Гетьманування Івана Виговського

Іван Виговський – єдиний український гетьман, що не підписав жодних статей і єдиний, кого тричі козацька старшина підтверджувала на посаді гетьмана України.

Після смерті Богдана Хмельницького Україна перебуває в страшній руїні, яка висмоктує усі соки з країни, стримує її розвиток у всіх галузях. Перед козацькою старшиною постає вибір: хто зможе далі повести Україну самостійницьким державним курсом. Старшина бере до уваги передсмертне прошення Богдана Хмельницького, в якому мова йдеться про те, щоб зробити гетьманом його молодшого сина – Юрія (Юрася). Але вже через тиждень в садибі Хмельницьких відбувається таємна рада, на якій, порадившись, Юрій Хмельницький складає булаву, також складають свої повноваження генеральний писар, возний і осавул. Булаву вручають генеральному писарю Івану Виговському. Так він і став гетьманом, точніше – регентом Юрася.

Майже одразу він відсилає послів до кримського хана з метою налагодження відносин.

16 жовтня 1658 року в Чигирині підписується Перший українсько-шведський договір.

Але самостійницький напрям політики Виговського не подобається московському цареві, який вважав, що козацька старшина повинна була просити в нього дозволу на вибори нового гетьмана після смерті Богдана Хмельницького. На переговорах Москва не визнає Виговського гетьманом України та величає його писарем. Саме так його було названо в офіційних документах. В них московський цар скорочує козацький реєстр з 60-ти тисяч до 40-ка тисяч чоловік, а коли помре Київський митрополит, його вибори повинні відбутися з дозволу Москви.

Виговський на козацькій раді прочитав висунуті царем нові пропозиції та зробив заяву, що не хоче зверхності над Україною й складає булаву, але йому її повертають. Таким чином він вдруге стає гетьманом.

Цар вирішує добитися зверхності над Україною шляхом розколу козацької старшини. Москва починає шукати людей, які б хотіли бути гетьманом. Звісно ж, такі швидко знайшлись. Самовисуванцем виявився полтавський полковник Мартин Пушкар ( Пушкаренко).

Московський воєвода їде на Полтавщину до Пушкаря, щоб остаточно визначити його позицію. Як виявилось, Пушкар згоден був на все заради булави. Москва дізнається, що не всі запорожці задоволені вибором Івана Виговського в гетьмани. Воєвода їде на Січ і веде розмову з Яковом Барабашем. Йому теж обіцяє булаву. Таким чином, самі цього не знаючи, обидва починають боротьбу проти Виговського. Виговський запрошує Пушкаря до Чигирина. Але він не відповідає на запрошення. Тоді Виговський збирає військо та йде з нам на Полтаву. Але вчасно отримавши інформацію про наступ Івана на Полтаву, Мартин Пушкар біжить на територію Московії.

Іван Виговський закликає усе козацтво на раду в Переяслав. Козацька старшина втретє підтверджує Виговського на посаді гетьмана. Цей випадок – унікальний в історії українського гетьманування, адже жоден з гетьманів на був тричі підтвердженим на своїй посаді.

Але гетьманування Виговського не дає спокою московському цареві. Вже після того, як люди від царя почали тероризувати родичів Виговського, він звертається за допомогою до хана.

Під Полтавою, влітку 1658 року, козацьке військо Виговського розбиває сили дейнеків тим самим придушує повстання під проводом Пушкаря. Сам бунтівний полковник загинув у бою. В той час Барабаш із загоном своїх прибічників 15 червня 1658 з'явився у розташування Бєлгородського воєводи князя Григорія Ромодановського. Проте 24 серпня 1658 року був захоплений у містечку Гоголеві гетьманськими військами і страчений у вересні у Чигирині.

Виговський розуміє, що обурення йде зі сторони Москви. Тоді з його ініціативи між Річчю Посполитою і Гетьманщиною під містом Гадячем 16 вересня 1658 року підписується Гадяцький трактат, який передбачає входження Гетьманщини до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського». За цим договором гетьманська Україна ставала третім рівноправним членом двосторонньої унії Польщі і Литви. Передбачалася також ліквідація Берестейської унії. Але через те, що Польський Сейм ратифікував договір у сильно урізаному вигляді, скасувавши його основні положення, позитивний перетворень так і не сталося. Ознайомившись із варіантом Гадяцького трактату, привезеним в Україну, Іван Виговський з гіркотою зауважив: «Ти зі смертю поїхав і смерть мені привіз».

Навесні 1659 року, коли Москва дізнається про цей договір, вона йде з наступом на Київ. Першою перешкодою на шляху московських військ до Києва стає фортеця Конотоп. Як би не намагались війська швидко подолати цю перешкоду, фортеця не здавалась. Саме тут 7 липня 1659 року відбувається Конотопська битва.

Хан планує вдруге за свою історію йти на Москву. Але раптово його військо розвертається на 180 градусів і йде зовсім не в бік Москви, а у бік Криму. Звідти повідомили, що запорожці на чолі з Іваном Сірком палять кримські міста і села. В помсту, по дорозі в Крим хан палить Полтавщину. А проти Виговського починає назрівати бунт.

Виговський, вважаючи себе «яблуком роздору», складає булаву. І гетьманом вибирають молодого, недосвідченого Юрія Хмельницького.

Москва блискуче використала внутрішню нестабільність України на свою користь. Військова перемога не означає перемогу політичну – це засвідчила війна 1658—1659 років. А московські політики, використовуючи провокаційні способи ведення політики, вічно підливали масла у вогонь, розпалюючи внутрішні конфлікти і запускаючи процес знищення козацької державності. Та, не зважаючи на всі негативні наслідки для України, ця війна вкотре показала всьому світові українську силу та жагу до свободи. Показала, що українці не забули як тримати зброю в руках за волю свого народу.

Протягом серпня-вересня 1659 р. Виговський втрачає підтримку правобережної старшини, яка була його опорою в роки гетьманства. Саме в середовищі останньої визріває план здійснення «двірцевого перевороту», в результаті якого гетьманська булава переходить до Юрія Хмельницького.

Іван Виговський — щирий патріот України, один із найвизначніших українських діячів середини XVII ст., політик, дипломат, професійний, високої кваліфікації державний і адміністративний керівник, воєначальник. Він повстав проти панування Московії в Україні й відстоював незалежність Української держави.