- •Військово-політична діяльність п.Сагайдачного
- •Переяславська рада
- •Березневі статті
- •Гетьманування Івана Виговського
- •Українська Держава За Гетьманування Івана Мазепи
- •Ліквідація Гетьманщини
- •Кирило Розумовський
- •Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Австро-Угорщини
- •Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Російської імперії
- •Суспільно-політичні рухи в Україні: декабристи, Кирило-Мефодіївське братство
- •Декабристи на Україні
- •Кирило-Мефодіївське товариство
- •Москвофіли та народовці. Культурно-освітнє товариство «Просвiта». Польське повстання 1863—1864 рр. І Україна
- •Виникнення політичних партій у Західній Україні наприкінці XIX ст.
- •Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України
- •Війна радянської Росії проти унр
- •Україна від гетьманування Івана Скоропадського до Правління гетьманського уряду
- •Україна доби Директорії
- •Західноукраїнська Народна Республіка
- •Українізація
- •Сталінський стрибок в індустріалізацію
- •1.2 Завершення відновного періоду й зміна «генеральною лінією»
- •1.3 Зовнішньополітичний криза й нова партійна ідеологія
- •2.1 Політика індустріалізації
- •2.2 Криза непу і хлібозаготівель
- •2.3 Розстановка соціальних сил напередодні «великого перелому»
- •2.4 Головна сила «великого перелому»
- •3.1 Перший п'ятирічний плани – «п'ятирічку на чотири роки!»
- •3.2 Друга п'ятирічка – «Кадри вирішують!»
- •3.3 Третя п'ятирічка – «Наздогнати та перегнати!»
- •3.4 Колективізація – рушійна сила індустріального стрибка.
- •Голодомор в Україні 1932—1933
- •Радянсько-німецький пакт про ненапад
- •Напад Німеччини на срср
- •Відбудова народного господарства України в перше повоєнне десятиріччя
- •Десталінізація
- •Україна в період перебудови (1985—1991 pp.). Перебудова
- •Державотворчі процеси розбудови незалежності
Голодомор в Україні 1932—1933
Голодомо́р 1932–1933 років — масовий, навмисно організований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних[1] людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семизахідних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані[2], переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян[3].
Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України[2], відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону[4]. Попри те, що дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство[5], причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючиСталіна, знало про факти загибелі людей від голоду[6][7].
Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати. У порівнянні, Голод на Поволжі 1921—1922 роках та голод під час блокади Ленінграду в роки Другої світової війни висвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній літературі.
У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому[8] визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60% громадян України вважають Голодомор геноцидом[9]. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, а саме генерального секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна, секретарів ЦК ВКП(б) Лазара Мойсейовича Кагановича та Павла Постишева, голову Раднаркому СРСР В'ячеслава Молотова, генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, голову Раднаркому УРСР Власа Чубара[10][11] і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.[12][13]