1.2. Предмет і об’єкт дослідження розміщення продуктивних сил і економіки районів

Предметом науки про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової (територіальної) організації продуктивних сил регіонів, їх сучасне і перспективне розміщення.

Об’єктом вивчення даної науки виступають усі елементи просторової організації продуктивних сил регіонів – природо- і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, територіальні форми організації продуктивних сил та системи господарювання, соціальна інфраструктура тощо. Таким чином, об’єктом вивчення науки про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку є продуктивні сили в конкретно-регіональному середовищі функціонування.

Продуктивні сили – це сукупність людських, матеріальних та інших силових елементів, суттєвою властивістю яких є створююча дія (діяльність). Сили, що беруть участь у створенні засобів і умов існування людини, забезпечують розвиток самої людини та середовища її проживання і є продуктивними.

Економічна оцінка дії продуктивної сили не обмежується лише певною участю у створенні товарів чи послуг, які задовольняють потреби людей абосуспільства. Тут слід виходити зі змісту економічної доцільності діяльності, що полягає у створенні вартості та додаткової вартості (прибутку). У процесі виробництва створюються товари, вартість яких більша, ніж витрати на робочу силу та інші складові, на величину додаткової вартості. Кожен елемент продуктивних сил бере участь у створенні доходу. Величина їх продуктивного вкладу у зростанні доходу залежить від результативності (плодотворності) дії кожного елемента. Для виробництва дійсним джерелом вартості, в тому числі додаткової, є жива праця. Тому для зростання доходу важливо нарощувати вміння, підвищувати кваліфікацію, реалізовувати інші заходи, які позитивно впливають на продуктивну силу людини. Виробництво додаткового продукту становить матеріальну основу суспільства.

Сучасне наукове розуміння змісту поняття продуктивні сили містить перелік певних складових його елементів. До них відносять:

- предмети і знаряддя праці, населення;

- трудові та природні ресурси;

- виробництво і сферу обслуговування;

- галузеві та міжгалузеві комплекси;

- соціальну інфраструктуру;

- ринкову інфраструктру;

- територіальні системи господарювання;

- систему суб’єктивних (людина) і речових елементів, які здійснють «обмін речовин» між людиною та природою в процесі суспільного виробництва.

Цей перелік можна продовжити, яле він включатиме ті ж самі елементи з більшою чи меншою їх деталізацією. Основними структурно-компонентними елементами продуктивних сил є людина та засоби виробництва, а також форми суспільної і територіальної їх організації.

Існує й інший підхід до визначення структури продуктивних сил. Так, за рівнем ускладнення і висхідного розвитку виділяють три їх форми:

- природні продуктивні сили, які характеризують найнижчий ступінь розвитку продуктивних сил і являють собою природну силу людини та природні засоби життя і праці людей;

- суспільні продуктивні сили, що виникли внаслідок розвитку суспільного і територіального поділу праці та особливостей і форм споживання. Суспільний і територіальний поділ праці, особливий характер розвитку особистого та суспільного споживання сприяли посиленню суспільної продуктивної діяльності, її результативноті;

- загальні продуктивні сили, а саме: інтелектуальний потенціал. Завдяки йому вдосконалюються засоби виробництва, якими користується людина в процесі праці, і стає більш продуктивною її діяльність. Крім того, інтелектуальний потенціал сприяє розкриттю нових властивостей природних тіл, особливостей дії різних сил природи і суспільства, збагаченню знань, найбільш повному оволодінню знаннями про природу і суспільство для використання їх у практичній трудовій діяльності.

В умовах обмеженості ресурсної забезпеченості інтелектуальний потенціал є найбільш перспективним джерелом зростання продуктивних сил. Загальною властивістю останніх є те, що їх дія стосується всіх сфер людської діяльності – фізичного, духовного, інтелектуального розвитку людини, забезпечення соціального прогресу та розвитку природи у цілому.