Чергування [и] з [о] у звукосполученнях [ри], [ли] – [ро], [ло].

У сучасній українській мові є окремі слова, у яких між приголосними переважно у відкритих складах вимовляється сполучення [ри], [ли]: бриніти, гримати, гриміти, дригати, кривавий, крити, крихти, тривати, тривога, блищати, глитати. Звук [и] у звукосполученнях [ри], [ли] може чергувати з [о]: гриміти – гром ([о] в закритому складі перейшло в [і] – грім), глитати – глотка, кривавий – кров, дровітня – дрова, чорнобривий – брови.

Чергування [ри], [ли] з [ро], [ло] також є результатом занепаду зредукованих [ъ] та [ь]. Сполучення [ри], [ли] у відкритих складах між приголосними в сучасній українській мові походять з давніх сполучень [р] та [л] з наступним слабким зредукованим [ъ] та [ь] (ръ, рь, лъ, ль) кръвавий → кривавий, трьвога → тривога, глътати → глитати, бльщати → блищати. Сильні голосні [ъ] та [ь] після [р] та [л] змінювалися на голосні повного творення: [ъ] → [о]: кръвь → кров, глътка → глотка. Однак і в цих звукосполученнях під впливом аналогії виникло відхилення від закономірного розвитку зредукованих після [р] та [л]. Наприклад, у слові кръхъта зредукований після [р] заходився у сильній позиції і повинен був змінитися на [о] (крохта), але під впливом кришити (з кръшити, у якому [ъ] слабкий) він змінився на [и] (крихта). У слові бльскъ зредукований [ь] теж знаходився у сильній позиції і теж повинен був змінитися на [е] (блеск), але він змінився на [и] під впливом слова блищати (з блищати, в якому [ь] був слабкий). У слові блъха зредукований був у слабкій позиції, тому він мав змінитися на [и] (блиха), але за аналогією до форми блох (із блъхъ), де [ъ] після [л] сильний, розвинулася вимова блоха.

На місці давніх [рћ], [лћ] в сучасній українській мові вимовляється звукосполучення [рі], [лі]: дрімати, тріщати ([ћ]→ [і]).

Чергування голосних [и] та [і]

Звук [и] в сучасній системі голосних української мови має різне походження. Він міг розвинутися на місці слабкого зредукованого [ъ] або [ь] після приголосних [р] та [л] (гриміти, тривога, блищати) і який в окремих словах чергується з [о] (кривавий – кров, чорнобривий – брови). Поширений також звук [и], що походить із редукованого [ы] та [і] або так званого напруженого [ъ] та [ь] у позиції перед [ĭ]: бий, мий, лий, крий, новий, шия (із бьи, льи, мъи, ръи, новъи, шью – фонет. бьjь, мъjь, ръjь, новъjь, шьjь).

У дієслівних формах зредукований перед [j] міг бути сильним і слабким, тому в сильній позиції він розвинувся в [и] а в слабкій – занепав, що спричинилося до чергування [и] з нулем звука: бий – б’ю, пий – п’ю, із бьи (фонет. бьjь – *бьjQ, пьи (фонет. пьjь) – *пьjQ.

Але найбільше слів в сучасній українській мові мають у своєму складі голосний [и], який розвинувся з двох колишніх голосних староукраїнської мови [ы] та [и], що вимовляється як [і] , які послідовно злилися в один сучасний звук [и]: син, риба, липа, сила із сынъ, рыба, липа, сила (фонет. ліпа, сіла).

Отже, в сучасній українській мові є новий голосний [і], який розвинувся з таких давніх голосних:

а) з [о]: віл, віз, сіль, біль (із волъ, возъ, соль, боль);

б) з [е]: піч, ніс (дієсл.), сіл (печь, неслъ, селъ);

в) з [ћ]: літо, сіно, ріпа (лћто, сћно, рћпа);

Етимологічні (давні) голосні [о] та [е] змінювались на [і] лише в певних позиціях (див. § Чергування [о], [е] з [і]), а в інших зберігалися. Тому звук [і], який походить з [о] та [е], чергується лише з цими голосними: віл –воли, віз – вози, сіль – солі, біль – болю, піч – печі, ніс – неси, сіл – село.

Староукраїнський голосний [ћ] послідавно в українській мові змінився на [і], тому він і у відкритому і в закритому складах не чергується з іншими звуками: літо – літній, діди – дід, ріпа – ріпка, білий – білка, лісу – ліс, цвіту – цвіт.

Лише в кількох словах в сучасній українській мові голосний [і], що розвинувся з [ћ], чергується з [и]: діти – дитина, сісти – сидіти. Це пояснюється тим, що в староукраїнській мові голосний [ћ] перед складом з наголошеним [і] (граф. и) змінився на [і], який згодом в українській мові змінився на [и]: дћтіна → староукраїнське дитина (фонет. д'іт'іна) – українське дитина (дитя); сћдити → давньоукраїнське сидити (фонет. с'ід'íт'і) – українське сидиш. У позиції не перед складом з [і] наголошеним [і] звук [ћ] зберігся, а в українській мові він згодом змінився на [і]: дћти → діти, сћсти – сісти.

1 Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучаної української літературної мови К.: Вища шк.., 1972. – 132 с.