2.2 Криза непу і хлібозаготівель

Взимку 1927/28 р. вибухнув чергову кризу непу, який призвів до коригуванні усіх напрямів внутрішнього і зовнішнього курсу керівництва країни. «Соціалістична індустріалізація» набувала дедалі більше зримі риси, переходячи із площини теоретичних дискусій до практичного втілення.

Державний сектор стає дедалі великим монополістом у промисловості й торгівлю, витісняючи приватника. Приватна і концесійна промисловість, що давала в 1925/26 р. валової продукції на 2478 млн. крб., з 1926/27 р. починає скорочувати виробництво і 1928/29 р. доводить його 1975 млн. крб. Те саме відбувається й у торгівлі: за 1925/26 – 1928/29 рр. приватний сектор в торгово-посредническом обороті скорочується з 6100 млн. крб. до 270 млн. крб., а роздрібної з 5115 млн. крб. до 2830 млн. крб.

Дедалі більше згортаються елементи ринкових взаємин у госпромышленности. Коли раніше госпрозрахунок був дуже лімітований на підприємствах (їх прибуток обезличивалась на єдиній балансі трестів), а більш виражений у діяльності трестів, нині його значно обмежили й тут. 29 червня 1927 р. ЦВК, і РНК СРСР прийняли нового закону про державних промислових трестах. У визначення тресту було запроваджено вказівку на підпорядкування тресту плановим завданням органу, у якого воно було (ВРНГ), і лише вказівку на одержання прибутку як мету діяльності тресту. У цього ж року ВРНГ відкинув помірні контрольні цифри наступного року господарський рік у користь вищих капіталовкладень у важку промисловість.

Поступово згортається неп й у селі. Курс XIV партконференції і XIV з'їзду до лібералізації господарських внутридеревенских відносин, взаємовідносин селянського світу з колишніми державними органами і одночасне форсування індустріалізації, яке вимагало безперебійного постачання міст продовольством та технічними культурами, викликав посилення державного регулювання на інших каналах. Значна частина промтоварів селянство стало отримувати не так на ринку, а обмін здану

продукцію, тобто. вводяться елементи прямого (минаючи ринок) продуктообмена між містом і селом. Через регулюючих заходів Наркомторга (встановлення максимуму цін коопторговле та інших.) поступово обмежується комерційні розрахунки у споживчій кооперації. Розширення контрактації (видачі селянинові насіннєвий й найкомплекснішою грошовою позички за умови здачі їм державі отриманої продукції з договірних цін і виконання низки агротехнічних операцій) у її реальному втіленні (нерідко примусова її «розверстка» місцевою владою подвір'ях) починає нагадувати ситуацію часів «військового комунізму».

Попри доброго врожаю в 1927г., держава трапилося з більшою, аніж у попередньому року, труднощами в хлібозаготівлі. Головну роль торгівлі продуктами і постачанні ними у країні грав приватник. У зв'язку з цим було висунуто завдання повного його витіснення з допомогою державної влади і кооперативної торгівлі, на ринок за допомогою регулювання цін. Для підприємств сільськогосподарські продукти було знижено, тоді як у промислові товари вони залишались щодо високими. Промисловість, спрямувала свої зусилля потреби індустріалізації, не могла забезпечити розширення попиту. Селяни затримували продаж своїх надлишків державних органів. Державні і кооперативні магазини і їдальні крамниці залишалися порожніми чи було заповнено не хто користується попитом товаром. У продовольчому постачанні міст настало різке погіршення. Стали виявлятися ознаки загального невдоволення та соціальній напруженості.

План хлібозаготівель, намічений наприкінці (жовтень – грудень) 1927 р., провалився. Замість 4,58 млн. т, заготовлених за період 2001 року, вдалося закупити лише 2,4 млн. т, тобто. майже 2 рази менше. Експортувати, власне, було годі й закуповувати устаткування немає що, т.к. хліб становив головну статтю вивезення. Запитання нині перебував так: або від узятих темпів індустріалізації, або піти якихось екстраординарних заходи. Отже, криза хлібозаготівель стала каталізатором, який прискорив і загострив соціальні й політичні процеси у країні й послужив приводом зміни курсу політичного керівництва.