3.4 Колективізація – рушійна сила індустріального стрибка.

Виступ Генерального секретаря нараді в питанні про колективізації (липень 1934 р.) превідмінно показує сталінське бачення взаємозв'язку політики індустріалізації і процесів реконструкції сільського господарства. Розбираючи мова виступаючих, Сталін особливо докладно розглянув пропозиції щодо будівництві колгоспах підсобних підприємств. «Ви знаєте чому це пахне?» - звернувся вона до присутнім. І, не обираючи висловів, жовчно роз'яснив: «Навіщо нам потрібні колгоспи? Для рільництва і тваринництва. Якщо порушити питання підсобних підприємствах, про тваринництві забудуть. Коли хочете фабрики, заводи відкрити, це дурість. Де ж ви робочих отримаєте у містах? Тут іншого джерела немає, щоб брати робітників у місто. Звідки ви їх одержите, якщо в колгоспів йтимуть краще? Ви це знаєте? Адже у нас країна, де безробіття немає, зайвих робочих немає. В Україні країна колгоспна. Якщо колгоспнику дати цілком достатню забезпеченість, то нікуди на цей завод не піде, а на підземельні роботи їх і аркані не затащишь. А ви кажете, що у колгоспі фабрики, заводи відкрити». З виступи видно, що все політика сталінського керівництва щодо сільського господарства була на утримання селянина у жорстких рамках: або працювати то колгоспі, або бігти до міста й влитися у новий пролетаріат.

Колективізація мала принаймні три мети. Мета перша, яка зафіксована переважають у всіх промовах, статтях, партійно-державних документах на той час, – це здійснення соціалістичних змін у села. Але це мета не пояснює найчастіше варварських методів і з надзвичайно стислі строки проведення колективізації. Адже соціалістичне перетворення села багато років до 1929 р. було програмної метою партії, чому її вирішили так «виконати» саме тепер?

Багато в чому форми, методи, терміни колективізації пояснює її друга мета, яку говорилося менше, проте говорилося: забезпечити за будь-яку ціну безперебійне постачання швидко які у ході індустріалізації міст. Основні риси індустріалізації проектувалися на колективізацію. Скажені темпи промислового зростання, урбанізації вимагали різкого збільшення надзвичайно стислі терміни поставок продовольства на місто, експорту: звідси – темпи колективізації. звідси ж – її методи: нестача капіталу, товарний голод зумовили наростання позаекономічного примусу в аграрному секторі – що далі, тим більше в селянина не купували, а «брали», а це призводило до зменшення виробництва, насамперед, особливо порушуються державою заможними господарствами; до відкритих виступам до місцевих влади, сільських активістів. У у відповідь місцях переходять до розкуркулюванню, з 1930 р. здійнятого до рангу державної політики. Щоб припинити загальне падіння сільськогосподарського виробництва, село прагнуть швидше поставити під жорсткий адміністративний контроль. Тому ще наполегливіше форсують процес усуспільнення: десятками тисяч колгоспів командувати легше, ніж мільйонами індивідуальних селянських господарств.

Настільки варварські методи здійснення суцільний колективізації переважно пояснювалися її третьої метою. Офіційно їй ніколи не декларувалася. Але щось шпальти преси все-таки потрапляло. 17 січня 1930 р. зі сторінок «Правди» публікується стаття наркома юстиції М. Криленка, у якій зокрема говорилося: «З резолюції РНК РРФСР 29 травня 1929 р. нині різноманітні практикується вже позбавлення волі на терміни менше року. Запропоновано в у максимальному ступені розвинути систему примусових робіт. Проведено ряд заходів із використанню праці осіб, засуджених терміном вище 3 років, на общественно-необходимых роботах у віддалених місцевостях.

З ініціативи Сталіна «заходами» з використання праці ув'язнених стали великі будівництва епохи індустріалізації: Беломорско–Балтийский канал, знаменитий канал Москва–Волга, інші об'єкти; табору в Ухте, Соловецьких островах, Колимі, Казахстані, Середню Азію, Далекому Сході. Будівництво об'єктів велося вручну із величезною економією коштів (більше, аніж в чотири рази). У цьому з кожної з будівництв працювало десятки тисяч засуджених (наприклад, у будівництві Беломорско–Балтийского каналу брало участь понад 100 тис. ув'язнених). Країна дедалі густішими покривалася мережею таборів, селищ «спецпереселенцев» (висланих «куркулів» і членів їхнім родинам). Їх вимагалося поповнювати. Ось навіщо відривати від Землі сотні тисяч селян.

Через війну суцільний колективізації було створено цілісна система масованої перекачування фінансових, матеріальних, трудових ресурсів з агарного сектора економіки в індустріальний. Обов'язкові держпостачання та закупівлі сільгосппродукції по номінальним цінами, численні податки, забезпечення потреб ГУЛАГу, організований набір промисловими підприємствами робочої сили селі, позбавлення селян уведених у 1932 р. паспортів, прикрепившее їх до землі, пряме втручання партійно-державного апарату (райкомів, уповноважених, в 1932 – 1933 рр. политотделов МТС і радгоспів) у процес виробництва – ось її основні ланки.

А головним результатом колективізації став здійснений із багатьма невиправданими витратами, проте здійснений індустріальний стрибок.

Укладання

Війни і революції привчили населення колишньої Російської імперії до убозтва, і як у кінці 20-х років радянське керівництво звернулося народу із закликом вимагати напружити всі сили, щоб перетворити країну на передову державу й назавжди відмовитися від нуждою, захолустным животінням, неграмотністю, ручним працею, – мільйони людей ентузіазмом розпочали творчий працю.

Попри всі витрати і труднощі, прорахунки й провали у політиці правлячої партії, індустріалізація стала реальністю. Історичні звершення стало можливим завдяки жертовному і героїчного праці радянський народ. Упродовж років перших п'ятирічок виник низку нових галузей: важке машинобудування, виробництво нових верстатів і інструментів, автомобільна, тракторна промисловість, танкобудування, авіабудування, електроенергетика, виробництво легованих сталей й багато іншого. Цілковитою технічної реконструкції зазнали енергетика, чорна і кольорова металургія, хімічна промисловість та нафтохімічна промисловість, транспорт та інших. Впроваджувалися нові високопродуктивні технології. Для промисловості були готові кваліфікованих кадрів, розширено мережу вузів і профтехучилищ, науково-дослідних установ.

Змінилася економічна географія СРСР – до Поволжя, Казахстані, Сибіру з'явилися нові промислові райони. Широкий розмах одержало дослідження природних ресурсів північних і східних районів, освоєння Заполяр'я, Північного морського шляху, прокладання нових трас. Країна стрімко перетворюватися на індустріальну державу, хоча й досягла рівня економічного розвитку Німеччині чи у Великобританії, а про США.

І все-таки по абсолютним обсягам промислового виробництва СРСР кінці 1930-х посів друге у світі після США (в 1913г. – що п'яте місце). Сократилось відставання від розвинутих країн із виробництва промислової своєї продукції одну особу: тоді як 20-ті роки розрив був у пять–десять раз, то кінці 1930-х – в полтора–четыре разу. Причому зростання важкої промисловості здійснювався небаченими досі історія темпами. Так, за 6 років – з 1929 по 1935 р. – СРСР зумів підняти виплавку чавуну з 4,3 до 12,5 млн. тонн. Америці знадобилося при цьому 18 років, а Німеччини – 19 років. Найважливішою ж результатом було подолання якісного, стадіального відставання радянської промисловості. У 1930-ті роки СРСР стало однією з трьох-чотирьох країн, здатних виробляти будь-який вид промислової продукції, доступною тепер людству.

У той самий час зростання продуктивність праці не встигав ріст громадських та державних витрат. Це змушувало держава вилучати у трудящих весь вироблений прибавочний продукт, а й значну частину який буде необхідний відтворення робочої сили в, впливаючи цим на зацікавленість людини у праці і сприяючи зниження його ефективності. При екстенсивному, витратному механізмі такий до часу й може, тим щонайменше, забезпечувати і рух уперед, але рано чи пізно прийде що суперечило з обсягом тих, хто ресурсів.

У результаті і сталося. За аналізований період за таким синтетичному показнику, як національний дохід, СРСР залишався приблизно на тому ряду країн, як і дореволюційна Росія. За 1929 – 1941 рр. він збільшився у 1,5 разу, тоді як фондовіддача, наприклад, знизилася за ж період на 30%. Це означає, що з погляду те, що конкретно отримали члени суспільства, про величезні успіхи соціалізму у СРСР той період мова може йти неспроможна.

Що ж до сталінського стрибка в індустріалізацію, він відбувся. Не міф. Це був стрімкий процес насильницького перетворення економіки, встановлення самодержавства і народження нової моделі розвитку суспільства під прапором соціалізму. Це був створення основ для виходу сталінізму далеко за межі однієї країни. Вперше на термін пріоритет ідеології з економіки став реальністю.

Колективізація - це процес об'єднання одноосібних селянських господарств у колективні господарства ( колгоспи в СРСР). Проводилась в СРСР наприкінці 1920-х - початку 1930-х рр.. (Рішення про колективізацію було прийнято на XV з'їзді ВКП (б) в 1927), в західних районах Україна, Білорусії та Молдавії, в Естонії, Латвії та Литві, а також в соціалістичних країнах Східної Європи та Азії - після Другої світової війни, на Кубі - в 1960-і рр..

Мета колективізації - формування соціалістичних виробничих відносин на селі, ліквідація дрібнотоварного виробництва для вирішення хлібних труднощів і забезпечення країни необхідною кількістю товарного зерна.

Колективізація породила масовий голод початку 30-х років ^[1] в російських селах. У той час, коли від голоду вимирали цілі села, за кордон йшли ешелони з пшеницею в обмін на іноземну валюту для проведення індустріалізації країни ^[2].