Чергування [о] та [е] з нулем звука

Чергування [о] та [е] з нулем звука належить до історичних. Воно властиве не лише українській, а іншим східнослов’янським мовам: будинок – будинки, випадок – випадки, гудок – гудка, день – дня, жовток – жовтка, зубок – зубка, кусок – куска, лоток – лотка, місток – містка, носок – носка, пісок – піску, ривок – ривка, стрибок – стрибка, ціпок – ціпка, чобіток – чобітка, шнурок – шнурка, щиток – щитка, ярок – ярка. Чергування [о] та [е] з нулем звука виникло у зв’язку з занепадом зредукованих [ъ] та [ь], які знаходились у слабкій позиції. З нулем звука чергуються не етимологічні [о] та [е], а лише нові, тобто ті, що розвинулися з [ъ] та [ь], які були в сильній позиції.

Виникнення цього чергування зумовлене двома причинами:

1. Перша причина пов’язана з тим, що в різних формах того самого слова чи в спільнокореневих словах зредукований міг попадати в слабку чи сильну позицію, тобто в одній формі слова він був у сильній позиції, а при зміні форми міг стати у слабкій позиції. У сильній позиції зредукований [ъ] змінився на [о], а [ь] на [е]: вънъкъ → вінок, пьнь → пень. У слабкій позиції той самий зредукований занепадав, тобто зникав зовсім: садъкъ → садъка → садка; дьнь → дьню → дня. Отже, відбувається чергуваня нових голосних [о] та [е], що розвинулися зі зредукованих голосних у сильній позиції з нулем звука, тобто з тим же зредукованим голосним, який зник, бо знаходився у слабкій позиції.

Ті голосні [о] та [е], що розвинулися зі зредукованих [ъ] та [ь] і чергуються в сучасній українській мові з нулем звука на місці колишніх слабких зредукованих, називають випадними.

Закономірність таких чергувань, найчастіше за аналогією, може порушуватись. В окремих словах сучасної української мови розвинувся новий [о] з [ъ], який стояв не тільки у сильній позиції, а й у слабкій: рот – рота, лоб – лоба (з рътъ - ръта, лъбъ – лъба). Збереження зредукованого у слабкій позиції вчені пояснюють тим, що під впливом називного відмінка відбулося пересунення наголосу у формах непрямих відмінків, і це стало причиною збереження зредукованого [ъ] у слабкій позиції. Він почав вимовлятися як сильний і згодом змінився в [о].

2. Друга причина чергування [о], [е] з нулем звука пов’язана зі вставними голосними. Нові [о] та [е] розвивалися і між приголосними перед сонорними [р], [л], [н], [м], якщо після сонорних у староукраїнській мові занепадав [ъ] чи [ь]: вихрь→вихор, капль→капель, соснъ → сосон, осмь → во'с'ем’, а пізніше вісім. Такі голосні [о] та [е] називають вставними. Поява вставних голосних зумовила уникнення збігу приголосних у кінці слів.

Якщо в інших формах слів після сонорного, що стояв за приголосним, був голосний повного творення, а не зредукований, то умов для виникнення такого чергування не було: вихру, капля, сосна, восьми, вузла.

Чергування звуків [е] та [о] після шиплячих та [j]

У сучасній українській мові після шиплячх [ж], [ч], [ш], [дж] (і орфографічно щ) та після [j] вживається як звук [е], так і звук [о]: жонатий – женити, шостий – шести, чотири – четвертий, щока, щетина, джерело, лієчка [л'íjечка] – лійок [л'íjок].

Голосний [е] після шиплячих [ж], [ч], [ш] та [j] виступає перед м’яким приголосним, а також перед складом [е] та [и], що походить з давнього [і] (орф. и): ніженьки, челядь, вишенька, джерельна, стаєнька [ста́jен'ка], пшениця, женити, щеміти. Приголосні перед давніми голосними [е] та [і] (орф. и) колись були м’якими, тому і в сучасній український мові після шиплячих перед складами, у яких наявні ці голосні, виступає голосний [е].

Звук [о] після шиплячих та [j] вимовляється поперед твердими приголосними, зокрема перед складом з голосними [а], [о], [у] та [и], що походить з давнього [ы]: жолудь, чому, шоколад, бджола, щока, знайомий.

У староукраїнській мові у позиції після шиплячих та [j] виступав звук [е], він і в сучасній українській мові зберігся перед наступним м’яким приголосним, а перед наступним твердим змінився на [о]. Через те, що в одних споріднених словах були умови для зміни [е] та [о] після шиплячих та [j], а в інших їх не було, то в українській мові з’явилося чергування [е] з [о]. Наприклад: вечеряти, ([е] знаходиться після шиплячого перед наступним м’яким приголосним) – вечора ([о] заходиться після шиплячого перед наступним твердим приголосним), женити (після [е] перед давнім [і] (орф. и) приголосні вимовлялися м’яко [ж'ен'ит′и], а жонатий (з [ж'енáтыĭ]). В українській мові приголосні перед голосним [е] стверділи і в сучасній українській мові у всіх позиціях перед [е] вимовляються твердо, тому [е] змінився на голосний [о] заднього ряду, перед яким усі приголосні тверді.

Це й зумовило чергування голосного [е] з [о], що знаходяться після шиплячих та [j].

Чергування [е] з [о] після шиплячих [ж], [ч], [ш], [дж] (орф. щ) та [j] в сучасній українській мові є закономірним і загалом відбувається послідовно, однак в окремих випадках воно може порушуватися. Таке порушення зумовлюється різними причинами, зокрема й аналогією.

1. За аналогією до іменників третьої відміни, в яких [о] в суфіксі -ост(і) стоїть не після шиплячого (вірності, гордості, поступливості, мудрості) голосний [о] виступає і після шиплячих перед наступними м’якими приголосними: свіжості, рішучості, першості, вищості.

2. За аналогією до тих форм іменників, у яких звук [о] стоїть перед твердим приголосним, він у цій позиції вживається й перед м’якими приголосними на щоці, на чолі, на бджолі, у пшоні під впливом відмінкових форм, у яких у наступному складі в закінченні були голосні заднього ряду або [и] (щока, щоки, щоку, щокою; чоло, чола, чолу, чолом; бджола, бджоли, бджолу, бджолою; пшоно, пшона, пшону, пшоном).

3. У прикметниках погожої, свіжої, гарячої, пахучої, більшої, вищої першої, безкрайої і под. [о] після шиплячих та [j] перед м’якими приголосними [пого́жоjі], [с'в’íжоjі], [гар'а́чоjі], [б’íл'шоjі], [ви́шчоjі] [бе^изкра́jоjі] вживається під впливом аналогічних форм тих прикметників, у яких [о] стоїть не після шиплячих (білої, молодої, веселої, доброї), а також тих форм, у яких [о] з [е] розвинувся перед твердим приголосним (погожого, свіжого, гарячого, більшого, вищого, першого, безкрайого; погожому, свіжому, гарячому, більшому, вищому, першому, безкрайому). Цим же пояснюється вживання [о] і в закінченнях займенників вашої [ва́шоjі], нашої [на́шоjі] (зіст. вашого, нашого, вашому, нашому).

4. У дієсловах першої дієвідміни у першій особі множини зберігається [е] перед твердим [м] після [ж], [ч], [ш], [j]: (можемо, хочемо спечемо, колишемо, пишемо) за аналогією до другої особи однини й множини цих дієслів (можеш, можете; хочеш, хочете; спечеш, спечемо; колишеш, колишемо; пишеш, пишемо). Звук [е] в інших особових формах (можу, хочу, колишу, пишу, можуть, хочуть, колишуть, пишуть) та в інфінітиві (шептати, чесати) не змінився на [о] перед твердими приголосним під впливом таких форм, як може, хоче, колише, пише, чеше ті інші.

5. У дієприкметниках типу збуджений, посічений, скошений, вирощений, озброєний відсутній перехід [е] в [о] перед твердим приголосним. Це пояснюється впливом тих дієприкметників, у яких голосний [е] стоїть не після шиплячих (винесений, вивезений, повернений, застелений, окреслений). Такі ж причини зумовили вживання [е] після шиплячих та [j] і в прикметниках та в безособових дієслівних формах на -но: печений, свячений, смушевий, рожевий; спечено, посвячено, походжено, покроєно, посушено. Але в прикметниках з ненаголошеним суфіксом виступає голосний [о]: сторожови́й, грошови́й, сторчови́й, ключови́й, кущови́й, плащови́й.

6. У суфіксі -ечк- зберігається голосний [е], бо наступний приголосний [ч] раніше був м’яким: сонечко, ліжечко, пташечка, донечка.

Зберігається [е] також у суфіксах -енк(о), -ечок-, -еньк(о), -енн(ий), -езн(ий): Козаченко, Ващенко, Кирієнко, ложечка, вершечок, краєчок, козаченько, височенний, глибочезний. Але за аналогією до слів типу садочок, рядочок в окремих словах після [j] у суфіксі -очок- виступає [о]: гайо́чок, райо́чок, кийо́чок.

7. Не змінюється [е] на [о] після шиплячих у словах іншомовного походження: женьшень, жетон, жезл, чебурек, чек, чеканка, шезлонг, шейх, шеф, джем, джемпер, джентльмен та інші.

8. В українській мові є також небагато слів, у яких зберігається звук [е] за традицією, хоч він стоїть перед наступним твердим приголосним: кочерга, черга, чекати, черпати, черствий, чесати, Шевчук, шершавий, щепа, щедрий, щезнути, жебоніти, жебрак, жердка, жертва.