
- •Розділ 1. Клональна природа імунної відповіді
- •Імунітет і захворювання
- •Інструктивна версія селекційних теорій утворення антитіл
- •П. Ерліх і теорія бокових ланцюгів
- •Ф.Харовіц і матрична теорія
- •1.2.3. Н.Йерне, д.Таллмадж та м.Бернет: Клональна селекція
- •Розділ 2. Природа антигенів
- •2.2.2 Специфічність серологічних реакцій
- •2.2.3 Перехресна реактивність
- •2.3 Антитіла до білків
- •2.3.1 Роль просторової конфігурації і послідовності амінокислот в антигенності
- •Амінокислотна послідовність і просторова структура лізоциму, що визначає його антигенність
- •2.3.2 Роль рухливості сегментів
- •2.3.3 Гіпотеза множинності детермінант
- •Розділ 3. Основний мономер імуноглобуліну
- •3.1. Антитіла та імуноглобуліни
- •3.2 Ланцюгова структура імуноглобуліну
- •3.2.1 Ранні дослідження з використанням антисироватки: очистка з використанням протеолітичних ферментів
- •3.3 Структурна основа різноманітності антитіл
- •3.3.1 Константні і варіабельні ділянки
- •3.3.2. Гіперваріабельні ділянки
- •3.5 Природа антиген-звязуючої ділянки
- •Розділ 4. Гетерогенність імуноглобулінів
- •Властивості класів імуноглобулінів
- •Розділ 5. Структура генів імуноглобулінів
- •На рисунку 10 показано один із можливих механізмів забезпечення такої різноманітності, а саме відображено механізм поєднання V I j в ланцюг.
- •5.2 Гени константних ділянок
- •Розділ 6. Оцінка реакцій а/г – а/т
- •6.1 Комплекс антиген/антитіло
- •Розділ 7. Комплемент
- •7.1 Відкриття системи комплементу
- •7.2 Класичний шлях активації комплементу
- •9.3 Альтернативний шлях активації
- •Розділ 8. Гемопоез
- •8.1 Походження колоній від однієї клітини
- •Розділ 9. Організація і структура лімфоїдної тканини
- •9.1 Структура лімфоїдних органів
- •9.1.1 Тимус
- •9.2 Селезінка
- •9.1.3 Лімфоїдні судини і лімфоїдні вузли
- •9.1.4 Циркуляція лімфоцитів
- •9.1.5 Ділянки в і т клітин в лімфоїдних органах
- •Розділ 10. Головний комплекс гістосумісності
- •10.1 Відкриття гкг (mhc)
- •10.2 Ознаки, що контролюються гкг
- •10.3 Картування генів гкг за функціями
- •10.4 Поліморфізм гкг
- •10.5 Структура молекул гкг
- •10.5.1 Молукули класу і
- •10.5.2 Молекули класу іі
- •10.6 Суперродина імуноглобулінів
- •Список використаної літератури
Розділ 2. Природа антигенів
2.1 Антигенність та імуногенність
У визначенні антигену як індуктора імунної відповіді сховані дві його основні характеристики: антигенна специфічність (антигенність), обумовлена його структурними особливостями, і імуногенність - здатність ініціювати імунну систему до формування ефекторів, що нейтралізують антигенну чужорідність.
2.2 Дослідження гаптенів
2.2.1 Гаптени і переносчики (молекули-носії)
Деякі речовини (прості хімічні угруповання) - гаптени - не взмозі забезпечити розвиток імунної відповіді, демонструючи тим самим відсутність властивості имуногенності. Однак вони мають цілком конкретну специфічність – здатність вступати в реакції взаємодії з антитілами, існуючими до їх появи. Карл Ландштейнер вивчав реакцію антитіл на гаптени.
Гаптени набувають імуногенності лише після з’єднання їх з високомолекулярним білком-носієм.
2.2.2 Специфічність серологічних реакцій
Дослідження Ландштейнера виявили принаймні два істотних моменти специфічності антигену:
дуже високий рівень його специфічності (у визначенні специфічності часом бере участь лише один радикал - карбоксильна або аміногрупа);
специфічність високомолекулярного антигену представлена окремими ділянками (епітопами) – місцями зв’язування антитіл або антигенрозпізнаючих рецепторів; при цьому, чим більшою була молекулярна вага антигену, тим більше місць зв’язування було виявлено.
Схема постановки дослідів, розроблена Ландштейнером, включала імунізацію кроликів гаптен-білковим комплексом і наступний аналіз антисироваток від імунізованих тварин з тим же самим або іншим гаптеном, але кон’югованим з іншим неспорідненим білком. Подібний прийом дозволяв працювати тільки з антитілами до гаптену і виключав ті антитіла, що утворювалися до епітопів білка, узятого для імунізації У результаті вдалося показати вирішальну роль тонкої конфігурації гаптена у визначенні специфічності.
У такий спосіб завдяки дослідженням з гаптенами були визначені досить тверді межі для прояву антигенної специфічності і було показано, що незначні структурні розходження між ізомерними формами гаптена визначають утворення різних по специфічності антитіл.
2.2.3 Перехресна реактивність
Модифікований токсин, що не є токсичним, але має імунохімічні характеристики зветься токсоїдом. Так,можемо сказати,що токсоїд імунологічно перехресно реагує з токсином: ці молекули мають спільні епітопи.Імунологічні реакції, в яких імунний компонент (клітина або антитіло) реагує з 2 молекулами які мають спільні епітопи, але в інших аспектах не є подібними, називаються перехресною реактивністю.
2.3 Антитіла до білків
2.3.1 Роль просторової конфігурації і послідовності амінокислот в антигенності
Відповідно до передбачення Ландштейнера вже ранні дослідження показали/підтвердили, що структура молекули білка є важливою для його антигенності (рис. 3). Наприклад, у відповідь на білок утворюються антитіла, які проте не будуть реагувати з цим же білком, який попередньо було денатуровано. Так, антитіла до РНК не реагують з нею, після того як її 4 дисульфідні зв’язки були окислені і відповідно форма (просторова) цієї РНК була змінена.
Рисунок 3. Вплив конформації на антигенність