у тому, що доступний нашому спостереженню всесвіт, зокрема наша галактика, Сонячна система і наша планета влаштовані так, що уможливлюють наше існування в них як спостерігачів («сильний» антропний принцип), чи принаймні, сумісні з нашим існуванням в них як спостерігачів («слабкий» антропний принцип). Якби устрій цього найближчого всесвіту був інакшим (якби Сонце було розташоване не між витками, а у витку спіралі галактики, рівень іонізуючої радіації був би таким, що біологічне життя в Сонячній системі було б неможливим; якби Земля була розташована ближче до Сонця – як Венера, або дальше від Сонця – як Марс, то біологічне життя на Землі було б неможливим; якби на Землі не було води, якби Земля не мала кисневої атмосфери…), то біолоігчне життя у ньому, а отже й існування людини в ньому було б неможливим. Ці дані природничих наук узагальнено охоплюються поняттями «зміст» і «доцільна дія» і становлять дуже добру емпіричну базу для індуктивного філософського висновку про Інтелект як джерело цього змісту і доцільності. Завдяки їм «п’ятий шлях» св. Томи Аквінського, який на основі змісту і доцільності у всесвіті доводить існування Абсолютного Інтелекту, отримує сучасне звучання й нову актуальність.

У третьому питанні варто звернути увагу на природничо-наукові факти, які засвідчують доцільність в біологічних системах, як наприклад, нередуковану (незводиму) складність клітини, яка є незрівнянно вищою, аніж складність артефактів і не має нічого спільного з уявленнями Енґельса про утворення перших клітин шляхом «завихрення» молекул білка у «первісному океані»; ця складність є необхідною для функціонування клітини як базової одиниці біологічного життя і мусить існувати «відразу»: якесь «поступове» виникання клітини вчинило б її нефункціональною і нездатною до відтворення; той факт, що носій біологічної інформації – макромолекула ДНК – має сенс тільки в рамках наперед заданого цілого – клітини. Тільки у клітині інформація ДНК може бути зчитана і на її підставі може бути синтезований відповідний протеїн. Отже, інформація, що її несе макромолекула ДНК, поза межами клітини не має сенсу, більше того – клітина необхідна для самого існування і реплікації макромолекули ДНК: штучно видалена з клітини ДНК розщеплюється внаслідок гідролізу, ультрафіолетового випромінювання і т.п. й інформація руйнується. Студенти повинні представити, що сама інформація як така не може бути пояснена хімічними властивостями ДНК, а передбачає «джерело» інформації, яке її знає, записує і передає. Ці дані природничих наук узагальнено охоплюються поняттями «зміст» і «доцільна дія» і становлять дуже добру емпіричну базу для індуктивного філософського висновку про Інтелект як джерело цього змісту і доцільності. Завдяки їм «п’ятий шлях» св. Томи Аквінського, який на основі змісту і доцільності у всесвіті доводить існування Абсолютного Інтелекту, отримує сучасне звучання й нову актуальність.

Семінарське/практичне заняття 2. Від часового до Вічного Буття. 2 години.

Питання, які виносяться на обговорення:

1. Спроба доведення безпочатковості та безконечності часу.

2. Спроба доведення скінченності – початку і кінця часу – на основі розуміння часу як постійно зростаючої суми скінченних величин (проміжків).

3. Спроба визначення напряму руху часу: від минулого через теперішнє в майбутнє чи від майбутнього через теперішнє в минуле?

Рекомендована література:

1. Аврелий Августин, Исповедь (Изд-во "Renaissance": Москва 1991). – Книга ХІ, глави 13-14.

2. Блез Паскаль, Думки про релігію (Місіонар: Львів 1995).

3. Плотин, Космогония (REFL-book/Ваклер: Москва/Киев 1995).

Методичні рекомендації

Розглядаючи перше питання, студенти повинні взяти до уваги твердження діалектичного матеріалізму про те, що час – це форма існування матерії, а матерія – вічна, отже й час мав би бути вічним, тобто існувати без початку й кінця. Студенти повинні відрізнити у цьому твердженні очевидну й істинну частину («час – це форма існування матерії») від неочевидної та псевдо-догматичної («матерія – вічна»). Спростування цього останнього твердження можна розпочати з того, що матерія у своїй «саме такій» даності (структурі та властивостях) не має у собі пояснення, чому вона саме така, й чому взагалі існує; вона могла би бути зовсім інакшою (тоді наш чуттєво сприйманий світ мав би зовсім інші властивості), а це значить – матерія могла б і зовсім не існувати, отже – вона не вічна. Відповідно, реальний (а не уявний, прийнятий як абстрактна категорія) час не є вічним.

Розглядаючи друге питання, студенти повинні звернути увагу на неможливість довести безпочатковість й безконечність – тобто, його актуальну нескінченність – шляхом додавання його скінченних проміжків (годин, днів, місяців, років...). Така сума, якою великою б вона не була, ніколи не дасть нескінченної тривалості, а завжди буде скінченною величиною. Відповідно, минуле, хоча воно й постійно зростає, обмежене «з одного краю» теперішнім моментом, а «з іншого краю» – початком. Початок же може бути не в «чистому ніщо», а в повноті онтологічної енергії – в Абсолютному Бутті.

У третьому питанні варто взяти до уваги подвійний екзистенційний досвід кожної людини: З одного боку, ми безсумнівно знаємо факт, виражений словами античного римського поета Квінта Горація Флакка: «Eheu, fugaces, Postume, Postume, labuntur anni» – «Ой вей, Постуме, Постуме, падають роки-втікачі», тобто, час із майбутнього через теперішнє невблаганно втікає в минуле. З іншого боку, ми знаємо, що в майбутньому – незліченна кількість спроможностей (потенцій, за Арістотелем) й ми разом з часом женемось «у світле майбутнє», аби їх зреалізувати (щоб вони стали актом, за Арістотелем). У цьому сенсі час стрімко біжить в майбутнє. Вирішенню цієї діалектичної напруженості присвячений даний семінар/практичне заняття.