На рисунку 10 показано один із можливих механізмів забезпечення такої різноманітності, а саме відображено механізм поєднання V I j в  ланцюг.

Тонегава у своїх дослідженнях показав, що є простий  V – регіон ген для кожної із двох  V – регіон підгруп, причому інший у порівнянні до зародкового гену. Тому це доводить наявність соматичних мутацій.

Рисунок 10. Механізм зв'язування V-J в  ланцюг

5.2 Гени константних ділянок

Гени константного регіону є розміщеними в 3’ стороні V, D і J регіонів. Легкі ланцюги людини і миші кодуються С одним із чотирьох С генів. Очевидно, що як багато є Сн генів так і класів і підкласів імуноглобулінів, оскільки ізотип визначає їх константний регіон. Всі С (константні) регіони кодуються прямою послідовністю в ДНК (рис. 11).

Рисунок 11. Організація і структура генів важких ланцюгів імуноглобулінів:відмічено області, де може відбутись зміна/переключення рекомбінації

Розділ 6. Оцінка реакцій а/г – а/т

6.1 Комплекс антиген/антитіло

Взаємодія антиген/антитіло в цілому не відрізняється від будь-якої іншої взаємодії/реакції між лігандом і молекулою, що здатна специфічно зв’язувати ліганд. Цей комплекс формується на основі такої нековалентної взаємодії як гідрогенні зв’язки, полярні гідрофобні зв’язки, іонна взаємодія та Ван Дер Ваальсова. Є ряд методів для визначення такої взаємодії, що вважається зворотною: реакція аглютинації, преципітації, тощо. В основі її виміру лежить визначення афінності зв’язку, яка визначається валентністю імуноглобуліну.

На рисунку 12 показано перехресне зв’язування між антигенними детермінантами та антитілами.

Рисунок 12. Перехресне зв’язування антигенних детермінантів і антитіл

Із усього розмаїття методів найбільш вживаним і показовим є Вестерн-блот. Суть даного методу полягає у здатності високомолекулярних речовин розділятись на окремі фрагменти у гелі шляхом електрофорезу. Після перенесення таких франкціонованих продуктів на спеціальні імобілізовані нітроцелюлозні фільтри можна аналізувати виділені фраменти шляхом гібридизації in situ, і/або використовувати для знаходження специфічних місць взаємодії кон’юговані з пероксидазою (алкалін-фосфатазою) моноклональні антитіла.

Рисунок 13. Вестерн імуноблот аналіз різних тваринних тканин в SDS поліакріамідному гелі з використанням двох різних моноклональних анти – альфа – тубулінових антитіл

Іншим сучасним і найбільш вдалим на нашу думку є метод флюоресцентної мікроскопії, що дозволяє також використовувати для аналізу моноклональні антитіла, мічені відповідним барвником. На рисунку 14 наведено порівняльну характеристику застосування двох методів – флюоресцентної мікроскопії і електронної мікроскопії для оцінки взаємодії антиген/антитіло.

Рисунок 14. Порівняння імунофлюоресцентного методу із імунофотоелектронною мікроскопією

Розділ 7. Комплемент

7.1 Відкриття системи комплементу

Відкриття комплементу зв'язують з ім'ям Жуля Борде, що працював в лабораторії І.Мечникова в Парижі, хоча щось подібне описав і Бухнер. Перші дані вказували, що в сироватці крові тварин є термолабільні речовини, що підсилюють опсонізацію бактерій і в присутності антитіл убивають їх.

Опсонізуюча і лізуюча активності сироватки крові зв'язані з групою білків, об’єднаних у єдину систему комплементу (лат. complementum - доповнення).

Термін "комплемент" спочатку застосував Ерлих для опису "додаткової", сироваткової активності, без якої специфічні антитіла не можуть лізувати бактерії.