Сталінський стрибок в індустріалізацію

У другій половині 20-х найважливішим завданням економічного розвитку стало перетворення країни з аграрної на індустріальну, забезпечення її економічної, незалежності й зміцнення обороноздатності. Нагальною потребою була модернізація економіки, головною умовою якої було технічне вдосконалення (переозброєння) всього народного господарства.

Питання, що необхідно у зв'язку з цим вирішити, чи є індустріалізація об'єктивної закономірністю історичного поступу як і співвідноситься із нею поняття «соціалістична індустріалізація»? Саме поняття індустріалізації перестав бути плодом більшовицького творчості. Індустріалізація – обов'язкова умова модернізації країни. Один із відмінностей «соціалістичної індустріалізації» – навішування її у ідеологічних і розширення політичних завдань. Інше відмінність у тому, що з центр зводиться принцип планомірності і вирішальну роль держави у противагу «стихійної капіталістичної індустріалізації». По-третє, теорія «соціалістичної індустріалізації» передбачає своєрідний промисловий ривок шляхом максимального зосередження зусиль розвиток важкої індустрії, виробляючої засоби виробництва (група «А») з єдиною метою технічної реконструкції всього народного господарства. Теоретично після нього має бути здійснено перехід до збалансованого пропорційному розвитку економіки. Як кажуть, у такому постановці проблема індустріалізації не суперечить погляду її у як у общеисторическую закономірність. Не суперечить йому теорія промислового чи технологічного ривка, особливо країн, де всі верстви українського суспільства і керівники держави усвідомлюють економічну відсталість і намагається її подолати. У цьому сенсі необхідність промислового прискорення також має розглядатися як історичного закону.

Зазвичай вважається, що у країнах, які входять цей шлях, посилюється роль державного втручання, встановлюється авторитарний режим, покликаного придушити опір старих громадських елементів втягнути в систему нового суспільства. І на цій основі відбувається ламка соціальної структури та соціальної психології суспільства.

Додатковим стимулом форсування індустріалізації була економічна і політичний ізоляція країни на міжнародній арені, ворожі відносини СРСР із поруч країн, завдання, як тоді говорили, «кріпити оборону першої світової держави робітників і селян».

1 передумови до переходу до індустріалізації

1.1 НЕП – «нова експлуатація пролетаріату»

НЕП було з протиріч. Чимала їхня частка носила політичного характеру, бо «часткове відродження капіталізму» здійснювалося партією, становлення якої шляхах компромісу капітал, а жорстокою та авторитарною нещадної боротьбі з нею. Значна частина коштів комуністів, і навіть деякі верстви населення сприймали неп як повернення до приватної власності, а із нею – соціальної несправедливості, нерівності, до класовим чвар. Практично прийняла новий курс «робоча опозиція», мала досить широкий опору у партії і робітничий клас, котра вважала, що плодами перемоги робітничого класу скористалися селянство, буржуазія і міське міщанство, тоді як пролетарі знову перетворилися на експлуатовані верстви українського суспільства. Наприклад, виступала проти непу, «Робоча група» розшифровувала цю абревіатуру як «нова експлуатація пролетаріату».

Серед пар-тійної еліти розгортаються особливу гостроту по ключових проблем соціально-економічного і політичного розвитку, котрі почали значною мірою своєрідною ідеологічної завісою боротьби влади, властивій внутрішньопартійної життя 20-х років.

Троцький, однією з перших у партії який пропонував вийти з продрозкладки до продподатку, вже у липні 1921 р. заявив про ірраціональності непівського курсу. Бухарин пропонував вважати неп тривалим процесом «вростання в соціалізм», тоді як значної частини комуністів розглядала неп лише як кошти утримання влади на початок світову революцію. Різні політичні сили у РКП(б) вкладали на нову економічну політику різний зміст, і політичні баталії були неминучі.

Упродовж років непу не демонтували сформувалася період «військового комунізму» надмірно централізована систему управління народним господарством. Як зазначив А.І. Риков на XV партконференції (1926 р.) – «Створена нами від часу Жовтневої революції систему управління господарством недостатньо відповідає новим завданням… З часом цю систему організації у значною мірою була вдосконалена й у період непу більш пристосована до торговельному обороту, але у час вона спочиває за показ такої централізації, що виходить з недовіри кожному нижчому ланці». Назрівав криза непу.