5.3. Проблеми і перспективи ресурсоспоживання й ресурсозбереження

Як і в усьому світі, в Україні гостро стоять проблеми щодо раціонального використання, збереження, а по можливості — примноження й відновлення компонентів природно ресурсного потенціалу. Так, проблеми використання мінерально-сировинного потенціалу України полягають у тому, що значна частина ресурсів перебуває у важко видобувному розміщенні (на великих глибинах, у вузьких пластах тощо), а також — у виснаженості найбільш якісної частини запасів промислових копалин, насамперед палива (нафти, газу, вугілля), обмежених фінансових і технічних можливостях геологорозвідувальних робіт. Перспективи розвитку мінерально-сировинного комплексу пов'язуються з розвідкою та розробкою нових для України корисних копалин: золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо, також важливим є підвищення рівня виробітку родовищ та вилучення корисних складових із породи, залучення до господарського обігу техногенних родовищ зі складу відходів попереднього виробництва, використання раніше списаних запасів корисних копалин.

Основними проблемами в сфері користування земельними ресурсами виступають: поліпшення просторової організації продуктивних сил через підвищення ефективності використання та охорони земель, упорядкування промислового та житлового будівництва на базі раціонального проектування розвитку поселень. Через впровадження нових технологій обробки ґрунту та зменшення розораності земель, припинення деградації сільгоспугідь можливим є досягнення збалансованого співвідношення ґрунтів різного функціонального призначення в зональних системах землекористування. Як землеохоронний захід провідним є боротьба з вітровою та ґрунтовою ерозією через цілеспрямовані лісонасадження, впровадження прогресивних систем меліорації двосторонньої дії, рекультивацію неугідь, поліпшення природних кормових угідь — лук і пасовищ. Головними складовими ґрунтозахисної системи землеробства мають стати еколого-технологічне розгрупування й контурно-меліоративна організація території, оптимізація структури й динаміки посівних площ відповідно до регіональних передумов ресурсокористування, поліпшення виробничих властивостей ґрунтів, упровадження ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту (безполицевий обробіток, посів спеціальними протиерозійними сівалками, щілювання ріллі, сіножатей і пасовищ, смугове розміщення культур), узгодження охорони й відтворення земель з комплексом водо- та лісоохоронних заходів. Особливої ролі набуває в умовах трансформації земельних відносин збереження оптимального, екологічно виправданого паритету між функціональним використанням земель у межах сільськогосподарської діяльності, чому сприятимуть розвиток відносин земельної ренти, розробка балансів земельних фондів і схем землевпорядкування з обов'язковим визначенням вартісних характеристик ґрунтів, структури їх використання та порядку проведення заходів з охорони та відтворення земельних ресурсів.

Проблеми водокористування в Україні полягають насамперед у просторовій незбалансованості джерел і споживачів ресурсів водного комплексу, в нераціональному розподілі водних ресурсів між останніми, з високими рівнями втрат при транспортуванні та використанні води. Існуюча структура промислового виробництва з її орієнтацією на галузі важкої промисловості, передусім енергетично-металургійного спрямування, характеризується підвищеною водомісткістю.

Інший комплекс проблем пов'язаний із постійним погіршенням якісних характеристик води через забруднення промисловими викидами та побутово-комунальними стоками, хімічними речовинами та відходами сільськогосподарського виробництва. Через це порушується баланс водного екологічного середовища, деградує водна та навколишня флора й фауна, гостро стоїть проблема збереження й поліпшення біологічної продуктивності та рекреаційно-оздоровчої цінності водного фонду. Тому головними завданнями розвитку водного комплексу є, з одного боку, впорядкування й збалансування користування водою з науковим обґрунтуванням водогосподарського балансу, а з іншого — запобігання шкідливому впливові забруднюючих речовин на воду, а води, в свою чергу, — на природне середовище. Для цього в належний технічний стан має бути приведено водні об'єкти, поліпшено самовідновну та самоочисну здатність водних систем; оновлено техніко-технологічну базу водомістких виробництв, реорганізовано їх у напрямі багатоциклового використання водного ресурсу. Також необхідним завданням на довгострокову перспективу є повернення у природний стан русел річок, де стік останніх зарегульовано каскадами водосховищ. У першу чергу це стосується р. Дніпро. Проблеми раціонального водоспоживання значним чином в змозі вирішити економічні механізми платного водокористування, насамперед — водної ренти.

Комплекс проблем щодо формування й раціонального використання лісових ресурсів України включає в себе передусім негативні наслідки надмірної вирубки лісів (особливо — в Карпатському районі), що призвело до порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання й екологічними вимогами. "Наступ" мережі розселення та господарської діяльності загалом на лісовкриті площі призводить до їх звуження, деградації лісосировинної бази. Відчувається й негативний вплив попередніх лісомеліорацій, який вилився у погіршення природних комплексів, деградацію рослинного покриву, надмірне осушення лісових ґрунтів. Окрему болючу проблему становлять лісові пожари, які все частішають з огляд на глобальне потепління клімату планети. В кінцевому підсумку ці явища ведуть до скорочення обсягів лісокористування та збереження низького рівня задоволення потреб у деревині за рахунок національних ресурсів. Отже, для вирішення вказаних проблем необхідним є застосування низки заходів зі збереження й посилення водоохоронних, захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних природних властивостей лісів. Це може бути досягнуто через розширення зелених зон у мережах розселення і виробничих зонах, забезпечення раціональних територіальних пропорцій лісокористування та міжгалузевого ув'язування лісогосподарських і лісоохоронних робіт, прискорене розширення лісового фонду за рахунок нових лісонасаджень.

Головні проблеми щодо ефективного використання природних рекреаційних ресурсів України полягають насамперед у докорінному підвищенні рівня й загальної культури життя широких верств населення країни, що дасть змогу розгорнути ефективну рекреаційну діяльність на економічно вигідних ринкових умовах господарювання. Максимально повному задоволенню потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні повинні сприяти охорона й відновлення рекреаційних ресурсів, зростання якості послуг у цій сфері. Тільки орієнтація на власного споживача рекреаційних послуг може забезпечити оптимальне навантаження на рекреаційні території з отриманням кумулятивного економічного ефекту також від відновлення властивостей робочої сили рекреантів, прискореного економічного розвитку територій із рекреаційною (в комплексі з іншими галузями) спеціалізацією районної економіки (у Південному та Карпатському економічних районах).

Чи не найбільш гострими є проблеми збереження й відновлення фауністичних (мисливсько-рибальських) ресурсів. Саме вони зазнали чи не найбільших втрат внаслідок людської діяльності. Розвиток продуктивних сил зумовив як погіршення умов існування тваринного світу, так і "звуження" площ його природного існування через використання земель для виробничих і невиробничих цілей. Темпи зникнення біологічних видів під впливом зміни екологічної ситуації продовжують зростати. В результаті зміни гідрологічного режиму територій, погіршення якості вод скорочується аж до зникнення кількість багатьох представників водно-болотної та лісової фауни, зменшується кількість та якісні показники рибних ресурсів. Велика шкода завдана фауні України аварією на Чорнобильській атомній станції, вплив якої на тваринний світ виявлятиметься впродовж тривалого часу, оскільки при цьому нищівного удару завдано генофонду фауни країни — як гаранту відновлення й існування популяцій живих істот, збереження біорозмаїття. Унікальні природні умови, в тому числі порівняно добра забезпеченість водними та лісовими ресурсами, невисока густота населення на значних територіях країни створюють можливості розширення потенціалів мисливських, а особливо рибних ресурсів, в тому числі на базі природно-заповідних об'єктів національного та місцевого значення. Велику роль у збереженні та відновленні фауни країни, її мисливсько-рибальських ресурсів має міжнародне співробітництво у цій галузі, в тому числі тісна співпраця з сусідами по Чорноморському регіону.

На сучасному етапі освоєння природно-ресурсного потенціалу в Україні парадигмою ресурсокористування є ресурсозбереження — як прогресивний - напрям використання природно ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів через докорінне поліпшення організації та техніко-технологічної підготовки виробництва. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження містяться в комплексному використанні невідновлюваних видів ресурсів (насамперед — мінеральних), упровадженні ресурсозберігаючої техніки й технологій, використанні ресурсів вторинного ресурсного потенціалу, підвищенні енергозбереження. В цілому збалансований та пропорційний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дозволить сформувати нову ідеологію господарювання, яка базується на економному використання наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі. Для відновлюваних ресурсів правилом користування має стати кількісне та якісне ресурсовідновлення, яке повинно випереджати за темпами ресурсовикористання. Необхідним елементом цієї стратегії має бути всебічне узгодження відновних і охоронних заходів по всіх компонентах ресурсів з метою отримання комплексного ефекту від пиродокористування.