
- •Військово-політична діяльність п.Сагайдачного
- •Переяславська рада
- •Березневі статті
- •Гетьманування Івана Виговського
- •Українська Держава За Гетьманування Івана Мазепи
- •Ліквідація Гетьманщини
- •Кирило Розумовський
- •Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Австро-Угорщини
- •Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Російської імперії
- •Суспільно-політичні рухи в Україні: декабристи, Кирило-Мефодіївське братство
- •Декабристи на Україні
- •Кирило-Мефодіївське товариство
- •Москвофіли та народовці. Культурно-освітнє товариство «Просвiта». Польське повстання 1863—1864 рр. І Україна
- •Виникнення політичних партій у Західній Україні наприкінці XIX ст.
- •Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України
- •Війна радянської Росії проти унр
- •Україна від гетьманування Івана Скоропадського до Правління гетьманського уряду
- •Україна доби Директорії
- •Західноукраїнська Народна Республіка
- •Українізація
- •Сталінський стрибок в індустріалізацію
- •1.2 Завершення відновного періоду й зміна «генеральною лінією»
- •1.3 Зовнішньополітичний криза й нова партійна ідеологія
- •2.1 Політика індустріалізації
- •2.2 Криза непу і хлібозаготівель
- •2.3 Розстановка соціальних сил напередодні «великого перелому»
- •2.4 Головна сила «великого перелому»
- •3.1 Перший п'ятирічний плани – «п'ятирічку на чотири роки!»
- •3.2 Друга п'ятирічка – «Кадри вирішують!»
- •3.3 Третя п'ятирічка – «Наздогнати та перегнати!»
- •3.4 Колективізація – рушійна сила індустріального стрибка.
- •Голодомор в Україні 1932—1933
- •Радянсько-німецький пакт про ненапад
- •Напад Німеччини на срср
- •Відбудова народного господарства України в перше повоєнне десятиріччя
- •Десталінізація
- •Україна в період перебудови (1985—1991 pp.). Перебудова
- •Державотворчі процеси розбудови незалежності
1.2 Завершення відновного періоду й зміна «генеральною лінією»
Наприкінці 1924 р. партійне керівництво робить висновок про завершення відновного періоду, коли радянська економіка вперше дала обсяги продукції, порівнянні з дореволюційними. Відтепер промислового виробництва були зростати виключно з допомогою пуску колись що стояли підприємств. Ставало очевидним, що промисловий потенціал, залишений у спадщину від старої Росії, не забезпечував прийнятних темпів економічного розвитку, оскільки основні виробничі фонди фабрик і заводів морально застаріли і безнадійно відставали сучасних вимог.
Нарешті, потрібно було розв'язувати проблему і проблеми розміщення економічного потенціалу, що здебільшого зосереджувався у частині країни. Причому не тільки Центральному промисловому районі, обіймав лише три% території республіки, концентрувалася 30% промислового потенціалу близько сорока% кваліфікованою робочою сили. Цей район давав 25% національного доходу. Треба було нове розміщення виробничих потужностей.
Починаючи з 1926 р. намітилися ознаки зміни «генеральною лінією». Підштовхнула до цього послужили дві причини: вплив критики із боку опозиції як і основною причиною, панівні у радянському суспільстві настрої й інтереси зміцненні номенклатури. Словесно ще зберігалася вірність нэповским принципам, але насправді проводилася політика, яка веде до їх згортання. На 1926/27 р. доводиться податкову реформу, яка акцентувала свою увагу класове розшаруванні села. Вона змінювала прогресію оподаткування і системи розподілу податків. Якщо 1925/26 р. податку було звільнено 9% господарств, то, на рік – 24%. У найближчими роками намічалося збільшити цю частку до 35%. Одночасно різко зростала податкова прогресія у бік заможних господарств.
У 1926 р. приймається нова інструкція з виборів Ради, вводящая нові обмеження виборчих прав. Замість спирання на середняка акцент було усунуто на «бедняцко-батрацкий кадр» села і нацьковування частині селянства в іншу. Такий зигзаг збентежив значні верстви сільського населення. Роками, проводячи політику підтримки малозабезпечених верств населення стримування зростання заможних верств, держава об'єктивно сприяло осереднячиванию селянства.
Протягом 1926 – 1927 рр. можна чітко простежити наростання елементів централізації і адміністративного тиску за всі напрямом державної політики і погіршення загального стану країни.
1.3 Зовнішньополітичний криза й нова партійна ідеологія
Свою роль грали і зовнішньополітичні чинники. У результаті загострення міжнародної ситуації (нальоти на радянські представництва і бюджетні установи в Пекіні й Лондоні, вбивство радянського повпреда Войкова у Варшаві, розрив Англією дипломатичних відносин із СРСР) влітку – восени 1927 р. виник ажіотажний попит на основні споживчі товари. З іншого боку, радянське уряд неодноразово заявляло у тому, що перебуває у ворожому імперіалістичному оточенні й живе під постійної загрозою війни. Усе це породжувало паніку, і, навчене недавнім гірким досвідом воєнного лихоліття, населення впало закуповувати товари першої необхідності.
Аграрна країна мала шансів вистояти у разі військового протиборства з індустріально розвиненими державами. Необхідність модер-нізації промисловості ставала дедалі очевиднішою.
Зміни міжнародної обстановки, особливо стабілізація капіталізму у Європі Америці, що зробила ілюзорними сподівання світову революцію, змушують Сталіна активно включитися у розробку нової партійної ідеології. Сталін цурається концепції світову революцію та світового соціалізму, а проблему «будівництва соціалізму у країні» переводить із площини абстрактно-теоретической до області «партійної практики», вважаючи, що «або ми розглядаємо нашій країні як для пролетарської революції, або ми базою революції не вважаємо нашій країні … – і тоді, у разі відстрочки перемоги соціалізму інших країнах, повинні миритися про те, що капіталістичні елементи нашого народного господарства візьмуть гору, Радянська влада розкладеться, партія переродиться». За непом економічним, за логікою Сталіна, піде неп політичне, і реставрація буржуазних порядків.
2 Початок «великого перелому»