Тема 9

ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, І СТРУКТУРА ОСОБЛИВОСТІ Ф ТРАНСФОРМАЦІЯ В РИНКОВИХ УМОВАХ

9.1. Поняття й сутність господарського комплексу країни, комплексності та комплексного розвитку продуктивних сил

9.2. Основні складові господарського комплексу України

9.1. Поняття й сутність господарського комплексу країни, комплексності та комплексного розвитку продуктивних сил

Господарство країни в інтегральному вимірі розглядається вченими в теорії розміщення продуктивних сил як єдиний народногосподарський комплекс — система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах нашої держави. Господарський комплекс характеризується основними ознаками економічної потужності, структури та наявністю системи зв'язків між окремими складовими. Його б'єднують в єдине ціле інфраструктура, система розселення, державного та місцевого управління і зв'язку. Інтегральним показником оцінки економічного потенціалу господарського комплексу країни є валовий внутрішній продукт (ВВП). Але головну характеристику господарського комплексу дає структура суспільного виробництва — співвідношення між його галузями, що відображає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці. Вона характеризується такими основними пропорціями:

1. відтворювальними — між виробництвом засобів виробництва та виробничих послуг та споживчих товарів і послуг для населення, у використанні валового внутрішнього продукту на заміщення спожитих ресурсів основного капіталу та особисте споживання й накопичення;

2. галузевими — співвідношення у виробництві між різними галузями економіки;

3. територіальними — розміщення виробництва по окремих територіях країни;

4) зовнішньоекономічними — співвідношеннями між ввезенням продукції з різних регіонів і вивезенням продукції різних галузей і районів у зарубіжні країни.

Структурні пропорції різного характеру. відображають відповідні співвідношення між складовими господарського комплексу. На ґрунті цього формуються:

• соціально-економічна структура економіки, яка характеризується формами власності на різні засоби виробництва;

• організаційно-економічна будова економіки, що визначається співвідношенням між різними формами організації виробництва;

• виробничо-технологічна структура економіки, яка відображає внутрішню організацію продуктивних сил в межах закінчених енерговиробничих циклів від добування сировини до випуску готової

продукції;

-науково-технічна структура господарства, яка характеризується питомою вагою наукомістких та високотехнологічних виробництв і галузей;

• фінансово-економічна структура економіки, яка відображає співучасть в економічному виробничому циклі галузей з повільним та швидким обігом капіталу, прибуткових і таких, що дотуються галузей виробництва тощо;

• територіально-галузева структура продуктивних сил, яка показує відповідну галузеву будову пропорційно-цілісних територіальних комплексів економічних районів різних системних рангів.

При цьому одним з основних понять, які належать до структури суспільного виробництва, є галузь господарства — сукупність підприємств і організацій, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі суспільного поділу праці.

Основним типом розвитку господарства країни є прогресивний комплексний (пропорційно-збалансований) розвиток. Він є одним з основних, базових і ґрунтовних понять економічної науки про розміщення продуктивних сил та економіку районів. Територіальна організація господарства, вивчення якої являє собою предмет цієї науки, найважливішим своїм завданням вважає саме забезпечення комплексного розвитку продуктивних сил усіх територій країни. Нерозривно пов'язана з комплексним розвитком продуктивних сил і головна мета науки регіональної економіки, а саме забезпечення максимально ефективного функціонування господарства регіонів задля якнайповнішого забезпечення потреб населення країни та всіх без винятку її територій у товарах і послугах.

Комплексність розвитку продуктивних сил у діалектичній єдності виступає поряд із достатньо протилежною щодо неї за економічним змістом, але близькою за соціально-економічною сутністю спеціалізацією господарства, яка формується під впливом територіального поділу праці. При цьому комплексний розвиток продуктивних сил виступає головною рушійною силою формування оптимальної для даних передумов господарювання спеціалізації регіонального виробництва.

Комплексний розвиток продуктивних сил — це заснований на раціо­нальній спеціалізації економічно ефективний тип розвитку продуктивних сил, який характеризується взаємопов'язаністю, пропорційністю, збалансованістю поєднання галузей, виробництв і споживачів в економічному циклі, раціональним ресурсоспоживанням та оптимальною щодо цього територіальною організацією економічної діяльності.

Сучасна регіональна економічна наука виділяє різні види комплексів, при чому останні можуть стосуватись різних складових територіальної соціально-економічної системи. Зокрема, виокремлюються інтегральні природно-ресурсний, соціальний та виробничий комплекси, які загалом відповідають трьом основним складовим територіальної соціально-економічної системи. У кожному з таких інтегральних комплексів можуть бути виділені ієрархічні підкомплекси нижчих системних рангів, як-то мінерально-сировинний чи рекреаційний підкомплекс у природно-ресурсному, культурно-освітній підкомплекс — у соціальному, АПК — у виробничому комплексі.

Інтерес викликає питання про існування територіально-господарського комплексу "мінімального", найнижчого рівня. З різних точок зору такими підкомплексами можуть бути або низові територіальні утворення поселенської мережі (селища, села), або навіть окремі господарства — учасники суспільного виробництва. Враховуючи достатньо високий сучасний рівень розвитку продуктивних сил, у розвинутих країнах невеликі господарства цього низового виробничого рівня насправді можуть мати практично всі ознаки комплексів, оскільки включають в себе елементи виробництва, а також виробничої, соціальної, а з розвитком інформаційно-мережевих технологій — і ринкової інфраструктури.

У конкретно-регіональному вимірі комплексний розвиток продуктивних сил стає основою ефективного функціонування територіальних відтво-рювальних систем економічних районів різних географічних масштабних рангів.

При цьому комплексний розвиток економічного району передбачає різносторонній, пропорційно взаємопов' язаний розвиток усіх галузей господарства, що може забезпечити швидкі темпи зростання його продуктивних сил і високий рівень ефективності виробництва. Комплексний розвиток виробництва можливий при оптимальному розміщенні його щодо сировинних і трудових ресурсів, районів збуту продукції через досягнення максимального зниження витрат на виробництво продукції, що сприятиме економії витрат суспільної праці, зниженню собівартості продукції у виробника. Тобто питання комплексності розвитку економічних районів різних таксономічних рангів є важливим чинником, що формує економічну незалежність України.

Збалансованість розвитку території — це один із аспектів проблеми досягнення комплексності розвитку району, історичний і соціально обумовлений процес як динамічна реакція на зміну економічної ситуації. Мета збалансованого розвитку регіону — це ефективне господарювання із забезпеченням соціальних та екологічно комфортних умов життєдіяльності населення. Пріоритетність природоохоронних заходів і соціологізація виробництва є основними критеріями ефективності розвитку, причому остання повинна постійно підтримуватися всією системою правових і матеріально-фінансових відносин, а коригуватися — згідно з розвитком продуктивних сил. Досягнення збалансованого економічного, соціального і екологічного розвитку регіонів потребує перебудови всієї системи економічних відносин з урахуванням соціально-економічних і природних особливостей економічних районів. Для впровадження цього положення необхідно ввести поняття ефективна віддача районної економіки, що означає доцільне забезпечення потреб територій на основі раціонального господарювання, науково обґрунтованого використання ресурсів і можливостей міжнародної інтеграції господарств. Кінцевим виміром комплексного розвитку економічного району є в будь-якому випадку рівень якості життя його населення.

Комплексний розвиток і раціональна спеціалізація відповідають головній вимозі господарювання — досягненню в інтересах суспільства найвищих результатів при мінімальних витратах. У період розбудови ринкової економіки ідея комплексного (пропорційно-збалансованого) розвитку не втрачає важливості для економіки взагалі та індикативного планування зокрема. Спеціалізація залишається однією з основних засад розвитку району і впливає на формування комплексу його господарства. Очевидно, що в умовах формування ринкового економічного середовища розміщення продуктивних сил здійснюватиметься за тими принципами, що забезпечують |

найбільший економічний і соціальний ефект при мінімумі витрат.

Функціональна структура економічного району будь-якого рангу виявляє себе через поєднання внутрішніх властивостей його частин, компонентів і явищ. Однією з важливих ознак комплексно-пропорційного розвитку території району є пропорційний розвиток видів і галузей діяльності людини.

Згідно з теорією комплексного розвитку, за своєю функцією вони поділяються на: головні; базові; супутні; додаткові; місцеві; обслуговуючі.

Головні галузі або види діяльності формують функціональний профіль району, можуть визначати його контур і межі.

Базові галузі або види діяльності постачають сировину і паливо головним та іншим видам діяльності, окремі з яких можуть набирати значення головних.

Супутні галузі визначають побічні гілки головних виробництв, базуючись на переробці та використанні сировини та відходів виробництва. Саме вони є важливими для комплексності регіону.

Додаткові види діяльності або виробництва не пов'язані з головними, але при певній економічній ситуації можуть посісти їх місце.

Місцеві виробництва чи види діяльності задовольняють потреби і населення, активно впливають на рівень його життя і можуть бути опосередковано пов'язані з іншими галузями чи залежати від галузей спеціалізації регіону.

Обслуговуючі галузі виконують важливі функції щодо постачання електроенергії, тепла, води, будівельних матеріалів, виконання ремонтних робіт, перевезення, послуг науки, культури, охорони здоров'я. Ці галузі, як правило, належать до виробничої та соціальної інфраструктури і посилюють можливості комплексного розвитку регіону.

Галузі, в яких коефіцієнт локалізації та виробництва продукції на одного жителя перевищує одиницю і продукція яких значною мірою вивозиться за межі регіону, належать до галузей виробничої спеціалізації регіону.

Комплексний розвиток передбачає розмежування сфер і інструментів економічного механізму держави як на загальнонаціональному, так і на регіональному рівнях. Власне, держава повинна формувати певні конкретні параметри економічної поведінки господарюючих суб'єктів, сприяти комплексному розвитку регіону та всього господарства. Засобом регулювання є створення правової бази щодо дотримання економічної політики.

Політика комплексного розвитку регіону втілюється в життя на основі стратегічної концепції соціально-економічного розвитку держави. Вона повинна бути довгостроковою, послідовною і постійно впроваджуваною. Важливо наголосити на тому, що саме держава має розробити стратегію комплексного соціально-економічного розвитку. Важливим є дотримання системності у визначенні пріоритетів і напрямів комплексного розвитку господарства, правильність методів реалізації поставлених цілей і власне цілей, а також співвідношення між цілями досягнення комплексного розвитку і тими інструментами, за допомогою яких вони досягатимуться.

Для ефективного господарювання кожен район повинен створювати свій, економічно виправданий, найбільш повний комплекс галузей господарства, що дасть змогу з максимальним ефектом використовувати природні та трудові ресурси району, скорочувати нераціональні перевезення. Ступінь комплексного економічного району залежить від багатьох факторів, а саме від рівня розвитку продуктивних сил і можливостей — трудових ресурсів, природних багатств, грунтово-кліматичних умов, від успіхів науково-технічного прогресу, стану і наявності транспортних засобів тощо, а також від застосовуваних організаційно-економічних механізмів розвитку регіональної економіки.