Чергування звуків в сучасній українській мові План

1. Поняття про альтернацію. Живі та історичні чергування

2. Історичні чергування голосних

3. Поява приставних голосних звуків.

4. Історичні чергування приголосних

5. Поява приставних приголосних

Чергування звуків

Чергування – це постійні і закономірні зміни звуків у складі тієї самої морфеми: нести – носити, летіти – літати, стола – стіл, восьми – вісім, водити – воджу, лазити – лажу, поріг – на порозі, суха – сушити, ловити – ловлю, скакати – скачу (у корені); одбавляти – відбавляти, одважувати – відважувати, одповідь – відповідь (у префіксі); батькова – батьків, Миронова – Миронів, хлопець – хлопця, березень – березня (у суфіксі); на голубому – на голубім, у власному – у власнім, у нашому – у нашім (у закінчені).

У сучасній українській мові збереглися наслідки чергування звуків, які відбувалися в індоєвропейський, праслов’янський періоди розвитку мови та в староукраїнській мові. Чергування, які виникали протягом історичного розвитку української мови і збереглися до сьогодні називаються історичними. Крім історичних, в сучасній українській мові теж відбуваються чергування, які називаються позиційними. Позиційні чергування – це чергування звуків, які залежать від їхньої фонетичної позиції у слові й зумовлені сучасними фонетичними нормами української мови. До позиційних чергувань належать: а) зміна голосних у наголошеній і ненаголошеній позиціях: [е]-[е^и]-[и^е]-[и] (зве́де^иниĭ - зве^иди́ - зви^еди́ - звиди́); [и]-[и^е]-[е^и]-[е] (ши́ти – поши^ет':а́, пи́сар – за́пи^ес – пи^есе́мниĭ); [о]-[о^у]-[у^о] (го́луб – го^улу́бка – гу^олу́бка); б) [а]- [˙а]- [ä]: (с'˙аду – с'äд'); [˙о]- [ö] (л'˙ох – ул'öс'і); в) при вживанні складотворчих і нескладотворчих [у] - [ў], [і] - [ĭ] (уде́н'- ўде́н', учо́ра - ўчо́ра, іти́ – ĭти́). Позиційні чергування мають фонетичну, а не фонематичну природу, бо в них відбуваються зміни у різних позиціях варіантів тих самих фонем.

Історичні чергування

Історичні чергування належать до морфонологічних. Це традиційні чергування, зумовлені історичними причинами, які відсутні в сучасній українській мові. Вони є наслідком давніх фонетичних змін. Найдавніші історичні чергування голосних фонем виникли ще в дослов’янський період і відображали кількісні та якісні особливості індоєвропейських та праслов’янських монофтонгів (з грец. єдиний простий голосний звук) і дифтонгів (з грец. сполучення двох голосних звуків, які вимовляються як один склад).

До найдавніших історичних чергувань належить:

1. Чергування [е] з [о]: берсти –бродити, везти – возити, вести – водити, нести – носити.

Це чергування дуже давнє. Воно властиве не лише всім сучасним слов’янським мовам, а й зустрічається в деяких інших індоєвропейських мовах. У лінгвістиці прийнято вважати, що назване чергування виникло ще в дослов’янський період і пов’язане з диференціацією наголосу. У наголошеній позиції зберігався звук [е], а в ненаголошеній на його місці розвинувся [о]. Це чергування ще в спільнослов’янській мові набуло граматичного значення, бо за його допомогою можна було розрізняти граматичні категорії дієслова. Звук [е] виступає в основі дієслова, що означало одноразову дію, [о] в основі дієслова зі значенням тривалої багатократної дії або в дієслівній іменниковій основі: везти – возити – вози, вести – водити – поводир, нести –носити – ноша.

У староукраїнській мові та в наступні періоди її розвитку ці чергування зберігалися і були успадковані сучасною українською мовою. У спільнослов’янській мові чергування [е] - [о] в сполученні з наступним [р], а в українській воно виражене у повноголоссі -ере-, -оро-: стерегти – сторож, веретено – ворота – воротар – поворот – розворот.

2. Чергування [і] та [а]: сідати – садити – сад; лізти – лазити – перелаз, різати – вразити – вразливий – враження. У давній період існування індоєвропейських мов розрізнялися короткі і довгі голосні [е] та [о]. Чергуванні [е] та [о] в сучасній українській мові розвинулося з колишніх коротких [е] - [о] (нести – носити). Довгі [е] та [о] в спільнослов’янській мові не збереглися, бо довгий [е] змінився на [Ђ], а довгий [о] – на [а]. Внаслідок цього виникло чергування [Ђ] та [а], успадковане староукраїнською мовою: лЂзти – лазити, сЂдати – садити – садъ. Але в українській мові з дифтонга [Ђ] розвинувся монофтонг [і], що зумовило чергування [і] з [а]: лізти – лазити, сісти – сідати – садити – сад.

3. Чергування [е] та [і]: летіти – літати, мести – замітати, пекти – припікати, плести – приплітати, ректи – прирікати. Ця зміна [е] на [і] в сучасній українській мові є наслідком колишнього чергування короткого голосного [е] з довгим [е] (ĕ – ē). У спільнослов’янській мові короткий [е] поступово змінювався на голосний [е] нормальної довготи, а довгий – на [Ђ]. В українській мові [Ђ] змінився на [і], тому й виникло чергування [е] з [і].

4. Чергування [о] з [а]: гонити – ганяти, горіти – згарище, котити – катати, кроїти – краяти, ломити – ламати – злам. Це чергування в сучасній українській мові є результатом колишньої зміни коротких [о] й [а] на довгі [о] й [а] (ŏ – ō, ă – ā). У спільнослов’янській мові короткі [о] й [а] злилися в один голосний [о], а довгі – в один голосний [а]. В сучасній українській мові це чергування зберігалося в основі дієслів, які внаслідок його змінюють своє значення (пор.: гонити – ганяти, котити – катати, ломити – ламати та ін.) Але є й такі дієслова в аналогічній позиції яких чергування [о] з [а] не відбувається: викосити – викошувати, викопати –викопувати, виростити – вирощувати, але випроводи- випроваджувати.

5. Чергування [у] та [а]: звук, звучати – [дзв’а́кнути], трусити – [тр'асти́], грузнути – [гр'а́з'], вузол – [вjаза́ти], тугий – [зат'агну́ти].

Це чергування виникло ще у спільнослов’янській мові, коли чергувалися голосні [е] й [о] у сполученні з наступними носовими приголосними [н] та [м]: [ен] – [он], [ем] – [ом]. Якщо ці приголосні стояли на початку складу, то чергування [е] – [о] в сполучені з ними збереглося: дзвеніти – дзвонити. Якщо вони стояли перед іншими приголосними, у зв’язку з діянням тоді закону відкритого складу, з яким кожен склад закінчувався на складотворчий звук, сполученя [ен] та [ем] перетворилися на носовий голосний [е] (ę), а сполучення [он] та [ом] – в носовий голосний [о] (Q), що й дало чергування (ę) з (Q): трęсти – трQсіті (із *тренсті - *тронсіті), звęкнуті – звQкъ (із [*звенкнуті *звонкъ).¹ . У староукраїнській мові носовий [е] (ę) змінився на [а], носовий [о] (Q) – на [у], це спричинило чергування [а] з [у].

6. У сучасній укрїнській мові є й інші чергування голосних, успадковані від спіьнослов’янської мови: [и] - [іj] (сито - [сіjати], [и] – нуль звука: вижати – вижну, забирати – брати, починати – почну); [у] – [и] – [о] – нуль звука (сухий – висихати – сохнути – висхлий); [і] – [и] – [оj] – нуль звука (вінок – вити – сув[оjі] – зі[вjу]); [и] – [оj] – нуль звука (бити – б [оjі] – б [оjу]; [и] – [ов], [и] – [ав], [у] – [ов] (рити – рови, збиток – збавити, кузня – коваль).