8) З точки зору зворотної сили:
контроль ex tunc, за якого рішення про визнання неконституційності має зворотну силу, і норма або акт, визнані неконституційними, вважаються недійсними з самого початку: з моменту їх видання або набрання чинності конституційно-правовою нормою, якій вони суперечать;
контроль ex nunc, коли рішення про неконституційність дійсне тільки на майбутнє, а всі колишні наслідки дії неконституційної норми або неконституційного акта залишаються в силі1. Так, відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (тобто закріплюється правило ex nunc).
У деяких країнах (наприклад, у США) існують особливості дії рішень органів спеціального конституційного контролю з точки зору їх зворотної сили: судові рішення, в яких визнаються неконституційними певні правові акти або їх окремі положення, мають зворотний характер, але лише стосовно сторін у справі. Винятком є законодавчі акти, які регулюють питання притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності та відбування покарання за скоєні злочини.
Ідею про необхідність існування спеціальних органів конституційного контролю сприймають не в усіх демократичних державах. Так, за конституційною теорією Люксембурга, Нідерландів, Фінляндії, Швеції, оскільки парламент посідає вище місце у системі державних органів, то над ним не може стояти жоден інший орган, що здійснював би конституційний контроль. Тому тільки парламент має право вирішувати питання про долю закону, що суперечить конституції. При цьому у Швеції, Фінляндії, Канаді парламент та уряд мають право попередньо проконсультуватися у спеціальному органі або у Верховному Суді, аби отримати їх висновок з питання конституційності законопроекту, що підлягає розгляду. Але остаточну долю законопроекту вирішує все-таки парламент3.
Аргументи на користь необхідності розгляду питань про конституційність законів та інших нормативних актів саме судовим органом зводяться до того, що:
1) суперечність про конституційність закону чи іншого нормативно-правового акта є виключно юридичною, а тому повинна вирішуватися органом, який має для цього відповідну компетенцію;
2) це випливає з принципу поділу влади;
3) незалежність і неупередженість як принципи діяльності судової влади є гарантією того, що рішення у справі базуватиметься на правовій основі;
4) правила судочинства, що ґрунтуються на засадах змагальності та гласності, забезпечують найбільш повний та всебічний розгляд відповідної справи.
Незважаючи на значну кількість позитивних моментів в інституті конституційного контролю, слід звернути увагу па те, що іноді конституційний контроль використовується для обмеження прав парламенту, 9відіграючи негативну роль у конкретній державі. У цілому ж функція конституційного контролю залежить від складу органу, що його здійснює, та від соціально-політичної ситуації в країні.
Також необхідність охорони конституції будь-якої держави пов'язана з тим, що вона (конституція) закріплює підвалини організації і функціонування суспільства й держави, регулює механізм влади, впорядковує політико-правові процеси, встановлює норми поведінки суб'єктів державно-правових відносин, зумовлює зміст і особливості національної правової системи, забезпечує конституювання держави, основних елементів її політичної системи.
Конституція має велику соціальну цінність і, отже, її можливо й необхідно розглядати в аксеологічному (ціннісному) аспекті. Вона становить цінність не тільки для держави, оскільки впорядковує державний механізм і взаємозв'язки її різноманітних ланок, а й для суспільства. Це пов'язано насамперед з її обмежувальною функцією, оскільки конституція забезпечує обмеження держави правом.
Цінність конституції виявляється ще й у тому, що за її допомогою забезпечується стійкість інститутів влади, що є однією з умов стабільності й рівноваги в суспільстві. Саме конституція держави є фактором єдності правових норм, їх несуперечливості, поєднання стабільності й динамізму. Вона забезпечує демократичний вектор розвитку суспільства, гарантує стійкість правового статусу людини і громадянина, державних інституцій.
Розділ 3.Класифікація властивостей Конституції
Властивості Конституції це – сукупність головних рис , які характеризують соціальну та юридичну природу Основного Закону , його якісну своєрідність у правовій системі країни . Конституцію характеризують соціальні та юридичні властивості.Конституції як і будь-якому нормативно-правовому акту притаманна ціла низка юридичних властивостей, що характеризують її місце в системі права і роль у суспільстві.Виділяють такі властивості Конституції як:
Першою з юридичних властивостей конституції є її вища юридична сила, яка виявляється в тому, що:
її норми завжди мають перевагу над положеннями інших законів, а тим більше актів виконавчої влади;
закони або підзаконні акти повинні прийматися передбаченими в конституції органами і за встановленою в ній процедурою.
Другою властивістю є те, що конституція займає центральне місце в правовій системі країни, вона є базою, фундаментом усього законодавства. Це передусім означає те, що всі нормативно-правові документи повинні відповідати конституції. Більше того, нормативно-законодавча база має розроблятися на основі конституції. Якщо який-небудь документ суперечить конституції, то він, безумовно, підлягає скасуванню.
На основі конституції в кожній державі виробляється певна структура правових норм, що базується на принципах підпорядкування. Тому така структура в науці державного права одержала назву ієрархії правових норм. Вона включає кілька щаблів. До конституційних норм в ієрархії юридичних норм безпосередньо примикають норми, що містяться в рішеннях конституційних судів, оскільки такі рішення найчастіше є тлумаченням положень конституції. Наступний щабель складають норми міжнародних договорів, до яких приєдналася ця держава. У світі сформувалася практика включення положень міжнародних договорів у національне законодавство. Це здійснюється шляхом процедури імплементації, що передбачає підписання міжнародного договору вповноваженими посадовими особами держави і наступне схвалення (ратифікацію) договору парламентом країни. Нижчий щабель утворюють норми органічних законів. Потім іде рівень звичайних законів. Уважається, що на цьому ж рівні перебувають регламенти парламентів і процесуальні документи, що регулюють діяльність вищих судів 10країни, а також досить рідкісне правове явище; внутрішньодержавні договори, що регулюють відносини між суб'єктами держави. Прийнято вважати, що такі договори заміняють закони. На більш низькому рівні стоїть нормо-творчість загальнонаціональних органів влади, що не підпорядковані уряду. На останньому рівні стоять нормативно-правові акти, прийняті органами місцевого самоврядування.
Третьою як властивість можна виокремити підвищену стабільність конституції. Ця властивість тісно пов'язана з попередньою. Нормальне функціонування органів влади, саме життя суспільства є неможливими, якщо фундамент законодавства буде піддаватися постійним змінам.
Четверта властивість стосується особливостей конституційно-правових норм. Серед статей конституції часто є декларативні положення, так звані норми-принципи. Іноді вони не відображають реального стану справ. Наприклад, індійська конституція містить положення про надання кожному громадянинові достатнього харчування. В умовах катастрофічної нестачі продовольства в цій країні виконати таку конституційну норму неможливо. Проте вона існує . Зміст подібних норм випливає з цілей існування конституції. Норми-принципи покликані зафіксувати якийсь ідеал, кінцеві прагнення суспільства та держави. Якби таких конституційних статей не було, не залишилося б і стимулу прагнути до ідеалу.
Конституційність держави аж ніяк не вичерпується тим, що в ній існує основний закон, який закріплює певний компроміс соціально-політичних сил, встановлює той або інший державний устрій і компетенцію органів влади. Конституційність також не вичерпується й тим, що цей основний закон має реальну практичну дію, верховенство стосовно інших законів і може бути змінений лише шляхом особливої законотворчої процедури. Це необхідні, але не достатні ознаки конституційної державності.
У сучасному смислі конституційність держави; це насамперед її зв'язаність правом, а конституція; передусім декларація прав людини та громадянина, які гарантовані владою й обмежують її здійснення. Інакше кажучи, конституція; належна форма основного узаконення правового характеру організації та функціонування влади в її відносинах із суб'єктами громадянського суспільства. Конституцію справедливо називають головним, основним законом держави. Якщо уявити собі численні правові акти, що діють у країні, у вигляді певного організованого цілого, якоїсь системи, то конституція; це підстава, стрижень і одночасно джерело розвитку всієї нормативної бази. На основі конституції відбувається становлення різних галузей права, як традиційних, що були ще в минулому, так і нових, створюваних з урахуванням змін в економіці, соціальному розвитку, політиці та культурі.
Існування конституції визначає наявність у державі конституційного ладу, або конституціоналізму. Під ним прийнято розуміти теорію і практику організації державного та суспільного життя відповідно до конституції. У кожній країні вони мають певні відмінності, тому поряд із конституціоналізмом узагалі можна говорити про американський, російський, європейський, індійський, китайський і африканський варіанти конституціоналізму.
У точному значенні під терміном "конституціоналізм" розуміються політико-правова теорія і практика конституційного устрою, який ґрунтується на ліберально-демократичних західних цінностях, що передається у вислові "західний конституціоналізм".
Говорячи про різні моделі конституціоналізму, слід зазначити, що в ряді регіонів світу поняття конституції, демократії та справедливості не є синонімами. Нерідко авторитарні конституції встановлюють практично не обмежені повноваження глави держави, і в цьому випадку будь-які дії монарха або президента будуть відповідати букві конституційної норми такої країни.
Отже, конституціоналізм, крім формального дотримання конституції, включає низку начал, що забезпечують реальне обмеження могутності держави та її можливостей контролювати особисте і суспільне життя громадян. До таких інструментів можна віднести насамперед реалізацію на практиці принципу поділу влади, побудову державної влади в рамках демократичного політичного режиму, відданість влади та провідних політичних сил ідеї плюралізму, чіткі гарантії дотримання прав людини. Названі принципи можна також розглядати як невід'ємні елементи цивільного суспільства. Сучасний конституціоналізм і цивільне суспільство; явища нерозривні. З урахуванням цього необхідно розглянути сутність громадянського суспільства як важливої складової сучасної правової держави.11
11.Годованець В.Ф. Конституційне право України.: Навч. посіб. –
К.:МАУП, 2005. – С.167
2. Волянська Г. Класичний конституціоналізм vs. харизматичний
пострадянський конституціоналізм// Юридичний журнал - 2008 - № 7 -
С.33-36.
23.Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / В.О. Ріяка
(керівник авт. кол.), B.C. Семенов, М.В. Цвік та ін.; За заг. ред. В.О.
Ріяки. — К.: Юрінком Інтер, 2002. - 512 с.
4. Конституційне право України: Підруч. Для студ. Вищ. Навч. закл./ За
ред.. В. П. Колісника та Ю.Г. Бапрабаша. – Х.:Право, 2008. – 416с.
35.Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України:
Підручник/ за заг. ред. В. Ф. Погорілка. – К.:Наукова думка; 2006.-
344с.
6. .Попов.А.Отмена конституционной реформы 2004 года//«ЮРИСТ &
ЗАКОН». - 29.09.2010 – 05.10.2010, № 24, C.12
47.Скакун О. Ф. Український конституціоналізм: історична
ретроспектива і перспектива // Історична наука на порозі ХХІ століття:
підсумки та перспективи. Матеріали Всеукраїнської наукової
конференції (м. Харків, 15 -17 листопада 1995 р.) – Харків: Авеста,
1995. – C. 193 – 198.
8. Фрицький О.Ф. Конституційне право України. – К.: Юрінком-Інтер,
2002. –С.235
510.Опришко В. Конституція України – основа розвитку законодавства // Право України. – 1997. - № 8.
611.Наливайко Л. “Проблеми визнання поняття специфічних ознак та функцій Конституції україни. Відповідальності сучасной Конституції україни конституційній теорії”\\ Право України, 1999. № 10 –Ст.45
712.Конституции зарубежных государств / Сост. В.В. Маклаков. – М.: БЕК, 1997.; 586 с.
813. Конституции зарубежных стран / Сост. В.Н. Дубровин.; М.: Юрлитинформ, 2001.; С.128
14. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2001.С.342
15. Конституція України. – К.: Преса України, 1996. – С.80
916.Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. - М., 2001.
1017.Рут Доминик Сульє Даниель. Конституційне право.— К., 1995.С.95
1118. Конституційне право України: Підруч. Для студ. Вищ. Навч. закл./ За ред.. В. П. Колісника та Ю.Г. Бапрабаша. – Х.:Право, 2008. – С.235
19. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність: 2-ге
вид., змінене і доп./ За ред. Ю.С. Шемшученко. - К.: Ін-т держави і
права ім. В.М. Корецького, 2006. – С.324
20. Попов.А.Отмена конституционной реформы 2004 года//«ЮРИСТ &
ЗАКОН». - 29.09.2010 – 05.10.2010, № 24, C.12